вчера был не очень приятный день, сейчас пытаюсь расслабиться и отдохнуть.... поставлю-ка я музычку
21
хочу сюди!
-
-
36 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 25-45 років
Пошук
Стрічка заміток за місяць
Дождь…Не ливень, от которого асфальт становится мокрым за несколько секунд…Дождь…Мелкий, противный дождь…Почему-то пахло травой и бензином…Неприятный запах, который щекотал все внутри…«Внутри»…А у него есть что-то внутри? Он стоит уже два часа на одном и том же месте…Его парализовало, он ничего не понимает…Нет, он отказывается что либо понимать!!!Перед ним лежито то, что еще утром было новым «БМВ»…Как он радовался новой покупке! Его все переполняло счастьем, тягой к жизни! Наконец-то!!!Наконец-то он купил эту чертову машину! Мечта всей жизни! О, Господи, столько он ущемлял себя ради этой покупки!!! Но теперь – то он добился своего! Он же мужик!Сказал ей, что купит и вот она – перед ним…переливается на солнышке черной краской!Он хотел черную машину…черный – цвет мужественности и печали…Нет, это все чепуха. Черный –мужской цвет! Он провел рукой по гладкой коже салона…Запах кожи и новизны…Он был просто вне себя от счастья. Мечта всей жизни – и вот перед ним.Хотя это не его мечта, а ее…Это все ради нее.Он вспомнил ее голубые глаза…ее мягкие волосы…ее улыбку и заразный смех…Вот это она обрадуется, подумал он и завел мотор. Машина зарычала, он включил музыку и поехал к ней!!! «Я сделаю ее счастливой!!! Я доказал, что ради нее смогу все,купив эту машину! Сегодня она навсегда станет моей!» Он завернул в ювелирный магазин…Она с ним будет самой счастливой! Он ради нее сделает все! Это будет для нее сюрпризом…Он повезет ее туда, за город…В горы, там где видно рассвет,там, где видна внизу река…Она будет его навсегда!!! Он ее никому не отдаст!
По щеке одиноко течет мужская скупая слеза…Ему хочеться рвать и метать…а он не может даже встать…Он просто сидит и смотрит на обломки…Дождь смешивается со слезой…Слеза тонет в дожде…Почему? За что?Зачем? Он не хочет верить в происходящее…Он не может верить в это…Сигарета потухла…Давно потухла…а он смотрит на злого милиционера,который что-то пытается ему сказать…что он говорит? Он не слышит…Он не понимает…Он не слушает…Усталые небритые санитары несут носилки…Ему хочется закричать,завыть, заплакать!!! Ему хочется всех разорвать!!! А он не может…
Наконец-то он подъехал к ее дому…Он очень волновался, но в то же время его переполняла буря эмоций!!! В голове неоновой строке неслись буквы: «Любимая, ты станешь моей женой?» Нет, подожди! Все должно быть красиво! Мы поедем туда, в то красивое место, которое я видел на прошлой недели. Он взбежал по лестнице…Нет, он взлетел…Ног у него не было, были крылья…Любимая…Она открыла дверь и радостно повисла у него на шее…Он вздыхал ее аромат, ее мягкие волосы…ее улыбка…Господи,как же я люблю тебя, любимая!!! Он сжал ее крепко-крепко, чтоб не отпустить…чтоб ее никто не забрал…чтоб она не ушла…Они вместе, взявшись за руки, бежали вниз по лестнице! Вот она – ее мечта! Она визжала от счастья, и то бросалась к нему, то бежала потрогать машину…Она, как маленький ребенок…Она счастлива, а для этого он готов на все…Она будет его…Только его…Сейчас он едет с ней в то место, к которому они будут приезжать каждый месяц, чтобы отпраздновать их будущий юбилей…А она будет улыбаться и радоваться…И они будут возить туда своих детей. Он хотел маленькую дочурку…с такими же глазами, как у мамы и с такими же добрыми и улыбчивыми глазами…Его бросило в дрожь. Он отчетливо видит... Небритые санитары с носилками….Милиционер…Он смотрит по сторонам…Где он?Взгляд наткнулся на машину…вернее на то, что от нее осталось…Капельки дождя неприятно стекают за пазуху…Он ежится…ежится не от холода…от реальности…Он не верит в реальность… Небритые санитары с носилками.Лицо закрыто простыней, и только рука, безжизненная рука и рукав ЕЕ куртки! Но откуда эта боль и тоска, это чувство потери, чувство неповторимого, безвозвратно...
