хочу сюди!
 

Катерина

42 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 43-49 років

Замітки з міткою «воля»

Українських патріотів і націоналістов вітаю!

Укранської писемності та мови сьогодні день!!!
Українська пісня і мова завжди звучить в прямому етері Всеукраїнського радіо “Голос Свободи”. Знайти його просто. Зайти на офіційну сторінку Всеукраїнського об’єднання “Свобода” і біля знаку “Воля”, у верхньому лівому кутку сторінки активувати курсором напис “Голос Свободи”. Гарного дня)))

http://blog.i.ua/community/662/1974438/

Когда «плюешь» на себя, тогда постепенно холодеешь и к любимым

Я знаю, как мучительно сложна и трудна жизнь, как запутанно многое в нас самих, как слаба наша воля, как недостаточна наша вера, как темно иногда и холодно в нашем разуме.


К Богу может только взывать любовь, день и ночь, ночь и день взывать сердце. За близких страшнее, чем за себя. На себя можно как бы плюнуть («ну, пропадешь и пропадешь!»), но за любимых тревожно и горько. Впрочем, и на себя плевать нельзя. 

Плевание на себя, это есенинство, и когда «плюешь» на себя, тогда постепенно холодеешь и к любимым, тревога за них угасает, боль любви проходит и остается холод и пустыня равнодушия. И наоборот: чем больше жжешь свои нечистоты, своего мусора, тем сильней разгорается внутри какой-то огонь и согреваешься весь. Нельзя делать другому больно.


Ты правильно заметил: слова не передают, слова иногда растрачивают правду. Надо больше молчать, но молчание тогда хорошо, когда идет плодотворная внутренняя жизнь. Вот к ней-то и надо стремиться, в ней все. Когда она началась, то поневоле замолкаешь — чтобы слушать ее. поневоле молчишь, чтобы не заглушить своим шумом ее голоса, ее тишины, ее правды. 

У кого это сказано?
«Я люблю обращенных в слух»

Незримая, но явно слышимая жизнь духа — вот что надо искать, что надо беречь как величайшее сокровище.
не писать хочется, не говорить, а молить Бога, чтобы он вразумил нас и простил. Очень уж много мы согрешаем. 

Уходя на службу, я сбоку странички приписал, что не надо делать больно другому. 

Надо стараться никому не делать больно. Очень коротка наша жизнь, невероятно коротка, и как-то надо суметь ее прожить с теплом для других, уж если не с любовью, то с каким-то теплом для других. Людям и так уж больно, человек начинает плакать, как только он появляется на свет. Так вот страшно, если мы не уменьшаем, а увеличиваем этот плач.

Если человек отдаст отчет на последнем Суде за каждое праздное слово свое, то тем более за каждую Слезу, им вызванную у других.
Любовь достигается, а не кладется в карман, как свежий носовой платок. Так и сказано: «Достигайте Любви»

 Но что мы знаем о ней!

Навечно в нашей памяти - Николай Левашов (2012)

Вечером 11 июня 2012 у себя дома в Москве погиб Николай Левашов. Светлая память о нём навсегда останется в сердцах всех честных людей планеты.



Его жизнь была безпрецедентной борьбой за существование планеты Земля, за процветание жизни на ней, за просвещение людей знаниями, освобождающими человека от оков рабства.

Утрата невосполнима для нашей Родины, для русского народа, так как Николай Викторович Левашов более 20 лет защищал Россию от врагов человечества.

Мы глубоко скорбим, но не раздавлены. Он посеял в тех, кто не испугался впитать его знания, способность нести их людям. Его знания открыли глаза на истинную цену жизни и безсмертия человека.

Мы скорбим о его уходе, но знаем, что он жив и от него идёт помощь, мы будем продолжать его дело.

-
Скачать видео с Народ

Смотреть видео Онлайн
-

* Дополнительная информация:
РУАН: Русское Агенство Новостей - www.ru-an.info

-

Николай Левашов, каким я его знаю

Игорь Кондраков, 17 июня 2012

Убийство академика Н. Левашова является подлостью и глупостью одновременно. Воистину, «когда бог хочет наказать человека, он отнимает у него разум». Существа, обладающие разумом, такого никогда бы не сделали. Только биороботы... 



