Нинішні події в Україні у мене мимоволі асоціюється з сюжетом культової кінострічки Валеріо Дзурліні "Пустеля Тартари". Припускаючи, що з цим яскравим зразком неореалізму знайомі не всі, стисло перекажу його зміст.
Молодий офіцер прибуває на місце служби у віддалений гарнізон, дислокований у старовинній фортеці на околиці імперії. Дві з половиною години кінорозповіді лейтенант Дрого та його бойові побратими готуються до нападу загадкових "татар", які нібито зачаїлися десь на краю мертвої пустелі, що простяглася перед фортецею. Атаки противника чекають щохвилини впродовж довгих виснажливих років. Хтось — із відчайдушним страхом. Хтось — у надії блиснути ще не заіржавілою від бездіяльності доблестю. Хтось — із холоднокровною цікавістю філософа-фаталіста. Хтось — із непоясненною вірою в те, що грядуще нещастя-пригода зцілить від заціпенілої бездіяльності та паралізуючої туги. Але нічого не відбувається. Час від часу черговий спостерігач угледить рух серед барханів, і фортеця відразу ощиряється гарматами та багнетами. Але тривога щоразу виявляється несправжньою, і зброя повертається в піхви. На запитання, чи є там "татари", чи це "татари", і чи страшніший незваний гість за "татарина", відповіді немає. Через багато років хворий, змучений і постарілий Дрого отримує наказ залишити гарнізон. Він відбуває з фортеці під акомпанемент бойових труб, які вістять про напад противника. Цього разу цілком реального. Але так і не ідентифікованого.
Вирішення питання про можливе звільнення з-під варти Тимошенко в Україні чекають давно. Хто чекає його з тривогою, хто — зі зловтіхою, хто — з відстороненим інтересом. Підписання державою Угоди про асоціацію з Європейським Союзом (ключем до якого незмінно вважається вихід екс-прем'єра на волю, що минулого тижня підтвердили високопоставлені європейські та північноамериканські особи) очікують хто — з надією, хто — зі страхом, хто — з простою цікавістю. Щобожого дня новинна стрічка фіксує чергові обіцянки, пропозиції, прогнози та загрози. Країна перетворилася на фортецю, оточену пустелею Тартари, де всі готові до того, що так чомусь і не відбувається. Де імітацію дії важко відрізнити від дій реальних. Чи звільнять Тимошенко, а якщо звільнять, то як і коли? Що чекає на країну? Асоціація і зона вільної торгівлі з ЄС? Митний союз? Чи ми, як жартував колега Олександр Мартиненко, вкотре обдуримо всіх і не зрушимо з місця? Залишившись там, де були, — чи то у фортеці, чи то в пустелі. Звично очікуючи чи то чудесних зрошувачів, чи то кровожерливих загарбників…
Поява законопроекту про "лікувальні канікули" та повідомлення про можливість розгляду клопотання місії Кокса–Квасневського на комісії з помилування при президентові дало оптимістам підстави думати, що "питання Тимошенко" буде зняте вже цього тижня.
Проте я чомусь вважав, що "татари" не нападуть" і цього разу. Чи то спрацював природний скепсис, чи то збентежило повідомлення про вояж Віктора Федоровича до Мінська на саміт ЄврАзЕС.
Акурат напередодні візиту Януковича у братню Білорусь з'явилися відомості про те, що полум'яний євроінтегратор (на якого наш гарант перетворився останнім часом) готовий позадкувати. Тобто не йти на зближення з ЄС, якщо Москва не наполягатиме на обов'язковому приєднанні до Митного союзу. Якщо компенсує втрачену вигоду (у вигляді неотриманих кредитів від МВФ та, можливо, від США) власними кредитами. І трохи розширить права і можливості України як країни-спостерігача МС.
Особи, котрі вчули певні зміни в настрої та поведінці верховного вождя, пояснювали його можливі наміри так.