Дождь…Он ненавидит дождь…Он подошел взял ее безжизненное тело за руку…поцеловал…его слеза перекотилась на ее руку…Он одел ей кольцо и прошептал: «Любимая, ты станешь моей женой?»Он больше не мог терпеть…он побежал туда…к горе…к закату и реке…черный – цвет мужественности и печали…она стала его навсегда… Он ее никому не отдаст Цените каждую секунду Вашей жизни, так как никто не знает, когда она закончится…..
23:00 14.11.07
По вдохновению joe-joе
14
Народ помогите выбрать платье!!! Мне...
- 15.11.07, 11:22
Мне на новый год корпоративный снова нужно будет быть Тусей
Фото с прошлого нового года:
Вот в этом году решил одеть что нить более экстравагантное и интересное.... Помогите выбрать что лучше будет
Это: или это :
Еще других можно посмотреть тут
Фото с прошлого нового года:
Вот в этом году решил одеть что нить более экстравагантное и интересное.... Помогите выбрать что лучше будет
Это: или это :
Еще других можно посмотреть тут
-
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
9
Что будет дальше?
- 15.11.07, 11:20
Вчера ехала в метро, рядом сидящий пассажир читал заметку о том, что Spice girls сделали откровенную фотосессию… Хммм, это попало мне на глаза в Инете почти неделю назад. Свежайшие новости быстрее можно узнать из того же источника либо по ТВ.
Интересно, что будет с нашими периодическими изданиями лет так через …цать, когда каждый будет иметь свободный доступ к Инету в любое удобное время? Да и вообще с нашим книгоизданием что будет? Хотя книги могу читать исключительно в печатном варианте. Для меня они очень важны «на вкус и цвет» !!!!)))
Интересно, что будет с нашими периодическими изданиями лет так через …цать, когда каждый будет иметь свободный доступ к Инету в любое удобное время? Да и вообще с нашим книгоизданием что будет? Хотя книги могу читать исключительно в печатном варианте. Для меня они очень важны «на вкус и цвет» !!!!)))
8
Пять языков любви.
- 15.11.07, 10:55
- ПрактическоеХристианство
В библейской школе была тема "5 языков любви". Вот они:
1) Физическое прикосовение
2) Слова поощрения
- похвала за конкретный поступок
- ободряющие слова
- наставление (добрые слова и советы, а не критика и запреты) То есть - благословение
3) Качественное время (целенаправленное внимание)
4) Подарки
5) Помощь (дела, служение)
Написал это для того, что в моей семье, например, жена ожидала от меня и давала мне самое лучшее (3 из 5 пунктов). Я - тоже давал 3 из 5. Но пересекались они только по одному пункту.
Всё просто. Я хочу прикосновений и даю их любимой, а ей нужны, скажем, подарки. При этом, ожидая подарков, она считает это проявление самым лучшим. И - делает мне ... подарки, когда я, правильно, жду прикосновений. Думаю, не надо описывать мою "радость" по поводу очередного подарка.
Здесь интересно другое. И что делаю я? Я даю прикосновения. Как самое лучшее... 
для меня. Вместо подарков. Для неё.
Она то как рада. 
И главное - всё из-за любви!!
Говорите на 5-ти языках. Ведь недаром говорят, что человек столько раз человек, сколькими языками он свободно общается.
Шалом.
