Двоє братів моєї бабусі приймали участь у тій "войнє нєзнамєнітой".
Один з них загинув у 1940му році при наступі на Віппурі-Виборгу.
Попали у засідку, як сказав вцілілий брат. (обидва були командуючими взводами).
Йому дали після фінської кампаніі відпустку. Розказував сестрі що там гинули більш від вимерзання, аніж від куль та снарядів фіннів. Зимове обмудирування прийшло пізнувато.
Війська тонули в болотній трясовині, блукали в зимових лісах, підривались на мінних полях.
Другий брат загинув у 41му при обороні Петрозаводська. Теж недалеко Кареліі, чи то на Північно-Західному фронті (?).
Але от я до чого. Багато закликів до "фінляндизаціі" війни з Україною. Тобто россійсько-українська війна повинна закінчитись так само як радянсько-фінська 1939го-1940го. Хіба це справедливо? Чи вибору немає? Чи ми "лєгко отдєлалісь"?
Кажуть так. Якщо прослідкувати історію царської та радецької імерій, то можна побачити що в ліберальних царів та радецьких вождів пагані долі. В сенсі політичні, а не тількі особисті.
Бо в рашці взагалі всім небезпечно жити.
Населення чомусь паганенько відносилось до царя Бориса (як і до пострадянського Бориса). До Павла 1го (а він бажав лише скоротити панські трудодні з 4х до 2х на тиждень, не встиг), самодуром через це назвали і не шкодували за вбивство.
Добре не згадували й Олександра 2го, "визволителя". Через "визволення" залишились без халяви тисячі ледарів, які навчились через систему кріпацтва не працювати, а робити вигляд, що працюють.
Справжнім самодуром міг бути Петро 3й. А його шанували, навіть Пугачов виїхав на вдавання себе за Петра 3го.
Така ж історія з малим царевичем Дмитром, який робив із снігу фігури бояр, рубав їх, і казав "Так я зроблю з цим, а так з цим". Ну а влітку відповідні опудала.
Бояри просто зрозуміли небезпеку та діяли на випередження.
Новий Іван Грізний їм ні до чого.
А от нажорстокіших Івана 4го та Сталіна культи особ робили. Ну і куйло на черзі.
Миколу 2го дарма називали Кривавим порівняно з деякими "коллегами"- нащадками та "папередниками". Але ж не треба було себе втягувати у безглузду авантюру 1ї світової.
Пред"явити можна розстріл 9 січня. Ленський розстріл 1912го. Авантюру з Японією 1905го.
А він здався там, де це було найменш доречним.
В лютому 1917го його вмовили зректись престолу через загрозу громадянської війни під час світової. Тобто на 2 фронти. Зовнішій та внутрішній.
Рашку це не врятувало (як і інші імперські держави задіяні у війні), 1ша світова була програна.
Горбачов теж не заслугував на повагу совків. Хотів він того чи ні, совок впав у його "каденцію". (ну так, економіка збанкрутіла через низьки ціни на сировину та проблеми планового хазяйства).
Хоч війну в Афгані саме він і закінчив. "Гласність", хоч обмежену, якісь кооперативи.
Перемоги з цього приводу в Кремлі не спостерігається – невідповідний товар, російським масам його не продати. Масам начхати, коли ця війна була, з ким, проти кого, і хто кого, і взагалі ми за мир і самі воюємо зараз проти НАТИ. А у Велику вітчизняну проклятим ворогам наклали по самісіньке не можу, а ця – як ви сказали? - Перша світова? Та ну її! Давно та нудно.
Дуже нудно, якихось приблизно 20 мільйонів трупів із 1914 по 1918 роки, дрібниці. Найбільше трупів, між іншим, росіян. Маси, до речі, не знають, що війну 1914 по 1918 роки якраз і називали Вітчизняною війною. А потім про це було наказано забути – щоб не зволікати з новим брендом «Велика вітчизняна війна 1941-1945».
До того ж не хочеться згадувати, що Ленін у 1918 уклав сепаратний мир із німцями, чим звільнив їм руки для опору іншим країнам Антанти. Якби не Ленін, німці здалися б раніше і було б менше жертв. Кому це зараз цікаво?
1) Може тому що краса бачиться лише здалека (історіі)?
2) Тому що людство, або цивілізаційна частина давно не знало що таке війна зблизька та легковажно до цього ставиться?
3) Може змінилось покоління, яке взагалі не вчить історію навіть з підручників,і не знає розмірів катастроф. Я про США з ЄС насамперед, але і в нас паганенько знають.
