В напівтемряві напівтіні…
Серед них впізнаю тебе…
Візерунки ще не осінні,
Та не літні із них уже.

Там, в узорі із незабуток,
Бачиш – серця проплівся щем,
Та по ньому нитками смуток
І розтріпаний біль плачем.

Ні, не те! Я шукаю знову
У мережеві блиск очей
І кохання парчу шовкову,
І тремтливу вуаль ночей.

Я шукаю… а ти журбою
Серед тих напівтіней всіх
Поснуєш мов  на полі бою
Мертві душі бажань моїх…

І скільки можна совісті чекати?

Роки, століття?.. тільки й їх замало,

бо нам для неї душу треба мати,

а душ нема… а душі вже продали…

 

Та продавайте! продавайте! ради

диявола – а він вас возвеличить!

бо що душа – ні грошей, ані влади,

а людяність… – не в моді вже, не личить…

 

І так за днями ночі… більше й більше

продажних душ, пропитої свободи

та програних мізків… І звірів гірше

стають так звані "гордості народу"!

 

Хіба ж Господь в нас хоче так багато?! –

хоч краплю честі, совісті, молитви…

а нам… простіше душі продавати

й збирати трупи вкотре після битви…

 ЛЮДИ —КВIТИ .

************************

2.

/ Українська казка /.

ПОЧАТОК :

......./ завершення /

Нi метелик, а нi птах !

Дуже гарнi ! Дуже !!! Ах !

Замiсть нiжок — двi стеблинки:

Нiжнi , гнучкi , як травинки .--

Ними мiцно крiпляться .

Оченятка ж дивляться

З серцевини квiточки --

На тичинцi — ниточцi .

На стеблиночках — листочки ;

Вони теж, як тiї очки ,

Можуть бачити усе ....

Вiтер квiточку несе,

А вона в повiтрi начє

“Плаває”.....Навколо бачє ......

Плавнi рухи пелюстками....

Зачаруєшся квiтками !

Пьють же раннiшню росу ....

Цю небачену красу

На Землi ти не зустрiнеш !

Може, коли в сон поринеш .....

А спiлкуються вони

Й на великiй вiдстанi ....--

Тоб-то так : телепатично .

Для людини це не звично .

Але ж звуки мелодичнi

Створюють вони фiзично :

Пелюстками ледь махають.--

Вiтер, начє, виробляють.....

“Вiтра музика” чудова !!!

Квiти—люди кольоровi :

Жовтi , розовi , блакитнi ....

Люди — квiти дуже спритнi !

Одне — iнше опиляють...

Iз насiння — дiток мають....

Живуть дружньо вони в мирi !

То ж не так, як люди—звiрi :

Що гризуться,як собаки !

Люди — квiти --- навпаки !....

Мiсто є — чудовим краєм !

Називають його Раєм .

Людям—звiрам не дiстатись

Тiй країни! Й не дiзнатись --

Де знаходиться те чудо !--

Рай—країна й Квiти—люди !...”

P.S.Справедливi є Закони !

Кожен Мир є в охоронi

Вiд втручання iншого .

Також i вiд нашого …..

Тому й досi на Землi

Лише бачим «кораблi»

З iнших, начеб-то планет .

Iнформацiї в INET

Про “прибульцiв” є багато .

Але ж треба пам”ятати ,

Що життя Мирiв занадто

Дуже — дуже вiдрiзняється !

Тому й не перетинаються,

А живуть собi окремо

Мешканцi мирiв ..... Система

Всих Законiв Космосу з вiдколи

Не порушиться нiколи !....

Мудра Матiнка—Природа !

******* / 16.07.2010 р. /

Ви танцювали разом з літом
в такт.
Немов життя усе
знайомі були з ним до болю близько.
Я намагаюсь зрозуміти –
знак
чи це все жарт лише?
Бо в вас закохувалась так, немов дівчисько.

Ви танцювали так натхненно.
Я
мов зачарована
невпинно насолоджувалась вами,
вивчала кожен достеменно
па
і неприховано
до вас я рвалася всіма думками.

Ви танцювали… кожен подих
ваш
по тілу розпливавсь
ще пристрасніше тих ночей шалених.
Пориви дикої природи –
шанс
табу всі зруйнувать
й віддатись почуттям, хай незбагненним.

 ЛЮДИ —КВIТИ .

1.

***********************

«I не близько, не далеко :

Край є, де нi дощ , нi спека

Не бувають, щоб занадто--

Тобто : в мiру-- не багато

Дощiк йде, щоб поливати;

Сонце, щоби зiгрiвати;

Не бува там зовсiм спеки;

Звiсно, там живуть Лелеки

Чарiвнi ;--про них ти знаєш,

З казки.Ну ж бо!-Пригадаєш?!

