Протягом останніх двох років кількість українців, які хочуть в НАТО, зросла утричі – з 13% у 2012 році до 44% у 2014-му. Такі результати показало соцопитування, проведене Фондом "Демініціативи ім. Ілька Кучеріва" спільно з Київським міжнародним інститутом соціології. Новину передає Преса України.
За результатами даного соцопитування, 44% українців підтримують вступ України в НАТО. Ще 22% населення виступає за позаблоковий статус України. Військовий союз з РФ та іншими країнами СНД підтримують 15% громадян України.
Найбільша кількість громадян, які підтримують вступ до НАТО – жителі західного і центрального регіонів (78% і 50%). Відповідно, нижча – на півдні та сході країни (24% і 32%). Найменше вступ до НАТО підтримують на Донбасі. Бажаючих, аби країна набула членства в НАТО, в цьому регіоні лише 6%, що й не дивно, беручи до уваги останні події на сході України.
На думку опитаних українців, Україні слід вступати в НАТО, бо "це дасть Україні гарантування безпеки держави" (92%), 45% опитаних вважає, що членство в НАТО "дасть змогу зміцнити та модернізувати армію", 20% переконані, що "це буде шляхом України до ЄС".
Противники членства в НАТО переконані, що "НАТО є агресивним імперіалістичним блоком" (40%), що членство в НАТО може втягнути Україну у військові дії Альянсу (39%) і що це зіпсує відносини з Росією (25%).
Якщо порівнювати показники вересня 2014 р. з тими, що були у березні 2012 р., то кількість прихильників вступу до НАТО зросла з 13% до 44%, схильних підтримувати позаблоковий статус, навпаки, скоротилася з 42% до 22%, так само, як і тих, хто підтримує військовий союз з Росією та іншими країнами – з 26% до 15%.
...И ведь бывало уж сколько раз, когда обманывал вражина жестоко. Но нет, всё равно тянет с ним о чём-то — да под столом, да чтоб никто не знал, не видел и не слышал: а вдруг на этот раз повезёт?
Вчера Госсекретарь США Керри рассказал о «тайных договоренностях» Порошенко и Путина. Познавательно. Весьма познавательно. Показательно, что и Путин, и Порошенко свои договоренности от своих народов утаили.
Мы все прекрасно знаем, что любой политический процесс основывается на договорённостях неких сторон. Нет договорённостей — нет и процесса.
Очевидно также и то, что эти договорённости не всегда бывают открытыми для всех, и резонов тому — тьма: у договаривающихся сторон всегда найдутся мотивы скрывать от третьих лиц нечто, провоцирующее их на действия, вредящие достижению целей, к которым стремятся договаривающиеся. Это вполне справедливо для бизнеса: деньги любят тишину и хорошо в ней размножаются.
Однако, это не вполне справедливо для политики, поскольку если в бизнесе за спинами договаривающихся стоят деньги и только деньги, то в политике это место занимают люди — граждане государств, от имени которых выступают нанятые ими правители.
Другое дело — то, каковы отношения между гражданами и их правителями в практическом смысле: одни правители являются диктаторами, и их мало беспокоит, как отнесутся к договорённостям те, кого они представляют, другие — жуликами, и им знание тех, кого они «разводят», по понятным причинам нежелательно... Однако, лидер демократической нации — это нанятый ею менеджер, в условия найма которого вряд ли входит достижение с кем-либо, каких-либо скрытых от нанимателя договорённостей. Особенно если это явный враг нации.
Представьте себе, что вы наняли менеджера, который за вашей спиной о чём-то договаривается с вашими же конкурентами, и всячески пытается это от вас скрыть. Желания выгнать пинками такого менеджера не возникает? Было бы странно, если бы не возникло.И вот представьте себе теперь, что вам, среди прочих утренних новостей, на глаза попадается весточка о том, что ваш демократически избранный президент втихаря договорился с царём соседнего враждебного царства о чём-то, чего вам знать не положено.
И новость эту вам выдаёт главный дипломат другой страны, вполне дружественной к Украине. Какова будет ваша реакция? Ладно, о реакции судить не берусь, но ощущение, что вас обманывает тот, кого вы наняли служить себе верой и правдой, у вас точно появится. И пусть потом (нанятые вами же!) его подчинённые будут взахлёб рассказывать, что «так надо», и что «это для вашего же блага» — ощущение того, что вас, мягко говоря, обманывают, никуда не денетсяся.
А теперь взглянем на проблему несколько под иным углом: визави нашего демократически избранного в первом же туре — авторитарный вождь некоей массы людей, ценностный ряд которых у вас, да и у большинства людей цивилизованного мира, вызывает, мягко говоря, недоумение. Ни для кого не секрет, что этот вождь — большой любитель пользоваться приёмчиками своей профессии (мы ведь все прекрасно знаем, какая у него профессия, правда?), в основе которых лежит как раз заключение тайных сделок с одними против других, будь то отдельные лица, компании или целые государства.
Это его фирменный стиль, это модифицированное под современность древнее правило «разделяй и властвуй». Сегодня он договаривается с нашим президентом насчёт каких-то сущих пустяков, неважно каких, важно — чтобы скрытно от нас.
В следующий раз среди этих пустяков возникает пустячочек несколько иного рода, который нашему президенту уже действительно не совсем удобно будет оглашать, по крайней мере, пока он президент. А ещё через пару раз наш закнонно-всенародно-сверхдемократично-54% в первом туре избранный становится уже совсем не нашим президентом, а полностью зависимой от соседского царя марионеткой. И уже сам соседский царь, дабы марионетка как-то неудобно для него не дёргалась, иногда намекает нашему президенту о возможности раскрытия публике некоторых, ну совершенно безобидных договорённостей, ранее публике неизвестных.
Так непубличные договорённости демократического лидера нации отрывают его от нации. И превращают его в то, что крайне сложно назвать демократическим лидером нации.
Чем-то очень похожим на юридически легитимного «папередника» нынешнего, пока ещё законного и демократического украинского президента.
И ведь бывало так в недолгой истории независимой украинской политики уж сколько раз — а ведь всё равно очередного легитимного так и подрывает втихаря с вражиной пошушукаться...На благо общества, понятное дело, ради мира, спасения жизней, восстановления и развития экономики... И ну совсем чуть-чуть ради скромных интересов всего-то пары-тройки «очень уважаемых людей». Ну просто им очень надо, а чего только не сделаешь, если и ты сам — один из таких уважаемых-то?.. И ведь бывало уж сколько раз, когда обманывал вражина жестоко, но нет, всё равно тянет с ним о чём-то — да под столом, да чтоб никто не знал, не видел и не слышал: а вдруг на этот раз повезёт? Рискованно всё это, чрезмерно рискованно и самонадеянно.