Пункт перший. Янукович зело не любить, коли на нього тиснуть. А нинішню позицію Європи він сприймає як тиск. Незадоволення цією позицією має не лише емоційну, а й прагматичну природу. Віктор Федорович цілком правомірно може себе запитати: якщо мені викручують руки (а саме так він розцінює заяву європейських політиків) тепер, то що буде, коли йтиметься про ратифікацію, про реалізацію зафіксованих намірів і виконання даних Європі обіцянок?
Пункт другий (безпосередньо пов'язаний із першим). Янукович уже давно не приховує, що не вірить Росії. І майже не приховує, як боїться апетитів Путіна. Але в останні місяці рівень його недовіри до європейців також неабияк підскочив. Насельник Банкової розглядав "змичку з Заходом" як спосіб зберегти владу. Однак віднедавна може розглядати як механізм її втрати. ЄС прикриє його від Росії, але після підписання і захоче, і зможе впливати на події в Україні сильніше, ніж раніше. Європа вимагатиме від нього небажаних політичних і економічних рухів, а в разі відмови здатна докласти руку до його зміщення з посади у 2015-му. Адже асоціація і ЗВТ — це не тільки українська, а й її справа. Її, Європи, бізнес, її головний біль, її прибутки і збитки. Тож навіщо ускладнювати собі життя за власний кошт?
Теза про те, що лаври євроінтегратора дозволять прирости електоратом на Заході та в Центрі, сумнівна. Підтримку не конче одержувати, її можна намалювати. А Європа такому художеству – тільки завада.
Пункт третій. Прагнення бачити Тимошенко в клітці — не політичного, а насамперед ірраціонального характеру. Віктор Федорович хоче, щоб вона сиділа. Ненависть до неї, схоже, сильніша за страх перед нею. Навіть задля масштабної мети Янукович не готовий наступити на горло власній пісні. Він просто готовий співати тихіше. Він готовий зняти з ув'язненої наручники, але не ярлик злочинниці. "Лікувальні канікули" — максимальний компроміс, на який він готовий піти. Якщо Захід упреться у своєму намірі домогтися помилування… Ну що ж, тим гірше для Заходу. Йому асоціація потрібна навіть більше, ніж Україні. Їм потрібні нові перемоги та нові ринки — ось хай і йдуть на поступки. Ні? Ну то й ні. Виберемося, бувало і гірше.
Пункт четвертий. Янукович вважає, що вже достатньо налякав Росію, і вона вимушена стане податливішою. Для Путіна, який звик добиватися всього, чого хоче, Україна — по суті, останній незавойований трофей. Зі стерхами політав, Грузії помстився, Америку (завдяки Сноудену та Сирії) умив, пам'ятник Дзержинському, вважай, повернув. Холостий і багатий (багато хто вважає Володимира Володимировича де-факто найбагатшою людиною на Землі, і, можливо, небезпідставно). Чого ще треба? Україну. ВВП неодноразово натякав, що його обов'язок — місія збирача розбазарених ісконних земель. І ще ніколи, навіть на початку 2005-го, не було такої серйозної загрози позбутися надії отримати бажаний приз. Чим не привід змінити політику батога на політику пряника?
Кожна з вище наведених тез (кулуарно озвучених соратниками Віктора Федоровича) має право бути. Крім, мабуть, однієї, але про це трохи нижче.
Описуючи можливі роздуми першої особи Української держави, я мимоволі згадав… Дарвіна. Колись читав, що в передмові до легендарного "Походження видів" знаменитий біолог написав: усе, викладене тут, підкріплене двадцятилітніми дослідами та роздумами; і все, що тут написане, може бути настільки ж доказово спростоване.
Тим більше що теза "бувало й гірше" (як стверджує більшість відомих мені неангажованих економістів) не зовсім відповідає істині. Те, що очікує українську економіку найближчим часом, за їхніми словами, аналогів у нашій новітній історії не має. Фінансове підживлення — запорука не тільки спроможності влади Януковича, а й, по суті, запорука спроможності держави.
