Казали, що скасують безвізовий режим ізраїльтянам, оскільки вони обмежують в'їзд українцям і не надають зброї. І що — в новинах розказують, що все одно приїхали. Причому своїм паломництвом підставляють не лише себе, а й Умань. До того ж, є ризик, що разом із хасидами до країни могли приїхати розвідники. Тим паче, в Ізраїль переїхало багато "хароших узкіх".

"Так у них же теж війна!" Але у них країна менше, її легше захистити. Та й Палестина — не рабсія.

В країні війна. Які паломники?! Я б ще зрозумів, якби хасидів призивали на військову службу до ЗСУ (так, це протизаконно, але якщо їм так подобається наша країна, нехай захищають).

Не все так просто, як здається з орендою... Ви б краще порадили, як орендувати, щоб не попасти на гроші. Бо я не шукаю заміни одного стресу на інший. 

Коротше, погуглив і виявилось, що це і по грошам накладно: орендна плата + завдаток + нотаріус + таксі + обладнання (чайники, миючі засоби). Якби були дешеві варіанти — без питань. Хоча є й інші підводні камені: перевірки + справність побутової техніки (щоб не скинули чужі недопрацювання) + можуть виселити будь-коли. І в деяких оголошеннях пишуть, що віддають пріоритет жінкам або сімейні парі. Що тут скажеш..?

Розчарувались в мені. Я теж розчарувався.

P.S.: Чокнутись можна не лише від співжиття з батьками, а й від війни.

Раніше я думав, що гриби збирають лише в лісі, але нещодавно побачив відео співвітчизника, який збирав гриби у лісосмугах і ярах. Ніколи б не здогадався, що там може бути багато різноманітних грибів — дубовиків, підберезовиків, сироїжок.

Звичайно, лісосмуги з листяних порід — переважно, з дубів.

Більше двох років утримувався, але відчуваю, що нерви не залізні. Всі задовбують і дратують. Вчора, наприклад, мама шукала свою медичну картку. Причому там, де їїх в принципі не може бути. І все одно не знайшла. Я загублений щоденник навіть не намагаюсь шукати.

На роботі аврал. Ще й спека. Так що треба бухати. На щастя, задоволення від алкоголбних напоїв не заборонене. Так що буду пити.

Дивно, що ніхто не написав про військовий переворот на рабсії. У них найманці-злочинці пішли проти злочинної влади, вчинили військовий переворот. Червону площу в Москвабаді закрили для перехожих, Ростов-на-Дон-Дону і Воронєж начебто від владою приватної вйськової компанії. Крім того, найманці-зеки приземлили 3 вертушки і один літак рабсіянської армії. В інтернетах вже жартують, що у вялікоімперній по тєліку показуватимуть "Лебедине озеро". Нам від того не легше, але якщо вони маленько один одного перестріляють, то це вже непогано. Та й взагалі будь-якій кіпіш за порєбриком — це добре. Але розраховувати на зменшення обстрілів не варто, бо вони всі там кровожерливі. Навіть псевдоліберали "харошіє узкіє" вскрили свої ненависницькі амбіції. Навіщо їх запрошують в ролі експертів? Журнашлюшкам не вистачає вітчизняних і західних експертів?

Звичайно, хотілося б, щоб панікою і переполохом на болотах скористались Китай, ЄС і НАТО, однак із голодранцями з ядерною зброєю, нажаль, не полізуть. До речі, є думки, що це може бути спектаклем, розіграним Кремлем для відволікання уваги.

UPD: "Лебедине озеро" скасовується. А ми так сподівались.

Влітку цього року виповнюється 10-річний ювілей сталкерства. Я планував його відзначити вилазкою на якийсь об'єкт, також хотів досягти ювілейної кількості звітів з закинуток, але реальність така, що цього року навряд чи кудись полізу. Тому просто напишу 10 фактів про своє сталкерство.

— Отож, перший факт — я захопився сталкерством пізно — у 30 років. Цим я відрізняюсь від більшості сталкерів. Мої друзі та знайомі почали дослідження закинуток з підліткового віку або з дитинства. Так, будучи підлітком і я лазив на закинутки. Але то були епізодичні вилазки.

— На початку дослідження абандонів до мене напрошувались дівчата для фотосесій, а потім такі пропозиції чомусь припинились. Також у мене хотіли взяти інтерв'ю. Але тоді у мене не було ні досвіду, ні бажання розкриватись (під псевдонімом не захотіли балакати).

— Я не люблю повторно навідуватись на один і той самий об'єкт. По-перше, тому що радість пізнання буває  лише спершу. По-друге, одне й те саме досліджувати нецікаво, та й важко відзняти по-новому, щоб не повторюватись. По-третє, неприємно споглядати, як руйнюють і мародерять об'єкти. Хоча, звісно, іноді роблю виключення з цього принципу, якщо хочеться десь полазити, а ніде, або ні з ким. Тому що на нову закинутку наодинці лізти ризиковано, а в знайоме і відносно безпечне місце можна сходити й одному.

— Майже половину вилазок на закинутки здійснив з напарницею. Нажаль, вона пішла з життя, тому зараз складно знайти когось, з ким можна досліджувати закинутки. Це важко ще й тому, що сталкери — закрита тусовка. А лазити один я не люблю.

— Іноді вдавалось потрапити на закинутки офіційно або напівофіційно (на випробувальний полігон капвею в Гостомелі (його вже нема) і на макет шахти і кафе на ВДНГ/Експоцентр України). Круті сталкери такі вилазки не люблять, а мені вони подобаються, бо не треба ризикувати. Хоча за емоціями це, звичайно, не настільки прикольно, як несанкціоноване відвідування закинуток.