«Даже моя смерть принесёт пользу, объединив людей на борьбу за своё будущее, где нет места лжи и подлости…» (Н.В. Левашов)

11 июня 2012 года недочеловеками, считающими себя избранными и сильными мира сего, совершенно самое гнусное преступление перед человечеством – физическое уничтожение того, кто был послан к нам, чтобы окончательно решить проблему с космическими паразитами и их слугами на Мидгард-земле и, тем самым, спасти нашу планету от гибели.

Представители Тёмных Сил на Земле сейчас празднуют победу. Но они боятся даже поверженную жертву. Средства массовой информации молчат, будто бы ничего особенного не произошло. Поэтому они, фактически являются соучастниками этого подлого убийства. Именно они всегда замалчивали то, о чём говорил Николай Викторович, они боялись Правды, о которой он говорил и писал.

[ Читать дальше ]

Ночка.

0.4.2.2.13. «Ночка».

1к. Где-то кто-то с кем-то там играл,
Кто-то где-то с кем-то воевал.
Те и эти по программе шли,
Не заметив, что они рабы.

Припев:
Очень, очень, очень мне смешно,
Этой ночью будем пить вино,
Этой ночью только всё для нас,
Эта ночка – самый высший класс.

2к. У меня программа то своя,
Составляю её всё время я:
Делаю я только, что хочу,
На чужие правила я вовсе не смотрю.

3к. Вы традиции чужие исполняете,
По законам чужим всегда живёте,
И религии чужой вы подчиняетесь,
А свою – её не создаёте.

4к. Волю чужую все исполняют
И ничего не понимают.
Только лишь мы собою владеем
И не позволим забрать нас злодеям.

Припев:
Очень, очень, очень не смешно,
Этой ночью понял я одно:
«Умом и мозгами своими живи,
Себя только слушай, себя лишь пойми».

Мир ещё не осознал, кого он лишился

Галина Панина, 16 июня 2012

Мир ещё не осознал, кого он лишился. Зато враги знали об этом все 20 лет, в течение которых они непрерывно пытались убить Николая Левашова всеми возможными способами. Сейчас они добились своего. Но уже поздно, это не поможет...

Так тяжело поверить, что Николая Викторовича больше нет с нами, что больше никогда он не выйдет на сцену к своим читателям в ДК Луначарского и не заговорит с ними о том, что их волнует и интересует. Так больно, что не успели написать и сказать ему много хороших слов, что только почувствовали какую–то надвигающуюся беду, но не смогли её предотвратить. Никак не предполагался такой страшный исход, казалось, что это просто какие–то временные проблемы у нашего Доброго Волшебника, или что он занят решением больших задач. Слишком многого, наверное, мы от него ожидали, и много чего непосильного перекладывали на его пусть и богатырские плечи, и светлую голову, но с не бесконечным запасом прочности.

[ Читать дальше ]

Н.В. Левашов – честь и гордость русов

Вардан Минасян, 14 июня 2012

Сегодня русские люди попрощались с академиком Николаем Левашовым. Он отдал свою жизнь в этом воплощении священной цели – борьбе за возрождение Руси, за спасение земной ци-вилизации и всей планеты. Вечная слава русскому герою... 



11 июня 2012 года на 52 году жизни безвременно ушёл из нашей жизни великий русский человек, Николай Викторович Левашов, писатель, учёный исследователь, физик теоретик, общественный деятель, просветитель, Высший Иерарх Светлых Сил. Его жизнь оборвалась в результате вероломной атаки, предпринятой врагами русского народа и всего Человечества. Причиной смерти явилось комплексное, непрерывное воздействие на протяжении нескольких месяцев различными системами новейшего оружия, включая электромагнитное и инфразвуковое.

Николай Левашов родился 8 февраля 1961 года в городе Кисловодске, Ставропольского края. Отец, Левашов Виктор Владимирович, рабочий строитель, родился в 1938 году в городе Кисловодске, умер 31 августа 1994 года, убит по приказу врагов человеческого рода. Мать, Левашова Валентина Петровна – медицинский работник, родилась в 1938 году на хуторе Весёлый, Ростовской области. Имеет брата и сестру. Школьные годы Николая прошли в городе Минеральные воды, куда семья переехала в 1967 году. С 1968 по 1978 году учился сначала в средней школе № 6, а затем в средней школе № 7. После окончания школы поступал в Иркутский Университет, на биологический факультет. Поступить не получилось по причине уже выбранной квоты для русских, поэтому пошёл работать на завод № 411 Гражданской авиации города Минеральные Воды, где и трудился до мая 1979 года. После чего уволился и стал готовиться к поступлению в Харьковский университет, на радиофизический факультет.

