Іван  Якович Франко (1856 - 1916) - знакова постать вітчизняної та  світової історії й культури.

Поет, прозаїк, драматург, вчений, етнограф, фольклорист, історик, філософ, соціолог, економіст, журналіст, перекладач, громадсько-політичний діяч.

Народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі, тепер Львівська область, в родині коваля. Навчався в Дрогобицькій гімназії, Львівському (філософський факультет), Чернівецькому та Віденському університетах.

Брав участь у роботі студентського  „Академічного гуртка" „Друг". За громадсько-політичну діяльність, яку було кваліфіковано як соціалістичну пропаганду. Франко чотири рази був ув'язнений австрійською владою (у 1877, 1880, 1889 і 1892).

У 1870-1880-х Франко провадив активну журналістську та публіцистичну діяльність. Разом із М. Павликом видавав журнал „Громадський друг" та альманахи „Дзвін", і „Молот  (1878), спільно з І. Болеєм - журнал „Світ" (1881-1882), із гуртком львівського студентства  молодіжний журнал „Товариш" (1888).Співпрацював також у виданнях українських народовців: газеті „Діло (1883-1886), Журналах „Зоря"(у 1883-1886) та „Правда (1888); багатьох польських та австрійських часописах".  Протягом 1894-1897 рр. редагував літературно-науковий журнал „Життє і слово".

В 1890 р. І. Франко став одним із засновників  та першим головою (до 1898) радикальної партії в Галичині, що згодом переросла у національно-демократичну, редактором її друкованих органів - газет „Народ" (1890-1895), „Хлібороб" (1891-1895), „Громадський голос" (з 1895). У 1887-1897 рр. працював у  редакції польської газети  „Kurjer Lwowski".   За участю І. Франка видані альманахи „Ватра", „Веселка", „Перший вінок".

У 1899 р. Франко вийшов зі складу РУРП і став членом Української національно-демократичної партії. Завдяки підтримці М. Грушевського став дійсним  (1899; 1904 - почесним) членом наукового товариства ім.. Т. Шевченка, відтак відійшов од активної політичної діяльності і присвятив себе літературній і науковій праці. Очолював філологічну секцію (1898-1901; 1903-1912) та етнографічну комісію НТШ (1898-1900; 1908-191); був співредактором журналу „Літературно-науковий вісник" ( 1898-1907; спільно з М. Грушевським та В. Гнатюком).

Громадська і творча діяльність, особисте життя Івана Франка тісно пов'язані з історією і культурою колишньою Станиславівщиною. На Прикарпаття привела його любов до подорожей, прагнення до пізнання світу, замилування красою природи.

Тісні зв'язки мав Франко з членами таємного гуртка захоплених соціалістичними ідеями станиславівських гімназистів. У 1892 р. Франко виступив у Станіславі на селянському вічі, яке було розігнане поліцією. Через декілька місяців разом з М. Павликом він організував з'їзд радикальної партії.

Всебічно підтримував Франко починання Н. Кобринської, яка в 1884 році заснувала у Станіславі Товариство руських жінок. Франко двічі виступав перед жителями міста з доповідями про свого великого попередника й вчителя Т. Г. Шевченка (1889, 1890).

З Коломиєю пов'язані - громадська та політична діяльність (1893 р., виступ на перших зборах радикального політичного товариства „Народна воля", передвиборних зборах до Галицького сейму; видання журналу „Народ");  неодноразове ув'язнення письменника та літературна творчість.

В 1874 р. вперше побував у Лолині, де познайомився з сім'єю Рошкевичів. Тут Франко записував етнографічний і фольклорний матеріал. До збирання матеріалів він залучав і своїх лолинських знайомих - Ольгу і Михайлину Рошкевич. Під його впливом Ольга Рошкевич зібрала й за допомогою Івана Франка видала „Обряди й весільні пісні українців села Лолин Стрійського повіту". Окрема сторінка біографії Франка, яка пов'язана з Лолином - це взаємини з Ольгою Рошкевич.

Від 1901, а з 1909 - щорічно Франко виїздив із родиною на відпочинок у с. Криворівню на Гуцульщину, де щоліта збиралися видатні діячі української культури: М. Грушевський, В. Гнатюк, М. Коцюбинський, Леся Українка, О. Кобилянська, Г. Хоткевич та ін.

 Неодноразово Франко відвідував і інші  населені пункти Прикарпаття: Калуш, Долину, Болехів, Снятин, Вовчківці, Белую, Галич, Нижній Березів, Яблунів, Косів, Яворів, Довгопілля, Голови, Верховину, Буркут, Бубнище, Шевченкове, Микуличин. Перебування в краї, знайомство та спілкування з людьми залишило помітний слід в  громадській та творчій діяльності Івана Яковича Франка. 

