Мешканці "ДНР" зараз платять за електроенергію так: до 150 використаних кВт - по 0,31 грн за 1 кВт; по 0,41 грн - понад 150 кВт (тобто за тими тарифами, що були в нас іще у 2013-2014 рр.). Тоді як ми платимо зараз "трохи" більше: до 100 кВт - по 0,714 грн за 1 кВт, по 1,29 грн - понад 100 кВт. Причому платять ДНРівці не в українські банки, а в "Центральный республиканский банк Донецкой Народной Республики".
Тепер зрозуміло, чому в нас так ростуть тарифи, з 1 березня ще підвищаться.

“ Хороше рішення — результат досвіду. А досвід — результат поганих рішень. ”
     Уолтер Рістон


 Три завдання для сучасної молоді



Мирослав МАРИНОВИЧ


Завдання перше: створити політичну альтернативу

Результатом Майдану не стало творення нової політичної сили. Спроби її створити, звісно, були, але з різних причин не вдалися. Майданівські лідери пішли у владу, влились у старі міхи й, напевно, роблять багато доброго, але вони не створили необхідної альтернативи. Тож я очікую — і тепер не тільки від еліти Майдану, а від усіх молодих лідерів, — що буде знайдена розгадка феномену, в який включені ви всі.

Чому молодь не хоче йти до великих вертикальних партій? Бо вона там розчиняється. Партія «тієї, з косою» чи «того, з вусами» — не важливо. Ви приходите до партії — вас немає.

Нинішня молодь уже не є молоддю homo soveticus, яка не мала індивідуальності й не цінувала власну гідність. Вона не хоче розчинятись на догоду комусь, хто стоїть зверху. Тому ми маємо ситуацію, коли молодь воліє проявляти себе в соціальних мережах, а до великої політики йти не хоче.

Я вважав, що такий феномен є наслідком нашої одвічної української хвороби — отаманщини, поки не висловив свою думку на засіданні National Endowment for Democracy у Вашинґтоні. Там мені сказали: «Ні, дорогенький. Це не український феномен, він стосується всієї цивілізації». І під час «Революції парасольок» у Гонконґу, і під час руху Occupy у Сполучених Штатах Америки — всюди молодь не хоче визнавати одного потужного лідера, коритись йому. Молодь усюди хоче проявляти індивідуальність і свою власну візію.

Отже, питання перше: як зробити так, щоб водночас і пошанувати цю вашу (молодих лідерів. — Z) характерну рису, і увиразнити присутність молоді в політичних структурах? Адже якщо ви не будете впливати на процес прийняття рішень у державі, вам зададуть такого життя, якого ви не стерпите.


Завдання друге: субідентичності повинні співпрацювати

Можливо, ви чули про «Ефект Медичі». Він так називається, бо описує феномен, який стався в Італії в епоху правління роду Медичі. До тодішньої Флоренції з'їжджалися представники різних видів мистецтва, заходили до таверн, частувалися, спілкувались, ділились новими ідеями. І від цього міждисциплінарного поєднання, на стикові різних ідентичностей, які аналізували спільну проблему, відбувся творчий спалах: кожен митець отримав нові ідеї і, як результат, процвітало мистецьке життя Флоренції.

Я прочитав про «Ефект Медичі» недавно, але відчуття, що саме це потрібно Україні, в мене є давно. Територія нашої країни є природним місцем зустрічі різних субідентичностей: галичани не подібні до слобожанців, слобожанці до волинян… Кожен наш реґіон — окрема субідентичність.

Отже, питання друге: яким чином зробити, щоб усі наші субідентичності зустрілись за умовним круглим столом і змогли вільно, з пошаною говорити одна до одної, не претендуючи на те, що хтось є кращим чи правильнішим українцем?

Кожен, хто був на Майдані, бачив, яка креативність, які духовні розкоші виникали саме завдяки зустрічі представників різних реґіонів. Подумайте над проблемою ви, бо моє покоління вже того не реалізує — воно сповнене стереотипів про те, хто кращий, а хто гірший. Ваше покоління ще не має цих стереотипів, тож ви можете створити «Ефект Медичі».


Завдання третє: брехня не може дорівнювати правді

Сьогодні лідер повинен вирішити одну з найважливіших проблем часу: неспроможність відрізнити правду від брехні.