Да и станет ли терпеть наниматель такого менеджера?
—
Игорь Барышев,
специально для издания «Аргумент»
Партия Гриценко и КПУ - непроходные.
Восемь политических партий преодолевают 5%-ный барьер для попадания в Верховную Раду.
Об этом свидетельствует соцопрос, проведенный центром "Социальный мониторинг" совместно с Украинским институтом социальных исследований им. Александра Яременко с 4 по 10 октября. Были опрошены 2008 человек во всех областях Украины (в Донецкой и Луганской областях опрос проводился на территории, контролируемой официальными властями Украины) и городе Киеве.
Среди респондентов, которые будут участвовать в выборах и определились со своим электоральным выбором, за "Блок Петра Порошенко" планируют проголосовать 35,1%, за Радикальную партию Олега Ляшко - 11,3%, за "Народный фронт" - 9,14%, за "Батькивщину" - 6,6%, за "Оппозиционный блок" - 6,5%, за "Свободу" - 6,3%, за "Самопомощь" - 5,5% , за "Сильную Украину" - 5,1%.
По данным опроса, не проходят в Раду партия "Гражданская позиция" (4,1%) и Компартия (3,8%). Еще две партии - "Правый сектор" и "Заступ" - получают 1-2% голосов, все остальные - менее 0,5%.
Напомним, внеочередные выборы народных депутатов Украины назначены на 26 октября.

Светлана РОГОВСКАЯ14 октября – праздник Покровы и последний сессионный день работы Верховной Рады седьмого созыва – ознаменовался столкновениями в центре Киева. Мирный марш за признание УПА закончился побоищем, в результате которого 15 милиционеров и трое гражданских, включая журналиста, получили ранения, 37 человек были задержаны (большинство позже отпустили). Милиция открыла уголовное производство по ч. 4 ст. 296 Уголовного кодекса Украины (хулиганство), а президент Петр Порошенко назвал события под Радой неудачной попыткой "открыть в Украине второй фронт". Последние столкновения в столице СМИ назвали крупнейшими со времен Евромайдана и сравнили их со штурмом Банковой 1 декабря 2013 года.
Известно, что в митинге под парламентом участвовали представители минимум семи партий и движений – "Свободы", "Правого сектора", Комитета освобождения политзаключенных, "Черного комитета", "Братства", "Синдиката" и "Реванша". Но ни одна из этих организаций не взяла на себя ответственность за произошедшее и не признала своего участия в столкновениях. "ГОРДОН" выслушал представителей всех этих организаций и попытался разобраться, что позавчера произошло, а также выяснил, что из себя представляют неизвестные до этого "Реванш" и "Синдикат", и кто за ними стоит.
УЧАСТНИКИ И ТРЕБОВАНИЯ
Во вторник под парламентом, по данным столичной милиции, находилось около 8 тысяч человек, большинство из которых – участники марша УПА, организованного "Свободой". Главное требование, которое озвучивала эта часть митингующих, – признать ОУН и УПА воюющей стороной во Второй мировой войне (14 октября парламент семь раз провалил включение этого вопроса в повестку дня). Позже к участникам марша "Свободы" присоединилась еще одна колонна, которая сформировалась около обеда в парке Шевченко. Она состояла из активистов Комитета освобождения политзаключенных, "Черного комитета", "Синдиката" и "Реванша". Кроме того, по данным блогера, активистки "Правого сектора" Елены Белозерской, под Радой было несколько членов ее партии и "Братства". Вместе с тем в самом "Братстве" "ГОРДОН" сообщили, что официально партия в акции не участвовала. "Наши сторонники, может, и были, но никакого официального участия мы не принимали", – сказал руководитель пресс-службы "Братства" Виталий Черный.
По словам представителя "Черного комитета" Богдана Тицкого (эта гражданская инициатива запомнилась тем, что во времена прежней власти расклеивала листовки и рисовала трафареты с изображением Виктора Януковича с простреленной головой), участники колонны, сформированной в парке Шевченко, поддерживали призывы "Свободы" по признанию УПА, но главное их требование – реабилитировать политзаключенных времен Януковича.

Речь идет о законопроекте по внесению изменений в заключительные положения закона "О применении амнистии в Украине" (относительно полной реабилитации политзаключенных) авторства четверых свободовцев, зарегистрированного еще 14 марта, но до сих пор не включенного в повестку дня. В документе – более 100 фамилий. Тицкий, который тоже значится в списке, рассказал, что в него вошли люди, которые до сих пор находятся в заключении, освобожденные по амнистии, но не реабилитированные, и даже погибшие в зоне проведения антитеррористической операции (АТО). В частности, в текст законопроекта внесены Адам Осмаев, который находится в одесском СИЗО по подозрению в подготовке покушения на Владимира Путина, Олесь Черняк и Григорий Гульвиченко, которых обвиняют в убийстве сотрудников ГАИ на посту "Быковня" в марте этого года, активист "Тризуба" и "Правого сектора" Андрей Козюбчик (Орест), которого подозревали в стрельбе на Крещатике в марте этого года, когда пострадали несколько человек, и который погиб на Донбассе 17 августа.
"Это был последний сессионный день этой Верховной Рады, поэтому мы требовали, чтобы этот законопроект хотя бы вынесли на рассмотрение, а в идеале – приняли. Этого не происходило, что возмутило митингующих, и начались столкновения", – заявил Тицкий изданию "ГОРДОН".
Стоит отметить, что согласно выводам Главного научно-экспертного управления парламента, принятие этого законопроекта не приведет к реабилитации активистов, фамилии которых в нем значатся. "Амнистия осужденного в принципе не является ее реабилитацией. Реабилитация этих лиц возможна либо путем их безусловного освобождения от уголовной ответственности или наказания, либо путем пересмотра соответствующих дел судами Украины и оправдания обвиняемых или осужденных", – считают эксперты управления.
СТОЛКНОВЕНИЯ
По данным милиции, столкновения возле Рады начались около 12.30, когда группа митингующих начала бросать в здание парламента дымовые шашки, камни и светошумовые гранаты. Кроме того, как сказано в заявлении МВД, агрессивно настроенные митингующие стреляли из рогаток металлическими гайками в правоохранителей, били их металлическими цепями и бросали в них гранаты.

