Невідомий Шевченко

Сьогодні 22 травня 2015 р., у день, коли тіло Тараса Шевченка перепоховали в Україні, я ще раз кажу наступне: це була прекрасна людина за змістом свого життя, а тому не є важливо, як і звідки він походить, тому я мало переживаю стосовно своєї правоти щодо родоводу Тараса Шевченка, але я знаю, що він похований у Каневі на горі тому, що то була куплена ним особисто земля для свого житла. Як і знаю, що на горі ця земля не тому, що з гордині, а тому, що була дешева: мати господарство на височині завжди було проблемою для доброго хазяїна, бо ж як виїхати з вантажем, як і з’їхати - нелегко, що знає кожен, хто хоч раз конями у фірі це робив. Горби цінувались дешево, а для поета навпаки головним був краєвид. Тому запам’ятайте: канівська височина з могилою Кобзаря є приватна власність Тараса Шевченка.  

Сьогодні 10 березня 2004 р. я не зміг за особистою традицією побувати коло пам’ятника Шевченка через повну відсутність грошей навіть на дорогу до міста, тому я вирішив відзначити роковини смерті Тараса Шевченка іншим чином. В мене давно вже виникла одна гіпотеза стосовно родоводу Шевченка доволі оригінального характеру. Я навіть не дуже поспішав її оприлюднювати через певну скандальність і поділився тільки з мамою ще за її життя (письменниця Галина Гордасевич). Мама поставилась до моєї ідеї доволі спокійно і сказала, що можна було б про це написати. Минуло вже років 7-8, якщо не більше, відколи я до цього додумався: чи справді Тарас Шевченко походить з простих селян? Занадто вже дивна його біографія, як для простого кріпака.

Пригадую, що я прочитав перед тим товсту книгу з біографією Шевченка радянського взірця доволі тупу і цікаву тільки певною кількістю фактажу. Читав довго, тому що було нудно, зате для аналізу мав час. А потім мені випадково попала в руки книга про біографію Тараса Шевченка нерадянського дослідника П.Зайцева, яку я до цього часу всю до кінця не дочитав, але там мене вразила фраза про те, що Карл Брюллов чомусь дуже сильно наголошував на благородстві рис обличчя Шевченка. І тут я подумав, що в той час розквіту живопису і науки про фізіономістику художники як ніхто інший добре розумілися на родових рисах людей, тому захоплення Брюллова було далеко невипадкове: він побачив схожість в рисах Шевченка з кимсь добре йому відомим, тому і так захоплювався, навіть тішився знайомством з Шевченком і не просто допустив до себе в якості учня, а подружився на рівних. Тут щось значно глибинніше приховано, чого ми не знаємо.

Мені завжди подобалось займатись аналітикою, тобто продумувати можливі невідомі данні за відомими незначними фактами. Як кажуть: по кігтях лева пізнають. Тут я пригадав ще одну важливу аналогію, над якою довго бився ще з шкільних часів, а саме про долю Ломоносова: не міг я повірити в тогочасну трактовку простого з народу генія з Холмогор, який добився визнання і доступу до самої цариці Катерини тощо. Ключик був у фізіологічній подібності Ломоносова до царя Петра І, після чого я проаналізував дату народження Ломоносова і побачив, що воно припадає майже рівно через 9 місяців після подорожі Петра І до Архангельська через ті самі Холмогори. Що цар Петро був добрим гулякою по жіночкам загальновідомо, тож ніхто не здивується дізнавшись, що він мав інтимні стосунки з якоюсь простолюдинкою там, де зупинявся в Холмогорах, а коли Ломоносов підріс і всі побачили його схожість з царем, то він узяв та й пішов до Санкт-Петербургу шукати ліпшої долі до родини свого тата. І знайшов.

Тепер перейдемо до Тараса Шевченка, доля якого дуже аналогічна до Ломоносова за трактуванням: кріпацька дитина вийшла в люди своїм лише генієм. Варто вказати, що Ломоносова так офіційно не був визнаний сином Петра І, тому його успіхи так само приписувались його геніальності. Далі загальновідомо про значну кількість позашлюбних дітей від вельмож різних рангів по всій Європі, що мали повне визнання з народженими в шлюбі по крові батьків. Але ще багато важило визнання батьківства офіційно, що робило позашлюбних дітей майже рівними за статусом з народженими в шлюбі. Тобто можливим були суперечки стосовно спадщини й інших прав, тому з цим не дуже поспішали. Але коли верхівка суспільства мало не до половини складали позашлюбні діти, то вони легко приймали до свого оточення подібних до себе байстрят тільки за зовнішніми ознаками фізіологічної схожості з вельможною особою і реальної можливості батьківства. Байстрюками, зокрема, були і пан Шевченка – Енгельгард, і його побратими Пантелеймон Куліш, а також Микола Костомаров.

