хочу сюди!
 

Анна

50 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років

Замітки з міткою «земель»

Історія українських земель. Південна Україна. Первомайськ

Місто Первомайськ утворене з трьох поселень, які належали до трьох різних держав – Запорізької Січі (входила до складу Царської Росії), Туреччини та Польщі. Тільки в кінці XVIII сторіччя всі ці землі стали територією Росії. Межа між Запорізькою Січчю та Польщею проходила по річці Синюха. Навесні 1676 року гетьман запорізький Іван Самойлович направив козака Степана Підстреленого із завданням підшукати в гирлі Синюхи поблизу польського і турецького кордонів місце для будівництва укріплення. Той блискуче справився з дорученою справою. Він обрав місце для укріплення поблизу ріки на підвищенні, захищеному зі сходу глибокою кручею. В тому ж році й було побудовано фортецю у вигляді правильного восьмикутника. Козаки назвали своє укріплення “Орлик” (від назви місцевого урочища). Замок входив до складу Бугогардівської паланки Запорозької Січі. Майже одразу ж під його захистом тут почали селитися втікачі з польської сторони та інших місць. Перші хати ставилися на схід від укріплення вздовж Синюхи та Бугу. Нині – це східна частина від вулиці Автодорівської до Київської. У XVIII ст. тут неодноразово зустрічалися представники суміжних держав, які розв’язували межові та інші питання. У 1764 році в Орлику були засновані прикордонне комісаріатство й митниці. З’являється мануфактурна промисловість, гончарство, ковальство, водяні млини, а одночасно – й купці. За час свого існування Орликівському шанцю довелося пережити не один напад ворогів. Останнім значним походом ворогів проти фортеці на лівому березі Південного Бугу був напад запеклого ворога наших предків – кримського хана Гірея. Його 70тисячна орда у січні 1769 року зруйнувала укріплення, спалила слободу Орлик, а також частину прилеглих сіл. 1770 року Орликівський шанець було відвойовано російською армією Паніна. У 1781 році поселення дістає назву “Ольвіополь”. В 1762 році козаки і біглі українські кріпаки на правому березі Південного Бугу заснували слободу Олта (перше найменування нинішньої частини Первомайська), яка належала Туреччині. Назва її походить від тюркського слова “олта” – низовина. Відповідно до Яського договору (1791) Голта була приєднана до Росії. За Ясським мирним договором 1791 року Голта була приєднана до Росії. 1750 року на лівому березі Південного Бугу, між гирлами Кодими й Синюхи, Польща збудувала укріплення й карантинну заставу Богополь. Він започаткував третю частину сучасного Первомайська. Богополь розвивався переважно як торговельно-ремісницьке містечко. На нинішній вулиці Радянській впритул одна до одної ліпилися лавки великих і дрібних торговців. Тут же було вісім приватних готелів. А нижче понад Бугом (на теперішній вулиці Кузнєчній) працювало понад 30 кузень! Всі три поселення входили до різних губерній Росії. Так, Ольвіополь був містом Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, Богополь – містечком Балтського повіту Подільської губернії, Голта – казенним селом Ананьївського повіту Херсонської губернії. В 1743 році російським урядом було прийняте рішення про переобладнання Орловського укріплення в 6-ти бастіонний шанець, який укріпили зброєю та гарматами. У 1754-59 й 1761-1764 Орел входив до складу Новослобідського козацького полку. В 1770 році укріплення було перейменоване в Катериненшанець  (Катерининський шанець), в 1772 році – слобода Орел була зарахована до розряду міст, в 1781 році поселення дістало назву Ольвіополь. У 1795-96 роках Богопіль був центром Богопільського повіту Вознесенського намісництва. Ольвіополь був центром Ольвіопольського повіту у 1776-1784 (потім перейменований на