Ю.Левітанський – С. Нікітін

– Що ж воно коїться в світі? – Та, бачте, зима.

– Як то – зима? – А отак. Подивіться, постежте,

Як я зрання калатаюсь, протоптую стежку

Там, де до наших будинків під’їзду нема.

– Що ж буде далі? – Та січень. – Невже? – Щоб я вмер!

Я ж недаремно абетку придбав старовинну.

Ох, і малюнки ж покреслила в ній хуртовина!

Їх я вже вивчив, до літер узявся тепер.

– Ну, а по січню? – Та квітень прийде, як на зло.

– Квітень по січню? Ви певні? – Повірте на слово.

В лісі сьогодні сопілка так грала чудово! 

Дивно лише, що музики при ній не було.

– Що ж нам сердешним, робити? – Чого там, живіть! 

Шийте спідниці з китайки, як грошей в вас досить.

– Тю! Та китайки ніхто вже сто років не носить!

– Вже як пошиє – де дінеться! – буде носить!

Буде носить, бо ж настане година така,

Що й завірюха ущухне, і крига розтане.

Ну, то давайте ж удвох у це свято різдвяне

Тут, на вечірці, наразі утнем гопака!

Ряжені хлопці й дівчата, і сміх без кінця.

Місяць – бліда, зі свічею всередині, куля.

Ось Вам рука, та тримайте, рука ж бо – не дуля!

І –  гоп-ця-ця, гоп-ця-ця, гоп-ця-ця, гоп-ця-ця…