Про позашлюбне походження Тараса Шевченка можливо знали чи здогадувались його біографи, але всі вони були українофілами і тому допускати думку, що батьком Шевченка насправді є москаль було для них антиприродньо. Водночас всім москалям-дослідникам теж було не з руки доводити шляхетське коріння Шевченка з великокняжої родини, тому чи свідомо, чи підсвідомо тема можливого позашлюбного походження Тараса Шевченка всіма обходилась стороною. І даремно, тому що багато опосередкованих подій свідчать про дуже поважне батьківство Тараса Шевченка щонайменше великокняжого кола близьких до царської родини. Принаймні чому всі гроші за лотерею викупила саме царська родина? І жодному іншому поясненню не підлягає та легкість, з якою Тарас Шевченко увійшов до великосвітських салонів Санкт-Петербурга, що для простого справді сина селянина-кріпака було неможливо навіть при фантастичному багатстві, яскравим свідченням чому є ставлення до купецького класу, яке насправді було низького походження, - зневажливе та утримування від нього на обов’язковій дистанції.

Від самого дня народження Тарас Шевченко генетично поводився не так, як його брати і на все життя він від них відрізнявся власне за природньою обдарованістю, можливо, що відрізнявся він і зовні. В усякому випадку хоч офіційний батько Григорій Грушівський не був надто суворий до малого Тараса, проте перед смертю він його одного залишив без частки спадщини прикрившись словами, що тому його спадщина нічого не значитиме. Доволі дивне, м’яко кажучи, обгрунтування свого прикрого вчинку. Відповідно він позбавив малого Тараса всіх прав на майно, отже він спровокував мачуху на погане ставлення до "свого сина", який просто почав блукати по людях. Таким вчинком батько явно не визнав Тараса Грушівського-Шевченка своїм сином. Напевно він мав на те вагомі підстави і справжнього батька треба шукати серед гостей чи подорожніх в маєтку Енгельгарда в травні-червні 1813 р. Зауважимо, що мати Шевченка в цей час була молодиця, що називається в розквіті своєї краси, отож повністю могла приглянутись своєю природною свіжістю великосвітському пану. Треба також зауважити, що її чоловік займався промислом чумакування і влітку вдома взагалі не був, тому жінка ніяк не могла зачати дитину від нього.

Варто звернути увагу на те, що темі байстрят та безчестя української дівчини москалем у творчості Шевченка надано аж занадто багато значення, тобто воно кревно зачіпає долю Тараса Шевченка особисто, а не тільки через трагічну долю його дитячого кохання Оксани. Тема долі байстря і підступного пана-москаля є наскрізною в творчості Шевченка, особливо варто звернути увагу в поемі „Катерина”на момент сцени зустрічі пана з матір’ю і дитиною з одночасним впізнанням і невизнанням свого сина. Певним чином тут можна бачити причину дивного поводження Енгельгарда, який спочатку дуже гарно поставився до Тараса, як тільки той появився у маєтку і швидко з прислуги на кухні став елітним козачком, майже членом родини.

У період перебування у Вільно Тарас взагалі гарно вбирався, залицявся до панянок і йому навіть оплачували навчання малярству. Він мав навіть кишенькового годинника - велику розкіш на той час. Важко пояснити подібне ставлення інакше як до дитини благородного походження, хоч і позашлюбного. Переїзд до Санкт-Петербурга погіршило становище Тараса Шевченка саме через те, що його батько не хотів з ним знатись, а пан Енгельгард сподівався на компенсацію витрат на Шевченка, тому й відмовився відпускати його на волю просто так, без грошей на одне клопотання Карла Брюллова. З іншого боку неморальне ставлення батька до своєї дитини спричинило до підвищеної турботи про неї охоронців моралі при царському дворі в особі поета Жуковського та інших. І варте особливої уваги, що всі лотерейні білети до одного були викуплені царською родиною - тобто його визвопили з кріпацтва завуальовано суто родиною, без допуску якогось жертодавця зі сторони! 

Також можна здогадатись, що фізіологічний батько ставився з певним презирством до хохлів, тому не схотів признатися до власного “хахльонка”, але цим він спровокував у Шевченка агресивне і навіть епатуюче виказування свого етнічного походження. Якщо він в молоді роки вдягався виключно за сучасною великосвітською модою і поводився відповідно, розмовляючи доброю російською мовою, то в подальшому він все більше демонстративно вдягається у вбрання українського строю і розмовляє по українські, зокрема, просить свого брата по матері Йосипа писати йому листи не російською, а рідною мовою.

Нарешті про благородне походження Тараса Шевченка говорить покарання "в солдати" де він був нарівні з іншими дворянами, покараними за злочини різного характеру. Простого смерда, звільненого кріпака цар за брутальність до його особи спровадив би на каторгу без зайвих роздумів, а тут традиційне для дворян-штрафників перебування в ранзі солдата і служба у віддаленій місцині.

Про кохання княжни Рєпніної до Тараса Шевченка і їх можливий шлюб теж варто згадати, як ще один промовистий факт його шляхетного походження. До нерівного це було неможливо однозначно.

