Боль... среди многих приятных моментов... среди прекрасных дней,
ночей.... когда утром просыпаешься и удивляешься каков все таки мир
прекрасен.... когда идешь по улице и улыбаешься людям...
Боль... потом приходит боль. Словно тень, неотступно движущаяся за прекрасным, незаметная, серая и холодная.
Боль... Тень! Она меня догнала. Холодная, внезапная и самое обидное неподвластна мне. Недавно самоуверенность пронизывала все мое тело...
теперь в тело пусто, а души словно не существовало...
Боль... только боль я и смог удержать...

Любовь приходит и уходит...
Боль...

Как научиться писать лучше. Для всех блогеров.
 Прочитаете все и станете писать еще лучше:

1. Пишите каждый день. Только практика научит вас лучше писать.

2. Читайте все время. The process of reading is the reverse of writing.

3. Читайте самые разные стили письма и создавайте таксономию стилей, которые предпочитаете вы. Читайте как автор: обращайте внимание на структуру, тон, форму, грамматические конструкции и так далее. Попробуйте написать один и тот же выдуманный абзац в стиле своих любимых авторов.

4. Напишите то, что хотите. Затем оставьте первый и последний абзацы. Это универсальное правило — когда вы пишете историю, она будет лучше, если оставить только первый и последний абзацы.

5. Будьте честными. Расскажите людям о том, что они знают, но почему-то никогда не говорят. Кто-то может быть зол на вас, но другие — будут благодарны. Если вы не готовы быть честным, не пытайтесь писать. - если говорить о спорте, то надо быть не только честными, но и не банальными. Если у вас нет интересной мысли, а есть только "на шестидесятой минуте матча защита бременцев начала совершать ошибки" - не пишите.

6. Старайтесь не обижать никого. Это противоречит предыдущему правилу, но важно соблюдать баланс. Просто помните о том, что причиняя кому-то боль, вы портите свою карму.

7. Не бойтесь того, что говорят люди. Возможно, есть 10 человек, мнение которых должно вас волновать. В остальном же — пусть говорят, что угодно. Некоторые люди занимаются только тем, что пишут день и ночь негативные комментарии. У кого-то просто выдался плохой день. - но если вы на "Трибуне", то будьте готовы к тому, что вас будут критиковать по делу. Критики не всегда хотят обидеть вас, часто они как раз те парни, которые просто говорят вам правду.

8. В то же время умейте признавать свои ошибки. Критикуйте себя, каждый раз ищите то, что можно улучшить.

9. Уделяйте много внимания заголовку и анонсу. Если стиль издания позволяет, шокируйте читателей заголовком. - у нас это надо делать осторожно и без слова "ШОК!!!", но вы все должны помнить - на главной странице у вас есть только картинка вашего блога и заголовок текста. Если это "Весенние сомнения", то будьте готовы к тому, что несколько тысяч человек не зайдут к вам. Потому что это непонятный заголовок.

10. Крадите. Не в буквальном смысле. Но всегда смотрите на опыт своих коллег и конкурентов, находите лучшее и используйте это.

11. Заставляйте людей рыдать. Если вы были влюблены, вы знаете, что это такое. Заставляйте людей чувствовать эмоции. Рассказывайте о своем детстве, в котором они жили вместе с вами, ностальгируйте, пишите о важном. - если говорить о спорте, то кусочек ностальгии всегда помогает.

12. Время лечит. Даже если вы написали глупость и вас ненавидят, со временем об этом забудут. Вы можете измениться, начать писать на другие темы. Главное — никогда не опускайте руки.

13. Рискуйте.

14. Шутите. Большинство людей любит расслабляться. Их замучили проблемы дома, на работе, они просто хотят передохнуть. Поэтому, когда вы пишете о чем-то серьезном, попробуйте объяснить это просто. First rule of funny: ugly people are funny. Make yourself as ugly as possible.

15. Последняя строка приравнивается к взрыву. Ваш текст ничего не стоит, если последняя строка не оставляет в человеке понимание, зачем он все это прочитал. Возьмите книгу коротких историй «Иисус» Дениса Джонсона. Там последние строки как раз об этом.