— Для досліджень вибираю безпалевні закинутки та недобуди, де ризик бути спійманим мінімальний. При цьому іноді відвідував об'єкти під охороною. Однак ще жодного разу не було "приймалова". Тьфу-тьфу-тьфу.

До речі, гарна збереженість не завжди буває під охороною. Але є закономірність: об'єкти, залишені без нагляду, дуже швидко розграбовують, тож дивитись там нічого.

— На відміну від більшості сталкерів цікавився закинутими фермами колгоспів/радгоспів. Вони не настільки одноманітні, як прийнято вважати в сталкерській спільноті, оскільки курятники, свинарники і корівники відрізняються. А те, що вони порожні теж невірно. Наприклад, на одному колгоспі знайшов пляшечку з-під ветеринарних ліків.

— Закинута (списана) техніка (автомобілі, човни) мене цікавлять менше, ніж будівлі. Цим я теж відрізняюсь від більшості сталкерів.

— Більша частина вилазок була по закинуткам Київщини і Києва. В інші області виїздив рідко. За межами цих регіонів досліджував лише 3 закинутки у трьох сусідніх областях.

— Як і кожен сталкер, мріяв нелегально полазити по Чорнобильській зоні відчуження. Однак після масових пожеж досліджувати стало нічого, а Прип'ять мені нецікава. Проте в 2020-му здійснилась вилазка в село, яке межує із Чорнобильською зоною.

Багато сталкерів зараз припинили вилазки, хоча є сміливці. Я ж не ризикую, оскільки кожний дослідник закинуток може сприйнятись, як диверсант.

Невиспаність. Не знаю, як можна спати, коли знаєш, що буде масована ракетна або дронова атака? Багато людей радять не звертати уваги. Але ж все одно нервуєш. До того ж, прокидаєшся від звуків вибуху — і в результаті так само не спиш.

Відчуття від недоспаності неприємні. Голова напружена і болить. А ще сонливість. Ну і працездатність знижується. Ось, наприклад, сьогодні довелося влаштувати вихідний.

Відсипатись вдень важче, оскільки при сонячному світлі організм налаштований на бадьорість. Можна спробувати заснути лише у похмурий або дощовий день. Є ще один варіант — ліки з побічним снодійним ефектом. Але перед їхнім прийомом бажано налаштуватись на сон. Вдень це проблематично. Єдине сподівання, що русня попуститься і зробить паузу в ракетних обстрілах.

Розчарований "Євробаченням". Журі не зрозуміти. Складається враження, що без договорняку не обійшось. Ще й пісня сплагіачена у Мікі Ньютон.

Якби ж не повітряні тривоги, то не дивився б трансляцію.

Стосовно наших, то TVORCHI у фіналі виступи слабенько. Проте зайняли непогане місце — 6. Я так і розраховував, що учасник від України навряд чи стане першим чи другим, але напевно потрапить у першу десятку.

Продовження розповіді про "Євробачення-2023" — українське, але з проведенням у Великобританії. Другий півфінал був цікавіший, ніж перший, оскільки почув більше гарних або просто нормальних пісень. Сподобались виступи Польші, Литви, Австралії. Останні взагалі викатили на сцену автомобіль! З прикольного: виступ албанців був схожий на циганське весілля.   А у ролі офф-топу (поки підраховувались голоси) виступили драг-королеви. У чаті від шоу травесті "підгорало" так само, як і завеликої кількості чоловіків у рожевих костюмах. На десерт були анонси виступів фіналістів. Особливо сподобався номер співвітчизників — TVORCHI. Вони виступатимуть у фіналі. І хоч я не є їхнім фанатом, пісню доопрацювали і вона стала набагато кращою. А постановка взагалі шикарна.

Оскільки сподобались декілька пісень, покажу виступ TVORCHI, які не співали у другому півфіналі , але будуть у фіналі.

Ніколи писати, бо на роботі завантаження не спадає. Але за традицією треба написати хоча б декілька слів про цьогорічне "Євробачення". Зокрема, про перший пів-фінал.

Оформлення з серцями виглядає як самоцитування. Тобто, замість того, щоб створити нову тєму, вирішили обіграти частину логотипу. Ще й у кислотних кольорах. Ну, таке...

"Візитивки" у порівнянні з минулорічними понурі. Не сподобалось тому що замість українських краєвидів у "листівках" аж три країни — України, Великобританії та країни-учасника конкурсу. Тому за секунди важко розгледіти пам'ятки. Також не сподобався вибір об'єктів. Звичайно, круто, що показали автобус (як досліднику громадського транспорту це приємно). Добре, що показали український, а не білоруський автобус. Але якщо лондонські дабл-декери — візитівка Лондона, то львіські — навряд чи. А чим примітна гірська дорога в Івано-Франківській області? Або ЖК "Комфорт-Таун", або лабіринт з кущів — це хіба пам'ятки?! Ну, я розумію, зараз йде війна і аерозйомка заборонена, однак можна щ було щось відоме і справді цікаве підібрати навіть на Заході країни.

Ефект сферичності теж не дуже.

Про костюми і шоу краще промовчу. Срамота!

Пісні слабенькі. З 15-ти сподобалась лише від Молдови. На фоні всіх учасників мейнстрімна пісня від TVORCHI виглядає шедевром. Складається враження, що основну увагу приділили костюмам і виступам, а не пісням і співу.

Запам'ятались хіба що учасники з Хорватії і учасник з Фінляндії, який нагадує одного з ютуб-блогерів.

Ось що сподобалось.

В цілому, нуднувато.