9
Смех - это сила
- 15.11.07, 10:41
Я вот прочитал недавно пару прикольных историй перся с каждой строчки написанного, так сказать проникся. Народ читал вообще никак, а история просто весёлая, но можно было бы и веселее, может знаете про то как повар проверял макароны сварились или нет. Я там не знал куда деться.
А Вас часто на хи-хи пробирает?
А Вас часто на хи-хи пробирает?
23
Ух ты
- 15.11.07, 10:31
А у Вас бывает такое, что Вас уже не чем не удивить за день ну в принципе. Я вот просто в шоке насколько это так. Хочу и буду в том же ключе что то делать, но разрядка нужна всегда, а у окружения момент удивления вообще отсуцтвует, вот и получается. Обидно, даже нельзя порядочно отдохнуть или расслабиться.
Удивите меня сегодня пожалуйста.
Удивите меня сегодня пожалуйста.
4
Чухраїнці.
- 15.11.07, 09:55
Натрапив сьогодні на чудове оповідання Отсапа Вишні про нас. Вийшло десь в тридцятих роках,
але й досі не втратило своєї актуальності. Чи ви ввжаєте що це не так?
ПЕРЕДМОВА
“Чухраїнці”, як ми знаємо, це дивацький нарід, що жив у чудернацькій країні “Чукрен”.
Країна “Чукрен” була по той бік Атлантиди.
Назва — “чухраїнці” (і про це ми знаємо) — постала від того, що нарід той завжди чухався...
В цій моїй науковій праці ми спробуємо, за виконаними матеріалами, зазнайомити з характеристикою вищеназваного дивного народу.
РОЗДІЛ І
Країна “Чукрен”, як про те свідчать матеріали, знайдені при розкопках гробниці чухраїнського царя Передери-матнюріохора, розлягалася на чималім просторіні від біблійської річки Сону до біблійської річки Дяну. Біля річки Дяну простягалося пасмо так званих Кирпатих гір. Це — на заході...
Південь країни “Чукрен” обмивало море з водою синього кольору. Синім те море зробилося дуже давно, ще тоді, коли найбільша в світі катаклізма — бог одділив океани від землі. Тоді те море хотіло зробитися океаном — надулося, посиніло, та так синім на ввесь свій вік і залишилося.
В синє море текла найулюбленіша чухраїнцями річка Дмитро. А на південному заході була велика річка Дсітро. Од цих річок і чухраїнці прибрали назв: Наддмитрянців і Наддсітрянців. Наддмитрянці — це ті, що жили над річкою Дмитром, а Наддсітрянці — над Дсітром.
Чухраїнців було чимало і щось понад тридцять мільйонів,— хоч здебільша вони й самі не знали, хто вони такі суть...
Як запитають було їх:
— Якої ви, люди, нації?
Вони, почухавшись, одповідають:
— Та хто й зна?! Живемо в Шенгерієвці. Православні.
“Чукрен” була країна хліборобська. На ланах її на широких росли незнані тепер хліба: книші, паляниці, перепічки...
А найбільше чухраїнці любили на вгородах соняшники.
— Хороша,— казали вони,— рослина. Як зацвіте-зацвіте-зацвіте.
А потім як і схилить і стоїть перед тобою, як навколюшках... Так ніби він — ти, а ти — ніби пан. Уперто покірлива рослина. Хороша рослина.
РОЗДІЛ II
Мали чухраїнці цілих аж п'ять глибоко національних рис. Ці риси настільки були для них характерні, що, коли б котрийсь із них загубився в мільйоновій юрбі собі подібних істот, кожний, хто хоч недовго жив серед чухраїнців, вгадає:
— Це — чухраїнець.
І ніколи не помилиться...
Його (чухраїнця) постать, його рухи, вираз, сказать би, всього його корпуса — все це так і випирає оті п'ять голівних рис його симпатичної вдачі.
Риси ці, як на ту старовинну термінологію, звалися так:
1. Якби ж знаття?
2. Забув.
3. Спізнивсь.
4. Якось то воно буде!
5. Я так і знав.
Розглянемо поодинці всі ці п'ять характерних для чухраїнця рис.