Янукович — не панславіст і не євроінтегратор, він насамперед користолюбець і гедоніст. Хоч би якими ірраціональними видавалися деякі його вчинки, йому чітко властивий інстинкт самозбереження. Він шукатиме найвигідніший для себе шлях. Намацає гарантовано надійну купину в болоті — зробить крок. Скоряючись волі Божій, відчуваючи необхідність в мавпуванні — однаково, аби вижити. Але він мусить розуміти, що і в Брюсселі, і в Берліні, і у Вашингтоні, і в Москві тверезо оцінюють ситуацію, в якій він опинився. Звідси — конфлікт "компромісів", змагання обіцянок, зіткнення натяків, війна загроз.
Було очевидно, що до завершення саміту в Мінську в Києві ніхто подій не форсуватиме. Важлива деталь: білоруський форум залишався єдиним місцем, де лідери України і Росії могли зустрітися до Вільнюського саміту. Певна річ, якщо не виникне потреба зустрітися позапланово…
Жорсткі заяви Путіна, трохи розгублений спіч Януковича про тристоронню комісію "Україна—ЄС—МС" і, найголовніше, скасована розмова глав держав віч-на-віч дають непрямі підстави вважати, що Москва поки що не продемонструвала належної готовності замінити батіг на пряник.
Припускалося, що Володимир Володимирович міг запропонувати Віктору Федоровичу розмову про зниження ціни на газ і кредити. А ще — про інвестиції. І не тільки про російські в Україну, а й про українські — у Росію. Вважалося, що Кремль може приманити "Сім'ю" (і не тільки її) обіцянкою поділитися свердловинами.
Володимир Володимирович міг це запропонувати, але, судячи з усього, не запропонував. Відомості про завівтарний бік мінського саміту — убогі й уривчасті. Носіїв реальної інформації небагато, і, будемо відверті, вони не балакучі. Решта — суть припущення.
Одне з них: непоступливість Москви неабияк потішила Вашингтон, який готовий активніше включитися в процес. Оскільки, здається, не тільки Європа зацікавлена в Україні, а й США зацікавлені в Україні в Європі. Як багато Сполучені Штати готові зробити для цього, має вияснитися найближчим часом.
Інше припущення: Януковичу потрібні тверді гарантії чи то Кремля, чи Брюсселя, чи Вашингтона. Він надто недовірливий і надто багато чим ризикує. А відмовитися від союзу з Росією йому психологічно легше, ніж здається. І не тільки зі страху перед Путіним. Газовий бізнес у цій країні завжди був "президентським". Після угод
2009-го він таким бути перестав. У цьому — ще одна (цілком раціональна) причина ненависті Януковича до Тимошенко. Янукович навчився жити і багатіти без цього. Інколи здається, що Путін про це забуває.
Він, схоже, впевнений, що Україна й так нікуди не дінеться. Він чекає смиренності та покаяння.
А чого чекаємо ми? Що відчувають жителі країни, яка переживає Апокаліпсис Очікування? Сьогодні, за великим рахунком, визначається майбутнє держави, але чомусь здається, що більшість дивиться на це ніби збоку. Як глядачі в кінотеатрі. Кадр: Тимошенко в Качанівці. Кадр: Янукович у Мінську. Кадр: Квасневський і Кокс у Києві. Глядачі, позіхаючи, втомлено чекають розв'язки. Як у "Пустелі Тартари", коли через дві години починаєш роздратовано запитувати себе, то нападуть ці прокляті "татари", чи ні. Забуваючи, що кіно не про них.
Це кіно — про нас. Про мертву пустелю, засіяну нашими надіями, але так і не пророслу нашою вірою у власні сили. Про порожнечу, яку ми мусимо наповнити справами і смислами. Не очікуючи зрошувачів із Заходу або завойовників (чи рятувальників — як кому подобається) зі Сходу. Це мусимо зробити МИ. Незалежно від того, що чи кого ВОНИ в цій пустелі збираються посадити.