Чому зараз люди неспроможні розрізнити ці дві речі? По-перше, тому, що ми є людьми постмодерну, а постмодернізм народився з уявлення, що ніхто не має абсолютної правди і всі частково праві. І якщо ми хочемо встановити правду, мусимо зібрати всі опінії — тоді правда буде десь посередині.

Що стається, коли до такої системи приносять цілковитий фейк, свідомо сконструйовану неправду? Цю брехню починають розглядати як повноцінну опінію, що має таке саме право на існування, як «часткова правда».

По-друге, за часів моєї молодості можна було почути правду, якщо обійти «глушилки», поставлені Радянським Союзом, притулити вухо до радіоприймача й послухати, скажімо, «Голос Америки» чи «Радіо Свобода». В тому, що я чув, я міг упізнати правду. Тепер, коли інформація циркулює вільно, в час, коли є інтернет, чому росіяни неспроможні встановити правду в російсько-українському конфлікті? Бо вони сприймають правду, яку їм говорять українці, як свідомий злий намір їх обдурити. Путін і Сурков придумали геніальну річ: коли знівельована спроможність людини самотужки розрізнити правду і брехню, «глушилки» не потрібні.  

По-третє, брехню або дурницю можна леґалізувати, передусім у соціальних мережах. Недавно в американській пресі я прочитав блискучу статтю про закономірність, яка ще десять-двадцять років тому чітко діяла в суспільній системі: якщо хтось вихопився з дурнуватою тезою, достатньо було двох-трьох авторитетів, що виступили б із спростуванням, і вже ніхто в ту дурницю не вірив. Тепер, коли один запостив на фейсбук цілком мудру думку, а другий — або цілковитий фейк, або дурницю, в яку він щиро вірить, починається дискусія. І обов'язково знаходяться люди, яким подобається друга, дурнувата теза. Вподобання, поширення, «підтримую його» — і все, дурницю леґалізовано.

Не можна, щоб світ залишався в такому стані. Мусять знайтися лідери, які будуть приймати правильні рішення, і вони мають приймати ці рішення на основі правди.


*Думки, виголошені на зустрічі в межах Зимової школи лідерства, яка 10–14 січня 2017 року тривала в Інституті лідерства та управління Українського католицького університету.
До публікації підготувала Анастасія Стьопіна
03.02.2017
http://zbruc.eu/node/61837

Пока без драк: на Тернопольщине церковь ушла от Кирилла к УПЦ КП

Найбезглуздіше, що вигадали російські пропагандисти про Європу у 2016 році
11 Лютий 2017


Політична карикатура Євгенії Олійник


Президент РФ Володимир Путін стверджує, що то не в його країні, а в Європі провідні медіа ведуть інформаційні війни і стали інструментом маніпуляції громадською думкою.

Тим часом прокремлівська фабрика дезінформації працює понаднормово на те, щоб підірвати основи європейської демократії, пишуть у своєму блозі Якуб Янда та Ільяс Шарібжанов з Аналітичного центру «Європейські цінності».

Упродовж 2016-го російські ЗМІ активно просували ідею, що європейські політики не дослухаються до простих людей, акцентували на розбіжностях між державами-членами ЄС, натякали, що європейці не допоможуть Україні. Така інформаційна атака на Європу, переконані Янда та Шарібжанов, може мати для неї серйозні довгострокові наслідки, проторюючи шлях до влади політикам і партіям, що виступають проти ЄС. Тож експерти вважають за необхідне виокремити основні наративи, створені офіційною Москвою, й розвінчувати перелічені нижче міфи.

Міф 1: Європейці хочуть визнати Крим російським, та високопосадовці ЄС не дають

Рішення регіональної ради в Італії про «визнання» анексії Криму стало доволі гучною новиною для рупорів російської пропаганди. Розповіді про це мали наводити на думку про поступову відмову Європи від статусу-кво з санкціями.

Те, що місцева влада в Італії висловилася за те, щоб Крим був визнаний російським, презентували як голос народу на противагу позиції єврочиновників. Але навіть якби європейці дійсно хотіли визнати Крим російським, то це потрібно було б робити на національному рівні, а не на рівні місцевої громади, чий вплив на міжнародній арені практично нульовий.