Все представители партий и организаций, которые присутствовали на митинге, опровергли участие их членов в столкновениях. Первыми, сразу после побоища, о непричастности к нему заявили партии "Свобода", "Правый сектор" и "Братство". Представители "Черного комитета", Комитета освобождения политзаключенных, "Реванша" и "Синдиката" в комментарии "ГОРДОН" тоже сообщили, что не видели среди правонарушителей своих активистов.
"Наши были на этой акции, но участия в столкновениях не принимали. Они не видят в этом ни смысла, ни необходимости", – сказал Тицкий из "Черного комитета". Подобное заявление сделал лидер "Синдиката" Евгений Чепелянский (Крест), а также Николай Коханивский, координатор Комитета освобождения политзаключенных и комбат добровольческого батальона ОУН (пока у этого батальона нет официального статуса. – "ГОРДОН"). "То, что мы организовали эту акцию (в парке Шевченко. –"ГОРДОН"), – это точно, то, что мы были на марше, – это точно, то, что мы пришли под Верховную Раду, – это точно. Но я не видел своих бойцов, которые бросали бы кирпичи или дрались бы с милицией", – сказал Коханивский.
Ни одна из опрошенных нами организаций не обвинила других участников националистического движения в провоцировании столкновений. Так, Тицкий сказал, что все самые активные участники акции были в балаклавах, поэтому узнать их якобы не представляется возможным, а Чепелянский уточнил, что самые горячие события происходили в 40 метрах от него. "Нам не видно было, кто и в кого стреляет. Кто-то стрелял, но кто?", – подчеркнул Чепелянский.
Единственная, кто назвал зачинщиков беспорядков, – Белозерская из "Правого сектора". "Кто попытался пойти на штурм? Молодежь, которая называет себя "Реванш" или "реваншисты". Петарды бросали парни, у которых черный флаг с белым черепом на нем. Спросила, как они называются, сказали, кажется, "ардийцы", – написала она в своем блоге в ЖЖ.

В самом "Реванше" эти обвинения отвергают. "Белозерская пишет "ардийцы" (на самом деле они называют себя ардити. – "ГОРДОН"), это какая-то чушь, здесь она ошиблась. Поэтому мы вполне можем предположить, что она могла также ошибиться, когда писала о том, что "Реванш" начал штурм", – сказал "ГОРДОН" представитель "Реванша" с позывным Черный Пацюк.
Ардити – штурмовые подразделениями в итальянской армии во время Первой мировой войны. После ее окончания часть ардити (так называемые чернорубашечники) примкнули к Бенито Муссолини и стали частью фашистского движения.
ЗАДЕРЖАНИЯ
Сразу после столкновений советник министра внутренних дел Украины Антон Геращенко сообщил о 50 задержанных участниках столкновений под Радой. Позже МВД уточнило, что задержанных 37. Вчера вечером стало известно, что 27 из них отпустили – в отношении них составили админпротоколы по ст. 185 Кодекса Украины об административных правонарушениях (злостное неповиновение законному распоряжению или требованию работника милиции, члена общественного формирования по охране общественного порядка и государственной границы, военнослужащего), 10 остаются под стражей.
По данным активистов, задержание происходило не во время столкновения под Верховной Радой, а когда митинг уже завершился, поэтому в руки милиции якобы могли попасть даже те, кто не участвовал в драке.
"Задерживали не в время драки, а когда все закончилось, и люди колонной пошли по Грушевского. Теоретически милиция могла схватить любую молодежь, которая им показалась подозрительной", – сказала "ГОРДОН" Белозерская. Эту информацию подтвердил и Чепелянский из "Синдиката".

"После окончания акции мы находились в Мариинском парке, собирали вещи: у нас флаг был, так мы его складывали. В это время сзади подбежала орда людей в камуфляжной форме, кроссовках, бронежилетах, касках и с дубинками в руках", – рассказал Чепелянский, подчеркнув, что во время задержания у него украли деньги и ключи от квартиры. А свободовец, заместитель главы Киевского областного совета Юрий Ноевой в комментарии "ГОРДОН" рассказал, что на митинге находился рядом с задержанными синдикатовцами, мол, лично видел, что они ничего не бросали и не дрались.
"ГОРДОН" удалось выяснить, что милиция задержала пятерых активистов из "Синдиката" (Чепелянского, Михаила Стрижко, Станислава Прудкого, Бориса Портного и Евгения Стемпковского; именно о них говорил Ноевой), троих – из "Черного комитета" (Тараса Кривко, Ярослава Вишняка и Ивана Лолу, двое последних, по словам Тицкого, несовершеннолетние), двоих – из "Реванша" (Александра Шаховского и Ивана Вегана). Позже освободили "реваншистов" и Чепелянского, другие до сих пор находятся под стражей (вечером 15 октября на страницах участвовавших в митинге под Радой организаций в соцсетях начала появляться информация, что милиция якобы применила к задержанным силу).
Список задержанных (по состоянию на утро 16 октября):
1. Михаил Стрижко ("Синдикат")
2. Станислав Прудкий ("Синдикат")
3. Борис Портной ("Синдикат")
4. Евгений Стемпковский ("Синдикат")
5. Тарас Кривко ("Черный комитет")
6. Ярослав Вишняк ("Черный комитет")
7. Иван Лола ("Черный комитет")
8. ?
9. ?
10. ?
Вместе с тем в "Правом секторе", "Братстве", Комитете освобождения политзаключенных заявили, что среди задержанных их активистов нет.
Не до конца однозначной выглядит ситуация со свободовцами. В день столкновений в эфире телеканала "112" народный депутат от "Свободы" Игорь Мирошниченко сообщил, что среди задержанных есть восемь активистов его партии, трое из которых входят в батальон "Айдар". В комментарии "ГОРДОН" Мирошниченко отметил, что их, как и других участников акции, задержали не возле парламента, а вблизи Кабмина. "К ним подбежали 150 каких-то головорезов, избили и скрутили. Хотя они и не имели отношения к тем провокациям возле парламента. Увидели бы вы их! Это реально дети. Такое впечатление, что милиция решила хоть кого-то задержать, чтобы галочку поставить", – сказал Мирошниченко и уточнил, что ему известно об освобождении по крайней мере семи из восьми задержанных. Вместе с тем народный депутат, заместитель председателя "Свободы" Юрий Сиротюк заявил, что задержанные не имеют отношения к его политсиле. "Возможно, они участвовали в марше. Но большинство из них – несовершеннолетние, которые не могут быть членами нашей партии", – сказал он.