Однозначно: проблема асоціації з Євросоюзом менш важлива, ніж існування диктатури Януковича. Сам Янукович це розуміє, його опоненти - ще ні.
1. Програш Мйхайла Саакашвілі в Грузії примушує замислитися. Провести прогресивні реформи недостатньо: потрібно ще знищити залишки старого репресивного режиму на усіх рівнях - від центрального до місцевого. Україна мусить вивчити уроки грузинського досвіду. В той час як опоненти Михайла Саакашвілі вивчили досвід Володимира Путіна та Віктора Януковича.
2. Рожевою картинкою майбутнього надихнути маси людей не можна - які нічого не читають, не дивляться, не навчені думати.
Тому програми прекрасного європейського майбутнього - цілком марні. "Ідея третьої республіки" Юрія Луценка - мертвонароджена. Тим більше, що оточення Юрія Луценка (Радухін, Возняк) покладають відповідальність за Вільнюський саміт на саму Юлію Тимошенко. Інший соратник Юрія Луценка - Юрій Гримчак втрутився в виборчу кампанію проти узгодженого кандидата від "Батьківщини" та "Свободи" ПРОТИ них. Таким же відволікаючим маневром є ідея "первинних громад" замість боротьби з диктатурою. Яка, навпаки, передбачає співпрацю з диктатурою Януковича.
3. Історія ХХ сторіччя доводить, що убезпечити себе можна лише дивоячись у крінь подій, вираховуючи на два-три кроки вперед. Адже нинішня легальна опозиція вже втратила майданчик для для ефективної діяльності, вона "догулює" останні місяці - далі або в'язниця або еміграція.
Або співробітництво з диктатурою - як свого часу це зробили у різні часи Віктор Ющенко, Олександр Лавринович, Володимир Олійник, Пвло Мовчан, Андрій Портнов та багато-багато інших. Зараз роль "захисної подушки диктатури" відіграє Віталій Кличко, про що ми писали раніше. Він залюбки впишеться в диктаторське оточення, як прийде час - зараз вигідніше грати роль опозиціонера.
4. Якщо ми напевно знаємо, що правильних та чесних президентських виборів не буде - Юлію Тимошенко потрібно ВИРИВАТИ з лап диктатури БУДЬ-ЯК. Вона не засуджена - вона військовополонена диктатури. Такий лідер в нашій країні - раз на століття. Як Аттатюрк в Туреччині, чи Маннергейм у Фінляндії.
5. Якщо чесних та справедливих виборів президента не буде - мирного та демократичного шляху повернення до демократії НЕМАЄ. І потім - ТЕЖ диктатура, але революційна - щоб вичистити спадок диктатури на усіх щаблях правлячої вертикалі. Потім - вже після люстрації, повернення до нормального розподіли гілок влади та багато чого іншого.
6. Як саме діяти опозиції та суспільству? Уявіть, що Вам, саме Вам палять Вашу хату, забирають Ваших близьких невідомо куди - а Вас вбивають? Що будете робити? А якщо ви розумієте, що на Вас це насувається - що Вам робити?
Саме так стоїть питання перед кожною українською родиною, кожною українською особистістю.
Відсидітися не вдасться. Тоталітарна диктатура живе лише поступовим вмиранням держави та загибеллю її громадян.
Ваша реакція?
Станіслав Овчаренко
В отдаленных районах Якутии (Российская Федерация) — продовольственный кризис. Вот уже несколько недель там не хватает самых элементарных продуктов. Из-за раннего прекращения навигации в регион не довезли несколько тысяч тонн продуктов. Реки обмелели, а снег, по которому можно было бы привезти товары на машинах, пока не выпал,
Как сообщают Вести.ру со ссылкой на News.ykt.ru., экипажи с застрявших на обмелевших реках теплоходов эвакуированы, но освободить сами суда удастся не раньше июня. На вынужденном отстое остались 28 судов, на которых находится почти 6 тысяч тонн груза.