Міф 2: Україна – не Європа

Офіційний телеканал російських військових «Звезда» опублікував матеріал із посиланням на інтерв’ю міністра внутрішніх справ Польщі, в якому мовиться, що та планує побудувати стіну, щоб не впускати на свою територію українських біженців.

Проте насправді в тому інтерв’ю ні про яку стіну взагалі не йшлося – лише про зміцнення прикордонної служби Польщі.

Тут експлуатують подвійний наратив: європейці виявляють ворожість щодо України, а це означає, що Україна належить до «російської сфери», а не загальноєвропейської сім’ї; водночас існує складна і неоднозначна історія польсько-українських відносин, яка лише посилює ідею російсько-української єдності, мовляв, Росія та Україна більш споріднені за мовою, культурою і релігією, ніж Україна та Польща.

Міф 3: Латвійці – невиправні фашисти

У смерті російського військового Арсена Павлова на прізвисько «Моторола», який здобув визнання як один з найбільш помітних сепаратистських бойовиків на Донбасі, звинуватили латвійського кілера.

Тиражуючи це повідомлення, російські ЗМІ підкреслювали роль, яку латиші зіграли в історії Росії, згадуючи латиських стрільців, які боролися на боці більшовиків у перші роки після більшовицької революції 1917 року в обмін на незалежність своєї країни. Російські ЗМІ полюбляють нагадувати своїй аудиторії, що латиші вбивали росіян або за влади більшовиків, або як члени військ Ваффен-СС, щоб делегітимізувати і, можливо, навіть знеособити їх як невиправних фашистів. Хай там як, а повідомлення про те, що «Моторолу» вбив громадянин Латвії, виявилися сфальшованими.

Міф 4: Через міграцію Європа стоїть на порозі Армагеддону

Імміграцію у Європу зображають як силу зла, що незабаром знищить «слабкі» європейські країни. Наприклад, провідний у Росії державний телеканал «Россия-1» порівняв новорічне насилля іммігрантів над місцевими жінками у Кельні з «Кришталевою ніччю» німецьких нацистів.

Російські ЗМІ намагалися не змарнувати нагоди наголосити, що правопорушники мали статус біженців або іммігрантів, навіть якщо вони насправді були громадянами ЄС. Наприклад, громадянин Болгарії, який ударив жінку в берлінському метро, був згаданий як «араб», що не відповідало дійсності.

Найбільш резонансним був фейк про російськомовну дівчину на ім’я Ліза, яку нібито зґвалтувала банда біженців. Ця історія запустила цілу кампанію з участю російських ЗМІ, російськомовної меншини в Німеччині і міністра закордонних справ Росії з тим, щоб «викрити» нібито спроби уряду канцлера Анґели Меркель завуалювати злочини, які коять біженці та іммігранти.

Насправді ж цю історію, яка виявилася неправдивою, поширила сумнівна Facebook-група Anonymous.Kollektiv та веб-сайт Asylterror, що висловлює негативні коментарі на адресу біженців. Історії з цих двох джерел дещо відрізнялися одна від одної, а пошуки згаданої в них жертви виявилися безрезультатними. Згодом берлінська поліція спростувала ці повідомлення.

Міф 5: У міграційній кризі винні Меркель, Олланд і ЄС

Історія про зґвалтування австрійського хлопчика іракськими іммігрантами чимсь схожа на кампанію Росії проти Німеччини і політики Меркель. Цього разу російський телевізійний «Первый канал» повідомив, що обвинувачений був виправданий австрійським судом, тому що він «не зрозумів», чи хлопчик був згодний на статевий акт, через недостатнє знання обвинуваченим німецької мови і його «сексуальну надзвичайну ситуацію». Австрію зобразили тут як жертву нерозумної європейської політики.

Це ще один приклад кримінальної справи, деталі якої перекручуються каналами кремлівської пропаганди й використовуються для досягнення його політичних цілей. Насправді ж обвинувачений у зґвалтуванні залишається під вартою, поки не почнеться повторний розгляд, в якому йому світить ще суворіше покарання.