16. Используйте короткие предложения.

17. Пишите так же, как и говорите. У вас есть собственный стиль, вы чувствуете мир под конкретным углом. Не надо изменять себе!

Все остальные пункты вы можете найти в оригинале, но я думаю, что вам хватит и семнадцати.

Многие в наше время имеют SIM-карты нескольких мобильных операторов: где по каким-то причинам не работает один обязательно работает другой. Переставлять карточки не очень удобно, как и иметь по мобильному аппарату для каждой.

Компания WND Telecom разработала новый телефон, который отчасти решает описанные проблемы.

WND Wind DUO 2000 представляет собой «двухсторонний» аппарат, по одному полнофункциональному телефону с каждой стороны, который может одновременно работать с двумя SIM-картами. В этом устройстве соединены воедино два абсолютно независимых друг от друга мобильных телефона.

Интересно, много у кого 2 телефона с собой носится?

- Не надо, хороший, не надо...Все будет в порядке.
Все будет отлично, ты слышишь? А эти слова...
Я их записала случайно на старой тетрадке.
Со мной все в порядке - вот видишь - здорова, жива.
А голос срывается - это спасибо простуде, и руки дрожат от того, что я мало спала...
Что было - то было, давай-ка об этом не будем.
Все это пройдет, нужно только немножко тепла...
***
Когда-нибудь станет достаточно теплого чая, любимого фильма и прочей родной чепухи.
Но это потом, а сейчас... я безумно скучаю.
Спасибо за то, что мои не читаешь стихи.

Я (_A-S_ aka АСик) и <a href="http://narod.i.ua/user/538899/" target="_blank">Nith (aka PrivateSector), как владельцы "Blogger's News (I.UA)" и "<a href="http://blog.i.ua/community/1432/" target="_blank">Мой компьютер", с целью создания единого топового сообщества начали переговоры относительно их слияния.

Предлагаем участникам данных сообществ принять участие в обсуждении. Просим Вас также уделить немного времени и ответить на нижеследующие вопросы.

1) Как Вы относитесь к подобному слиянию сообществ?

2) Каким Вы видете название для объединенного сообщества? Например, "Blogger's News (I.UA)", "Мой компьютер" или "Blogger's News (I.UA) + Мой компьютер".

По возможности, оставьте комментарий с вашими ответами на голосовалку. Необходимо для идентификации ответов участников сообщества.

время забраться поглубже и раскрыть некоторые секреты Windows ХР.