Того, что доставляют авиацией, явно не хватает. Прилавки магазинов пустеют моментально. Жители ночами занимают очереди, пишут списки не несколько дней вперед. А если что и достается, то это покупают по баснословным ценам. Стоимость хлеба, картошки, лука взвинчена в десятки раз, передает "Россия 24".
http://argumentua.com/novosti/v-yakutii-draki-za-edu-i-raby-v-glukhomani-video
На початок листопада 2013 року статок старшого сина президента оцінюється у $ 510 млн, тоді як ще у квітні оцінки були майже втричі меншими - "всього" $ 187 млн.
Український журнал Forbes склав список 20 найбагатших донеччан.
На першому місці очікувано опинився Рінат Ахметов, його статки оцінено у $ 14,9 млрд. Це - на $ 500 млн менше, ніж у квітні 2013 року, коли було оприлюдненорейтинг 100 найбагатших українців.
Найдинамічніший учасник списку - старший син президента Олександр Янукович, який посів друге місце. На початок листопада 2013 року, його статок оцінюється в $ 510 млн, тоді як ще к квітні оцінки були майже втричі скромнішими - "всього" $ 187 млн. За час, що минув із моменту складання рейтингу топ-100 найбагатших українців, Forbes краще розібрався у структурі бізнесу Януковича-молодшого.
На третьому місці знаходиться Ігор Гуменюк (новий власник державної енергокомпанії "Донбасенерго") зі статком $ 450 млн, на четвертому - засновник ІСД Сергій Тарута з $ 440 млн, замикає п'ятірку головний спонсор ФК "Металург" Олег Мкртчан з $ 412 млн.
До десятки також увійшли Андрій і Сергій Клюєви (видання помістило їх на одну сходинку, оцінивши спільний статок у $ 380 млн), Борис Колесніков, Антон Пригодський, Олександр Тисленко та Едуард Прутнік. 
За матеріалами: forbes.ua
Місце | Бізнесмен | Стан, листопад 2013 | Стан, квітень 2013 | Зміна, % |
1 | Рінат Ахметов | $ 14900 | 15400 | -3.25 |
2 | Олександр Янукович | $ 510 | 187 | 172.73 |
3 | Ігор Гуменюк | $ 450 | 479 | -6.05 |
4 | Сергій Тарута | $ 440 | 597 | -26.30 |
5 | Олег Мкртчан | $ 412 | 584 | -29.45 |
6 | Андрій і Сергій Клюєви | $ 380 | 432 | -12.04 |
7 | Борис Колесніков | $ 320 | 290 | 10.34 |
8 | Антон Пригодський | $ 310 | 322 | -3.73 |
9 | Олександр Тисленко | $ 170 | 181 | -6.08 |
10 | Едуард Прутнік | $ 155 | 110 | 40.91 |
1. О своем президентстве
«Мне не стыдно за пять моих лет. Я принял страну, в которую никто не приезжал, и которую никто и никогда не приглашал на международные конференции. Ну, или если выпадала такая возможность, то хозяева конференций искали где-то место для официального представителя Украины подальше от «приличных» людей. При мне резко увеличились зарплаты и пенсии, выросли золотовалютные резервы, многократно вырос размер бюджета страны. Я пытался возродить духовность украинцев, несмотря на то, что нам импонирует поклонение Павлику Морозову больше, чем личности Шевченко. Это были непопулярные меры политика, но популярность свою я поставил на кон национальной идеи»
2.О разочаровании в идеалах Оранжевой революции
«В самое тяжелое время для нации я был рядом c Украиной, и принял не последнее участие в становлении страны. Вы не знаете, что было бы в 2005 году, если бы я проиграл. И что было бы вообще, если бы не те пять лет демократии. Вы не можете себе этого представить. А я, в какой-то мере, себе это представляю. Я горд за эти пять лет. И то, что я заплатил такую цену, это второстепенно. Потому что я проделал такую работу, которая со временем будет восприниматься так, как воспринимается шедевральная работа моего любимого художника Ивана Айвазовского. Поймите, чем дальше ты отходишь, тем лучше понимаешь гармонию картины, которая там написана. Вблизи этого не прочтешь. Не спешите петь анафему Ющенко».
