Дорослішаю, мля...
- 08.05.07, 12:42
Взагалі, я ніколи не був обмежений у своїх діях та вчинках. Гуляв досхочу, робив усе по-своєму, та начебто все, за що я брався, в мене непагано виходило. Тому, я не мав бажання дорослішати, щоб позбутись якихось обмежень. Навпаки, я бачив, що саме із віком - обмежень додається все більше та більше. З'являються повини, обов'язки, правила, закони та все таке інше.
Але щось пійшло не за планом, я продовжував дорослішати... Почав заробляти гроші, закінчив школу, став ще активніше заробляти гроші, відслужив строкову службу у військовому інституті у Києві... повернувся, знов зайнявся зароблянням грошей...
"Доросле життя" для мене перетворилось на схему - "бізнес-дівчата-гуляння-мандрівки"... Мені здавалось, що саме таким чином життя я зможу відокремитись від перетворення на тих сірих та занудних типів у пінжоках та шляпах, які постійно блукали по вулицях, спрямовані своїми невідомими та незрозумілими намірами.
Колись, я заздро дивився на тих, хто мав можливість дозволити собі купляти дуже коштовні речі... Але зараз, коли я одивився по сторонах, та побачив не тільки яскравих людин, але й посередніх, я впевнено можу заявити, що заробляв, та й зараз заробляю значно більше, ніж більша частина населення України. При цьому я майже нічого не роблю такого, що б мене було неприємно, або змушувало якось напружуватись морально або фізично. Не робота обирала мене, а я обирав роботу, та обсяг свого заробітку. Тепер це не є для мене ознакою дорослості, бо завжди давалось мені дуже легко.
Колись я із захопленням дивився на вусатих чоловіків у класичних костюмах із портфелями в руках. Я хотів стати таким самим - щоб від мене знесходила така ж аура ... впевненності (?)... Але як тільки я отримав можливість побути у шкірі "людини із портфелем" - мені відразу розхотілося, бо це просо жах. Знов обмеження, знов правила..
Я випробував на собі все, що вважав ознаками дорослості. Але нічого не залишив собі у чистому вигляді. Все переробив на свій лад. Зробив собі свій власний стиль, свою моду, розвинув у собі саме ті риси, які мені подобаються. Сам обрав собі місце життя, засіб життя, графік життя...
... а вчора подивився на себе в дзеркало ... не так, як завжди, а як на незнайому людину...
І я побачив там людину, наділену всіма тими якостями, про які я мріяв, власником яких я хотів стати... Але ця людина виявилась ДОРОСЛОЮ.
До самої глибокої ночі не знав, як відреагувати - чи радіти тому, що я саме такий, яким мріяв стати, чи сумувати, бо, для того, щоб отримати бажане - я всеж-таки пішов поперек інших бажань та намірів?
Мабуть - радітиму. Поперше, бо мені було приємно побачити себе такого, а по-друге, бо я просто не вмію сумувати *tost*