В милиции нам отказались назвать фамилии и партийную принадлежность задержанных. "Эту информацию милиция пока не разглашает, потому что потом это будет использоваться в политических целях", – сказал советник главы МВД Геращенко.
ТЕМНЫЕ ЛОШАДКИ
14 октября в соцсетях появилась информация о том, что под Радой были и, возможно, участвовали в столкновениях представители "Реванша" и "Синдиката". До вчерашнего дня об их существовании было известно разве что в среде националистов. Некоторые собеседники "ГОРДОН" высказывали предположения, что эти движения могут быть связаны с "Братством", активистов которого подозревали в организации столкновений вблизи Администрации Президента 1 декабря прошлого года. Но и "Братство", и "Реванш", и "Синдикат" эти слухи опровергли.
"О "Синдикате" я слышал, но сказать, что мы с ними сотрудничали, не могу. Что касается "Реванша" – это тоже молодежная тусовка, одна из неформальных, но ничего подробнее я о них не знаю", – заявил руководитель пресс-службы "Братства" Виталий Черный.
"Братство"? Ни в коем случае. Никакого отношения к Корчинскому (лидер "Братства" Дмитрий Корчинский. – "ГОРДОН") мы не имеем. И, скорее всего, никогда иметь не будем. Разве что "Братство" вступит в "Синдикат" и будет жить по нашим правилам – чистим и высоким, но это вряд ли произойдет, они привыкли больше в грязную игру играть", – сказал Чепелянский. А Черный Пацюк из "Реванша" рассказал, что видел Корчинского разве что в видеоблогах в интернете.
Активисты "Синдиката" утверждают, что участвовали во вчерашнем митинге по приглашению руководства батальона ОУН, в рядах которого воюют на Донбассе. На странице движения в Facebook сказано, что это группа украинских националистов, которые связаны "совместным трудом для защиты ближних". На сайте объедения (именно так "Синдикат" себя позиционирует) уточняется, что оно выступает против олигархии в Украине.
По словам Чепелянского, "Синдикат" возник в начале Евромайдана больше как правозащитное движение. "Группа единомышленников решила заниматься защитой прав трудящихся и вообще защитой прав людей, заниматься профсоюзной деятельностью. Сейчас, во время кризиса, много случаев невыплаты заработной платы и мошенничества, и мы решили помогать таким людям", – сказал Чепелянский.

С начала агрессии России в Крыму, по его словам, активисты начали тренироваться, а позже стали участвовать в АТО на Донбассе. "У нас были свои взводы в некоторых батальонах ("Айдар" и ОУН. – "ГОРДОН"). Кроме того, у нас есть своя рота в отряде территориальной обороны Деснянского района Киева. Там мы проводим разные тренировки, где люди учатся защищать себя", – рассказал он.
Вместе с тем Чепелянский уточнил: "Синдикат", в первую очередь, – это страница в соцсетях, поскольку движение официально не зарегистрировано. Он рассказал, что членства в "Синдикате" нет, поэтому точно подсчитать количество его сторонников сложно. "На тренировки ходит человек 60–70. Но в профсоюз тоже постоянно обращаются – нужно посмотреть, сколько там заявлений. В целом, думаю, будет до 100 человек актива. Уточню: мы говорим о Киеве, поскольку "Синдикат" работает только в столице", – сказал он.
В интервью сайту Molotoff в начале августа этого года один из активистов "Синдиката" Леонид Кияница заявил, что цель движения – выгнать оккупантов с Донбасса, а затем – поход на Киев. "Мы должны победить путинскую шваль здесь, на востоке. Освободить Юго-Восточную Украину – первоочередная задача. Наша цель – лучший мир, поэтому наша борьба с "колорадами" – это революционная борьба против самого путинского режима, против Московии, это проявление нашей солидарности с угнетенным населением России, борьба за нашу и вашу свободу. За Русь, против России! Поэтому сначала мы выгоним оккупантов с Донбасса, а уже потом пойдем на Киев. Впереди еще Майдан 3.0!", – сказал Кияница.

Чепелянский в беседе с "ГОРДОН" слова своего соратника уточнил. "Мы выступаем не за новую революцию, а за окончание той революции, которая началась в Украине. Сейчас мы видим ее продолжение в том, чтобы люди, особенно добровольцы, вернувшиеся из зоны АТО, не лезли в политику, а объединялись и наводили порядок у себя на улице – разоблачали наркопритоны, "кидал", которых "крышуют" коррупционеры, боролись с этими коррупционерами", – сказал Чепелянский и уточнил, что говорить о политических перспективах движения и борьбе с олигархатом можно будет только после достижения этих и еще одной, самой главной, цели – свержения Владимира Путина в России.
О военной смене власти в Украине, по его словам, сейчас речь не идет. "В этом пока нет никакого смысла. Сейчас нам как-то нужно территорию забрать, нацию объединить, нам нужно, чтобы украинская националистическая революция переросла в российскую революцию. Поможем братьям россиянам сбросить общего врага, и только потом можно будет думать о том, какой нам строй нужен", – резюмировал Чепелянский.
Лидер одной из украинских националистический организаций на условиях анонимности сказал "ГОРДОН", что если движение "Синдикат" "что-то из себя представляет, они хоть на фронте воевали", то "Реванш" – "это 17-летние маргиналы", которые в основном сидят в интернете или расклеивают листовки. "Там реально пять человек. Вчера на акции вроде бы было три их флага, вот считайте, что на митинг пришла половина движения", – сказал собеседник издания. По его словам, "реваншисты" увлекаются итальянским фашизмом и мечтают о военном перевороте в Украине, но для этого у них нет никаких возможностей.
Судя по информации, которую размещают активисты "Реванша" в соцсети "ВКонтакте", готовится к позавчерашней акции они начали еще месяц назад. "Власть олигархов и либералов показала свою неспособность адекватно реагировать на вызовы истории. Нам нужна жесткая власть военных добровольцев, которые, наконец, займутся полномасштабной войной с внешним и внутренним врагами. Родину спасет хунта! Если ты патриот и готов идти до конца в борьбе за свободную Украину, становись вместе с нами. 14 октября, праздник Покрова", – написали"реваншисты" во "ВКонтакте" в начале сентября.

В том же объявлении они призвали сторонников приходить на акцию в балакалавах, черных рубашках и с черными флагами с черепом ардити. "Будьте готовы к самому непредвиденному повороту событий. К чему следует готовиться и чем стоит запастись вы должны понимать сами", – сказано в другом сообщении, от 26 сентября.