1. Если предыдущие версии Windows скрывали, как долго они способны работать без перезагрузки, то ХР в
этом плане есть чем гордиться. Войдите в командную строку из меню Accessories, которое вызывается
стартовой кнопкой All Programs, и наберите systeminfo. Компьютер выдаст много полезной информации, в
том числе время бесперебойной работы. Для сохранения этих данных в файле наберите systeminfo > info.txt.
2. Для того чтобы удалять файлы, не сохраняя их в «мусорной корзине», выберите Run... из меню Start и
наберите gpedit.msc, затем выберите User Configuration, Administrative Templates, Windows Components,
Windows Explorer и отметьте флажком Do not move deleted files to the Recycle Bin. Покопавшись в gpedit,
можно найти массу параметров интерфейса и системы, однако будьте осторожны: некоторые из них могут
привести к нежелательному поведению компьютера. (Это работает только в Professional Edition.)
3. Рабочую станцию ХР можно запереть двумя щелчками мыши. Кликнув на рабочем столе правой кнопкой,
создайте новый ярлык и введите в поле location строку rundll32.exe user32.dll,LockWorkStation. Присвойте
этому ярлыку какое-нибудь имя. Теперь двойным щелчком по нему вы сможете блокировать свой
компьютер. Того же эффекта можно добиться сочетанием клавиш Windows + L.
4. XP скрывает отдельные элементы системного ПО, которые кто-то, возможно, захочет удалить. Это может
быть, например, Windows Messenger. Пользуясь редактором Notepad или Edit, исправьте текстовый файл
/windows/inf/sysoc.inf, найдя и удалив в нем слово hide. Затем войдите в меню Add or Remove Programs на
панели управления, выберите Add/Remove Windows Components — и вам откроется все, что было сокрыто.
5. Тем, кто владеет искусством работы с пакетными файлами DOS, ХР предлагает ряд интересных новых
команд. В их числе eventcreate и eventtriggers для создания системных событий и слежения за ними, typeperf
для контроля за производительностью различных подсистем и schtasks для управления запланированными
задачами. Как обычно, /? после имени команды выдает список опций — их слишком много, чтобы
перечислять здесь все.
6. В ХР есть поддержка IP версии 6 — интернет-протокола нового поколения. К сожалению, такой поддержки
нет у вашего ISP, поэтому экспериментировать с ней можно лишь в пределах локальной сети. Введите ipv6
install в поле Run... (не беспокойтесь, текущие сетевые настройки от этого не пострадают), а затем наберите
ipv6 /? в командной строке, чтобы получить дополнительную информацию. Если вы не знаете, что такое IPv6,
не переживайте и не утруждайте себя.
7. Наконец-то появилась возможность снимать задачи из командной строки. Наберите taskkill /pid и номер
задачи или просто tskill и номер процесса. Номер можно узнать, набрав команду tasklist, которая вдобавок
сообщит многое о том, что происходит в вашей системе.
8. XP считает файлы Zip папками — это удобно, если у вас быстрая машина. На более медленных системах
можно заставить ХР отказаться от такой практики, набрав в командной строке regsvr32 /u zipfldr.dll. Позднее,
если вы передумаете, можно все вернуть назад командой regsvr32 zipfldr.dll.
9. В ХР встроена технология сглаживания шрифтов на экране ClearType, но по умолчанию она выключена. Ее
стоит попробовать, особенно если вы начинали с DOS и пялились на экран все эти годы, заработав
астигматизм. Чтобы включить ClearType, кликните правой кнопкой мыши на десктопе, выберите Properties,
Appearance, Effects, затем найдите во втором падающем меню ClearType и разрешите эту опцию. Лучшие
результаты получаются на лаптопах. Если вы хотите использовать ClearType и на экране приветствия Welcome,
присвойте параметру HKEY_USERS/.DEFAULT/Control Panel/Desktop/FontSmoothingType в реестре значение
2.
10. Вы можете помочь приятелю, который работает в домашней сети и пользуется трансляцией сетевых
адресов (NAT), применив механизм удаленного доступа — но не сразу. Сначала попросите друга прислать
вам e-mail с приглашением Remote Assistance, предварительно отредактировав файл. В атрибуте RCTICKET
указан IP-адрес NAT, например 192.168.1.10. Его надо заменить действительным IP-адресом вашего приятеля
— он может определить его, посетив сайт www.whatismyip.com, — и пусть он убедится, что в его брандмауэре
порт 3389 открыт и переадресован на проблемный компьютер.
11. Вы можете исполнять программы от имени другого пользователя — без выхода из системы и повторной
регистрации. Кликните на значке правой кнопкой, выберите Run As... и введите имя пользователя и пароль.
Они будут действовать до окончания текущего сеанса работы. Это особенно полезно, когда нужно получить
права администратора для установки программы, что случается очень часто. Имейте в виду, что многократно
исполнять программы под разными именами — занятие увлекательное, но оно может привести к
непредсказуемым эффектам.
12. Windows XP проявляет настойчивость в отношении автоматической проверки апдейтов, регистрации в
системе Passport, использования Windows Messenger и т.п. Со временем вы привыкните, но, если чувствуете,
что не доживете до этого момента в здравом уме, запустите Regedit, войдите в
HKEY_CURRENT_USER/Software/Microsoft/Windows/Current Version/Explorer/Advanced и создайте параметр
DWORD с именем EnableBalloonTips и значением 0.
13. Можно начинать работать, не набирая имени пользователя и пароля. Выберите Run... из стартового меню
и наберите control userpasswords2, что приведет к открытию приложения, управляющего учетными записями
пользователей. На вкладке Users удалите флажок у позиции Users Must Enter A User Name And Password To
Use This Computer и кликните ОК. Появится диалоговое окно Automatically Log On; введите имя пользователя
и пароль для нужной учетной записи.
14. Internet Explorer 6 можно настроить на автоматическое удаление временных файлов. Запустите браузер,
выберите Tools / Internet Options... и Advanced, спуститесь до раздела Security и отметьте позицию Empty
Temporary Internet Files Folder When Browser is Closed.
15. К ХР прилагается бесплатный индикатор работы сети — на тот случай, если вам не видно светодиодов на
сетевой плате. Кликните правой кнопкой на My Network Places на рабочем столе и выберите Properties.
Кликните правой кнопкой на ярлыке своей локальной сети или dial-up соединения, выберите Properties и
активизируйте значок Show в зоне оповещения о работе в сети. Теперь при наличии сетевого трафика в
правой части панели задач вам будет весело подмигивать маленький значок сети.
16. Меню Start, когда оно решит появиться, может показаться медлительным, но этот процесс можно
ускорить, уменьшив значение параметра реестра HKEY_CURRENT_USER/Control
Panel/Desktop/MenuShowDelay, которое по умолчанию равно 400. Сделайте его, например, нулевым.
17. В Windows Explorer файлы можно переименовывать скопом. Выделите в окне группу файлов, кликните
правой кнопкой по одному из них и, если нужно, переименуйте его. Все выделенные файлы получат имя
указанного файла с индивидуальными номерами в скобках. Кроме того, значки в папке можно организовать в
упорядоченные по алфавиту группы — для этого выберите View, Arrange Icon By... Show In Groups.
18. Windows Media Player в процессе воспроизведения треков отображает обложки альбомов — если находит
их изображение в интернете во время копирования трека с CD. В противном случае, а также если у вас
большая библиотека музыкальных файлов WMP, вы можете поместить свою собственную копию
изображения обложки в тот же каталог, где хранятся записи. Просто назовите ее имя_каталога.jpg, и Windows
Media Player найдет и выведет эту картинку.
19. Сочетание клавиш Windows + Break открывает системный аплет Control Panel; сочетание клавиш Windows
+ D открывает рабочий стол; сочетание клавиш Windows + Tab переключает кнопки панели задач.