3.О проигрыше Виктору Януковичу на президентских выборах в 2010 году
«Я в этом вопросе был последовательным. Назвал себя президентом демократической страны, и сделал все возможное для демократических честных президентских выборов. Президентские выборы-2010 были зеркальным отражением воли украинцев. Янукович — это представитель более 13 млн. украинцев и их интересов. Какие интересы, такие и политики. Разочарованы в чем-то? Ищите корень зла в себе»
4.О Больнице Будущего
«Для того, чтобы найти участок для больницы будущего, нужно было пять раз его менять. И даже то, что мы в итоге нашли, вице-премьер Турчинов не разрешил нам взять. Было слишком много людей, которые не хотели, чтобы этот проект состоялся. Больница будущего – это проект государственный, и мне не повезло иметь премьер-министра, который за это время внес бы в бюджет этот проект. При Тимошенко я этого сделать не смог. Сейчас у нас есть 160 миллионов гривен, я написал премьеру и президенту, но пока не будет принято решение на их уровне, этот проект не будет воплощен в жизнь»
5.Об экс-соратнице Юлии Тмошенко и конфликтах с ней
«Тимошенко – это моя ошибка. В 2005 году общество требовало, мол у президента Ющенко должен быть премьер Тимошенко. Другое решение (касательно кандидатуры на пост премьера) две трети общества не приняло бы. Никакого конфликта у нас с ней не было. С 1999 по 2010 год в трудовой книжке Тимошенко все назначения подписывал только я. И в парламент в 2002 году привел ее я. Потому что у меня была мечта — я хотел, чтобы в парламенте, кроме политической силы «Наша Украина» у меня был партнер»
6.О деле Тимошенко в контексте евроинтеграции
«Власть должна понять, что на кону стоит будущее страны. Оппозиция должна осознать, что вопрос Тимошенко мало кого будет интересовать, провали Украина подписание об Ассоциации. Поэтому меня удивляет легкомыслие и власти, и оппозиции. А также их деградация, которая стала особенна видна в контексте решения препятствий на пути к ЕС. Я становлюсь пессимистом — думаю, мы упускаем шанс, который нам был дан»
7. О нынешней жизни
Сейчас у меня есть время для жены, детей, внуков. Для пчеловодства, в конце концов. Я создал институт (президента Виктора Ющенко), который объединяет три вещи, с которыми я, как политик, жил последние годы. Мой основной заработок - это проценты от сумм в банке. Эти деньги позволяют мне содержать семью, а также поддерживать финансово бывшую жену. Скромный, но все же заработок приносит мне преподавание. Мне бы хотелось сделать курс политических лекций в основных украинских университетах.
8.Об Арсении Яценюке
«Политический климат был бы лучше, если бы у Арсения была своя политическая площадка. Думаю, она бы его меньше сковывала. И он был бы более натуральным и интересным. А будучи в приемышах — у него возникает много сознательных и несознательных ограничений. И я боюсь, чтобы его не использовали, в конце концов.
9.Об отравлении
« Я думаю, что это дело пока остается открытым, потому что через него можно еще манипулировать»
10. О Михаиле Саакашвили
«Это время нужно пережить с гордостью, не поджимать хвост. Пережить,
возможно, несколько самых тяжёлых лет своей жизни. Лично мое
самоощущение – я делал все профессионально, честно и исключительно для
своей нации. Где-то шепотом, а где-то во весь голос говорю: «Я прав!».
vesti.ua
Автору больно говорить за свою страну. Как и нам за свою, за Украину. Но раньше мы все думали, что есть Грузия, которая всегда была нам примером выхода из советского и постсоветского криминального тупика. Как грузины предали своего президента Саакашвили - так украинцы предали Юлию Тимошенко, не говоря уже о Виталии Запорожце. И не раз.