Міф 6: Вбивство парламентаря з Британії Джо Кокс здійснили, щоб розгойдати ситуацію довкола референдуму про Brexit

Російський «Первый канал» порівняв убивство парламентаря з Британії Джо Кокс зі вбивством Бориса Нємцова в Москві, натякаючи, що, ймовірно, до смерті політика, яка загинула незадовго до референдуму про Brexit – вихід Великобританії з ЄС, – мав стосунок уряд цієї країни. Інцидент буцімто мав схилити громадськість проголосувати за те, щоб країна залишилася у складі ЄС.

«Первый канал» вочевидь знову вдався до теми «сакральної жертви», схожої на ту, якою він послуговувався, коли пояснював причини вбивства Бориса Нємцова і Олександра Литвиненка, звинувачуючи західні спецслужби у спробах дискредитувати Росію. У цьому випадку, за версією російських медіа, метою було дискредитувати кампанію за Brexit. Однак доказів цього нема. До того ж, як показали результати самого референдуму Brexit, вбивство не мало визначного впливу на думку суспільства, тож це лише додає сумнівності цій конспірологічній теорії.

Над матеріалом працювала Ярослава Куцай
http://www.radiosvoboda.org/a/28302791.html

        Державний концерн "Укроборонпром" розробив новий тип ракетного озброєння калібру 57 мм для використання військово-повітряними силами України. Ракети призначено для ураження наземних цілей і спроектовано для озброєння ударних вертольотів і літаків.

      

        За 2016 рік завод "Авіакон" відремонтував і модернізував для української армії більше двох десятків військових вертольотів. Під час цієї модернізації вертольоти були оснащені сучасним комплексом захисту "Андрос". 

      Європейська кіноакадемія виступила на захист українського режисера Олега Сенцова, 

     котрого незаконно засудила російська окупаційна влада.

Власний експеримент з українізації мого суржика.

ОФІЦІЙНО Я РОЗМОВЛЯЛА РОССІЙСЬКОЮ
До революції гідності доводилось мені інтерв’ю давати на телебаченні і я давала їх… російською. Мені просто було соромно за мою українську. Я народилась і виросла в Київській області. А в регіоні де існує максимальна лояльність до російської мови, як правило, русизмів буде більше, так було в нас. Порєбріки не сплять і працюють сотнями років над знищенням нашої мови, культури, привласненням собі нашої історії і знищенням України взагалі. Зараз це для мене очевидно вже в кожній дрібниці. Хоча насправді дрібниць у цій війні нема і навіть незначні утиски української мови вибачати не варто, ми ризикуємо бути знищеними як нація. Неправдоподобно звучить ге ж? Десь так само неправдоподобно як «у вас скоро Крим відіжмуть», «Донбас матиме окремий статус», «Україну розвалять на три частини». Але ці ризики вже настільки стали реальністю, та ще й частково вже втіленою, що питання мови для мене беззаперечне і принципове.

З ЧОГО ПОЧИНАЛАСЬ МОВНА БОРОТЬБА — З СОБОЮ
Я вже три роки не маю, як раніше, звички переходити на російську з російськомовним співбесідником і, о диво! мене все одно всі розуміють! )) Більше того, якщо поважають, то ще й на мою мову переходять, а якщо не поважають то на фіг ти мені впав аби говорити твоєю. На моїх телефонах та комп’ютерах в інтерфейсі встановлено українську мову. Я більше читаю україномовних текстів ніж російськомовних, теж щоб відучити мозок від русизмів. ЦЕ не дрібнички! ЦЕ привчає мозок думати та говорити українською частіше. це врятує українців в нас самих. І, так, це непросто, щоб зломати багаторічну роботу КГБ проти нас, то доведеться реально зусилля прикласти та змушувати себе до цієї боротьби. Рекомендую. Російська для українця більше не в фаворі, тепер це хвороба, яка піддається самолікуванню.

В мене ще залишилась купа русизмів, так само і в моїй родині, але ми намагаємось виправляти один одного і вважаємо, що цю роботу над собою обов’язково треба робити. Таку ж роботу проводять у своїх родинах мої інструктори, бійці та друзі.