Нагадаємо тільки, що розкопані матеріали сильно потерпіли од тисячолітньої давнини, а декотрі з них й понадривані так, ніби на цигарки, хоч матеріали ті ні на книжки з сільського господарства, ні на газети не подібні.
Одну з книжок, писану віршами, викопано разом із глечиком.
Академіки кажуть, що, очевидно, чухраїнці накривали глечики з молоком поезією: настільки в них була розвинена вже тоді культура.
Книжка дуже попсована, вся в сметані. Сметана та взялася струпом. Хімічний дослід того струпа виявив, що то — крейда. Як догадуються вчені, сметану ту було накрито книжкою біля якогось великого міста.
Отже, дуже тяжко працювати над тими матеріалами. Через те характеристика кожної національної чухраїнської риси може бути не зовсім повна.
Ми зарані просимо нам те дарувати. Не ми в тому винні, а тисячоліття.
Вивчати науково кожну окрему рису ми, за браком часу й місця, навряд чи зможемо. Доведеться обмежитись наведенням для кожної з них наочних прикладів: так, ми гадаємо, буде й швидше, й для широкого загалу зрозуміліше.
Якби ж знаття
Найхарактерніша для чухраїнців риса. Риса-мати. Без неї чухраїнець, а риса ця без чухраїнця — не риса.
Повстала ця риса в чухраїнців от з якого приводу. Вшивав один із них хату. Зліз аж до бовдура і посунувся. Сунеться й кричить:
— Жінко! Жінко! Соломи! Соломи! Соломи!..
Геп!
— Не треба...
Це, значить, кричав чухраїнець жінці, щоб вона, доки він гепне, соломи на те місце, де він гепне, підіслала. Не встигла жінка цього зробити. Тоді виходить: “Не треба”.
І от після цього й укоренилася глибоко ця риса в чухраїнцеву вдачу. Як тільки яка притичина, зразу:
— Якби ж знаття, де впадеш,— соломки б підіслав.
Або:
— Якби знаття, що в кума пиття...
І так в кожнім випадку життя чухраїнського цивілізованого.
От будують чухраїнці яку-небудь будівлю громадську. Збудували. А вона взяла і упала. І зразу:
— Якби ж знаття, що вона впаде, ми б її не сюди, а туди будували.
Є серед матеріалів характерний запис, як попервах чухраїнці свою культуру будували. Узялися дуже ретельно... А потім за щось завелись, зразу за голоблі (була в них така зброя, на манір лицарських середньовічних списів) та як зчепились полемізувати... Полемізували-полемізували, аж дивляться — у всіх кров тече... Тоді повставали й стогнуть:
— Якби ж знаття, що один одному голови попровалюємо, не бились би.
Сильно тоді в них культура затрималася... Та й не дивно: з попроваленими головами не дуже культурне життя налагодиш...
Вирішили якось вони театр організувати. Запросили спеціальну людину. Бігали, говорили; обговорювали. Хвалилися, перехвалювалися. Підвела їх та людина: не організувала театра, а зовсім навпаки.
Тоді почухались.
— Якби ж знаття...
І почали знову.
І не було жоднісінького чухраїнця без отого знаменитого:
— Якби ж знаття...
Якось-то воно буде. Я так і знав.
З цією головною рисою тісно з'єднані четверта й п'ята риси в чухраїнців, а саме: “якось-то воно буде” та “я так і знав”.
Коли чухраїнці було починають якусь роботу, хоч би в якій галузі їхнього життя та робота виникла, і коли хто-небудь чи збоку, чи, може, трохи прозорливіший зауважив:
— А чи так ви робите?
Чухраїнець обов'язково подумає трішки, почухається і не швидко прокаже:
— Таї Якось-то вже буде!
І починає робити...
Коли ж побачить, що наробив, аж пальці знати, тоді:
— Я так і знав!
— Що ви знали?
— Та що отак буде!
— Так навіщо ж ви робили?