Новомиргодоський повіт) і з 1795 року. Таким чином були створені три частини міста – Ольвіополь, Богопіль та Голта, які в якості окремих поселень проіснували до 1919 року. В цьому році на мітингу 1 травня було прийняте рішення про об’єднання всіх трьох частин в одне місто і в честь дня солідарності трудящих назвати його  Первомайськом. В 1923 у Первомайськ стає окружним центром Одеської губернії. До кінця 1925 у тут діяли цегельний, шкіряний, мило-і пивоварний заводи. Працювала дизельна електростанція, яка обслуговувала 450 абонентів. У квітні 1925 у делегати VI окружного з'їзду Рад заклали на березі Південного Бугу гідроелектростанцію потужністю 1200 кВт. У свій час це була сама потужна на Україні і перша на Південному Бузі. У 1924-1925 навчальному році діяли чотири семирічних, три початкові школи, сім шкіл лікнепу. У 1922-1924 рр.. відкрилися  індустріально-технічна, економічна, торгова професійні школи і школа харчовиків. У 1926 почала функціонувати фельдшерсько-акушерська школа. В 1926 р. введений в дію цементно-бетонний завод, який постачав матеріали для  промислового та сільського будівництва, поблизу Первомайська відкритий кам'яний кар'єр, машинобудівний завод ім. 25 жовтня освоїв випуск двигунів внутрішнього згорання. З червня 1930 а місто стало центром району. В 1938 у Первомайськ віднесли до розряду міст обласного підпорядкування. В 1939 у в ньому проживало 33 тис. мешканців. В 1927 у був відкритий Первомайський краєзнавчий музей. У ньому було зібрано понад 20 тис. археологічних знахідок та інших історичних матеріалів. Сюди надходили майже всі знахідки Бузькій археологічної експедиції, яка у 1931-1932 рр.. вивчала берега річки Південний Буг. Напад фашистської Німеччини перервав мирне життя громадян. Незважаючи на впертий опір радянських військ, 3 серпня 1941 р. німецькі та румунські війська окупували місто. Первомайський, Любашівський, Кривоозерський, Врадіївський і Доманівський райони румунським окупаційним режимом об'єднані в єдину адміністративну одиницю - Голтянський повіт губернаторства Трансністрії. У місті діяла ціла мережа підпільних організацій. Всього в роки окупації в Первомайську діяло шість підпільних груп, які підтримували тісний зв'язок не тільки між собою, але і з партизанськими загонами  «Південний» і «Буревісник», що розташовувався в навколишніх лісах. Підпільники друкували і розповсюджували листівки, захоплювали зброю з німецьких ешелонів, виводили з ладу техніку і паровози, допомагали втекти з полону радянським солдатам, збирали і переправляли партизанам продовольство, зброю, медикаменти. 22 березня 1944 а війська 5-ї гвардійської армії визволили Первомайськ від німецьких окупантів. У другій половині XX століття Первомайськ стає великим промисловим центром, основними галузями якого є машинобудування, легка, харчова та переробна промисловість. В 1955 у в місті вводиться в експлуатацію цукровий завод, а в 1956 у дав першу продукцію Первомайський молоко-консервний комбінат. В 1961у вступила в дію меблева фабрика. Наприкінці 60-х побудовані каменедробильний завод «Граніт», хлібозавод і овочеконсервний завод. В 1968 р. здана в експлуатацію перша черга заводу «Фрегат», який освоїв виробництво потужних дощувальних установок. В 1976 р. завершено будівництво Первомайського м'ясокомбінату, одного з найбільших на Україні. У лютому 1954 а Первомайськ увійшов до складу Миколаївської області. На східній околиці міста в долині Південного Бугу бере свій початок Гранітно-Степове Побужжя (регіональний ландшафтний парк).                                                                                                                                                                                          За матеріалами Вікіпедії.

