хочу сюди!
 

MELANA

39 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 49-51 років

Замітки з міткою «прогулянка»

Досуг. Часть Х. Очень короткая

Гуляла вчера в парке имени Андрея Малышка. Хотела написать, что это очень маленький парк, недавно благоустроенный, но для начала спросила, что думает великий ГУГЛ по этому поводу.

Оказалось, что парк достаточно большой - протянулся от метро Черниговская до метро Дарница и еще немного. А тот маленький участок - это как раз та малая часть парка, которую недавно благоустроили - посадили новые деревья, устроили клумбы, уложили красивыми плитками-кирпичиками дорожки и поставили памятник Андрею Малышко.

Т.е. надо понимать, что подземный паркинг (вроде уже прокат автомобилей, а когда-то кажется там были теннисные корты), кемпинг, ресторан тоже находятся в парке... Хотя, в другом месте вижу, что как раз тот маленький благоустроенный участок есть парк... непонятно, ну ладно, я о другом.

Очень миленькое место рядом с жилыми домами, удобно гулять там с маленькими детьми, все чудесно. Но вот меня сильно напрягает одна дорожка: идешь себе так задумчиво, возможно пялишься в смартфон, а тут опА



Внезапно дорожка превращается в весьма крутую лесницу с короткими ступеньками - ногу лучше ставить боком и, как для меня, даже без смартфона в руках, а внимательно глядя себе под ноги, спускаться по той лесенке очень некомфортно. 
Может молодым и резвым оно и ничего, но гуляют там люди разных возрастов и, наверное, в вечернее время тоже...

Никаких перил, никаких иных признаков ... как-то оно внезапно вдруг обнаруживается, что ровная дорожка закончилась.

Я придираюсь? Или действительно там чего-то не хватает?

Досуг. Часть ІХ. ВДНХ

или как там оно сейчас называется...

В июле прочитала, что  на ВДНХ в саду будет концерт джазовой музыки под открытым небом, вход бесплатный. 
Хоть я особо и не увлекаюсь джазовой музыкой, но на ВДНХ уже сто лет не была и как раз планировала наведаться.

Теперь там на территории сада организовали зону отдыха, вход свободный, можно взять все с собой и расположиться в тени яблонь. А можно просто прийти и арендовать там на чем посидеть, приобрести корзинку с продуктами для пикника, напитки, посуду...

Сейчас, некоторое время спустя после той прогулки взялась за создание заметки и хотела для точности освежить в памяти названия, но... что-то поменялось в этом мире. Теперь сообщается о том, что на ВДНХ появился "Сад гамаков" - судя по фото и описанию - это именно там. Возможно вытоптали там все и было решено, что хотя-бы сидеть-лежать следует не на траве.

Территория ВДНХ встречает серпом-молотом, пятиконечной звездой... ну а шо, не лезть же на самую верхушку для актуализации-декомунизации, все равно врядли кто заметит... Рядом (почти) реклама Киевстара

   

И еще вот такое... А дальше - уже в саду

   

Вот, джаз-банд, сад, импровизированный концертный зал, арендованное имущество для пикника

   

   

Несмотря на то, что джазом не увлекаюсь, концерт очень поравился - артисты не халтурили, выступали с душой, с огоньком!




В дальней части территории создали экологическую аллею с инсталляциями из вторсырья 

            

Ну и как же без пруда с лебедями! Если кто помнит старое лебединое озеро в глубине, далеко от входа - его уже давно нет. Этот пруд практически возле самого входа, на его берегу расположен ресторан Прага.
 


Досуг. Часть VІ. Дарниця

Лежит груша, нельзя скушать.
Это здесь.
Парк Позняки.
Украшает собой этот блестящий плод фонтан, который при мне не работал... везет мне, однако, на неработающие фонтаны...



Небольшой такой, аккуратненький, чистенький парк, есть аттракционы, кофейни, мороженное, традиционно - веревочный парк. Рядом симпатичное озерцо с прокатом водоплавающего инвентаря.
По парку разместились несколько композиций в современном стиле.