Комментируя последнее предложение, представитель движения с позывным Черный Пацюк сказал, что под "готовиться" активисты подразумевали заниматься спортом и учиться быстро бегать, чтобы "противостоять произволу украинской милиции".
"Что касается "запастись", то мы имели в виду, что нужно удобно одеться. Кроме того, нужно брать с собой термосы с чаем и бутерброды. Позавчера активистов задержали, они до ночи просидели в РОВД, и у них ничего с собой не было поесть", – объяснил он.
Объясняя посты "реваншистов" в соцсетях о военном перевороте, Черный Пацюк отметил, что на самом деле они просто хотели бы, чтобы Украину возглавил военный с реальным боевым опытом.
"В такое сложное время, когда в Европе у нас нет тыла и поддержки, а на Востоке на нас движется очень агрессивный враг в лице России, самой эффективной властью в Украине, наверное, были бы военные, которые хорошо себя зарекомендовали на фронте. Возможно, военные добровольцы, полевые командиры, но точно не либеральные экономисты, которыми есть нынешняя власть", – сказал "реваншист".

Говоря об основании "Реванша", Черный Пацюк отметил, что его сторонники участвовали в Евромайдане, а затем поехали на Донбасс (задержанные 14 октябряШаховский и Веган, по словам Черного Пацюка, воевали в батальоне "Шахтерск"). В отдельное движение, по словам активиста, "Реванш" оформился уже после Майдана.
"Это не организация. Там нет никакой иерархии, никакой структуры. Это такой себе кружок культурных деятелей-футуристов", – подчеркнул Черный Пацюк и уточнил, что костяк организации составляют 10–12 студентов.
Об увлечении итальянскими фашистами "реваншист" сказал, что движение оценивает не их политическую деятельность, а эстетику. "Потому что на итальянский фашизм большое влияние оказали именно культурные деятели. А так – ничего общего с фашистами мы не имеем", – отметил Черный Пацюк.
55 років тому агент КГБ Сташинський вбив провідника революційної фракції ОУН. Інтерес до постаті не вщухає й понині. Приміром, відвідуваність сторінки про Бандеру у російській Вікіпедії виросла до мільйона осіб. Сьогодні ж згадаємо про обставини смертельного замаху на цю людину.
Кожен із членів ОУН і вояків УПА чітко усвідомлював, що воюючи за державну незалежність на нього можливо чекає смерть. Тому слова Степана Бандери до членів Великого збору, які обрали його в 1955 р. головою проводу Закордонних частин ОУН видаються цілком логічними: "Я приймаю Ваш вирок смерти".
Він як і його сотні тисяч соратників бажали такої смерті, яка б у свою чергу породжувала все нових борців та сприяла подальшій боротьбі національно-визвольного руху.
![]() |
| Посмертна маска вождя українських націоналістів Степана Бандери |
"Бандеризація України – головна загроза Росії". Таку сентенцію можна прочитати з 2002 р. в публікаціях багатьох засобів масової інформації Росії і для пересічного читача чи слухача повстає логічне запитання: хто такий Степан Бандера, яка була його політика і чи його діяльність несла загрози для СРСР в 1959 році та сучасної Російської Федерації?
У зв’язку з сучасними подіями в Україні: Революцією Гідності, окупацією Криму та війною на Донбасі відвідуваність сторінок в Інтернеті про Степана Бандеру різко зросла. Відвідуваність сторінки про нього у російській Вікіпедії виросла до мільйона осіб. Українська ж сторінка має 520 тисяч переглядів.
За даними Google Trends – сервісу, який аналізує пошукові запити користувачів у всьому світі за кількістю запитів ідеолог українського націоналістичного руху обійшов легендарного революціонера Ернесто Че Гевару. Значний інтерес особа Бандери викликає у Молдові, Білорусі та Казахстані, а також на англійській, німецькій, чеській та інших версіях.
Навіть мертвий Степан Бандера є символом і декому дуже заважає. 17 серпня ц.р. вандали сплюндрували його могилу в Мюнхені.
![]() |
| Хто це зробив німецька поліція з'яувати це покищо не змогла |
Радянська влада й спецслужби вбачали у Степані Бандері найзапеклішого ворога режиму. Тому вони вдалися до повномасштабної дискредитації провідника ОУН, щоб тим самим знівелювати його моральний авторитет в Україні і за кордоном.
Шостого лютого 1946 р. Микола Бажан як представник делегації УРСР на засіданні сесії Генеральної Асамблеї ООН у Лондоні вимагав від західних союзників (передусім США та Великої Британії) видати Бандеру як "воєнного злочинця". Але ці та інші домагання не давали жодного бажаного результату.
Комуністичне керівництво за таких обставин бачило єдиний шлях досягнення своєї мети – фізичне знищення керівника націоналістичного руху. За непідтвердженими документально даними Верховний суд СРСР восени 1949 року "після розгляду" справи прийняв рішення про винесення Степану Бандері вироку смерті.
В 1945-1947 рр. відділки американської військової поліції в окупованій зоні Західної Німеччини отримали наказ затримати Бандеру. Однак вони зволікали з його затриманням та подальшою передачею СРСР, посилаючись на відсутність складу злочину в діяльності лідера українського визвольного руху. Навіть для його арешту була сформована слідчу групу на чолі з полковником І. Антонюком, підполковниками М. Сергієнком та Джозефом Дашером.
Заступник командувача радянської військової адміністрації генерал-полковник Курочкін 26 жовтня 1946 р. просив прискорити командуючого військовою адміністрацією США в Німеччині видачу "воєнного злочинця" Бандери.
ериканська військова контррозвідка уважно слідкувала через своїх агентів за діяльністю лідера націоналістів. За їхніми даними він постійно перетинав американсько-французьку демаркаційну лінію окупаційних зон біля міста Бад-Райхенхалль та району Берхтесґаден пішки через гірські і лісові масиви, а також переходив до Австрії.
![]() |
| Степан Бандера (крайній справа) з друзями під час "прогульок" у Альпах |
Щоб уникнути переслідувань радянських спецслужб сім’я Бандери постійно змінювала своє місце проживання. Тимчасовими притулками стають помешкання в Німеччині й Австрії: Інсбруку, Зеєфельді, Ґільдерсгаймі, Реґенсбурґу, Брайбруку над озером Амерзее, біля Штарнбеґського озера, поблизу Штарнбергу, Мюнхені та його околицях.
Родина Бандер мешкала в Німеччині під прізвищем Попель і діти, навколишнє середовище не знали насправді про них нічого.
Згідно з розробленою легендою, Стефан Попель був журналістом української газети "Український Самостійник" в Мюнхені.