Історія українських земель. Південна Україна. Миколаїв

Найдавніша історія місцевості, де зараз розташований Миколаїв, пов'язана з подіями у південній місцині сучасного міста — Вітовці. Ці землі, за даними досліджень археологічних розкопок, були заселені починаючи від залізної доби. Тут були стани кімерійців або скіфів, що залишили по собі кургани. Від IV сторіччя до Р.Х. тут оселяються греки, поселення яких відомі біля Сіверсового маяка та сіл Лупареве і Лимани. У 200—400-і роки н.е. простежується перебування давніх слов'ян — антів. Збереглися свідчення, що на початку 2-го тисячоліття н.е. на землях сучасного Миколаєва існував християнський Дівочий монастир, що був зруйнований навалою монголів у 1233—36 роки. Саме від XIII століття сучасна Миколаївщина майже повністю являла Дике Поле. Власне свою назву історична місцевість міста Вітовка отримала від литовського князя Вітовта (на давніх мапах означене Вітольд Гаммані), що звів тут 1399 року Вітовтівський замок (фортецю) і митницю для контролю торгівлі з татарами. Уже від кінця XV століття історія Південного Побужжя тісно пов'язана із запорозькими козаками, ставши основою формування українського етносу на цих землях. По берегах річок та балок засновувалися козацькі слободи, зимівники, паланки, влаштовувалися переправи через ріки. Сюди також тікали селяни з усієї України, з Польщі, Литви, Московії[9]. За Російської імперії: заснування і розвиток міста. У 1-й половині XVIII століття більша частина Південного Прибужжя залишалася слабо заселеною. Поштовхом для подальшого заселення краю став вихід Російської імперії, внаслідок російських воєн з Туреччиною, до Чорного моря — за Кючук-Кайнарджийською мирною угодою 1774 року Вітовка разом з землями між Дніпром і Південним Бугом відійшла до Росії. У Вітовці було влаштовано шпиталь, де лікували цілющою водою з джерел і місцевими травами. Тут стояли частини Бугського єгерського  корпусу під командуванням Михайла Кутузова. 1789 року командир Новоросії Григорій Потьомкін перейменував Вітовку на Богоявленськ, з причини цілючих джерел води, які були «даром Божим». Тут же було зведено Богоявленську церкву. Також Потьомкін побудував собі будинок, у який постійно навідувався, навіть коли був у справах у Херсоні. Від кінця XVIII ст. територія нинішньої Миколаївщини, як і всього Північного Причорномор'я, активно колонізується. У заселенні регіону брали участь представники багатьох народностей. І хоча характерною рисою Півдня була поліетнічність, проте основна маса населення складалася з етнічних українців — крім тих, що жили тут здавна, сюди прибували українські переселенці з Полтавської, Чернігівської, Київської та інших губерній. Місто Миколаїв було закладене 1789 року князем Григорієм Потьомкіним на півострові при злитті Інгулу і Південного Буга як флотське і корабельне місто. Першим громадянином міста став підприємець, військовий діяч і будівничий Михайло Фалєєв. Саме ордер № 1065 від 9 вересня 1789 року для нього і є першою документальною згадкою сучасної назви міста: Існує версія, що місто отримало свою назву на честь перемоги російських військ 1788 року під час взяття турецької твердині Очаків, що збіглася з Днем Миколая. Будувалося місто за спеціально складеним російським архітектором Іваном Старовим планом — з прямими вулицями і кварталами правильної форми. Життя Миколаєва було повністю підпорядковане суднобудуванню і флоту. Майже сто років тут знаходився штаб Чорноморського флоту. За губернаторства О.С. Грейга у 1-й третині ХІХ ст. у Миколаєві вперше було здійснено спробу збудувати водогін, почалася прокладка кам'яних тротуарів, озеленення вулиць. 1862 року в місті було відкрито комерційний порт, що послужило поштовхом до перетворення Миколаєва на значний економічний і торгівельний осередок. Вже наприкінці XIX століття Миколаївський порт посідав третє місце після Петербургу і Одеси за обсягами торгівлі з іноземними державами, а за експортом зерна, головними постачальниками якого були степові губернії, — перше місце в Російській імперії. Місто стає важливим промисловим центром на півдні України. . У роки Української революції (1917—21) Миколаїв за активність більшовіків дістав прізвисько «червоний Пітер України». У 1918 році в місті перебували союзні війська гетьмана П. Скоропадського. Радянська влада на Миколаївщині утвердилась лише 1920 року. У Голодомор 1932—33 рр. по Миколаєву, як великому промисловому осередку, вживались певні заходи по боротьбі з голодом, а саме: від 20 лютого 1933 року до встановленого стандарту хлібозабезпечення була запроваджена домішка у розмірі 3 відсотків соняшникової макухи, затверджувались норми видачі хліба на підприємствах міста, у червні 1933 року була встановлена середньодобова потреба реалізації комерційного хліба по місту — 70 тонн на день, тоді як селяни області фактично були кинуті напризволяще і потерпали. Під час Другої світової війни Миколаїв майже три роки був окупований фашистами. 28 березня 1944 року місто було звільнене, зокрема, завдяки діям 68 моряків-десантників під командуванням Костянтина Ольшанського. Це був єдиний випадок у історії Великої Вітчизняної війни, коли всі учасники однієї бойової операції були удостоєні звання «Герой Радянського Союзу», більшість — посмертно. У повоєнний час Миколаїв став одним із найбільших центрів суднобудування в СРСР. Судна випускають три суднобудівельні заводи міста — Чорноморський суднобудівельний завод, завод імені 61 комунара і завод «Океан». Місто за короткий для історії період перетворилося з маленької суднобудівельної верфі в крупний промисловий, діловий, політичний і культурний центр півдня України. 1 грудня 1991 року миколаївці разом з жителями області на Всеукраїнському референдумі 89,45 % голосів «за» підтвердили Акт проголошення незалежності України. У 1990-ті роки економіка Миколаєва, як і всієї держави, зазнала ряд суттєвих, часто негативних, наслідків лібералізації ринку і економічних  перетворень, проте і наприкінці 2000-х місто лишається флагманом українського суднобудування, великим промисловим і культурним осередком держави.                                                                                                                                                                                   За матеріалами української Вікіпедії

