Зависокі сходиНепід"ємні ношіДень за днем проходитьВсі загальні схожіСправ дурних і впертихЗабуття безпереІ нудні відвертоКлаптики паперуНаче клітка в клітціПлин "на автоматі"Все чергові східціБеззмістовні ґрати

Я так давно не бачила дощу, Без парасолі йду по Оболоні)) Не всіх охочих в душу допущу... В долоню крапель натрушу сьогодні... Сповито ніжність ніжно у сувій Енергій дивних осені і щастя.. І хворобливий стан не личить їй. Ви не хвилюйтесь, дощ бува не часто... Люблю кленовий спалах і дими Із прибраних городів від бадилля. Люблю тепло у пледи-килими... Палкі обійми... Вихідний- безділля... Туман дрібний-меланхолійний пан, І вмиті шибки, і пиріг на кухні. Із книгою залізти на диван.....

Читати далі...

Печаль дощу меланхолійно пише На листопадах трепетні листи. Невчасно зашуміло у затишші, У струмені життя з'явився ти. Незнаний і далекий милий мрійник. Розбурхання неспокоїв нічних. Повзе-крокує стрілка. Б'є годинник, Опівночі поетам помічник. Замерзлі пальці зігріває кава - То знатиму, чому несила спать. І ліхтарі моргають золотаво Щоб місяця над озером злякать. Ти ходиш тут під вікнами самотньо. Вагаючись між "щиро" і "онлайн". Хай буде вибір вчасний і...

Читати далі...

Привіт одеський телефон жадано Чекав мрійливо і зітхав віки... Хтось скаже, мабуть: "Нетерплячі дами..." Відкаже хтось: "В собі чоловіки..." А поки дощ змиватиме утому. Голубитиме ввечері думки. Тобі самотньо?Вдома чи не вдома?- Напишуться в щоденнику рядки. І суєтою зморене повстане Єство в бажанні розділити шлях. А новий вечір, як завжди, настане, Засне в Шахерезадиних казках.

Райські яблука достигли у саду. Дрібно осипаються додолу. Стежкою до тебе підійду... По траві збираючи довкола. Терпкий смак чи пристрасті меди? Чи гармонія осіннього причастя? Евою не буду, то не жди. Зваба для пізнання - то напасті. Душам зустрічатися удвох, Зазирати в закутки таємні. Лікувать людський переполох, Любощі леліяти буденні. Ти не скажеш слова. Не мовчун. Просто розумітимеш природу. Трусить райські яблука Перун Для кохання блискавок не шкода.

Світання спалах повзає по рамі. Між розсипів морозяних на склі. Вдихаю каву - і стаю гурамі... Ні, не гурманом - рибою на дні. У хвилях тропіків змиватиму утому Кармічні дотики помірності широт... А повернуся з теплоти додому- Покину образ "змерзлий в банці шпрот". І золотисто блиснувши пірнаю В осінній день любові всіх світів. Свої бажання помахом сповняю... Світання спалах сонцем замигтів...

А дзеркало - на скалки, і завмерло. Повітря зойком висне над столом... Шматки минулого. Змітаю. Пам'ять стерла. Бурштини осені над київським вікном. Три ковдри і меліса п'яно в кухлі. "Без звуку" -насолоджуюсь- режим. І лірику разом зі сміттям стухлу Контейнеру дарую. Дивно жить. День завтра засвяткую по-новому. Спіймаю манівцями щастя хвіст. Воно натомлене припхається додому. І скаже: ти, мисливко, маєш хист. У відповідь пришпилю його чемно На пазузу до серця - діамант...

Читати далі...

Колекція чистих листів про кохання,То все, що я знаю про щастя мое.То все, що я знаю, закляття, зізнання,То все, що я маю, то все, що я є.Як тайною зв'язана солодко ниє, Ту тайну плеснути на білі листи,І випростать крилами щирість у вирій.Але твій цілунок - печатка, прости.І білі, як сила, як деннеє небо,Всебачаче око, всезнаючий глас.Я тільки мовчати навчилась про тебе,Тим більше коли це стосується нас.І серця я ритм відчуваю безслівним,Бо щастя тремтливе і горде моє,І маю, що є, і кохаю...

Читати далі...

А на Хрещатику в Трубі літають голубиВесна бузковая, тризуб наколотий,Червоно-чорний травень мій закоханий,Зла і весела я, мій борг не золото.Заборгувала помоскальщині віддячити.В Трубі прокуреній співають спадщину.Вимірюючи кроком спільність голосу,Всім Бог віддячує, я тільки хрест несу.Каштани небо розривають квітами,Живем надіями, Надія житиме.

Як боляче прокинутись у світі, Де так багато всіх, а ти один.Де вже не подарують білих квітівДо вічності... до срібних цих сідин...І світ цей наче вже не рідний,Немов відмовилось усе кругомВід моїх усмішок, навіть від сліз срібнихТа біль ще дужче хлище батогом.Покинувши мене, забрав ти серце.Та краще б Душу ти забрав...Бо ти залишив у мені відкриті дверці,А в них холодний вітер задував...Моя Душа вже змерзла та промоклаВ сльозах гірких та зимніх цих вітрах.Здається я, як лист...

Читати далі...