![]() |
| Керівники ОУН Степан Ленкавський (зліва) і Бандера (справа) з родинами на відпочинку. Діти провідника не знали свого справжнього прізвища і ким є їхній тато |
Служба Безпеки ЗЧ ОУН розкрила плани підготовки понад десяти замахів. Зважаючи на те, що проти такої потужної спецслужби як НКВД–МГБ–КГБ з його велетенським апаратом, невичерпними технічними засобами й фінансами, СБ ЗЧ ОУН могла протиставити лише невеликі ресурси. Проте її контрзаходи постійно змушували відкликати радянських агентів та змінювати тактику й плани.
Радянські спецслужби влаштовували різного роду пастки - скажімо, збирали серед емігрантів гроші для допомоги нібито, родині Бандер, і просили щоб за ними приходили.
У 1947 р. замах на провідника ОУН підготовляв агент МГБ Ярослав Мороз. Переправивши до Німеччини, йому наказали вбити Бандеру таким чином, щоб підозри впали на противників ОУН(р) – мельниківців.
Чекісти дуже сподівалося, що таким способом зможуть досягти подвійної мети: знищать Бандеру й спровокують з боку бандерівців пропорційну відповідь у відношенні до опонентів, що викличе серед українців на еміграції міжусобицю. Однак і цей план був розкритий СБ ОУН.
Одразу ж після цього на початку 1948 р. до Західної Німеччини прибув нелегальним шляхом інший агент МГБ і польського Управління Безпеки капітан Володимир Стельмащук ("Жабскі", "Ковальчук"). Він на місці отримав координати інших агентів і створив бойову групу, яка мала у розпорядженні автомобіль й мотоцикл. Вони також збирали інформацію про антирадянську діяльність різних політичних еміграційних середовищ і груп.
Але головним завданням групи Стельмащука було виконати замах на провідника ЗЧ ОУН. За допомогою резидента МГБ у Франції Стельмащукові вдалося локалізувати місце проживання Бандери в одній лісовій хатинці за 28 кілометрів від Мюнхену. Одначе, зорієнтувавшись, що їх агентурну діяльність викрила СБ ОУН, Стельмащук і його група виїхали із ФРН.
![]() |
| Відпочинок у колі однодумців. Знову з Ленкавським |
У 1950 р. СБ ОУН стало відомо, що через резидента МГБ у Празі підготовляється черговий замах на провідника ЗЧ ОУН. Восени 1952 р. через базу МГБ у Карлсгорсті (Східній Берлін) було скеровано до Мюнхену двох агентів із завданням вчинити замах на Бандеру. Один із цих агентів, родом із Чехословаччини, був відомий під прізвищем Горст Лєгуда, який мешкав у мюнхенському готелі "Кройцгоф". Інший агент, німець Лєман замешкав у Мюнхені в "Фремденгайм Ерліхе" на вул. Шелінґера, 9.
Однак, представники західних спецслужб, які мали в даному відділі МГБ власного агента, довідалися про даний план. Тому Лєґуду і Лємана було заарештовано у Мюнхені. Обох агентів посадили в тюрму у Франкфурті-над-Майні, а згодом їх було засуджено за шпигунську діяльність.
У 1953 р. з таким же завданням керівництво МГБ вислало до Мюнхену перевіреного агента Степана Лібгольца, німця родом з Волині. Вдаючи себе прихильника українського визвольного руху, він намагався проникнути в націоналістичне середовище, щоб збирати інформації про спосіб життя й діяльність Бандери. Служба безпеки досить швидко викрила агентурну діяльність і локалізувала контакти Лібгольца, при цьому не викликаючи жодних підозр. Лишень у 1957 р., його агентурну роботу було викрито і Лібгольц одразу ж зник, як й інші агенти КГБ. Згодом його прізвище виринуло у Східній Німеччині, де КГБ використовувало його до здійснення певних інформаційних провокацій у зв'язку з втечею Богдана Сташинського на Захід.
Наступні чотири роки були спокійними, одначе вони були лише копіткою підготовкою до вбивства Степана Бандери та навчання Сташинського.
На початку 1959 року в Мюнхені СБ ОУН декілька разів фіксувала особу на прізвище Вінцік, який нібито був працівником однієї з чехословацьких фірм й приїжджав з Відня автомобілем та дуже цікавився дітьми Степана Бандери. Вінцік довідався адресу школи, в якій навчався 13-річний Андрій Бандера. Останній раз чоловік відвідав Мюнхен 26 березня й одразу ж був заарештований німецькою кримінальною поліцією.
В цей же час провід ЗЧ ОУН отримав конфіденційні інформації проте, що КГБ підготовляє замах на Степана Бандеру аналогічним способом, як було вбито Головного отамана УНР Симона Петлюру. Кагебісти вишколювали молодого агента-поляка родом з Волині, який мав прилюдно застрелити і заявити, що він помстився за співвітчизників та свою родину, які нібито загинули в 1943 р. від рук бандерівців.
Від 1954 р. КГБ посилило свою діяльність й агентуру в націоналістичних середовищах, почало посилено поширювати провокації проти ОУН(р), шантажували родини провідних членів ОУН, які мали родичів в СРСР, та пробирались до їх помешкань, викрадали людей, а відтак застосовували тортури.
З 1950 р. спецслужба СРСР підготовляла колишнього львівського студента Богдана Сташинського до виконання спецзавдань, в тому числі з ліквідації ворогів радянської влади. В 1954 р. Сташинського перевели у Карлсгорст, де базувався головний центр КГБ, в безпосереднє розпорядження старшого лейтенанта Сергія Демона. Протягом трьох років він ретельно виконував різні розвідувальні і кур'єрські завдання в Західній Німеччині.
12 жовтня 1957 році Богдан Сташинський – "Зікфрід Дрегер" отримав від "чоловіка з Москви" пістолет-шприц, який вистрілював набоями із синильної кислотою, та наказ ліквідувати в Мюнхені чільного українського політичного діяча, лідера ОУН-з, професора Лева Ребета.
Сташинський ідеально виконав поставлений наказ і був нагороджений КГБ похвальною грамотою й фотоапаратом.
![]() |
| Пристрій, яким було вбито Ребета й Бандеру |
В січні 1959 р. Богдан Сташинський одержав від Сергія Демона завдання поїхати у Мюнхен, знайти помешкання Степана Бандери – Попеля та ознайомитися із способом його життя. Він прибув до Мюнхену під фальшивим прізвищем Ганс Будайт, віднайшов адресу Провідника ЗЧ ОУН. Опісля він повернувся до базу КГБ й подав звіт керівництву.