Історія українських земель. Південна Україна. Очаків

Розташований на узбережжі Чорного моря, біля гирла Дніпра, недалеко від місця розташування стародавньої мілетської колонії Ольвія і грецької колонії Алектор. За Київської Русі і у часи Литовського князівства місто називалося Дашів. Литовський князь Вітовт (1392—1430) побудовав Дашівський замок (фортецю) поблизу гирла Дніпра для захисту від татарських набігів У 1492 році кримським ханом Менґлі I Ґиреєм, на місці литовської фортеці Дашів, було засноване місто, що спершу мало назву Кара-Кермен. В 1526 році фортеця перешла у володіння османів (Сілістрія) та мала назву тур. zi (Ачі-Кале). Армія Російської Імперії взяла в облогу Очаків в 1737, розглядаючи його як головний форпост на північному узбережжі Чорного моря. Очаків був взятий маршалом Христофором Мініхом, але рік потому був покинутий і переданий Османській імперії.                                                                                                                                                                                            Джерело - українська Вікіпедія.

Історія українських земель. Південна Україна. Ольвія

   Відео телеканалу "Інтер" до 15-ї річниці Незалежності України.

Ольвія ( — щаслива) — найважливіша грецька колонія в Нижньому Побужжі, в дельті Гіпаніса (Бога) та Борисфена (Дніпра), заснована вихідцями з Мілету в 647—646 р. до н. е. Політичним та економічним центром її було однойменне місто, залишки якого розташовані на правому березі Бузького лиману біля с. Парутиного Очаківського району Миколаївської області В період свого розквіту у ІІІ столітті до нашої ери площа міста складала близько 50 гектарів.