Колись знайомий 87 року народженя не зміг сказати хто такий Ленін та Маркс.
Але бовкнув що має коммуністичні переконання. Тобто, слово коммунізм він десь чув. що це таке не знає.
4) Може відчувають небезпеку, але ховають по страусячі голову в перегній.
Бо просто не бажають вірити, що катастрофа близько?
5) Оскількі ініціаторами війн майже завжди диктатури, а війна по суті злочин, то боротись з війнами одно що боротись із злочинністю.
Кожен диктатор, чи майже кожен злочинець.
І технлогія одна.
Диктатурі вкрай важко доводити свою потрібність через економічні важелі, тому доводить свою потрібність через війну, яка доречі всі гріхи спише. Оце вам і є "формула Штанмайєра" до всіх диктаторів, які мають можливість вдертись до сусідів.. Реставрація СРСР куйло обіцяв реставрувати ще до СВО і АТО.
Якщо диктатор задмав напасти та захопити, то ніяка формула не допоможе, а буде лише димовою завісою перед нападом.
6) А можливо ледачисть мізків? Бо більшість людей на Землі дурні. Тому усілякі "піраміди" (у економіці, політиці та історіі не закінчаться). Люди прагнуть шукати занадто простих рішень до складних проблем.
Відчуття халяви під назвою коммунізм чи то совковий зразок соціалізму пагано закінчиться для всіх.
Влітку 1812 року віійська імперської Франціі перейшли кордон імперської Россіі.
Враховуючи невиконання тильзітської угоди про обмеження торгівлі з Британією, а також россійські табори з концентрацією військ для нападу на Герцогство Варшавське на чолі з Ю.Понятовським, союзником Наполена.
Метою вторгнення було примусити царя підписати новий договір з обмеженням можливостей Россіі.
Французі зіткнулись з небаченним цинизмом царизму. По перше россіяни кидали обози з пораненими та хворими солдатами з метою уповільнити просування наполеонівської арміі. Треба додати, що на відміну від Франціі, у россіян гостро не вистачало ліків та лікарів.
Справа не тількі у пораненнях у зіткненнях у Вітебську та Смоленську.
Була епідемія дізентиріі в россійській армии на початку бойвих дій. Хворих та поранених французи розмістили серед кинутих на призволяще кріпаків-селян. Треба дадати, що на початку війни селян пограбувала власна армія через реквізиціі.
А потім ще й власні пани при евакуаціі свого майна, вивозили, що встигали. Так що не правда, що наполеоніське військо "разоріло смолєнскую дорогу". "Всьо украдєно до нас". Забезпечення військ Бонапарта йшло з Європи.
Восени 1812го почавсь не голод, але просто нестача харчів в Смоленській та Вітебській губерніях. Кинуті на призволяще, та обкрадені своїми ж панами селяни почали обкрадати та робити набіги на французькі обози разом з розбійницьки зграї, хоча російськи та радянські історики це продають як ріст партизанського руху.
До партизанщини у селян не було ані організаціі, ані бажання, ані часу.
Французи реквізиціями не переймались. По перше блукати по геть некомфортній та незнайомій місцевості бажання теж не було. І вони знали що після россійської "евакуаціі" нічого нема.
Було россійке ополчєніє. Міщанське, про яке мені мало відомо.
А було селянське з кріпаків. Тобто уряд, так би мовити брав в борг селян на потреби арміі. Але переважно не в якості військових, а як допоміжну силу. Носити поранених та загиблих на допомогу шпиталям.
Працювати на кухні, вантажниками, допомагати будувати редути, возити гармати. Їх зазвичай не озброювали. А в рази втрати чи каліцтва, поміщику платили компенсацію по ринковій вартості кріпака.
Звісно якісного робітника хазяїва намагались не віддавати. А "менш якісного", будь ласка беріть вже. І навіть мріяли отримати за нього компенсацію.
(Кажуть більшість россійських жінок мріють отримати компенсацію за загиблого чоловіка, краще ніж алкаша терпіти).
Наполеон йшов до Москви, не тому що це "серце Россіі", як йому приписують лєтопісци-пропагандисти. А тому що туди йшла россійська армія, за якою він весь час марно бігав.
Як би відступ був в напрямку Петербурга (до речі на той час це столиця), то "серце" зненацька опинилось би у Пітері.
В жовтні 1812го Наполеон після перерви зненацька продовжив наступ. Спочатку напад франзьких драгунів на россійські козачі підрозділи Платова у Тарутині. Россійські донські козаки розбіглись та втекли. Потім бійка у Малоярославці, яка закінчилась як Бородіно (до речі після Бородіно россіяни кинули свій табір з пораненими, так що "русскіє своїх бросают"). Російська армія спробувавши ворога "на слабо", почала відступати на Калугу.