[ Читать дальше ]

Погиб Николай Левашов

Редакция, 12 июня 2012

Вечером 11 июня 2012 у себя дома в Москве погиб Николай Левашов. Светлая память о нём навсегда останется в сердцах всех честных людей планеты. Прощание с телом состоится 14 июня с 10-00 до 14-00 часов в ДК «Красный Октябрь»... 



Уважаемые соотечественники! Вечером 11 июня 2012 года ушёл из жизни выдающийся русский учёный и писатель, добрый и честный Человек, Николай Викторович Левашов. Его физическое тело погибло не от старости, не от болезней, не от «благ» цивилизации. Ему был всего 51 год, и он обладал завидным здоровьем. Он пал в бою со Злом, так же как и Светлана 1,5 года назад – его любимая жена, боевой товарищ и один из немногих его настоящих друзей.

[ Читать дальше ]

К вопросу о человеческом достоинстве [2012, Просветительский]

Николай Горюшин, 13 мая 2012 



На этот раз встреча Николая Левашова с читателями началась с рассмотрения одного из фундаментальных нравственных понятий – человеческого достоинства. К сожалению, силы, желающие уничтожения нашей Родины, сумели отчасти стереть, отчасти извратить его смысл. Поскольку достоинство является необходимым элементом в формировании личности человека, а из людей, как известно, формируется наше государство. Николай Левашов подчеркнул один из основных признаков достоинства – его нельзя продать или купить. А мне сразу вспомнились слова отца Светланы Левашовой из её книги, которая отлично дополняет высказанное положение: «…твою честь и твоё человеческое достоинство никто у тебя не может отнять, и никто не может их уронить, кроме тебя…».

[ Читать дальше ]

Що не так в історії з поверненням державі Укртелекому

Абоненти Ахметова: Що не так в історії з поверненням державі Укртелекому - https://beztabu.net/abonenti-ahmetova-shcho-ne-tak-v-istoriyi-z-povernennyam-derzhavi-ukrtelekomu_n30884

Оглядач Без Табу розповідає про підводні течії історії з поверненням компанії Укртелеком у власність держави.

Минулого тижня серед безкрайнього моря #зради несподівано з’явилася гарна новина. Наближені до правлячої еліти джерела першими повідомили про те, що Укртелеком повертається з приватних рук до державної власності. Дехто вже навіть почав надмірно радіти з приводу того, що нова влада на четвертий рік «рішучих реформ» почала виконувати обіцянки притискати до стіни не лише тих олігархів, які народилися в Дніпропетровську і звуться Ігорами. Проте перемога насправді обертається чималенькою такою зрадою.

Не варто забувати, що державне підприємство стало приватним шість років тому, коли Віктор Янукович продовжував роздавати власним спонсорам та іншому оточенню царські подарунки в знак подяки за просування в президенти. Рінат Ахметов тоді зумів прихопити Укртелеком ледве не за курсом «двадцять копійок за гривню». На папері тоді лишилося чимало обіцянок, за які зараз і вхопився Фонд держмайна, наполягаючи на розірванні угоди купівлі-продажу. Зокрема, царьок всія Донбасу зобов’язувався не просто витискати усі соки з нового активу, але й займатися його плановим післяприватизаційним розвитком.