Ольвія поділялася на гористу й долинну частини, була оточена міцними мурами й оборонними вежами, мала прямолінійне планування й була забудована критими черепицею кам'яними спорудами громадського, житлового, господарського та виробничого призначення (деякі з мозаїчними подвір'ями). Майдани й центральні вулиці, вимощені кам'яними плитами, були прикрашені статуями богів і героїв, різьбленими в камені портретами заслужених городян та мармуровими плитами з декретами управи міста-держави. В центрі гористої частини Ольвії була головна міська площа — агора, на ній — 7-кімнатний громадський будинок для культових обрядів і купецьких зібрань, стіни якого були вкриті розфарбованою штукатуркою, монументальний вівтар і штучні кам'яні водоймища як частина великої гідротехнічної споруди. Навколо агори містилися будинки державних установ, гімнасій (школа для юнацтва), театр та іподром. З півночі до агори примикав теменос (священне місце), де були храми, святилища, олтарі, жертовники; житлові будинки споруджувалися з каменю і цегли-сирцю, найбагатші оздоблювалися колонами, фресками, мозаїкою. В місті існувала розгалужена система водопроводу з глиняних труб. Навколо міста був некрополь — цвинтар. На півночі і півдні від Ольвії існували десятки городищ і неукріплених селищ грецьких переселенців та місцевого населення.

Ольвія була рабовласницькою республікою. Законодавчі органи (напр. — збори, рада) та виконавча влада (колегії архонтів, стратегів, агораномів та ін.) були в руках рабовласницької частини населення. Значного розвитку набули землеробство, скотарство, рибальство, виноградарство, якими займалися греки та вихідці з місцевих племен, що населяли городище і селища сільськогосподарської округи Ольвії. В самому місті розвивалися ремесла: металообробне, гончарне, деревообробне, каменярське, кісткорізне, прядильно-ткацьке тощо, продукцію яких збували населенню Ольвії, а також скіфам, сарматам та іншим племенам, що населяли тоді значну частину території сучасної України. В обмін на ремісничу продукцію в Ольвію надходили хліб, худоба, вовна, риба, а також раби. Чимало з цього ольвійські купці продавали у державах грецької метрополії, звідки вивозили вино, маслинову олію, високоякісний посуд, тканини, прикраси, твори мистецтва тощо. Для потреб внутрішньої і зовнішньої торгівлі Ольвія випускала свою монету — здебільшого мідну і срібну, рідше золоту. Населення Ольвії підтримувало зв'язки з Афінами, Корінфом, Родосом, Пергамом, Александрією та Малою Азією.

Після встановлення в 40-х рр. 5 ст. до н. е. скіфського протекторату над містом склад населення поповнився за рахунок скіфів. У місті було побудовано палац скіфського царя Скіла. В 5 ст. до н. е. О. мала договір про ісополітію (подвійне громадянство) з Мілетом. Входила до складу Першого Афінського морського союзу. В 331 р. до н. е. місто витримало облогу з боку війська одного з полководців Олександра Македонського Зопіріона. У 2-1 ст. до н. е. Ольвія спіткала глибока економічна і соціальна криза. В той час Ольвія постійно перебувала під загрозою нападів ворожих племен. Деякий час була під зверхністю Скіфської держави, а потім — понтійського царя Мітрідата VI Євпатора. В 48 до н. е. гети на чолі з царем Буребістою захопили і зруйнували місто. В 1 ст. н. е. місто було відбудоване лише на частині його колишньої території. Знову почався розвиток ремесла, торгівлі, сільського господарства, але попереднього розквіту вони не досягли. В І ст. н. е. Ольвія була в залежності від скіфських царів — Фарзоя і Інексімея. В складі населення того періоду значно збільшився скіфський прошарок, заможна частина якого брала участь в управлінні державою. У 2 ст. н. е. була під владою Риму і ще у 251 р. мала римську залогу, розміщену у новозбудованій цитаделі. У 3 ст. її зруйнували готи. На поч.4 ст. напади гунів привели до остаточного знищення Ольвії.

Археологічні розкопки проводилися з поч. 19 ст. З 1901 до 1915 їх очолював Б.Фармаковський. З 1971 Ольвійська експедиція ІА АН УРСР проводила систематичні дослідження (наук. керівн. — С. Крижицький).

Джерело - українська Вікіпедія.