Це ж день, це ж день! Чого іще хотіти?
Бажань навіщо кликати примар?
У цьому зворохобленому світі
Вставати зранку – немаленький дар.
І неважливо – заметіль чи тиша,
Чи ясно, чи то дощ стоїть навскіс,
Хто на ногах, той значно щасливіший
За того, хто у ліжко міцно вріс.
Мал. Чаріна Анна
То був не я, то ніч була лукава,
Незвичного хотілося душі,
Душа шукала в дрімки переправу,
А сни її несли у комиші.
І звідтіля ніяк не йшлося, ніби
Її піймав на чари водяник,
І місяць в річці мовчки вудив рибу,
І хмарний янгол зорі в небі пік.
Пора, пора душі зробити свято,
Без приключок і зайвих заморок,
Пора піти за снами полювати
Туди, де кожен сам собі панок.
Куди не потикаються безчинства,
Де все таке знайоме і своє,
Світловолосе бігає дитинство,
І пряника солодкого жує.
Не засмучуйся, доволі
Спліном тішить несвяте,
Білий вітер в чорнім полі
Осінь мітлами мете,
І дощити вже не модно,
Тихо рипнувши дверми
Сходить сонце прохолодне
Кучерявої зими.
А де у душах надто мілко,
Де силу втратили слова,
Там верховодить цар Дурилко –
Пустопорожня голова.
В царя Дурилка охорона
Поволі губить береги,
Бо не дай Бог його корону
Колись поцуплять вороги.
Його міністри – скоморохи,
Його діла – ні те, ні се,
І слава сушеним горохом
Над вухом радісно трясе.
В Карпатах сніг, в Карпатах зимно,
в Карпатах небо, небо не
кресне золотом, не гримне,
з лісів виходить потайне,
що так давно уже не сниться,
та загубило в душу брід,
і чорний ворон на ялиці
дрилює чорним оком світ.
Ніхто-ніхто, ні янголи, ні люди,
Ні звір іще неходжених лісів,
Не зможе сотворить такого чуда,
Яке я сотворить тобі посмів.
І хай усе покриється снігами,
І блиснуть в небі зорі голубі,
Заклякне час і усміхнеться камінь,
Почувши слово, сказане тобі.
Напийся води
І йди,
Далеко, за сині
Гори,
Де рясно цвітуть
Сади,
Де зроду не знали
Горя.
Дорогу забудь
Назад,
Не стань моїй правді
Свідком:
Я сам собі світлий
Сад,
Я сам собі плід
І квітка.
Стояти – не перестояти,
Любити – не перелюбить,
Тут кожен день – велике свято,
І трохи менше кожна мить.
Не плач, не плач, повір в удачу,
Це наш настав, нарешті, час,
Я навіть сам тут вперше наче,
Я сам дивуюся щораз.
не слухай ніч бо буде плід пустим
не слухай день його слова мов камінь
під однооким небом голубим
розкиданий нерівними рядками
усе в диму усе довкруж в диму
трапунки вчинки постаті епохи
веди розмову з часом бо йому
брехать немає сенсу анітрохи