Дмитро Тузов

Колись звичайний дисковий (потім - кнопочний) телефон у квартирі був ознакою успіху в житті. Люди стояли в довжелезних чергах, відмічалися в "Укртелекомі", шукали знайомих в цій поважній організації, аби якось пришвидшити встановлення дорогоцінного апарату. Для мене ж дротовий зв"язок закінчився дуже давно. Ініціатором, як не дивно, став сам "Укртелеком". Вони просто "відрізали" мій номер, мотивуючи це несплаченою заборгованістю. Квитанцію на яку я й в очі не бачив. Коли почав з"ясовувати ситуацію з працівниками "Укртелекому", з"ясувалось, що заборгував монополісту... 19 (дев"ятнадцять) гривень. І за це ви у мене відібрали номер? - чемно запитав я у офісних працівників. Вони мені щось пояснювали, що, мовляв, це все відбувається в автоматичному режимі, нічого особистого. І порадили почати процедуру встановлення телефону знову: написати заяву, заплатити гроші за встановлення і... чекати своєї черги. Я красно подякував, сплатив 19 гривень, міцніше стиснув мобільний телефон і вийшов із приміщення "Укртелекому". Назавжди. Монополіст просто припинив існувати для мене. Але тоді ще стояла черга бажаючих купити цю компанію. Зокрема, такі поважні компанії, як "Дойче телеком" та інші гіганти. Натомість, у часи пріснопам"ятного Віктора Януковича, заволодів "Укртелекомом" Рінат Ахметов. Нічого дивного, так часто трапляється в нашій країні. Тепер "Укртелеком" Рінату Ахметову, схоже, не потрібен. Він його хоче повернути (втюхати?) назад державі. Можливо, його надихнув приклад Приватбанку, який держава викупила з багатомільярдною дірою. А чим Ахметов та Укртелеком гірші? Покористувався, й повернув назад. Небезвозмєздно, зрозуміло. Це ніби придбати автомобіль, покористуватись ним, поки він їздить, а потім, коли машину час здавати на металобрухт, продати його державі. Під схвальні вигуки про деолігархізацію країни. Непоганий бізнес, треба сказати. Що там залишилось від того "Укртелекому", які активи числяться за компанією - це, звісно, має з"ясувати аудиторська експертиза. Бажано - міжнародна. (Коли йдеться про повернення "Укртелекому", думаю, найперше, йдеться про ту його частину, яка займається фіксованим зв"язком, прибутки від якого постійно зменшуються). Але я точно знаю, що НЕ ХОЧУ платити Рінату Ахметову за поюзаний ним "Укртелеком". Як відмовився свого часу стояти в черзі за дротовим телефоном. Я розумію, що мою думку ніхто питати не буде. Ймовірно, як і у випадку з "Приватбанком", гроші просто візьмуть з держбюджету. Бо держава Україна точно не кине у складній ситуації свого найбагатшого олігарха. Але ця "реприватизація" вже починає нагадувати багаторазове пограбування держави в інтересах окремих осіб. То що, співвітчизники, тепер скинемось Рінату Ахметову? Треба ж людині поповнювати звідкись свої мільярди...


Що таке Укртелеком

За цей час актив не те щоб перетворився на руїну, але товарний вигляд швидше втратив, ніж зберіг. На ринку інтернет-послуг Укртелеком здебільшого лишився монополістом, оскільки дрібні та не дуже провайдери регіонального масштабу без співпраці з ним просто врізали б дуба. Але у більш очевидних деталях помітне суттєве просідання. Скажімо, протягом цих шести років штат техперсоналу у великих містах скоротився через не найкращі умови праці та нелюбов Ахметова підвищувати зарплатню багатотисячній армії підлеглих навіть в разі критичної необхідності. Погіршення рівня сервісу призвело до того, що клієнтів щонайменше серед фізичних осіб у компанії поменшало.

Ба більше, ще на початку року виявилося, що компанії Ахметова - СКМ - повністю розплатитися за таку цікаву іграшку не вдалося досі. Станом на лютий Ахметов був винний одному з кредиторів 760 мільйонів доларів, і це при тому, що ціна продажу відповідно до тодішнього курсу складала трохи більше за мільярд. Існував ризик того, що більша частина акцій телеком-оператора потрапить незрозуміло до чиїх рук. Але держава, схоже, втрутилася вчасно. Чи ні?

Поки що зрозуміти можна лиш одне: в державній власності Укртелеком навряд чи залишиться надовго. Щоб повернути його на попередній рівень ефективної віддачі хоча б у фінансовому плані, доведеться витратити чимало часу і ресурсів, причому не лише грошових. Втрачених клієнтів вже не повернути, та й не надто воно треба, оскільки без стаціонарного телефонного зв’язку в епоху високих технологій перебитися можна без проблем. Тому в ідеалі держава як повернула собі цяцьку, так і здихається її без жалю.

