О сообществе

Граємо, співаємо, танцюємо... як і всі попередні покоління проживаючих в Україні!
Вид:
краткий
полный

етномузика

Павло Табаков та вокальна група "ОРФЕЙ"

Син самотньої матері народився в низинній місцині. Зростав в іншому поселенні, де працював столяром, аж до тридцятого року життя. Наступні три роки ходив по землі, навчаючи. Не написав жодної книжки. Ніколи не обіймав громадської посади. Не мав власної родини чи дому. Не закінчував університету. Не віддалявся далі, як на тридцять кілометрів від місця свого народження. Ніколи не досягав того, що можна назвати успіхом. Не мав жодних рекомендаційних листів, лише себе самого. Йому виповнилось тридцять три роки, коли суспільство збунтувалось проти Нього. Його друзі втекли. Сам же був проданий ворогам й засуджений неправедним судом. Його прибили до хреста між двома злочинцями. Коли помирав, виконавці вироку грали в кості на Його одежу, єдину власність, якою володів на землі. Коли помер, поклали Його до гробу, який Йому з милости уділив товариш. Третього дня ця могила була порожня. Минуло двадцять віків, і оце сьогодні Він є центром світової історії. Ніщо так не змінило людського життя на землі: ані військові походи, ані маневри флотів, ані парламентські наради, ані короновані особи, мислителі чи науковці разом узяті - як це одне самотнє існування.
(Короткі історії для душі. Бруно Ферреро)

Те чого нема.

  • 02.04.10, 22:29
Ці слова - ода мого товариша. Це ексклюзивні слова. Автор нечасто (якщо не сказати ніколи) згоджується годувати своїм натхненням. Але коли боляче кожна людина шукає вихід. На мій погляд - це вже пісня. 

"
Мій другий в житті вірш про кохання... щось мене пробило... 


Сон, що ніколи не снився

В холодні, темно-безконечні ночі,

Бентежить думку милий серцю сон:

Дзвенить у полі сонячнім блакить,

А ти - на ньому неозорий льон...

А я - край поля вишня в білім цвіті,

Розвинулася пізно, і, тоді,

Немовби зацвіла з тобой у літі...

Й зустрілися, ще наче молоді,

Та вже самотні, дикі і безликі...

Північний місяць і світанок сходу,

Змагаючись, осталися без крил...

Чи справді нарізно їх доля поведе?

Чи битись з нею із останніх сил...

За рідну душу, так далекі очі

Що зорі навіть ближчі є од них!

За милий сон, що тихо жду щоночі,

Як льон і вишня квітнули разом.

Як два світи з'єднадися в одном,

Такі близькі, коханії, співочі...

То мрії все, фантазії, мана...

Тобі байдужа відданість сумна...

Мені щасливу долю вже пророчать,

Не хочу бо того, не хочу!!!

А я... я буду зрадниця, коли забуду...

В своїх очах я зрадницею буду... "

Інна Олійник
слова надруковані 20.02.2010



Легенда про Одарку та Іванка

  • 02.04.10, 00:58
Легенда про Одарку та Іванка

             Мандри

Там, де сідає сонце, там, де блукає вітер,
там, де на полонинах дзвінкая луна трембіта,
там, де зелені гори, там, де високі хмари,
там в давнину Одарка єдная квітку шукала.

Цвіте де тая квітка? Чому у крові свитка?
Чому єдна дівчина блукає, де полонина?
Тому єдна дівчина блука, де полонина,
тому, що Йванка милого чека домовина.
Лежить мертвий Іванко, де відьмова копанка,
а як настане ранок, треба ховати Йванка...

О-о-ооооо... Ой... Йой-й (плач)

Шука дівчина квітку, єдна блукає гаєм,
а високо у небі білим птахом літає
чиста душа Йванкова, наче роса ранкова.
Червона, мов Сонце, свитка - цвіте чарівна квітка.

Цвіте в гаю калина, ой, рясно уродила!
В небо злетів Іванко, калина - тая дівчина.
Інколи на світанку у місячнім серпанку
над тою калиною птахом кружля Іванко...

О-о-ооооо... Ой... Йой-й (плач)

                                   Записано на слух, про неточності повідомляйте...

Ой, у лузі калина...

