Це ніби сон...
Початок і кінець
Мого короткого, придуманого щастя,
Яке мені твій погляд дарував.
Сказати, чим мене він здивував?
Нежданним відчуттям, що твої очі
Я бачила колись і цілувала,
А потім загубила й не знайшла...
Якби ти знав, як я тебе кохаю,
Не усміхайся, бо й сама я знаю,
Що ці слова вже не для нас з тобою.
Колись, можливо, давньою порою,
Ще на порозі першого кохання
Вони б інакше зовсім прозвучали.
Хіба не так? Тоді мені не вір...
А може, просто обірвались струни,
Які б могли звучати для обох.
Та як би не було - ми не удвох.
І хай нікого більше не стривожить
зачата й ненароджена любов.
Лиш та осіння ніч ще довго буде
У мої сни приходити в світання,
Як жаль, що в нас була вона остання,
Та долі заперечувати - гріх.
Я лиш скажу тобі при зустрічі:"Прости,
Нам різними дорогами іти,
Хоч як мені б хотілося спинити
Ту мить, коли схрестилися шляхи."
Звичайно, ми зустрінемося знову.
І в серці, може, знову запалає
П'янкий вогонь бентежного чекання,
Та доля схоче - й не прийме прохання.
І це життя - воно таке шалене...
Прощай, моя ілюзіє остання,
Не треба більше згадувать про мене...