За власним зізнанням Франка, значний вплив на його життя та творчість мали взаємини з жінками. Він пережив три глибокі кохання: до Ольги Рошкевич, Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської, кожне з яких знайшло вияв у художній творчості. Дружиною письменника стала киянка Ольга Хоружинська, шлюб із якою він узяв 1886 року в Павлівській церкві при Колегії П. Галагана в Києві. У подружжя було четверо дітей: Андрій (1887-1913), Тарас (1889-1971), Петро (1890-1941) і Анна (1892-1988).

З 1908 року різко погіршився стан здоров'я. 28 травня 1916 року Іван Якович Франко помер. Похований на Личаківському кладовищі Львова.

Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург) і перекладач, літературний критик, і публіцист, багатогранний учений - літературо-, мово-, перекладо- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист. Його творчий доробок, писаний українською, німецькою, польською, російською, болгарською мовами, за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів. Усього за життя Франка окремими книгами з'явилося понад 220 видань у т. ч. більш ніж 60 збірок його оригінальних і перекладних творів різних жанрів.  Лише частина спадщини великого українського письменника опублікована в  50 томах, що є лише половиною творчого доробку І. Я. Франка. Але й при цьому вражають незвичайні здобутки: 7 томів оригінальної поезії, 6 - перекладної, 9 томів оригінальної прози, 2 томи драматичних творів.

Франко - поет - автор 10 прижиттєвих книг віршів, до складу яких увійшло понад півтисячі окремих творів. Багатий творчий доробок - близько півсотні  творів складають поеми. Окрім того, Франко - автор своєрідних антологій поетичних переспівів-варіацій. Прозова творчість Франка - це „новелістичний Декамерон" - понад 100 оповідань, новел і казок, які склали 18 збірок малої прози. Іван Франко автор 10 творів великих прозових жанрів - повістей та романів. Драматургія франка збагатила українську літературу зразками історичної, психологічної драми, соціальної комедії, неоромантично-фантасмагоричної драматичної поеми-казки, філософського діалогу, одноактної п'єси.

Перекладацький доробок Франка охоплює величезний діапазон світового письменства та усної народної творчості від найдавніших часів до поч. ХХ ст. Письменник переклав українською мовою близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур, у т. ч. зразки вавилонської, єгипетської, староіндійської, староарабської словесності, античного письменства, ліричної та епічної поезії народів світу, твори  класиків зарубіжжя.

Франкові належать переклади українських народних пісень та поезій Т. Шевченка німецькою мовою. Класикою українського перекладознавства стала праця „Каменярі. Український текст і польський переклад. Дещо про штуку перекладання" (1912).

Франко - вчений - автор численних наукових праць з історії та теорії літератури, літературної критики, фольклористики, етнології, мовознавства. Франко - автор ґрунтовних мистецтвознавчих студій із теорії та історії українського і світового театру. Важливе культурологічне значення мають його релігієзнавчі дослідження. Франкові належать і кількадесят економічних, соціологічних та історичних праць.

Франко - етнограф, фольклорист, дослідник. Діяльність Каменяра як фольклориста і етнографа займає особливе місце в біографії вченого. Великий внесок зробив Франко у вивчення історії Галичини, зокрема, Прикарпаття. За підрахунками академіка М. Возняка праці І. Франка з народознавчої тематики складають не менше третини всієї його спадщини. Сучасний дослідник його етнографічної діяльності  О. Дей зазначає, що Іван Франко написав загалом 50 праць з фольклору, а лише на 90-і роки ХІХ ст.. припадає близько 100 народознавчих публікацій і повідомлень. Найбільші його монографії „Студії над українськими народними піснями" та виданий в 1905-1910 рр. тритомник „Галицько-руські приповідки" в основному базуються на зібраній на Прикарпатті усній народній творчості.

Франко - видавець був ініціатором, координатором та редактором видавничих серій „Дрібна бібліотека" (1878-1880), „Наукова бібліотека" (1887-1888), „Літературно-наукова бібліотека" (1889-1898), „Хлопська бібліотека" (1896-1898), „Міжнародна бібліотека" (1912-19140 та „Всесвітня бібліотека" (1914-1916).

Твори І. Франка перекладені багатьма мовами світу.

Величною є  постать Івана Яковича Франка в українській літературі, історії та культурі. Його ім'ям названий Львівський університет, Київський драматичний театр, багато установ освіти, науки, культури в Україні та за кордоном.