  • 30.03.10, 10:35

Ой, у лузі калина...

               Мандри

Ой, у лузі калина, ой, у лузі калинА.

Калина-калинА,
чубарики-чубчики, калина... (2)

Там дівчина ходила, там дівчина ходилА.

Ходила-ходилА,
чубарики-чубчики, ходилА... (2)

Цвіт калини ламала, цвіт калини ламалА.

ламала-ламалА,
чубарики-чубчики, ламалА... (2)

****************

Цвіт калини ламала, цвіт калини ламалА

ламала-ламалА,
чубарики-чубчики, ламалА... (2)

Та в пучечки складала, та в пучечки складалА.

складала-складалА
чубарики-чубчики, складалА... (2)

Та й на хлопців моргала, та й на хлопців моргалА.

моргала-моргалА,
чубарики-чубчики, моргалА... (2)

*****************

Ой, у лузі калина, ой, у лузі калинА.

Калина-калинА,
чубарики-чубчики, калина...

                Записано на слух, хто почує неточності, повідомляйте

 

Ой, чий то кінь стоїть...

Ой, чий то кінь стоїть...

               Автор пісні - Народ; виконує Фома разом з іншими мандрівниками.

Ой, чий то кінь стоїть, що сива гривонька?

Сподобалась мені, сподобалась мені тая дівчинонька. (двічі)

Не так та дівчина, як біле личенько.

Подай же, дівчино, подай же, гарная на кОня рученьку! (двічі)

О-о-ооой !!!!!

Дівчина підійшла, рученьку подала.

-Ой, краще б я була, ой, краще б я була кохання не знала (двічі)

Кохання, коханнЯ... з вечору до раннЯ...

Як Сонечко зійде, як Сонечко зійде, кохання відійде. (двічі)

Ой, чий то кінь стоїть, що сива гривонька?

Сподобалась мені, сподобалась мені тая дівчинонька. (двічі)

 

                     Записано на слух, хто почує неточності, повідомляйте

Мила моя




Я піду в далекі гори
У вечірнюю годину
І попрошу вітра зворів,
Щоб не спав, не спав до днини.

Щоб летів на вільних крилах

У широкі полонини
І приніс до ранку квіти,
Що так люблять очі сині.

Мила моя, люба моя,

Квіте ясен цвіт,
Я несу в очах до тебе
Весь блакитний світ.
Я несу в устах цілунки,
Радісні пісні,
А в руках несу я ласку
Й квіти весняні.



Якщо ж вітер полетіти

В полонини не захоче,
Все одно знайду я квіти,
Що так люблять сині очі.
Перейду я бистрі ріки
І піднімусь аж за хмари,
І шляхи мені покажуть
Твоя врода, твої чари




З святом весни і любові!!!

  • 07.03.10, 00:30




Вербовая дощечка, дощечка, дощечка
По ній ходить Насточка...

Де ти, Насте, бувала, бувала, бувала,
Як діброва палала...

Решетом воду носила, носила, носила
Та й діброву гасила...

Вербовая дощечка, дощечка, дощечка
По ній ходить Насточка...





Вітання !

  • 23.02.10, 09:28

Наливаймо, браття, кришталеві чаші, Щоб шаблі не брали, щоб кулі минали Голівоньки наші!  Щоби Україна повік не плакала, Щоби наша слава, козацькая слава, Повік не пропала.

А козацька слава кровію полита, Січена шаблями, рубана мечами, Ще й сльозами вмита.

Наливаймо, браття, поки ще є сили, Поки до схід сонця, поки до походу Сурми не сурмили.

Нащадки славних козаків, І січових стрільців, І нині ви від ворогів Бороните краї.

Несе Галя воду





Несе Галя воду,
Коромисло гнеться,
За нею Іванко,
Як барвінок, в’ється.

– Галю, ж моя Галю,
Дай води напиться,
Ти ж така хороша –
Дай хоч подивиться.


– Вода у ставочку,
Та й піди напийся,
Я буду в садочку –
Прийди подивиться.


– Прийшов у садочок,
Зозуля кувала,
А ти ж мене, Галю,
Та й не шанувала.

Несе Галя воду,
Коромисло гнеться,
За нею Іванко,
Як барвінок, в’ється.