   

Вот такая штучка одновременно выполняет роль то ли клумбы, то ли вазона - по бокам растишки торчат



Домой поехала трамваем - опять повезло, все шли в парк на обед, поэтому на Вокзальной решила пересесть на другой, за одно глянуть на современный облик Дарницкого вокзала - когда-то приходилось там частенько бывать.



Что-то уж и не помню, каким он был раньше... а рядом еще строится что-то глобальное, большое...

И паровоз стоит

   

В этот раз пожалуй самое короткое путешествие.

Далі буде

Досуг. Часть V. До Пейзажної алеї

Холодным дождливым осенним августовским днем просматриваю фото, сделанные во время июльских прогулок. В этот раз от Золотых Ворот до Пейзажной Аллеи.
Золотые Ворота... Вот только сейчас узнала, что это памятник "Мужику с тортом"

   

А это знаменитый кот Пантелеймон...



Дом барона Штейнгеля и сухое дерево на улице Золотоворотской

   

Ежик в тумане... на несколько затертой табличке написано "Лошадка"...

   

Вот такая штучка вначале аллеи, мне думается, это лавочка...

   

Дальше опять непонятное... Мимо проходила экскурсия, экскурсовод сказал, что это его любимый объект, но что это такое то ли не сказал, то ли я не расслышала

   

Вот оно увеличенное и рядом с ним еще одна оригинальная лавочка

   


Взгляд куда-то вниз и еще одна лавочка... с весьма твердыми пледом и подушкой. На заднем плане просматриваются пирамиды из мозаичных подушек и некоторые красочные объекты - как-то не хотелось их фотографировать - мне кажется, они уже сфотографированы и выложены в интернет в неисчислимом количестве и мне не стОит усугублять ситуацию

   

Там, откуда торчит неизвестная штуковина есть проход в нижнюю часть парка, далеко не ходили, устали, показалось, что там уже ничего особенного не будет, ну а сразу еще одна вроде бы лавочка и еще одна оригинальная инсталляция

   

   




И это еще не все.

Далі буде

Досуг. Частина ІІ.Глава ІІ. По вулиці Грушевського

Залишивши позаду Поштову площу http://blog.i.ua/user/886749/2297661/ пішла потихеньку по Володимирському узвозу вгору. 
Ніколи не подобалося там ходити - із страшенним гуркотом несуться вниз автівки і кінця-краю їм нема, як і тому підйому... вдерлася вгору і замість того, щоб піти по Хрещатику до метро, я знову подерлася вгору до музею води та театру ляльок...


На музей води подивилася здалеку, вже не вистачило сил на підйом, колись давно була там на екскурсії... 
А от театр ляльок обійшла, відпочила біля фонтану. 
Театр прикрашають скульптури казкових героїв.

     


     


Фонтан - колись він був ще й музикальним, може й зараз так є, але на час мого нинішнього візиту він був звичайнісіньким фонтаном). Поруч чудові лавочки, відпочила - пішла далі. 

     

Пам'ятник Валерію Лобановському, на стадіон не ходила, пішла далі по Грушевського



В Маріїнський парк зайшла біля тамтешнього фонтану

     

     

Ну от і вихід з Маріїнського парку, ще зовсім трохи - і метро Арсенальна - додому відпочивати.
А у хмарному сховищі на google photos ще 5 ГБ нерозібраних фото, то ...

Далі буде



Старовинні закинуті будинки

Декілька днів тому сумістив вилазку по заброшкам з прогулянкою. Вийшло 50/50, але краще хоч так, ніж взагалі ніяк — бо подружка продовжує морочити голову, можливо дружбі кінець. Так я сам пройшовся.
Правда, нафоткав мало — трохи більше 40 знімків. Але ці заброшки переважно недоступні для огляду, тому азарт поступово спадав. Плюс — фотографувати незручно, бо всі вулиці запарковані машинами, навколо багато перехожих. Ще всю дорогу думав де відлити. Однак, попри все, вийшло непогано — на четвірку з мінусом (по 5-бальній шкалі).

Повний фотозвіт можна прочитати ТУТ (ЖЖ).

P1270033

До речі, можна зробити ознайомчу оглядову екскурсію. А шо, прикольна тема!

