Про мою Пасху
- 20.04.09, 13:13
Дивно... думав, що у мене є записи про Пасху з минулого, або позаминулого років в блозі...
Передивився все, і не знайшов...
В принципі, мабуть тому і шукав, що не можу сам зараз згадати, яке точно у мене було ставлення до Пасхи рік-два тому... (ось в чому перевага ведення щоденника - він дійсно допомогає зберігати емоції, враження, ставлення... добре джерело для самоаналізу та самонавчання)
Приблизно, що я пам'ятаю про мої із Пасхально-церковними відносинами рік тому, це те, що тоді для мене цей ритуал був незрозумілим, а тому незначним і непотрібним. Якщо я і приймав участь в святінні пасок та яєць, то переважно через бажання скласти компанію своїм друзям - ходив за компанію... по типу "потусити", себе показати, на інших подивитись. Мені не подобалось чекати на попа, який святить, мені не подобалось, що так багато народу збирається, що утворюється натовп... Я навіть пам'ятаю, як я ставив себе вище за них всіх, неголосно аргументуючи своє право дивитись на всіх згори тим, що я розумію, що Пасха - спеціальний балаган для виманювання грошей з лохів, а лохі цього не розуміють.
Цього року все змінилось. Я сам став одним з тих "лохів", що ходять до церкви, моляться, радіють, купляють воскові свічки, кидають гроші на жертву потребам церкві... При цому, я наблизився до цих людей не лише фізично, і не соромлюсь стати ближче, відчути локіть або плече сусіда, а і духовно - бо вже не відчуваю того зудливого дискомфорту, коли знаходжусь серед людей, що прийшли до церкви.
Хмм... можливо, це просто результат пристосування до обставин, і щоб не звітувати самому собі, що я став "лохом серед лохів", я змінив своє ставлення до оточення, і викреслив їх з розряду бездумного непотріба, стати з яким тепер в одну шеренгу - зовсім і не соромно
А можливо, воно все так і було завжди... і лише моя гордість, пихатість та високомірність не давали зрозуміти, що не я єдиний в світі, хто має право на ближче місце до Бога, і що не я єдиний в світі, кому відкриті чисті та правдиві знання з приводу усього що є та діється...
І можливо, до церкви ходять якраз не "лохі задрипані", а люди розумні, свідомі, чисті, ОБРАНІ...
...
Спіймав себе на думці, що повністю позбутись власної високомірності мені так і не вдалось... над цим ще працювати і працювати...
Колись я відхрещувався від сорому та совісті... від манер та етікету... А тепер страждаю від нестачі саме цих добрих, світлих, і так необхідних в житті почуттів та людських якостів...
Ось хто мені пояснить, НАВІЩО я так старанно витруював з себе людяність? Навіщо мені так кортіло стати звіром? Чому я приклав до цього стільки зусиль та старання?... стільки часу...
...
Бог не тільки дає те, що людина просить, але і забирає те, від чого людина зрікається...
Ох, як багато я зрікався... Ох, як багато чого я позбув себе... Ох, як прийдеться старатись та наполегливо гребсти знову (тільки тепер проти течії), щоб повернути втрачене...
(* на очах у мене зараз сльози... бо мені шкода самого себе. *сльози від того, що хочеться щиро перед собою вибачитись... *що хочеться вибачитись перед всіма, кого я не слухав та відштовхував, коли мені намагались допомогти, коли бажали мені зберегти в собі людяність, світ, добро... *на очах у мене сльози надії та радості, бо тепер я світло бачу шлях, яким я зможу повернутись до Бога... * це сльози віри. Я вірю в себе, і маю непорушний намір виховати в собі цей світ, добро, духовність... )
...
Великий Піст - це не просто "дієта без м'яса".. це очищення себе глибоко та ретельно... це генеральне прибирання в найдальшіх закутках таємничках та сховинках своєї душі... Якщо прибрати дійсно добре, "як для самого себе", то внутрішній світ перетворюється - він дає готовність до наступного кроку: до весни, до "косметичного ремонту себе з середини", до регенерації, відновлення, квітнення...
Як добре, що є Великий Піст!
Як добре, що є Церква, яка стереже традиції, і надає їх кожному, хто побажає...
Як добре, що є Бог в цьому світі!
Любіть себе, будь ласка! Любіть себе, бо через себе зможете пізнати любов до людей навколо, до природи, до Бога.
Я люблю вас!
Ваш Миколка.