У квітні 1959 р. Сташинського було викликано до Москви, де ним опікувався офіцер КГБ, "Георгій Аксєнтьєвіч", який передав наказ комуністичної партії й радянського уряду ліквідувати Степана Бандеру. Йому видали на озброєння покращений двох цівковий пістолет-шприц, і четвертого травня він відлетів літаком до Східного Берліну.
Остаточне рішення про ліквідацію Бандери було прийнято московським керівництвом. За не підтвердженими даними на вбивстві дуже наполягав Микита Хрущов. Київські чекісти були проти, бо розуміли, що у разі показового покарання українці отримають мученика. Герой перетвориться на міф, а з міфом боротися значно важче, ніж з реальною людиною.
![]() |
| Документи кілера Сташинського |
Десятого травня 1959 р. Сташинський відлетів до Мюнхену, де зупинився в готелі "Шоттенгамель" під прізвищем Ганс Будайт.
На другий-третій день він вистежив Степана Бандеру, коли той о 16.30 хв. заїхав своїм автомобілем "Опель-Капітан" на подвір'я будинку по вул. Крайтмайр, № 7. Сташинський покинув місце своєї засідки при вулиці Занд, де він чекав на прибуття об’єкта, і подався до нього та активував свій пістолет, який тримав у правій руці, загорнений в папір.
Бандера перебував сам у відчиненому гаражі, без охорони. Однак несподівано Сташинський відмовився від виконання замаху, вийшов на вулицю і вистрілив з обидвох цівок пістолета. Попрямувавши до маленького потічка в Гофгартен він його туди викинув.
Дещо згодом він виїхав до м. Франкфурту та повернувся до Східного Берліну.
Богдан Сташинський доповів вищому керівництву КГБ, що на подвір'ї дому Бандери його завважила постороння людина, а тому він не міг виконати замах. Йому передали підроблені ключі до брами будинку Бандери та він навідався до Мюнхену, щоб їх успішно випробувати.
Згодом у свідченнях поліції він заявляв, що тричі пробував відчинити браму будинку при вулиці Крайтмайра № 7. При цьому йому двічі ламалися борідки ключів і залишилися в замку, які поліція згодом знайшла на дні замкового механізму. Після цього він повернувся до штаб-квартири КГБ у Карлсгорсті.
Дещо пізніше виїхав до СРСР, де тривалий час був у наданій йому заслуженій відпустці в своєму родинному селі Борщовичах біля Львова.
![]() |
| Доля Сташинського після суду є невідомою, він зник... |
Наприкінці вересня – початку жовтня 1959 р. Сташинський повернувся до Карлсгорсту. Йому наказали поновити підготовку замаху на провідника ОУН. Під час поліційних допитів у 1961 р. Сташинський про це свідчив так: "Сєргєй поінформував мене, що знову момент настав. Він одержав з Москви вказівку, згідно з якою я тепер повинен виконати атентат у Мюнхені. Пізніше один генерал у Калрсхорсті, якому мене зарекомендовано, окреслив виконану мною працю, як "урядові завдання" або "урядове доручення". Отже, про смерть... Бандери мусіло вирішити якесь вище середовище, найвище державне бюро в Москві...".
Другого жовтня 1959 р. СБ ОУН стало відомо про ухвалення ЦК КПРС рішення щодо ліквідації Степана Бандеру, щоб завдати таким чином, якщо не остаточного удару, то хоча б такого, що після нього націоналістичний рух не піднявся на такий рівень. Агент Станіслав Зажицкі, також повідомив, що КГБ отримало доручення ліквідувати Ярослава Стецька, Степана Ленкавського і Степана Мудрика, а Івана Кашубу вивезти до Східної Німеччини.
Одержавши додаткові інформації, які підтверджували дану інформацію, Провід ЗЧ ОУН на своєму засіданні в складі Степана Бандери, Степана Ленкавського, Івана Кашуба, Данило Чайковського, Ярослава Бенцаля, Григорія Васьковича та Дмитра Миськіва 5.10.1959 р. прийняв рішення про збільшення особистої охорони Провідника ОУН та вироблення йому нових документів з виїздом закордон, ймовірно, до Іспанії 14 жовтня.
Відтоді С. Бандеру супроводжували 5-6 охоронців вранці з дому з Крайтмайрштрасе до організаційного бюра при Цеппелінштрассе, 67 і так само назад додому о 17-ій годині. Однак, Бандера, як і раніше, не дуже дотримувався вимог СБ. Сам керував автомобілем, мав дуже бадьорий настрій, який не покидав його протягом тижня до смерті, послаблюючи при цьому інстинкти самозбереження.
Зранку 15 жовтня 1959 р. Бандера виїхав автомобілем з дому після сьомої години в супроводі охорони на роботу. На Цеппелінштрассе він працював до обіду і о 12-ї годині поїхав додому, взявши із собою Євгенію Мак з якою планував купити на базарі овочі. Після покупок на базарі він відвіз назад на роботу пані Мак та поїхав додому на обід.
Декілька хвилин по 13-й годині Ярослава Бандера повідомила проводу ЗЧ ОУН, що її чоловіком залитий кров'ю лежить на сходах будинку. Одразу ж на місце випадку виїхали С. Ленкавський, Я. Бенцаль і І. Кашуба.
Тим часом сусіди викликали швидку допомогу, яка о 13.10 хв. прибула та відвезла Бандеру разом з його дружиною до лікарні Червоного Хреста на вулиці Льота № 2, що знаходилася за 5 хвилин їзди від дому. Тим часом з помешкання вибігла няня дітей Вайнерів, побачивши пораненого, намагалася допомогти йому холодними компресорами. Дружина Бандери збігши вниз сходами побачила, як сусіди обернули тіло її чоловіка і він ще декілька разів відкрив і заплющив вії. В його уст, носа і вух спливала кров.
Прибулі члени Проводу ЗЧ ОУН на першому поверсі застало подружжя Ґамзе, яке розповіло про те, що сталося. Коли вони почали обідали, несподівано почули важкий стукіт кроків на сходах і приглушений, схожий на хрипіння стогін. Вийшовши з квартири, вони побачили на сходової клітці, перед дверима ліфту Степана Попеля, який лежав у крові обличчям до землі. Близько нього стояв кошик з помідорами, а біля дверей ліфту в'язка ключів.