— Якби ж знаття...
— Так ви ж кажете, що знали?
— Так я думав, що якось-то воно буде!
Один індійський мудрець, коли йому про це тоді розповідали, сказав:
— Дивне якесь perpetuum mobile.
Забув. Спізнивсь.
Друга риса — “забув” і третя — “спізнивсь” характерні так само риси для чухраїнців, але вони особливих пояснень, гадаємо, не потребують...
— Чому ви цього не зробили?
— І-і-і-ти! Забув! Дивись?!
Або:
— Чого ж ви не прийшли?
— Та засидівсь, глянув, дивлюсь — спізнивсь! Так я й той... облишив. Якось-то, сам собі подумав, воно буде.
Істинно дивний народ.
РОЗДІЛ III
Країну “Чукрен” залила стихія разом із Атлантидою. Один чухраїнський поет, грізної стихії перелякавшися, заліз на височенну вербу й чекав смерті. Коли вода вже заливала його притулок, він продекламував журно:
Ой, поля, ви, поля,
Мати рідна земля,
Скільки крові і сліз
По вас вітер розніс.
А в цей момент пропливав повз ту вербу атлантидянин і, захлинаючись уже, промовив:
— І все по-дурному!
ПІСЛЯМОВА
Читав я оці всі матеріали, дуже сумно хитаючи головою. Прочитавши, замислився і зітхнув важко, а з зітханням тим само по собі вилетіло:
— Нічого. Якось-то воно буде. Тьху!
(с)7ua.net
але й досі не втратило своєї актуальності. Чи ви ввжаєте що це не так?
Чухрен і чухраїнці
(Спроба характеристики)
(Спроба характеристики)
ПЕРЕДМОВА
“Чухраїнці”, як ми знаємо, це дивацький нарід, що жив у чудернацькій країні “Чукрен”.
Країна “Чукрен” була по той бік Атлантиди.
Назва — “чухраїнці” (і про це ми знаємо) — постала від того, що нарід той завжди чухався...
В цій моїй науковій праці ми спробуємо, за виконаними матеріалами, зазнайомити з характеристикою вищеназваного дивного народу.
РОЗДІЛ І
Країна “Чукрен”, як про те свідчать матеріали, знайдені при розкопках гробниці чухраїнського царя Передери-матнюріохора, розлягалася на чималім просторіні від біблійської річки Сону до біблійської річки Дяну. Біля річки Дяну простягалося пасмо так званих Кирпатих гір. Це — на заході...
Південь країни “Чукрен” обмивало море з водою синього кольору. Синім те море зробилося дуже давно, ще тоді, коли найбільша в світі катаклізма — бог одділив океани від землі. Тоді те море хотіло зробитися океаном — надулося, посиніло, та так синім на ввесь свій вік і залишилося.
В синє море текла найулюбленіша чухраїнцями річка Дмитро. А на південному заході була велика річка Дсітро. Од цих річок і чухраїнці прибрали назв: Наддмитрянців і Наддсітрянців. Наддмитрянці — це ті, що жили над річкою Дмитром, а Наддсітрянці — над Дсітром.
Чухраїнців було чимало і щось понад тридцять мільйонів,— хоч здебільша вони й самі не знали, хто вони такі суть...
Як запитають було їх:
— Якої ви, люди, нації?
Вони, почухавшись, одповідають:
— Та хто й зна?! Живемо в Шенгерієвці. Православні.
“Чукрен” була країна хліборобська. На ланах її на широких росли незнані тепер хліба: книші, паляниці, перепічки...
А найбільше чухраїнці любили на вгородах соняшники.
— Хороша,— казали вони,— рослина. Як зацвіте-зацвіте-зацвіте.
А потім як і схилить і стоїть перед тобою, як навколюшках... Так ніби він — ти, а ти — ніби пан. Уперто покірлива рослина. Хороша рослина.
