Життя-банальна дитяча гра в хрестики нулики: або ти несеш свій хрест, або ти повний нуль. ці слова я вичитав у молодої київської письменниці Тетяни Винокурової-Садиченко. не берусь стверджувати, що слова дійсно її...
Але мова не про це.
Читаюи ці слова сидів на лавці у скверику біля вокзалу, де ходить багато різношерстної публіки. Ось пройшов такий собі пиячок. Звичайний простенький пиячок, яких багато будь-де. В останній час для нього сенс життя знайти трохи алкоголю і розслабитись - від цього він щасливий. Мені невідомо, через що він дійшов до такого. Та й не моя це справа. Проте з впевненітю можна сказати - зараз він нуль. Нуль, бо не зміг витримати ударів, якщо вони в нього були. Також нуль, бо ... бо пиячок. не може бути звичайний пиячок з обмеженим словниковим запасом людиною, яка несе хреста. А, можливо, він і не достойний нести його?
А ось на противагу, присіла біля мене жінка (чи про таких в її середовищі говорять "жіночка"). типова зовнішність пост-совкового ранньоукраїнського періду. Родом з села чи провінційного містечка. В руках картата сумка і поліетиленовий пакет, в очах - сумна задума. Можливо, в неї супутник її життя і є таким же нулем-пиячком. Але вона його тягне на собі впродовж всього життя. Отож, вона тягне свій хрест...
Цікава штука виходить: нуль, виявляється, може бути і хрестом. А ким же тоді може бути людина, яка тягне свого хреста? Нулем точно не може. А ким? Питання відкрите.......