Особлива пошана і любов мешканців Івано-Франківщини до величної постаті Каменяра, адже громадська і творча діяльність, особисте життя  І.Франка тісно пов'язані з історією і культурою нашого краю. Мешканці міст і сіл області зберегли  яскраві спогади про зустрічі з письменником, про місця, які він відвідував, про його спілкування із тутешнім населенням. Розповіді про І.Франка передаються з покоління у покоління як найвища духовна цінність. Багатогранність постаті Івана Франка спонукає науковців, дослідників, краєзнавців, письменників Івано-Франківщини до нових дослідницьких пошуків.

З 1980 року започатковано Івано-Франківську міську премію ім. І. Франка.

Щорічно, з нагоди дня народження Великого Каменяра в краї організовуються наукові форуми, літературні читання, мистецькі свята. Все що пов'язане з великим іменем Каменяра шанобливо оберігається.  У нашому краї можна почути: "Явір Каменяра", „Камінь Франка", а численні пам'ятники в його честь є найкращим доказом любові краян до великого сина української нації.

На прохання громади області 1962 року Верховна Рада УРСР перейменувала назву обласного центру на Івано-Франківськ, а область - із Станіславської на Івано-Франківську.

Його ім'я носить обласний український музично-драматичний театр, освітні заклади та інші установи краю.

Ім'ям Івана Франка названо вулиці в обласному та районних центрах, в селах та селищах області.

З нагоди 100-річчя від дня народження Каменяра (1956 р.) обласній бібліотеці було присвоєно ім'я Івана Франка.

http://lib.if.ua/franko/1250252476.html

Новину повідомляє «Преса України».Українські десантники та військовослужбовці, які воюють в зоні АТО, оприлюднили в Мережі відкрите звернення до прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка. У своєму зверненні захисники Вітчизни нищівно розкритикували главу уряду та висловили йому недовіру. Одним із тих, хто поширив це звернення у  Мережі, став харківський активіст та волонтер Роман Донік.

У четвер, 27 серпня, в Мережі поширили відкрите звернення від десантників і тих хто воював і воює в АТО. Звернення стосувалося прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка.

«Арсеній Петрович, з того моменту, як ви затвердили постанову 389, у сім'ях наших загиблих товаришів створилася досить делікатна ситуація. Так вже вийшло, що нам доводиться не тільки ховати своїх братів, але ще й пояснювати дружині та іншим близьким родичам, субсидій що вони не отримають. Власне тому, що ви Арсеній Петрович вирішили, що субсидії будуть видаватися тільки сім'ям, чий дохід на людину становить трохи більше тисячі гривень...

Ви намагалися прожити на тисячу гривень, Арсеній Петрович? Ми чули про вашу економність, але скажемо вам чесно – нас абсолютно не радує, коли ви міняєте в літаку бізнес-клас на економ . Тому що сім'ї загиблих після втрати годувальника змінюють життя на існування. Ви розумієте різницю між цим? Треба ж, в економ – класі літаєте, а до народу так і не наблизилися», - йдеться у зверненні.

Розкритикували військовослужбовці й суму компенсації родинам загиблим, які поклали голови в боях із терористами.

«На вашу думку, 609 000 гривень, як компенсації загиблому, повинно вистачити на все. Скажіть Арсеній Петрович, завдяки яким розрахункам з'явилася ця сума? Виходячи з вашої логіки закриває «вартість» воїна, який віддав життя за свою країну? Судячи по точності, вона виведена так, що на субсидії грошей не залишилося? Невже ми стоїмо так дешево для вас?», - нарікають солдати.

У своєму зверненні до глави Кабміну захисники Вітчизни зазначили, що не збираються під час війни влаштовувати мітинги під стінами Кабміну та Верховної Ради. Солдати вважають, що це неприйнятно під час війни з Росією. Військовослужбовці запевнили, що вони поважають інститути влади.

«Але вмираємо ми тут лише тому, що зобов'язані захистити народ і наші сім'ї! І повірте не за Вас і вам подібних!», - пишуть герої АТО.

Однак, відмовившись від мітингів, солдати припускають, що при потребі прийдуть до Арсенія Яценюка додому на відверту розмову.

«Ніхто не заважає нам прийти особисто до вас, Арсеній Петрович. Прийти під паркан одного з ваших маєтків, або вашої квартири, дочекатися вас і поговорити з вами. Віч-на-віч. Повірте, ви нас вислухаєте і в той момент будете дуже заклопотаний сформованою проблемою. Ми – десантники. Думаю, не варто вам пояснювати, що ми робимо в АТО і якою ціною нам обходяться наші перемоги? Ми могли б розповісти вам про ціну за сектор Д, Маріуполя, Савур-Могили,, Зеленополья, Красного Лиману, Логвиново, ДАП. І готові вислухати вашу аргументацію, у скільки ви оцінюєте наші зусилля по захисту своєї країни», - запевнили прем’єра в своєму зверненні «блакитні берети». 