Тобто коли багато хто з плебеїв розбагатівши починали приписував собі шляхетне походження, то з Тарасом Шевченком ситуація цілком протилежна: він був дуже знатного походження, але не афішував того, навіть цурався. Звичайно довести це важко, хіба що експертиза на ДНКа може дати чітку відповідь, проте варто визнати вже зараз, що нічого ганебного в тому нема і не може бути, якщо Тарас Шевченко був позашлюбним сином якогось москаля-панича, особливо якщо той з царської великокняжої родини. Все одно Шевченко був, є і буде генієм українського народу.

Богдан Гордасевич

P.S. Як доказ може бути поема Тараса Шевченка “Катерина”, присвячена Жуковському: зміст прозоро-автобіографічний, а приурочена вона якраз до звільнення з кріпацтва. І там чітко вказано на пана, який не визнав своєї дитини. Жуковський був виховником майбутнього імператора Росіі Олександра ІІ, що був молодшим від Шевченка на 4 роки, отож наявність позашлюбного рідного старшого брата у "престолонаследника" була досить проблемною ситуацією для царської родини.

2 P.S. У своїй автобіографії Шевченко вказав, що став сиротою по смерті матері у 8 років, хоч його офіційний батько був на той час ще живим.  І ще раз наголошую, що батько з усіх своїх дітей єдиного Тараса залишив без спадщини з чітким визначенням причини. Селянин не міг обділити власних дітей задля байстрюка - однозначно.

3 P.S. Зверніть на родову тотожність будови черепів Шевченка з Олександром ІІ і особливо це помітно з Олександром ІІІ - дуже високі лоби і залисини. А з лицем Миколи І повна тотожність!

4 P.S. Як відомо великий російський поет Олександр Пушкін є онуком раба-мурина, а великий російський письменник Микола Гоголь є чистокровним українцем. А класик української літератури Марко Вовчок насправді є етнічно росіянкою. Ну і що з того? Для життя важливим стає сам вчинок і його наслідки, а не його передумови.

5 P.S. Нещодавно увагу привернув той факт, що матір Тараса Шевченка поховано в саду коло їх хати. Не на цвинтарі! На тодішні часи це явна вказівка на причину смерті - самогубство. Церква вважала подібну смерть через самогубство дуже гріховною і тому покійника хоронили без священника і виключно позацвинтарем православних. Тема зовсім не досліджена, хоча в творчості Шевченка досить багато описана, що також явно має особисті причинни. Зокрема в поезіях "Причинна", "Слепая" тощо.

6 P.S. Чимало є підстав вважати, що всі спроби одружитись для Шевченка виявлялись невдалими через таємні підступи третього відділення жандармів, щоб він не мав законних нащадків, що і сталось.

7 P.S. А хіба не цікаво дослідити той факт, що викуплений виключно царською родиною портрет Жуковського було намальовано Брюловим аж через 3 роки потому, як Шевченко вже отримав свободу! До речі, гроші викупу на той час були еквівалентні більше 40 кілограмам срібла!

8. P.S.Довго не міг зрозуміти, чому Тарасу Шевченку-Романову було суворо забороненно царем-батьком "писать и рисовать". Ну писати було ще зрозуміло за що заборона, а малювати?

І нечекано один художник підказав: а Шевченко як художник намалював дуже потворні карикатури на царицю, тому йому і заборонили суворо малювати. Потім я знайшов підтвердження, що коли після самогубства Миколи І став царем Олександр ІІ, то він також не хотів звільнити Тараса з солдатччини, кажучи прохачам-заступникам наступну основну причину: "Он же матушку оскорбил"

9. P.S. Варто нагадати, що під час солдатчини Шевченка йшла багатосраждальна Кримська війна, але переслати туди рядового Шевченка ніхто не збирався, а для наглядання за ним призначили окремого ефрейтора. Щоденник Шевченка яскраво доводить, що ставлення до нього було не як до солдата, що походить з кріпаків, а дуже поважливе. Звичайно булиі вороги у Щевченка, але далеко не з рядового, а офіцерського рівня, що теж показово. А фактично дружба з комендантом і ще багато подібних випадків - це як? Скрізь простежується явне ставлення прихованого співчуття до принца крові, що зазнав недолі від батьківської злої волі.

Ще цікаво знати: "Николай I - российский император с 1825 г., родился 25 июня 1796 года... Третий из пятерых сыновей императора Павла I, великий князь Николай Павлович не мог рассчитывать на российский престол, и это наложило отпечаток на его воспитание и образование. Его воспитатель Ламсдорф оказывал на ребенка постоянное моральное давление и даже допускал телесные наказания. Впоследствии Николай вспоминал о своем воспитании со смешанным чувством, а свое образование считал абсолютно неудовлетворительным... Военизированная атмосфера Петербурга с ранних лет определила увлечение Николая военным делом, особенно тем, что касалось его внешней, парадной стороны. "

Тобто в червні 1813 Миколаю виповнилось 17-ть! Самий час для романтичного флірту! А пильнували його досить поганенько. Дослідники, порівняйте москаля з картини Шевченка "Катерина" з портретом Миколи 1, де і сам Шевченко фігурує - це ж сімейний портрет!