Все мариться отак мені,

Що я несу тебе від моря,

Й солоні краплі осяйні

На персах тішаться прозорі...

В твоїй мрійливій глибині -

Небесна синь, в приємній зморі

І дух вечірніх полинів

На неосяжному просторі.

Я радісний, я усміхаюсь...

Тендітні пальчики твої

Мене так люблять, сподіваюсь...

Вони дзвінкі, як солов ї...

Сни несподівані мої:

Що я лечу й не повертаюсь...

В. Кулик, 2001 рік

В тобі до краплі розчиняюсь,

Вловляю музику садів,

Мов до джерела нахиляюсь -

Грудей твоїх спиваю спів.

І в здогадках щемливих маюсь:

Де той, що лиш тебе хотів?

Беру твій цвіт, і не вагаюсь...

І тут уже не треба слів.

Не відаю, чи "так", чи "ні"

Промовить погляд, вранці чистий -

Ще зорі сяють в вишині -

І шлях лежить в поля імлисті,

І сяють доли променисті -

Все мариться отак мені...

Гублюсь в солодкій глибині,

Жаждиво дихаю тобою.

І безтурботному мені

Так хороше горіти грою...

Безкрая далина ланів

Стає під небом голубою...

Це наші неповторні дні,

Повязані навік судьбою.

Я двері настіж відчиняю -

Туди, де квилять журавлі...

А твої теплі рученята,

Мов неприкаяні жалі....

Ми тільки двоє на землі -

В тобі до краплі розчиняюсь...

Валерій Кулик, травень 2001 року

P.S. Цей вірш дарую А....В.. 

Той вечір...

І лице натхненне,

І рук, мов крил, граційний змах....

І над усім - етюд Шопена,

При двох запалених свічках.

Мелодія краси і цноти заповнює кімнату, дім...

А я перегортаю ноти й милуюсь профілем твоїм,

Волосся білого розмаєм....

І не вві сні, а наяву, тебе вже вкотре, - відкриваю,

Так добре знану, і - нову.

О господи, яке ж ти диво!..

І ноти випуска рука, і свічі гаснуть соромливо,

Й Шопен здивовано змовка....

Коли роки й життя буденне

Любов і нас утомлять вкрай,

Я попрошу: "Етюд Шопена при двох свічках мені заграй".

І в припорошеній замрії,

Під звуки дивні оживу

Й тебе - укотре вже! - відкрию,

Весь вік і знану, і нову;

Весь вік незбагнену й натхненну...

Ні, я нічого не скажу:

Лишь вибачусь перед Шопеном

І знов дві свічки погашу.

І. Немирович

В связи с жизненным опытом начинаю теряться в догадках - сколько мужчина может прожить без секса? Без регулярного или хоть какого - то?  Просветите плиз, а то начинаю подозревать, что со мной что т не так :(

Усе змішалось - цнота й гріх,

Змішалось к бісу пекло з раєм...

В шовковім димі кіс твоїх

Я задихаюсь, я вмираю.

А вмерши, оживаю знов

І вибухаю знов жаданням...

Невже іще одна любов?

Невже іще одна - остання?

Уже ж було, уже ж було -

І щастя шал, і щем розлуки;

Уже скривавлював чоло,

Ледь не наклав на себе руки...

Ні, то омана все, брехня,

Що геть спливла за небокраєм, -

До цеї ночі, цього дня

Ні пекла не було, ні раю.

Не відав про палку любов,

Не знав, що є така вогненість,

І не відновлювався знов,

Як птах отой міфічний - Фенікс.

...Он подивися, далебі,

Він, полишивши синь небесну,

Летить, щоб спаленіть в тобі

І у тобі ожить, воскреснуть.