Кому ж пощастить знову придбати за безцінь таку безцінну річ? Деякі джерела прямо натякають на зацікавленість з боку Бориса Ложкіна, колишнього голови адміністрації президента. Ці припущення мають сенс хоча б через бажання певних осіб з Банкової та Грушевського узяти під контроль український сегмент всесвітньої мережі. Може вийти цілком зручно - ймовірні утиски та цензуру з боку держави на глобальному рівні можна буде вести під прикриттям конкретного власника, який до влади офіційно стосунку нібито не має. Ні, мова про аналог «великої китайської стіни» поки не йде, але соломку підстелити на випадок падіння завжди хочеться.

Частково цю версію підтверджує бажання колишнього власника УМХ узяти підконтрольного такого відомого провайдера, як «Воля». Можна довго говорити про сумнівну якість послуг, які надаються цим оператором, проте розгорнутися вони останнім часом зуміли дуже широко. Та й готовність виконувати накази політичної верхівки там на потрібному рівні – скажімо, ще за президентства Януковича Воля заблокувала абсолютну більшість програм та сервісів, що дозволяли блукати просторами мережі анонімно. В контексті тотального блокування російських соцмережі ця деталь виявилася дуже доречною.

Проте не варто виключати, що Укртелеком може спіткати доля блокуючого пакету акцій Донецькобленерго. Якщо раптом забули, варто нагадати, що ахметівський ДТЕК мав намір продати 25% якійсь державній структурі, але в підсумку покупцем виявилася ледве не дочірня компанія СКМ.

Таким чином, Ахметов цілком може наважитися перекласти яйця з одного кошика до іншого за посередницької допомоги держави задля того, щоб скинути з себе боргові зобов’язання. Якщо це таки станеться, то навіть вдала спроба Коломойського скинути на плечі політичних опонентів Приватбанк з усіма його проблемами перестане вважатися ідеальною з точки зору мінімізації втрат оборудкою. А людям зі сторони подібні активи в наших краях за красиві очі не роздають. Так, навіть впливовим іноземним інвесторам, що готові вкладати чималі гроші просто зараз.

От тому й не варто радіти через те, що правляча еліта намагається видати маніпуляцію з непередбачуваним кінцем за черговий епізод своєрідного «розкуркулення». Пересічний українець у виграші не залишиться точно. Бо завдання його незмінне – підставляти лоба, коли пани чубляться. І так буде ще довго, дуже довго.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець


----------------------------

PS: надаю комментар про Укртелеком під публикацією на сайті Без Табу 

Ася Весна

Укртелеком - це в першу чергу оптоволоконна (модернізована Державою за державний кошт, як раз перед продажем підприємства) кабельна та радіорелейна мережа зв'язку (з технічним, можливо вже дещо застарілим, обладнанням). Канали зв'язку здаються всім інтернет-провайдерам в Україні. Завдяки радіорелейній мережі транслюється телебачення. Спец-зв'язок. Ще це дуже багато нерухомості по всій Україні, - адже лінійно-апаратні цехи (ЛАЦ) знаходяться в кожному обласному центрі - як правило в центрі міста, та інші супутні будівлі і підпорядковані обласній філії підприємства по всьому місту, нерухомість є в кожному районному центрі, в містечках і селах - море нерухомості, яку Ахмєтов отримав майже задарма. До речі, будівлі теж ремонтувались перед продажем (за державний, звичайно кошт). Ці будівлі вже арендуються під кафе і т. ін. Крім Укртелекомовської кабельної мережі існує ще волоконно-оптична мережа, яку збудував Київстар (Литовченко), але цю мережу і кампанію в цілому він продав росіянам. Крім цих двох кабельних мереж зв'яку в Україні немає інших. Всі інтернет-провайдери арендують канали в цих двох мережевих на цей час власників.

==========

Питання - Хто насправді володіє стратегічними ресурсами   Незалежної України: поштою, телеграфом, телефоном, соціальними мережема, фінансами, водними та енергетичними ресурсами, надрами, ЗМІ, та ін....?


100%, 3 голоси

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.