РОЗДІЛ II
Мали чухраїнці цілих аж п'ять глибоко національних рис. Ці риси настільки були для них характерні, що, коли б котрийсь із них загубився в мільйоновій юрбі собі подібних істот, кожний, хто хоч недовго жив серед чухраїнців, вгадає:
— Це — чухраїнець.
І ніколи не помилиться...
Його (чухраїнця) постать, його рухи, вираз, сказать би, всього його корпуса — все це так і випирає оті п'ять голівних рис його симпатичної вдачі.
Риси ці, як на ту старовинну термінологію, звалися так:
1. Якби ж знаття?
2. Забув.
3. Спізнивсь.
4. Якось то воно буде!
5. Я так і знав.
Розглянемо поодинці всі ці п'ять характерних для чухраїнця рис.
Нагадаємо тільки, що розкопані матеріали сильно потерпіли од тисячолітньої давнини, а декотрі з них й понадривані так, ніби на цигарки, хоч матеріали ті ні на книжки з сільського господарства, ні на газети не подібні.
Одну з книжок, писану віршами, викопано разом із глечиком.
Академіки кажуть, що, очевидно, чухраїнці накривали глечики з молоком поезією: настільки в них була розвинена вже тоді культура.
Книжка дуже попсована, вся в сметані. Сметана та взялася струпом. Хімічний дослід того струпа виявив, що то — крейда. Як догадуються вчені, сметану ту було накрито книжкою біля якогось великого міста.
Отже, дуже тяжко працювати над тими матеріалами. Через те характеристика кожної національної чухраїнської риси може бути не зовсім повна.
Ми зарані просимо нам те дарувати. Не ми в тому винні, а тисячоліття.
Вивчати науково кожну окрему рису ми, за браком часу й місця, навряд чи зможемо. Доведеться обмежитись наведенням для кожної з них наочних прикладів: так, ми гадаємо, буде й швидше, й для широкого загалу зрозуміліше.
Якби ж знаття
Найхарактерніша для чухраїнців риса. Риса-мати. Без неї чухраїнець, а риса ця без чухраїнця — не риса.
Повстала ця риса в чухраїнців от з якого приводу. Вшивав один із них хату. Зліз аж до бовдура і посунувся. Сунеться й кричить:
— Жінко! Жінко! Соломи! Соломи! Соломи!..
Геп!
— Не треба...
Це, значить, кричав чухраїнець жінці, щоб вона, доки він гепне, соломи на те місце, де він гепне, підіслала. Не встигла жінка цього зробити. Тоді виходить: “Не треба”.
І от після цього й укоренилася глибоко ця риса в чухраїнцеву вдачу. Як тільки яка притичина, зразу:
— Якби ж знаття, де впадеш,— соломки б підіслав.
Або:
— Якби знаття, що в кума пиття...
І так в кожнім випадку життя чухраїнського цивілізованого.
От будують чухраїнці яку-небудь будівлю громадську. Збудували. А вона взяла і упала. І зразу:
— Якби ж знаття, що вона впаде, ми б її не сюди, а туди будували.
Є серед матеріалів характерний запис, як попервах чухраїнці свою культуру будували. Узялися дуже ретельно... А потім за щось завелись, зразу за голоблі (була в них така зброя, на манір лицарських середньовічних списів) та як зчепились полемізувати... Полемізували-полемізували, аж дивляться — у всіх кров тече... Тоді повставали й стогнуть:
— Якби ж знаття, що один одному голови попровалюємо, не бились би.
Сильно тоді в них культура затрималася... Та й не дивно: з попроваленими головами не дуже культурне життя налагодиш...
Вирішили якось вони театр організувати. Запросили спеціальну людину. Бігали, говорили; обговорювали. Хвалилися, перехвалювалися. Підвела їх та людина: не організувала театра, а зовсім навпаки.
Тоді почухались.
— Якби ж знаття...
І почали знову.
І не було жоднісінького чухраїнця без отого знаменитого:
— Якби ж знаття...
Якось-то воно буде. Я так і знав.
З цією головною рисою тісно з'єднані четверта й п'ята риси в чухраїнців, а саме: “якось-то воно буде” та “я так і знав”.