Ось у саме цiй країнi

Прожива народ донинi .

Ти такого ще не бачив :

“Люди”, що квiтки, неначє !

Це розвинутi iстоти .

Розум наш за їхнiй проти

Так — дитячий ! Куди нам ---

Звiроподiбним тим iстотам !»--

Так розповiда пташина

Казку тiй малiй дитинi ,

До якої прилiтає ,

Коли Сонечко сiдає .....

“Я тобi розповiдав ,

Що коли туди лiтав,

Бачив дивнiї дива !.....

Де знайти такi слова ,

Передати щоб красу ?!

В серцi я її несу......

Тож дивлюсь : багато квiтiв!

Я не бачив таких в свiтi !

Ось рожевая “перлина”;

Ще й лiтає, як пташина :

З пелюстками замiсть крил;

Спритнiше за тих вiтрил ,

Нiжно, плавно так махає,

Як медуза пропливає

У повiтрi -- швидко так !--

Начє квiтка, квiтка-птах .

Пелюстки великi , нiжнi,

З ароматом дивовижним;

Що коли його вдихаєш,

Творчий настрiй зразу маєш.

Нi метелик, а нi птах !

Дуже гарнi ! Дуже !!!-- Ах !....”

******* / 16.07.2010 р. /

/далi  буде /........

судьба раскинет карты,
не властны мы над ней
но разгадать их знаки
не всем дано - поверь,

мелькают у цыганки
в руках они легко
и лягут вверх рубашкой
на красное сукно

напомнят то что было,
расскажут чего ждать,
что в сердце накипело,
как боль души унять

вот Солнце - твоя сущность
вот рыцарь тебя ждет
печаль осталась в прошлом
вот Мир - покой несет

тебе решать - поверить
иль посмеяться с них,
но помни что порою
судьба в руках твоих



 

Поруч з тобою у спеку не тану
І не тому, що не  жарко,
Просто в очах в тебе світ океану
І прохолода-бунтарка.

Поруч з тобою не плачу з грозою,
Дощ не тому, що не зливний,
А лиш тому, що коли ти зі мною
Мокну чи ні – не важливо.

Поруч з тобою не треба ні сонця,
Ані веселки пожарів,
Бо ти для мене – весь світ на долоньці
Світ, яким дихаю й марю…

Плавляться усі думки
від спеки,
в голові суцільна
маячня…
Хоч бери й втікай кудись
далеко,
відключи мобільний –
й навмання
десь до прохолодних хмар
поближче,
до морів безкраїх
чи озер,
де цілунком з диво-чар
обличчя
прохолода раєм
обійме.
Навстіж відкриваю
в серце двері,
протяги гуляють
хай… а тут
фрази вицвітають
на папері,
залишається лиш: «Плавлюсь.
HELP! Рятуй!»

Розмалюй мої сни кольоровими фарбами,

Забери з них тривоги чорно-білу імлу.

У веселці для мене стань восьмою барвою,

Поверни в моє серце квітучу весну.

 

У тумані ранковому почуття загубилися,

А попереду знов перехрестя доріг.

Вабить швидкість шалена й неможливо спинитися,

І засліплює світло зустрічних ліхтарів.

 

Може час гальмувати? Вони просто втомилися…

Може, відблиск зелений – тільки марево з снів?

Та червоним вогнем у житті загорілися

Світлофори думок й недоказаних слів.

 

Уперед! На обгін! Біла смуга суцільна?

Пост ДАІ? Ну то й що?! Знак обмеження мрій…

Та чи серцю така перемога потрібна?

Ні, воно буде вірним магістралі одній...

 

Зустрічали любов в кольорових світанках,

Загубили її у вечірніх дощах…

Розмалюй мої сни яскравішими фарбами,

А якщо потьмяніють, тоді краще ніяк.

Золотою зорею вечірньою,

Запашним ароматом  рум’Янковим

Літо стелиться над Україною,

Понад краєм нашим серпанковим.

 

Ходить літо ланами квітучими,

Розмальовує в небі райдугу.

І птахІв голосами співучими

Про любов нам і згоду нагадує.

 

Стелить трави шовковим килимом,

Ніжно кличе гірськими струмочками.

Звеселяє хмаринками білими,

І у хорі співає з дзвіночками.

 

Із ромашками та фіалками

Про кохання складає мелодії.

Й зачаровує душу звуками

Незабудкової  рапсодії.

 

Пригощає вином малиновим,

Заплітаючи маки в волосся,

І бурштИновим медом липовим,

Щоби мрії були солодші.

 

Марно ще десь у світі шукати

КрасивІшу й світлішу країну.

Усім серцем я хочу цей край обійняти,

Так  люблЮ я тебе, Україно!