За свідченнями Сташинського, завантажений продуктовими пакетами Бандера, намагався витягнути ключ із замка дверей. Зійшовши сходами вниз він запитав його, чи потрібна йому допомога. Коли він наполовину обернувся до вбивці, то в цей момент йому вистрілив в обличчя з пістолета-шприца, що його сховав під газетою в правій руці. Лівою рукою Сташинський роздушив у носовій хусточці ампулу з протиотрутою і, тримаючи її собі під носом, спокійно відійшов, не чекаючи на реакцію жертви. Декілька хвилин перед тим сходами вниз зійшла жінка, яка завважила вбивцю, хоч тільки з плечей, бо він відвернувся обличчям до дверей ліфту.
В лікарні Червоного Хреста на вулиці Льота № 2 Степан Ленкавський, Ярослав Бенцаль і Іван Кашуба побачили струмки крові біля уст, носа і вух покійного Бандери. Слідів побиття на обличчі і голові не було видно, одначе, при ближчому розгляді було зауважено довкола уст дрібненькі цяточки. На краватці, сорочці й вилогах блюзи ясніли біляві крапки.
Бенцаль звернув увагу поліції на дивні осколки та цяточки довкола уст, а також вказав, що на сходовій клітці будинку він відчув дивний запах. Однак поліція не звернула увагу на його слова і в перші дні слідства пішла цілком фальшивою дорогою.
Лікарі під час оглядин тіла знайшли під його правою пахвою револьвер, тож повідомили про це кримінальну поліцію. Після 16-ій години Ярослава Бандера зайшла до лікарні з редактором газети "Шлях Перемоги" Данилом Чайковським. Вони побачили як з кімнати, де лежало тіло небіжчика, вийшла група фахівців на чолі з головним лікарем. В розмові з Чайковським він поставив запитання, чи не міг хто вкласти в уста Бандери дуло револьвера й вистрілити в саме горло. Отже, перший лікарський огляд не міг визначити причини смерті, а це позначилося на пізніших дуже суперечних і недоречних описах німецької преси.
За наказом німецьких спецслужб тіло Бандери перевезено до Медично-судового інституту мюнхенського університету на вулиці Лібфравен, де 16 жовтня було проведено медичну експертизу, яка тривала дві години.
На вимогу проводу ЗЧ ОУН при розтині тіла був присутній проф. Ярослав Гинилевич. Її проводив керівник інституту, проф. В. Лявес з двома німецькими лікарями.
19 жовтня 1959 р. слідча комісія оприлюднила заяву такого змісту: "Проведені в суботу 17 жовтня в Судово-медичнім Інституті розслідування для встановлення причини смерти виявили, що Бандера помер на затруєння ціянкалієм. Тепер комісія для справ убивств перевіряє, чи наявним є самовбивство чи злочин".
Провід ЗЧ ОУН повідомив, що Провідник загинув від ворожої руки телеграмами та листами організаційні підрозділи: Англії, Бельгії, Німеччини, Франції, Голландії, Іспанії, Австрії, Канади, США, Аргентини, Венесуели, Бразилії, Австралії, окремих провідних членів ОУН у найвіддаленіших країнах, українським й іноземним засобам масової інформації.
Також було підготовлено надзвичайний випуск газети "Шлях Перемоги", щоб поінформувати загал української еміграції. Це двохсторінкове видання 18 жовтня 1959 р. починалося заявою Проводу ЗЧ ОУН:
"В трагічну хвилину смерти нашого довголітнього Провідника, Великого Сина Українського Народу, славної пам'яти Степана Бандери, закликаємо Вас зберегти у Ваших, скованих болем, серцях тверду віру в перемогу нашої святої справи і непохитно стояти в лавах Організації Українських Націоналістів та ще міцніше і завзятіше згуртувати всі свої сили до дальшої боротьби.
Париж, Роттердам, Білогорща, Мюнхен – криваві етапи на шляху до визволення України, на яких поклали свої голови найкращі борці – є доказом великої жорстокости відвічного ворога України, Москви, що фізичним нищенням провідників намагається обезголовити організовану бойову силу українського народу.
На крові поляглих героїв української визвольної боротьби завжди виростав героїчний міт, який святим вогнем запалював нових борців до продовження боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу. Довголітній досвід, набутий кадрами ОУН під проводом Степана Бандери, і визначені ним політичні напрямні є те, чого ворог вбити не може. Вони визначають на майбутнє незмінність нашого дотеперішнього шляху.
Наша непохитність, єдність, активність і витривалість – це єдина відповідь ворогові на його підступні і скритовбивчі удари, якими він хоче застрашувати і терором послабити провідну силу найбільшої поневоленої ним країни".
Вшановуючи пам'ять Степана Бандери, провід ЗЧ ОУН прийняв рішення для членів і симпатиків Організації, запровадити двомісячну жалобу від 15 жовтня до 15 грудня 1959 року. Окрім, націоналістів спонтанно з ними солідаризувалося значна кількість українців в діаспорі, відміняючи різного роду заплановані на той час свята, забави, танці тощо.
Протягом даного часу по всіх майже осередках української діаспори служили Служби Божі і панахиди, відбувалися меморіальні зібрання та урочисті академії на честь Провідника. Заупокійні Служби Божі одночасно відправляли 8-12 священиків, а також виголошували хвилюючі промови, які підкреслювали в них значення тої великої жертовності, що її офірував для Батьківщини Степан Бандера.
Одночасно було організовано антирадянські демонстрації та віча у Великобританії – 48, Німеччині – 15, Франції – 7, Бельгії – 4, Австрії й Голландії – по 1, в Канаді і США – по 50, Аргентині й Бразилії – по 3, Австралії – 3.
Ветеран зовнішньої розвідки КГБ та учасник операцій проти ЗЧ ОУН Георгій Саннiков у спогадах "Велике полювання" зазначив: "Похорон Бандери перетворився на могутню демонстрацію єдності i згуртованості закордонних українських націоналістів. Смерть Бандери сконсолідувала ворожі Радянському Союзу сили в середовищі української емiграцiї". На його думку Бандера, "перетворився з нашою допомогою в націоналістичного Ісуса Христа".
Постать Бандери після смерті й надалі залишається в епіцентрі боротьби, як символ українського визвольного руху, та постійно використовується в політичній та збройній боротьбі 2014 року. Визнання й вшанування, усіх без винятку, борців за волю України – свідчення зрілості України як держави, яка сама вирішує, яких героїв їй шанувати і яке майбутнє їй будувати.
Микола Посівнич
Кандидат історичних наук, президент фонду "Літопис УПА" (м. Львів). Остання книга - "Воєнно-політична діяльність ОУН у 1929-1939 рр." (20