Дмитро Іванович Дорошенко (1882 - 1951) - відомий український державний діяч, історик. Був членом Центральної ради УНР, головою її Генерального секретаріату, міністром іноземних справ в уряді П.Скоропадського. Жив в еміграції, викладав в університетах. Видав "Історію України 1917 - 1923 рр.", "Нарис історії України" в двох томах. Залишив мемуари "Мої спомини про давнє минуле" (Вінніпег, 1949), де є й спогади про наш край. (Друкуються за сучасним правописом.) З цими мемуарами познайомив мене радивилівський вчитель історії Василь Ярмусь.

Літом 1911 р. приїхав до нас в Будаївку проф. Ів. Зілинський і запропонував зробити з ним подорож на Волинь; він дістав доручення від Російської Академії Наук дослідити архаїчні українські говірки, вже побував на Поліссю, на північній Чернігівщині, а тепер хотів побувати й на Волині. Я охоче пристав до його пропозиції, бо я сам ще не бував на Волині, хіба в переїзді, і мене дуже цікавила волинська старовина, а особливо поле нещасного для нас бою на берестецькому полі. Умовились, що поїдемо до Берестечка на галицькій границі. У Радивилові служив залізничним лікарем український письменник Модест Левицький, ми списались з ним, і він охоче пристав до нашої компанії, щоб разом з нами зробити невелику екскурсію до Берестечка і до деяких інших місцевостей на Волині. Годиться сказати бодай кілька слів про самого Левицького - вже давно небіжчика. Він був з роду графів Рогуля -Левицьких, - але сам зрікся графського титулу, відкинув першу частину свого прізвища, і навіть мало хто знав, що він - граф. Правдоподібно його рід був український, але спольщений. Дістав він прекрасне виховання, чудово володів французькою й польською мовами. Був щирим демократом-народолюбцем і справжнім лікарем-гуманістом, другом-опікуном бідноти, серед якої тішився великою любов"ю й популярністю. Я сам це бачив на власні очі під час нашої спільної подорожі. Його повісті й оповідання овіяні духом вищої людяності, зогріті глибоким співчуттям до всіх понижених і покривджених, між іншим з життя жидівської бідноти. Я познайомився з ним у Києві, як з членом ТУПу (Товариства українських поступовців. - В.Я.); він був директором школи для фельдшерів (лікарських помічників), але адміністрація звільнила його за українську пропаганду. Тоді він знайшов собі посаду лікаря на залізниці в Радивилові, на самому австрійському кордоні. Маючи безплатний білет від залізниці, він часто приїздив до Києва і підтримував з київською громадою постійний зв"язок.