Військовослужбовці висловили надію, що Арсеній Яценюк їх почує. Якщо ж реакції з Кабміну на проблеми солдатських сімей не буде, пообіцяли скласти колективний лист.

«Якщо і після цього ви залишитеся байдужим до свого народу, ну що ж, тоді чекайте нас у гості. Повірте, нам буде про що поговорити.

Наші вимоги прості: скасуйте цей маячний документ і компенсуйте сім'ям загиблих бійців суми які вони виплатили... завдяки вашій некомпетентності! Це свого роду акт протесту і недовіри Вам і вашій команді! Слава загиблих Героям!», - написали десантники.

Нагадаємо, що питання про відставку уряду Арсенія Яценюка наразі не на часі. Так вважає глава парламентської фракції «Блок Петра Порошенко» Юрій Луценко. Більше того, нардеп заявив, що наразі в Україні Яценюку не існує  альтернативи.

Екс-заступник прокурора Київської області Олександр Корнієць написав на ім`я Генпрокурора заяву про поновлення на посаді.

Про це він повідомив на прес-конференції в Укрінформі.

"Моє звільнення відбулося безпідставно, під тиском ЗМІ, які сформували думку суспільства про те, що я вчинив злочин. Я написав листа Генеральному прокурору про те, щоб він розглянув можливість скасування наказу і поновив мене на роботі. Сподіваюся, що розгляд буде об'єктивним, і мені, як прокурорському працівнику, не хотілося б поновлюватися через суд усупереч волі Генерального прокурора", - заявив Корнієць.

За словами екс-прокурора, у разі відмови у поновленні на посаді він оскаржуватиме своє звільнення у суді: "Якщо буде відмовлено, то ми розглядатимемо можливість поновлення через суд".

У свою чергу його адвокат Людмила Іванчик повідомила, що 19 серпня слідчий Генпрокуратури у справі Корнійця звернувся до заступника Генпрокурора Віталія Каська з клопотанням про подовження строку досудового розслідування до 4 місяців. На думку адвоката, це свідчить про відсутність доказів винуватості Корнійця та є приводом не закривати кримінальне провадження за відсутністю вини підозрюваного.

Читайте також: «Діамантовий прокурор» заявляє, що йому мстяться за благородні справи

Як повідомлялося, 5 липня під час спецоперації СБУ та ГПУ  були затримані  заступник прокурора Київської області Корнієць та перший заступник начальника Головного слідчого управління ГПУ Шапакін. Їм повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України (стаття передбачає безальтернативне позбавлення волі на строк від 8 до 12 років з позбавленням права обіймати посади, спеціальну конфіскацію та конфіскацію майна).

За даними слідства, Корнієць і  Шапакін змовилися та отримали хабар у розмірі 3 млн 150 тис. грн. Під час обшуків у них виявлено понад 500 тис. доларів готівкою, коштовності, цінні папери і незареєстровану вогнепальну зброю. У помешканні Корнійця, серед іншого, знайшли  65 діамантів, після чого прокурора стали називати "діамантовим".

Печерський райсуд обрав запобіжний захід для Шапакіна та Корнійця у вигляді тримання під вартою з розміром застави 6,4 млн грн. для першого та 3,2 млн грн - для другого. Обидва підозрюваних внесли заставу та вийшли із СІЗО.

16 липня Генпрокурор звільнив з органів прокуратури підозрюваних у хабарництві  Корнійця і Шапакіна із позбавленням класних чинів.

Влада Польщі підтвердила факт виявлення нацистського бронепоїзда у Нижній Сілезії.

Про це заявив заступник мера міста Валбжих Зігмунт Новачек,повідомляє DW.

В той же час він уникав слова "потяг", вживаючи замість нього слово "знахідка".

Новачек заявив, що місце знахідки залишиться під секретом, і наголосив, що знахідка, незалежно від її вартості, належить польській державі.

Нагадаємо, минулого тижня з'явилися повідомлення про те, що двоє шукачів скарбів виявили німецький броньований потяг часів Другої світової війни. Їхній адвокат Ярослав Хмілевський назвав "дуже правдоподібними" представлені докази. За словами адвоката, його клієнти не упевнені, що йдеться про знаменитий потяг з награбованим нацистами золотом. Водночас він додав, що повністю цю версію виключити не можна.

Читайте також: В Польщі відзначили річницю перемоги над Червоною армією

У роки Другої світової війни нацисти побудували між Вроцлавом і Валбжихом мережу підземних тунелів. Там же була створена система бункерів для захисту керівництва "третього рейху" від нальотів авіації союзників. Тунелі вже давно притягають шукачів скарбів. Саме у цих місцях, як стверджувалося, може знаходитися зниклий наприкінці війни нацистський бронепоїзд, завантажений золотом і награбованими коштовностями.