Как историку культуры мне не должно быть "больно" так как мы знаем кое-что о "страшной силе инерции миллионных масс народа". Но от этого не легче. Даже в Турции народ предаёт забвению традиции Кемаля Аттатюрка...
Мы в Украине должны извлечь урок грузинской и своей собственной истории: нельзя прощать постсоветским диктаторам и их слугам. Люстрацию Саакашвили провёл не до конца - вот наследие Шеварднадзе и выплыло.
В Украине после революции нужно не "закрывать ящик Пандоры" - а уничтожвать его содержимое, ведь ящик уже открыт. Кличко, если собрался "простить" Януковичу после победы на выборах - это значит, что он будет с ним сотрудничать, с Януковичем ради Европы ресторанов, спортзалов, курортов и прочих приятных вещей ДЛЯ СЕБЯ.
За счёт НАС. Как Ющенко и Тигипко.
Теперь в Грузии Бидзина Иванишвили (грузинский Янукович) покажет - что такое реформы Саакашвили и что всем за это будет.
Но теперь грузинам поздно что-то понимать - там тоже выборы будут превращать в фарс.
Как сейчас в Украине.
Станислав Овчаренко
Через пару дней Грузия перелистнёт одну из самых блистательных страниц своей истории, которая во многом опередила своё время. Господин президент вы опередили время, наш народ не готов к честности, не готов к деятельности, не готов к движению.
Народ не хочет «нового» Батуми, он хочет петь и пить. Народ не хочет образования, ему лень учиться, он хочет сплетен. Народ не хочет ультрасовременной архитектуры Тбилиси, он хочет керосинок и буржуек. Народу не нужна прозрачная полиция, дома юстиции, фантастические отели, чистые улицы и светлые лица, ему нужен подарок в виде футболок, стиральных машин, удобрений, микроволновок.
Они могли бы заработать на всё это сами. Вы дали им такую возможность – иди работай, без взяток открой свое дело, включи мозги, начинай думать, но это сложно, для этого надо выйти из кухни, оторваться от дивана, а это не в крови моего народа. В крови лень и неудержимое желание халявы. Они её получили.
Господин Президент! Мне больно говорить это, но моим соотечественникам не нужна Грузия. Они готовы променять её на деньги, на возможность продавать вино тем, кто убил сотни молодых ребят, тем, кто оставил детей без отцов, матерей без сыновей, жён без мужей. Знаете, мне кажется это вино красное не от винограда Кахетии, оно красное по другой причине… Вы можете поспорить со мной, в очередной раз, защищая наш народ, но где он?
Где тысячи грузин, которые бы заполонили улицы и площади городов в знак протеста против участия в позорной Олимпиаде, даже огонь, которой гаснет ежедневно? Где тысячи грузин, которые стоят вдоль колючей проволоки, которая день ото дня продвигается в глубь страны моего детства? Где все эти люди? Они сидят дома, им лень, они хотят сидеть на улицах играть в домино, судачить о «голубой педо» Америке, в то время когда их дети будут стремиться уехать туда…
Сейчас наш народ выходит на площади не ради Родины. Он выходит туда для стадного воодушевления, они хотят видеть, что они не одни обманываются своими «мечтами», что таких много, так не страшно, это придает сил. Только вряд ли кто-то из них задумывается о том, почему новая мессия прячется от них за бронированным стеклом, почему человек посадивший воров сидит в тюрьме…
Вот именно, это «стадное чувство» приводит к краху. Я не могу понять, за что вы любите наш народ? Народ, который предал Вас, который может оставить Ваших детей без отца, народ, которому нет дела до государственности, безопасности, целостности родины. Народ, который не верит в свою страну, народ жадный, мелочный, малообразованный (что уж греха таить), местами истеричный и бьющийся в агонии. Мой дед, мой отец всегда учили меня гордится Грузией, но сейчас мне стыдно, стыдно перед Вами.