Бонапарт не міг далі розтягувати коммунікаціі. Логістику моли обірвати будь де. Головне завдання не було виконане. Довелось відходити.
Протягом відступу россійська армія один раз відважилась на бій у ріки Березіна. Де армія Чічагова яка отримала невдачі від підрозділів поляків Понятовського. Хоч сам Понятовський загинув у тому бою. Польська частина війск Наполеона билась взагалі найзавзятіше, а скаржилась найменше. Так полякам бажалось бути герцогством Варшавським, аніж россійською провінцією.
Крім поразки на Березині Чичагов став відомим і тим, що накатав скаргу на Кутузова царю на тему коррупціі у війську, яку кришував Кутузов. Але коли цар зібрав слідчу коміссію, Кутузов зненацька помер. Офіційно застудився, а неофіційно, його заколов військовий найманець-вбивця на замовлення коррупціонерів як занадто небезпечного свідка...
Статистика тієї війни з різних джерел значно відрізняється. А джерел чимало.
Участників походу на Москву коливається від 600тис до 150 тисяч. Перевірити вкрай складно.
Навряд 600. На той час то гігантська орда для походу, яку утримувати та озброювати вкрай важко для казни і недоцільно. Інша річ, якщо Наполеон значну кількість військ держав задля оккупаціі та на заході на випадок висадки англійців, а не для походу на рашку.
Порахували мабуть всю армію Бонапарта.
Найбільш вірогідно у поході приймало участь 300 тисяч і не більше. Сили супротивників були майже рівні.
Окрема статистика по військовополоненим. Россіян опинившихся у полоні нарахували не менш 8 тисяч. Їх відправили працювати на французькі судоверфі. З них близько 2 тисяч повернулись. Це були офіцери-дворяни, та ті рядові військові, у яких були сім"ї. Інші не побажали повертатись. бо зарплатню, що їм платили здавалась їм казковим багатством порівняно з россійською.
Дезертирів рашкиної арміі нарахували не менш 40 тисяч судячі з кількості об"яв на розшук. Як на территоріі рашки, так і у Польщі і у Пруссіі та особливо Франціі.
По матеріалам радіо "Культура" (Россія), та "Радіо Франс Інтернасьональ"
Масові репрессіі при диктатурі, це норма життя. Для пересічного населення треба тримати у страху.
Бажано до тремтіння в колінах. Щоб диктаторові спокійніше дихалось.
А як до вищого ешелону влади?
При демократіі іде повна природна ротація за регламентом та розкладом.
При диктатурі "ротація" вибіркова. У "педагогічних", та в профілактичних, безпекових цілях. Когось залишити, але когось виперти щоб срандель до крісла не приростав.
А головне, щоб не змовився з кимось на переворот. А що, не пам"ятаєте Піночета та Альєнде? Хрущова та Брежнєва? Берію та Хрущова? (Ось головне пояснення сталінського террору, Хоч, кажуть Сталіна отруїли Берія з Хрущовим ще 1го чи 2го березня 1953го, ще й ховались деякий час. А втім були й інші мотиви репрессій)
Про латиноамериканські варіанти розмовляти взагалі можна нескінченно.
Азія теж не відстає. Ганді, Анвар Садат. Таракі, Амін. Як не переворот, то змова та заколот.
Царська рашка теж довго подібну історичну полосу має. Та й на Європі на той час є такі плямки у середньовіччі.
Тобто ще діє такий собі інстинкт політичного самозбереження диктату. І може це не таке вже самодурство як вважають. Проте є й проблема. При диктатурі бувають у колі тирана найвідданіші. Але такі в одночас дуже пагано тямлять у економіці. Економіка не саме сильне місце диктату місто.
Гроші не люблять анархію. Але й тиранію теж не поважають, і вказівки не завжди слухають. Економіка помилок може не пробачити. Особливо коли сировини на експорт небагато і спонсорів-хазяїв теж...Теж стосується у військових справ.
Путло застосував сталінські безпекові методи? Не знаю, от у відношенні до Пригожина так. Хоч з запізненням.
Чистки військового аппарату, ще до СВО було б.
Сталін би давно тих Шойгів, Герасимів викинув у небуття.
Але на наше щастя призначили саме їх. І зараз обійшлись, як бачимо досить символічно.
і спонсорів-хазяїв теж...Теж стосується у військових справ.