Вірменський кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці — пам'ятка архітектури національного значення у Львові, що належить до Світової спадщини ЮНЕСКО; єдиний храм Вірменської апостольської церкви в Західній Україні; кафедральний собор Української єпархії Вірменської апостольської церкви.

Починаю серію описів про Львів. Маловідомі палаци та костьоли, яскраві місця яки оминають туристи. Ідея навіяна haidamacПалац Сапегів розташований на вулиці Коперника, № 40А - родове гніздо стародавнього роду литовсько-руських князів Сапегів. За проектом архітектора А. Кугна в стилі французького бароко 18 ст. (19 ст. - необароко) для князя Адама Сапеги

==========

дивитись ще фото

==========

Церква Святого Духа була побудована в 1729 р. Під час Другої Світової війни церкву було зруйновано, дивом збереглася лише вежа-дзвіниця. В кінці 18 ст. на ній було встановлено годинник, перевезений з Манявського Скиту.З 1783 р. Святодухівська церква була передана греко-католицькій духовній семінарії, у якій навчалися творці "Русалки Дністрової" - М.Шашкевич, І.Вагилевич, Я.Головацький - засновники гуртка "Руська Трійця".

В 1957 р. відбулося урочисте відкриття музею "Русалки Дністрової". Експозиція розповідає про тяжке соціально-політичне та культурне становище українців Галичини у складі австрійської держави на початку 19 ст., зокрема про заборону української мови в навчальних закладах і державних установах.

==========

цікава історія, та читати Русалку Дністрову

==========

Палац Бєльських розташований на вул. Коперника, №42. Будинок є пам'яткою архітектури початку 20 ст. Щодо стилю будинку немає одностайної думки - його відносять і до неокласицизму і до академічного модерну.

Дата побудови будівлі невідома, але перебудовано її було в 1921-1923 рр. для магнатів Бєльських (арх. І. Багенський). В 1939-1941р. у власності графської родині залишилася половина будинку, а в другій половині розташувалася спілка письменників УРСР.

про Палац Бєльських тут

Палац Семенських - Левицьких розташований на вулиці Пекарській, №19. Будівля є пам'яткою архітектури, яскравим зразком палацової пізньої еклектичної архітектури 19 ст.

про Палац Семенських - Левицьких тут

Палац графів Туркуллів-Комелло на вулиці Пекарській, №50-А є пам'яткою архітектури середини 19 ст.

про Палац Туркуллів-Комелло тут

Є у Львові одне місце, де люблять поговорити на "вічні" теми. Це такий
собі клуб за інтересами. Там щодня збираються пани і панянки, діляться
на окремі групи, і в суєті львівський буднів обов'язково порушують
зовсім не буденні теми, теми, над якими споконвіку міркували визначні
філософи. Хоч раз побувавши у такому клубі, ніколи не забудеш краплин
дощу, які по-особливому надихають, якщо спостерігати за ними крізь шибки
кольору молочного шоколаду, не забудеш стукоту коліс та сигналу, що
чимось нагадує шкільний дзвоник; надовго закарбується у пам’яті нерівна
та мокра львівська бруківка, яку можна побачити крізь щілинку під
дверима… вигляд цієї бруківки часом, навіть, надихає на створення у
власній уяві чорно-білої картини старого міста – з дощем, осіннім
листям, парою конячок, каретою та поважними інтелігентами у чорних
капелюхах.

Це місце є маленькою частиною величного колориту, навіть
частиною культури… Так, серед усього транспорту, саме трамвай, і саме
львівський (!!!) трамвай завжди надихає на щось особливе, часто там
можна отримати корисні знання, особливо з "народної мудрості".
Врешті-решт, де ж іще знайдеш стільки інтерпретацій однієї новини, де ще
почуєш найсвіжішу інформацію про ціни на ринках, де ще дізнаєшся
різноманітні погодні прикмети… і, нарешті, де ще так сильно відчуєш
різницю поколінь?!!

Саме у львівському трамваї одного разу я
випадково почула розмову двох жінок. Одна з них розповідала іншій, про
"дуже цікаву філософську книгу", в якій отримала відповідь на запитання –
"що таке щастя?". Визначення щастя, про яке говорила ця жінка,
виявилося дуже простим, навіть, пафосним. Вона сказала, що ця книга
називає щастя фізичними, душевним та фінансовим здоров'ям людини,
гармонією всіх аспектів людського життя. "Щасливим буде той, хто вміє
розрізняти головні і другорядні речі, той, хто відчуває свою
неповторність, свою потрібність іншим людям. Той, хто знає, що його
зусилля будуть не марні, що він на світі залишить щось, що в майбутньому
допоможе хоча б одній людині", – на одному диханні зацитувала книгу
гарно вдягнута львівська панянка бальзаківського віку.
Слухаючи, чи
то підслуховуючи, цю розмову, а радше – монолог, мимоволі згадалися
слова – "почни із себе". Якось самі по собі нахлинули спогади про
щасливі моменти, про те, як серце щемить від звичайних дрібничок, від
простих слів, від короткого СМС, від перемог, навіть, маленьких… І
відразу стало зрозуміло: у моменти, коли відчуваєш себе беззастережно
щасливим світ навколо не змінюється, залишаються ті ж
проблеми, все, з чим ти борешся, що намагаєшся змінити – навколо, але ти
– щасливий, щасливий, бо почав із себе, щось змінилося всередині. Чи то
хтось допоміг, чи ти сам, неначе перемикнув кнопку, перегорнув
сторінку… щось так раз … і клацнуло – отак однієї миті починаєш дивитися
на світ очима щасливої людини!!!