Виїхавши з Зілинським із Боярки на ніч, ми ранком були в Радивилові. Трохи відпочивши, рішили вирушити до Берестечка кіньми, - іншого способу комунікації й не було. Левицький замовив візника - жида з парою коней. Я був здивований, що Левицький говорив з жидом жидівською мовою, а той ставився до нього з якоюсь особливою любов"ю й пошаною. Віз був не дуже зручний, ми розмістилися сяк-так, і Левицькому припало якесь невигідне місце, але він не озвався на те ані словом. Коли я в дорозі звернув на це увагу візникові, з яким мені довелося сидіти поруч, він відповів:"А хіба вони самі скажуть, признаються?" Їхати треба було години три-чотири, по дуже поганій дорозі, весь час понад самим австрійським кордоном, і ми бачили галицькі села. Берестечко було досить великим містечком. Положене далеко від залізниці, воно зберігало старосвітський характер, що було помітно в убранні, яке носили міщани і селяни, таких "байбараків" на жінках і каптанів на чоловіках я ніде більше не бачив. А вже Зілинський, - той мав прекрасні жнива, прислухаючись до мови, якою говорили люди, і раз у раз записуючи до своєї нотатки цікаві слова й звороти. Справді, мова носила архаїчний характер, такою мовою безперечно говорили тут ще за Хмельниччини.

Але мене тягло скоріше на поле бойовища. Та ми не встигли ще розташуватись в жидівському заїзді, щоб трохи підкріпитись з дороги, як повна хата набилася жидів, старих і малих! І як вони довідалися про наш приїзд? Очевидно, звістка про приїзд популярного "доктора" миттю розійшлася по Берестечку, і всі хворі посунули до нього. Жінки поприносили замурзаних, худих, рахітичних дітей. Левицький брав їх на руки, гладив по голові, вислухував, розпитував матерів, і ці виливали свої жалі. Розмовляли по-жидівськи. Ми ледве могли вирвати нашого доктора і увільнити його від настирливих пацієнтів. Бій, що вирішив долю нещасливої для нас кампанії, відбувся 28 - 30 червня (за старим календарем) 1651 p. на розлогому полі за містечком, між річками Стиром і Пляшевою. З одного боку стояла польська армія силою 80.000 людей, в тім числі 20.000 німців, не рахуючи узброєної челяді, з дуже сильною артилерією. Проти неї стояла українська армія числом коло 100.000 козаків і 50.000 татар під проводом хана Іслам-Гірея. Українські позиції прикривала збоку Стир, з тилу болотяна Пляшева. Татари стояли окремо під лісом, який зберігся ще тоді, коли ми оглядали поле бойовища. Треба було перейти яких 6-7 кілометрів, поки ми дійшли до кінця поля, до річки Пляшевої.

До недавніх часів панував погляд, що причиною поразки козаків була зрада хана, який, тікаючи з поля бою, захопив з собою насильно і Богдана Хмельницького. Новіші досліди довели, що причиною польської перемоги була перевага польської артилерії, участь 20.000 німецької піхоти, високі бойові прикмети польської кінноти, а головно - перевага польського плану бою, виробленого німецькими генералами. Татари не витримали згубного гарматного вогню, сконцентрованого проти їх позицій, почали в паніці тікати і відкрили козацькі позиції з флангу. Але козацький табір устиг замкнутись і успішно видержував польські атаки і облогу цілих десять днів. Хмельницький поспішив на Україну організувати оборону, а провід перебрав талановитий Іван Богун. Вночі на одинадцятий день Богун почав потихеньку виводити своє військо з табору, поробивши наспіх греблі через багнисту Пляшеву. Він уже вивів значну частину артилерії й кінноти, але тут зчинилася фальшива тривога, поляки спостерегли відступ і вдарили на табір. Почалася паніка, і наступила катастрофа: 30.000 людей, переважно обозної челяді, потопилося в багнистій Пляшеві або полягло під шаблями ворога.