Господин Президент, спасибо Вам за то, что подарили мне веру в то, что моя Родина может быть смелой и гордой, сильной и современной, а не серой, убогой и тоскливо скулящей. Я верил и верю Вам. Я вижу, что Вы делали и делаете. Спасибо Вам за то, что были решительным и открытым, верящим и любящим. У каждого из нас свои мечты, моя мечта видеть неподдельную гордость в глазах соотечественников при упоминании Вашего имени. Гордость и уважение. Я верю в это, как Вы верите в нас. Спасибо вам!
Пресс-секретарь российского президента Дмитрий Песков отметил, что гибкость "Газпрома" не может быть безграничной и настал момент, когда российский энергетический монополист – любимая игрушка Владимира Путина – должен требовать возврата украинских долгов.
Можно, конечно же, посчитать, что момент настал именно потому, что приближается время Вильнюсского саммита и Владимир Путин, который так и не договорился с украинским коллегой об отказе от европейской ассоциации, повелел использовать энергетический аргумент в качестве последнего доказательства российской правоты. Но на самом деле усиление российского давления может быть связано не столько с Вильнюсом, сколько с тем, что "Газпром" с помощью своих союзников в Украине решил проблемы с поставками газа в Европу в зимний период и теперь может диктовать свои условия "Нафтогазу".
После того как в Москве решили снизить цены для структур "энергетического посла" России в Украине Дмитрия Фирташа – для обеспечения закачки необходимого для зимних поставок количества сырья в подземные хранилища – "Нафтогазу" просто нечем крыть. К тому же факт остается фактом: Украина на протяжении практически всего периода правления Виктора Януковича недобирала обусловленное в контракте количество газа – и демонстративно отказывалась его оплачивать, мотивируя это исключительно тем, что контракт – плохой и нечестный. Но никаких юридических действий по обоснованию своего отношения к документу Украина не предпринимала – более того, именно благодаря действиям Виктора Януковича, подписавшего пресловутые Харьковские соглашения со своим тогдашним российским коллегой Дмитрием Медведевым, договор хозяйствующих субъектов был переведен на уровень межгосударственный.
При этом как тогда, так и сейчас энергетическая отрасль Украины контролировалась и контролируется группировкой Дмитрия Фирташа. Фактически участники группировки заманили собственную страну в ловушку для обеспечения сверхприбылей и усиления собственного влияния. Они убедили президента и руководство страны в том, что можно не платить по контракту – и ничего не будет, и в том, что не нужно подавать в суд – все равно не выиграем. А когда пришло время, стали фактической альтернативной "Нафтогазу" и экспортными агентами "Газпрома".
И ассоциация – подпишут ее или нет – тут ничего не изменит. "Газпром" держит Украину за горло, требуя денег. Стуктуры Фирташа аккумулируют нужное "Газпрому" количество газа. Люди Фирташа блокируют возможность подачи исков. А виновата во всем, конечно же, та, кто ограничила произвол "росукрэнерговцев" хотя бы на время.
Энергетическая независимость Украины восторжествовала.
Суб'єкт у сфері онлайн-медіа
Назва онлайн-медіа – «i.ua»
Адреса: 04050, місто Київ, вул. Мельникова, буд. 12
E-mail: [email protected]
Телефон: 044-205-43-00
Ідентифікатор медіа – R40-06580
Матеріали сайту i.ua призначені для осіб старше 21 року (21+). Участь в азартних іграх може викликати ігрову залежність. Дотримуйтесь правил (принципів) відповідальної гри. При виявленні перших ознак залежності негайно зверніться до спеціаліста. Пам'ятайте, що участь в азартних іграх не може бути джерелом доходів або альтернативою роботі. Інформаційний ресурс i.ua не проводить ігри на реальні та/або віртуальні гроші, також сайт не приймає ні в якій формі оплату ставок та інших платежів, які пов’язані/можуть бути пов’язані з азартними іграми, букмекерами чи тоталізаторами. Будь-які матеріали на інформаційному ресурсі i.ua публікуються виключно в інформаційних цілях.