P1270029

Закинуті бази відпочинку

Вмовив знайому сталкершу відвідати якусь заброшку. Вона сама запропонувала подивитись базу відпочинку в населеному пункті Х (нашо вам те знати?).
Вилазка здалась сумнівною, бо за моїми даними, ця база відпочинку мала охоронятись. Та й "розвідці на місцевості" занепокоєння підтвердились: паркан цілий, за воротами розчищена алея. Ну шо робити - обійшли навколо. Як назло, обходити довелося далеко - квартал величенький, а сама вулиця тупікова. Побачили зручний залаз. Однак біля нього крутився мужик. Пішли в обхід. Довелося лізти через огорожу. Ну шо... врешті-решт, так цікавіше, ніж через діри в паркані.

Коротше, нічого цікаво. Хіба що дерев'яні будиночки порадували. Бо досі ще не бачив закинутих баз відпочинку з дерев'яними будинками. Це якась особлива атмосфера прілої деревини. Та й "ламповіше", ніж цегляні будови.

Поки шукали як пробратись, поки виходили, стільки кіл намотали. Аж незручно. А з іншого боку: як лізти на закинуту територію навмання?!



Що цікаво, назва бази невідома.

А по дорозі побачив ще декілька закинутих оздоровчих баз. Я й не здогадувався, що в населеному пункті Х, ще й в тому районі, стільки санаторіїв.

Зимова вилазка

Взимку десь лазити не зручно. Але так захотілося! Погода ж була класна: все в снігу, не морозно, не слизько.

По плану було 9 кілометрів. Для весни/літа воно — легкотня. А от взимку.
Полазивши по сніговим заметам ледве не пожалкував, що поперся. Сніг налипав і замерзав з внутрішньої сторони джинсів(!). Засипався в чоботи. Думав, що буде обмороження.

Маршрутку прочекав майже дві години(!).

Ще й тупуватий дядько попався. Мабуть лісник. Бо вони їб@нуті (нормальні не попадалися). Спинив машину, а мужик став допитуватись: "А що цікавого в ДОТах? Тут ДОТу нема (А він то якраз є!). Чи є в лісі ялинки? А почім ялинка (Чим би її розпиляв)?" Добре, потім зустрівся другий мужик — так розповів де шукакти ДОТ.

Оглянути всі ДОТи також не вийшло. Два ДОТи не знайшов. До третього не став іти (треба було через ліс). А ще один ДОТ виявився зачиненим.


Далі — декілька фоток.
[ Читати далі ]

Полазка по КиУРу

На День Незалежності наважився на одиночний похід по ДОТам Київського укріпрайону в районі Житомирської траси.
Розраховувати на компанію було марно, бо навіть відмінений похід не передбачав вилазку по цим ДОТам. Тож, поки три вихідних

Чому похід? Тому що кілометраж немаленький.

Ось приблизна схема походу.

Підсумки.
419 ДОТ чомусь повністю не облазив. Задовольнився декількома знімками.
Недобудований вхід до 417 ДОТу не виявив.
В аварійний 418 лізти побоявся.
А ДОТи №404 і 406 вже вдруге(!) не зміг знайти:(

А як же "гарно" в лісі влітку?! Непролазні чигирі і кропива зростом по шию(!). Повалені дерева. Обабіч стежок (а іноді і впоперек стежки) все в павутині. І все це під жужжіння кусючих комарів.
Ні, по таким місцям краще лазити пізньої осені, коли нема ні рослинності, ні комашні.

Але вилазка вдалася.

Даремно поперся або ДОТи в Білогородці

Даремно поперся в Білогородку. По-перше, дорого з Софіївської Борщагівки. А по-друге, все одно по ДОТами не полазив, бо знайти їх важко, мобільний інтернет в тих краях фіговий, все сцуко загороджене, стежок нема, собаки нерізані вибігають на вулиці. Коротше, знайшов тільки один ДОТ — і той зруйнований. Місцеві на очі не траплялися, щоб запитати дорогу. Може і на краще, бо не витримав би, щоб не висловити обурення. А з іншого боку — нахрін їм туристи здалися?!

Хіба шо краєвиди непогані.