Не люблю я понеділки...
- 21.04.07, 21:41
Гроші, робота, зарплата, подарунки, переговори, нова робота... І знову те саме...
Не встиг підняти голову, а вже Великдень, потім літо, потім вересень, і бах, знову Новий рік...
І знову розкручується маховик днів, тижнів, місяців...
Добре, коли встигаєш зупинитися і подивитись навкруги. Часом глянеш, і виявляється, що ми живемо в класному місті. Правда, і до нього треба звикати, його треба слухати, потрібен час, щоб піймати його ритм...
Але потім бачиш, що тут Ніколка Турбін тікав по Глибочицькій від петлюрівців, а тут стояла стіна міста Ярослава, ось тут братство гуляло Подолом, тут йшли полки Хмельницького, а тут у дворі Олександрівської гімназії малий Міша Булгаков верховодив у бійках гімназистів. От тут Костя Паустовський бігав за булочками, а тут Валєра Підмогильний шукав хорошу квартиру...
Тільки треба встигнути звернути увагу, зуміти зупинитись і глянути навколо. На каштани, на Марінінський парк, на закинуту, але красиву Щекавицю, роззути очі й блукати Києвом....
Ще б часу трохи більше...
А то знову, понеділок, і знову робота...
Колись Сергій Довлатов писав, що будь у нього засоби до життя (себто гроші) — валявся б цілий день на канапі та книжки читав. І я думаю, що я б теж валявся, ще б по Києву ходив, продавав витрішки... Насолоджувався б міським пейзажем. Втратила б національна економіка одну виробничу одиницю...
Тому логіка у тому, щоб оплата була скромна, напевно є. Стимулює трудові ресурси на подвиги в праці. Важливо тільки, щоб «подвиги» оплачувались. Бо коли вся мотивація закінчується на нематеріальних стимулах, вимпелах і шапочках, максимум на корпоративних вечірках, і, головне, на постійних на закликах до почуття обов'язку, то це викликає нерозуміння в широких народних масах.
Треба відзначити, що, попри всі недоліки, вдало відпрацьований тиждень створює хороший контраст для вихідних. Коли варто прислухатися до міста, до гамору вулиць, або взяти приклад з Ріната Ахметова і піти поговорити з деревами. Часом помагає...
Правда бувають і невдалі тижні, коли субота потрібна тільки на те, щоб отямитися. У такому разі залишається пригадати Джека Лондона і його безсмертного Мартіна Ідена, якраз у період безгрошів'я, і виснажливої «м'ясорубки» в пральні. Позбавлявся від стресів Мартін старим, дідівським методом — напивався вусмерть. До пори, до часу допомагало.
Коли грошей мало — це погано, коли їх надміру багато — це вже розпуста. Напевне... Добре, коли грошей вдосталь, стільки, щоб не встигати витратити. Напевне, тоді можна не звертати уваги на понеділки. Але це вже інша історія, а доки я понеділки не люблю...
(Напечатано в газете "ДЕЛО" № 264 от 21 Ноября 2006г.)












