Розчарування.
Мені сю
мрію навіяла
сама
очима,
 поглядом
усміхом
Тим доторком
до серця
Лише хвилю
Розтопивши камінь
з нього.
Тож навіщо
те
Коли неправда
Невинний флірт
твоїх очей.

_  

Мені прийшлося приміряти на себе роль роботодавця. Почалосятвсе з того, що  необхідно було знайти у свій невеличкий магазин  побутової техніки працівника - дівчину, яка виконувала б обов’язки менеджера (кави могла зварити й на телефонні дзвінки відповісти), і набирала б кілька десятків накладних у день. Особливих вимог до працівниці спочатку ніби не було, то  справді здалося, що знайти таку дівчину (приємну в спілкуванні, адекватну, знайому з телефоном, факсомі комп’ютером легко -  розмістив оголошення в газеті й закинув інформацію в інтернеті на свій місцевий сайт.     За кілька днів  мало не відстрілювався від охочих працювати. Їх не спиняло нічого - ні їхня повна необізнаність із  з комп’ютером взагалі, ні відсутність досвіду роботи й поняття про електронну пошту, ні невміння розмовляти по телефону (як і взагалі розмовляти літературною мовою!), ні тотальна безграмотність… Звісно, на п’ятій чи шостій пошукачці, запрошеній на співбесіду ,стало  зрозуміло, що більшість претендентів на такі посади (а, може, й не лише на такі?) , м’яко кажучи, не підходять. Ні, я їх за це не засуджую, у кожного є надія, що головне -якось зачепитися, а там, дасть Бог, якось воно буде. Ну , комп’ютер - хай уже. Але зовнішній вигляд!!! Одне чудо (дівчина!) з’явилося на співбесіду з пляшкою пива й на запитання, чому вона пішла з попереднього місця роботи, відповіло, матюкнувшись для більшої емоційності: «Платили мало!» І сміх, і гріх. Після неї дівоньки, вбрані в джинси, з-під яких виглядає спідня білизна, чи в спідничку, яка заледве попку прикриває, уже не дуже й дивували. Чому тут дивуватись - я ж продавця,або як зараз модно менеджера шукаю! А поняття про менеджера, у суспільній свідомості формують почерпнуті з анекдотів стереотипи!                                                                                                                                Мене добряче шокувало ,що декого з тих дівчат не здивувало б, якби їхні функціональні обов’язки захотіли б урізноманітнити обов’язковим обіднім перетрахом. Та менше з тим. Навіть більше за голопузих дивують ті пошукачки, які починають ставити запитання на кшталт: «А можна я буду запізнюватись на сорок хвилин і йти раніше на годину?  А ще мені дитину зі школи потрібно щодня забирати й годувати обідом. Ви будете мене відпускати?» Скажіть, навіщо їй робота, якщо  вона так заважатиме жити?

  Довелося закинути усі способи пошуків, окрім перевіреного «за рекомендацією знайомих і знайомих знайомих». Хто шукає - знаходить. Тепер я знаю, що є проблема не тільки пошуку роботи, а й не менша проблема пошуку працівника!