Цього ж дня одна беззмістовна
голлівудська комедія підтвердила всі мої "трамвайні" роздуми про щастя.
Відфільтровуючи закадровий сміх, я зрозуміла, що цей сценарій можна було
б застосувати і для іншого жанру. При іншій акторській грі, при іншій
музиці та при інших акцентах, сценарій цього фільму міг би бути не
комедійним, а, щонайменше, – трагікомедійним. Так і щастя в житті людини
залежить від сприйняття світу. Перефразовуючи відомого класика, скажу,
що світ – кіно, а ми в ньому актори. Автор сценарію цього фільму – не
людина, це – Бог, вища сила, людині ж належить робота режисера. Саме
постановка власного життя, вміння побачити головні і другорядні речі,
вміння вибрати правильну команду у своєму житті – і є запорукою успіху.
Сценарій фільму – це доля, а режисура – це вміння правильно зрозуміти
свою долю, правильно розставити в ній акценти.

Надворі дощ, а я стою
в квартирі з горнятком запашного чаю і спостерігаю за вогнями нічного
міста, які виблискують у струмочках на шибках моїх вікон. Стою і бачу,
як в депо прямує останній на сьогодні трамвай. Якось по-особливому
«смакує» вигляд нічного Львова з «трамвайними світлячками»… якось
по-особливому я тепер ставлюся до львівського трамваю…

Церква святої Параскеви П'ятниці на вул. Богдана Хмельницького, №63 відноситься до храмів оборонного типу, про що свідчать бійниці на мурах.

Храм з'явився ще у княжий період, до формування нового центру міста, на середньовічній дорозі, т. зв. "Волинському шляху" і слугував своєрідним аванпостом за межею укріплень княжого міста.

В інтер'єрі склепіння і стіни прикрашені фресками кін. 18 ст. роботи Луки Долинського. На парапеті хорів встановлена пам'ятна таблиця, що сповіщає про завершення відбудови 15 серпня 1644 р., оздоблена молдавським гербом та ініціалами молдавського господаря Василя Лупула, який імовірно надав кошти на відбудову.

Василь Лупу - молдавський господар (1634-1654), спочатку прихильник Польщі, а згодом союзник Б. Хмельницького (Тиміш Хмельницький оженився з дочкою В. Лупу - Розандою).

про Церкву святої Параскеви П'ятниці тут

Один із найдавніших храмів Львова - Церква Святого Миколая Чудотворця знаходиться на вул. Богдана Хмельницького, №28. Храм збудовано на місці головної надвірної церкви князя Лева імовірно між 1264 і 1340 рр. Документ 1292 р., про надання церкві земельних угідь у довічне користування, може свідчити про можливу дату завершення будівництва.

В архітектурному плані будівля церкви має зв'язок з традиціями балканської та вірменської архітектури. На жаль, храм не зберіг свого первозданного вигляду.

В храмі зберігається ікона св. Миколая Чудотворця, а також ікона св. Теодора Тирoнського.

про Миколаївську церкву тут

Національний історико-культурний музей-заповідник "Личаківський цвинтар" (вул. Мечникова, №33). Личаківський цвинтар - один з найстаріших в Європі, заснований у 1786 р. Ця місцевість тоді мала назву "Личаків" (від слова "личаки" - солом'яне взуття найбідніших міських верств), тому і новостворене кладовищіе назвали "Личаківським".

Це справжній музей некрополь, де на площі 40 га знаходиться близько 300 тис. поховань, розташованих на 86 полях, споруджено понад 2 тисячі склепів, встановлено на могилах близько 500 скульптур та барельєфів, більшість з яких є історико-культурними пам'ятками.

У 1804 - 1808 рр. відбулося розширення площі кладовища за рахунок купівлі прилеглих земельних ділянок. Наступне розширення вже відбулося 1856 р. Тоді університетський ботанік Карл Бауер разом з керівником цвинтаря Тихом Тхужевським впорядкували територію. Було сплановано алеї та доріжки і кладовищу надано характер паркової зони.

Серед видатних людей похованих на Личаківському цвинтарі: галицький греко-католицький митрополит Григорій Яхимович, засновник "Руської Трійці" Маркіян Шашкевич, засновник організації "Просвіта" Володимир Барвінський; видатний письменник Іван Франко; легендарна співачка Соломія Крушельницька; видатний львівський художник Артур Гроттґер; польська дитяча письменниця Марія Конопницька; польська письменниця Габріеля Запольська; відомий композитор Станіслав Людкевич; один з найбільших істориків України і Львова Іван Крип'якевич; легенда української пісні Володимир Івасюк; композитор Ігор Білозір; славетний український журналіст Сашко Кривенко та багато інших.

Український меморіальний комплекс на честь воїнів Української Галицької армії - захисників Львова.

"Меморіал орлят", польські військові поховання учасників боїв проти українців (1918-1919 рр.) та більшовиків (1920 р.)

Багато цікавого про Личаківський цвинтар тут