Коли чухраїнці було починають якусь роботу, хоч би в якій галузі їхнього життя та робота виникла, і коли хто-небудь чи збоку, чи, може, трохи прозорливіший зауважив:
— А чи так ви робите?
Чухраїнець обов'язково подумає трішки, почухається і не швидко прокаже:
— Таї Якось-то вже буде!
І починає робити...
Коли ж побачить, що наробив, аж пальці знати, тоді:
— Я так і знав!
— Що ви знали?
— Та що отак буде!
— Так навіщо ж ви робили?
— Якби ж знаття...
— Так ви ж кажете, що знали?
— Так я думав, що якось-то воно буде!
Один індійський мудрець, коли йому про це тоді розповідали, сказав:
— Дивне якесь perpetuum mobile.
Забув. Спізнивсь.
Друга риса — “забув” і третя — “спізнивсь” характерні так само риси для чухраїнців, але вони особливих пояснень, гадаємо, не потребують...
— Чому ви цього не зробили?
— І-і-і-ти! Забув! Дивись?!
Або:
— Чого ж ви не прийшли?
— Та засидівсь, глянув, дивлюсь — спізнивсь! Так я й той... облишив. Якось-то, сам собі подумав, воно буде.
Істинно дивний народ.
РОЗДІЛ III
Країну “Чукрен” залила стихія разом із Атлантидою. Один чухраїнський поет, грізної стихії перелякавшися, заліз на височенну вербу й чекав смерті. Коли вода вже заливала його притулок, він продекламував журно:
Ой, поля, ви, поля,
Мати рідна земля,
Скільки крові і сліз
По вас вітер розніс.
А в цей момент пропливав повз ту вербу атлантидянин і, захлинаючись уже, промовив:
— І все по-дурному!
ПІСЛЯМОВА
Читав я оці всі матеріали, дуже сумно хитаючи головою. Прочитавши, замислився і зітхнув важко, а з зітханням тим само по собі вилетіло:
— Нічого. Якось-то воно буде. Тьху!
(с)7ua.net
5
038 - Приятного аппетита!
- 15.11.07, 00:35
На тарелке - наша планета
Еще целая, не съеденная
Еще много полей и рек -
Приятного аппетита, тебе, человек!
Еще целая, не съеденная
Еще много полей и рек -
Приятного аппетита, тебе, человек!
1994
11
Так хочется....
- 15.11.07, 00:06
Почему жизнь одна? я бы хотела прожить МИЛЛИАРД жизней. Хотелось бы побыть глупенькой блондинкой с ангельской внешностью, которая одним взмахом пушистых ресниц решает все свои проблемы, болтать о Доме-2 и считать что жизнь кончена ,если Я не купила новую шмотку за неделю.
Я бы хотела стать этакой стальной женщиной-бодибилдером, полностью самодостаточной горой мускулов, не заботящейся о том, что в старости она будет дряблой старушенцией. Чтобы мужчины пугались в радиусе 100 метров, и никто не воровал деньги в транспорте
я бы хотела стать ранимой и слабой, носить с собой постоянно томик Сартра или Шекспира, любить фиалки и слушать классику, да и самой быть эдакой возвышенной и воздушной, и мечтать о прекрасном принце - и думать, что он будет меня переносить через лужи на руках - потому что все принцы так и делают, да? Быть наивной до мозга костей, Ассоль в жестоком несовершенном мире.
а еще хотелось бы побыть Стервой. да так, чтобы проходящие мимо ахали смешением восторга и ненависти, чтобы Ты- против всех. и обязательно всегда выигрывать. Чтобы Девиз жизни: Холодный расчет и комфорт для себя .любимой. Чтобы идти по трупам и они еще, издыхая, чистили туфельки и посылали воздушные поцелуи вслед. Чтобы всю жизнь - Борцом и молодцом. и никакой совести.
А так я остаюсь просто ДЕВУШКОЙ.
13