Тепер береги Пляшевої поросли дрібним лісом. Сама Пляшева - не широка, але глибока і повноводна. Певна річ, що 300 років тому в ній було ще більше води. В одному місці ми побачили на острівку Журалисі фундамент якоїсь будови: це монахи недалекої звідси Почаївської Лаври позбирали кістки, густо порозкидані по полю, поскладали їх до мурованих з цегли скринь і розпочали будування церкви над тими кістками. Коли ми були там, то вже були виведені мури до вікон і коло будівлі стояв високий хрест з написом: "Русскіе люде! Тут 30.000 твоїх предків полягло за віру православну і за свою народність". До цієї майбутньої церкви на Журалисі вже відбувалися хресні ходи (процесії), в яких брали участь десятки тисяч наших селян. Так почаївські ченці використовували пам"ять про нашу національну катастрофу для пропаганди своїх русифікаційних ідей. Тут же коло кісток були зібрані й знахідки зброї, що їх знаходили селяни, орючи землю: заржавілі шаблі, мушкети, остороги, залізні кулі. Сумно було нам дивитись на ці реліквії - в чужих руках.

Оглянули ми острів Волицю, де 300 козаків, оточені ворогами, не захотіли піддатись, билися до останнього, коли залишився живий останній козак, то й той не схотів піддатись - хоч йому обіцяв життя сам король, який прибіг подивитись на цю дивовижу, - і теж поклав свою голову, але не посоромив козацької слави. Пройшли ми далі ще один кілометр і побачили мале село Острів, а в ньому стареньку церковцю, що була збудована саме рік перед берестецьким боєм. В цій церковці гетьман напередодні бою сповідався й приймав св. Причастіє з рук митрополита Йосафа Коритського, що привіз гетьману, як борцеві за православну віру, меч, посвячений на Гробі Господнім в Єрусалимі. Митрополит Йосаф в момент катастрофи намагався з хрестом у руках зупинити втікачів і поліг геройською смертію від ворожої руки. Його тіло було знайдено, і король наказав поховати митрополита в церкві с. Острова. Але ми оглянули церковцю і не знайшли ніякого сліду могили. Та невідомо, чи збереглася тепер, - коли я пишу ці рядки, - і сама церковця... Берестецьке поле, де відбулася національна катастрофа 1651 року, оглядав в 1845 p. наш славний історик Костомаров, а Шевченко, перебуваючи на засланні, написав 1848 p. свій вірш "Ой чого ти почорніло, зеленеє поле", в якому з геніальною силою змалював в коротких словах фатальне значіння берестецького бою в нашій історії.

З Радивилова ми роз"їхалися: Зілинський поїхав ще далі на північну Волинь, до околиць Луцька і Звягеля, а ми з Модестом Левицьким поїхали на схід, щоб відвідати наших земляків барона Штейнгеля коло Рівного і письменника Дмитра Маркевича коло Острога. З Радивилова залізницею 3 години їзди до станції Здолбуново, там переночували на двірці, і на другий день одна станція їзди - до Рівного. Левицький мав під своїм доглядом у Здолбунові маленьку амбулаторію для залізничників, і там ми й заночували. Коли ми висіли з поїзда і зайшли до станційного будинку, повторилася та сама сцена, що й у Берестечку: до Левицького почали товпитися хворі, різниця була та, що пацієнтами в Берестечку були жиди, а в Здолбунові християни, мешканці Здолбунова. Левицький всіх приймав з однаковою увагою, і мені здавалося, що сама його людяність, його сердечна, щира мова впливали заспокоююче на хворих, сповнювали довір"ям до лікаря.

***
Є в книжці "Мої спомини про давнє минуле (1901 - 1914 роки)" розповідь і про те, як навесні 1904 року "Товариство прихильників української науки, літератури і штуки" у Львові, де головував професор Михайло Грушевський, оголосило на літо українські університетські курси для молоді з "російської" України. Дмитро Дорошенко згадував: "З Києва до Львова їхалося поспішним поїздом одну ніч. Вранці ми були вже на кордоні в Радивилові. Паспортові формальності не забрали багато часу, і за яких дві години ми вже побачили високу гору з якимсь шпилястим горбом зверху, - це був Львів".

А ось як відбувалося повернення назад: "Курси скінчилися, і треба було збиратися назад до Києва. Знов їхали цілою компанією. Разом з нами їхала родина Чикаленків... Я тільки тоді довідався, що пані Чикаленкова перебувала весь час у Львові з малими дітьми, поки старші ходили на курси. Наші ерупівці (члени Революційної української партії. - В.Я.) дали мені й панні Дверницькій доручення: перевезти через границю розібрані частини друкарської машини, запаковані серед інших речей у наших валізках. Небезпечне доручення, але відмовитись не стало духу. А Настя Грінченківна повезла з собою ще й револьвер, заховавши його на голові у волоссі своєї буйної куафюри. Потім боліла у неї весь час голова, поки не переїхала границі і револьвер можна було покласти до кишені. У вагоні їхав разом з нами й О.Данило Танячкевич до своєї станції Ожидова, близько від кордону. В оживленій розмові скоро проминули дві години їзди. Дуже потерпали ми на російському кордоні в Радивилові, поки відбувся огляд багажу. На наше щастя, огляд був дуже поверховий, і ми благополучно довезли наш небезпечний багаж до Києва, де й здали його на руки пані Матюшеновій, що була видним членом Революційної української партії".

Згадана Настя Грінченко - українська письменниця, дочка Бориса Грінченка. Написала науково-публіцистичну працю "Ідея федералізму у декабристів" (1907), перекладала твори М.Твена, Г.Ібсена. А.Франса... Померла 1908 року у дуже молодому віці - 24 літ.

У грудні 1906 року через Радивилів їхав до Києва Михайло Грушевський. За словами Д.Дорошенка, професор часто курсував між Львовом і Києвом. Перед Великодніми святами 1909 року зі Львова до Києва приїхав Іван Франко. Він не міг без сторонньої допомоги вдягатися, їсти - відмовляли пальці. Як тільки тяжко хворий письменник сам здолав неблизьку дорогу?..

У Києві він мав чимало цікавих зустрічей, поповнив свою бібліотеку букіністичними виданнями. Відвезти шановану людину до Львова взявся Дмитро Дорошенко. "Я сказав (видавцеві Чикаленку), що тепер саме я вільний і можу поїхати з Франком до Львова, коли ж не дістану перепустки через границю, то в усякому разі довезу до самої границі, до Радивилова, а там служить при залізниці д-р Модест Левицький, лікар, який напевно легко дістане перепустку і завезе Франка до Львова. Треба лише його попередити. На тому ми й порішили". Але на вокзалі в Києві він зустрів Андрія Франка, сина письменника. До пропозиції супроводжувати батька той поставився холодно - у нього були інші плани. "Я по від'їзді Франка сам жалував, - згадував Дорошенко, - що не поїхав з ним, настільки Андрій здався мені несолідним. Та я надіявся, що М.Левицький стріне батька й сина і дасть з ними раду. Так воно, як я потім довідався, і сталось, їзди було поспішним поїздом усього одну ніч".

Володимир ЯЩУК, журналіст, краєзнавець.

Возник вопрос, - а работает ли сортировка по дате публикации в блогах вообще? - Для этого создал эту заметку с датой  [1 января 2006года 00:00] в прошедшем времени. Если она окажется самой первой моей заметкой с конца, то сортировка по дате есть, а если самой первой текущей публикацией, то нет... проверяем...

---

<<< Вернуться к основной заметке!