ВІТАЛІЙ «БУБОЧКА» УКРАЇНОМОВНИЙ АГРЕСОР
Наш топограф Віталій, агресивний патріот, родом з козацтва, розповідав, що в нього вся родина російськомовна і росте маленька дитина. Усі мають усвідомлення що дитинка повинна розмовляти українською, тому окрім мовної роботи над собою вдома, дівчинка піде в україномовний дитячий садок і я знаю ЩО Віталька зробить, якшо не приведи Боже трапиться дітям російськомовна вихователька )))

ТЕПЕР ЛЬОХА А НЕ ЛЁХА
Мій товариш, Олексій Арестович, російськомовний популярний блогер, військовий аналітик та просто кльовий батько своїх маленьких дітей, неочікувано для всіх почав писати українською. Хоча він настільки зірка, всі звикли шо в нас птахи такого польоту не вважають за необхідне змінювати свою мову а, як правило, пишуть про те, що це не має значення в нашій боротьбі. Має! І Олексій ще раз довів справою своє стратегічне цікаве мислення. Він завжди бачить Україну в розрізі століть і чудово розуміє ціну української мови на наших теренах. Якщо він перейшов на українську, це для мене одне з підтверджень небезпеки лояльного ставлення до російської мови.

Я НА БОЦІ РОСІЙСЬКОМОВНИХ УКРАЇНЦІВ
Я дуже часто стою на боці російськомовних бійців, в мене багато російськомовних інструкторів, які відмінно підготовили хлопців до бойових дій, Більша частина командирів теж російськомовні, але вони пройшли цю війну, були в оточеннях та полоні, то дійсно українські герої і я їх підтримую з тієї причини, що знаю — своїх дітей вони виростять справжніми українцями, бо на власній шкурі відчули рузькиймір і ми всі маємо надію і робимо тепер свідомий вибір аби наші діти виросли не такими мовно-покаліченими, якими ростили нас.

СПІЛКУЙТЕСЯ ЗІ МНОЮ УКРАЇНСЬКОЮ, БУДЬ ЛАСКА!
Щоб допомогти російськомовним родинам, МИ МОЖЕМО СПІЛЬНО ПРОВЕСТИ ДЕЯКУ РОБОТУ. Бути пильними і вимагати україномовних викладачів в дитсадках, школах, ВУЗах та держустановах. ЦЕ в обов’язковому порядку. А коли є час та натхнення то й вимагати в кафешках та інших розважальних закладах аби до вас мали повагу та спілкувались з вами українською.

ХАТА ЗКРАЮ — НЕ КАНАЄ!
Звісно бажання самої людини спілкуватись тією чи іншою мовою відіграє ключову роль, але кожен з вас в змозі свої 5 копійок вкинути в українізацію України і результат не забариться. НАЙБІЛЬШИЙ НАШ ПРОКОЛ — «ЦЕ НЕ МОЯ СПРАВА», саме через це знайдеться той, хто підгребе всі наші справи під свої порєбріки. Не будьте байдужими, поправляйте один одного.

РЕЗУЛЬТАТИ МОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ
Тепер! мені складно спілкуватись російською! Чесно. Мені кілька разів доводилось перейти на цю мову з іноземцями і я… туплю… я дуже жорстко туплю згадуючи слова. Це так само як було до революції з українською. Це для мене вже маленька перемога. Лишається тільки підчистити мову від русизмів… і дозубрити англійську )))) не хочу я ніде на російську переходити. Так от. Принциповість має бути у всьому, що стосується боротьби з окупантами. Бо де тонко там і рветься, як тільки ворог чує слабкість в сигменті мови, він вдаряє по ньому і вже чеше з танками спасать рузькомовний мір.

Буде трохи важче ніж ми сподівались але ми справимося.
Слава Україні!

Які регіони дійсно годують Україну, і які з них приносять найбільшу валютну виручку.
П'ятниця, 10 лютого 2017

Ще не так давно частина українців була твердо переконана в тому, що "Донбас годує Україну". Цей міф народився із тих міркувань, що переважно на Сході зосереджена промисловість.

Подібні тези раніше звучали на бізнес-форумах, з найвищих політичних трибун та навіть в урядових кабінетах, робочий клас вбирав ці меседжі як губка. А потім виявилося, що "годувальник Донбас" отримував з держбюджету майже вдвічі більше, аніж відраховував.

Ще один аргумент на користь такої риторики — метал, руда і продукція хімпрому, які також переважно вироблялися в східній частині країни, були основним постачальником валюти в Україну.

Проте часи змінилися і "металевих" мільярдерів замінили "аграрні". Починаючи з 2014 року пальма першості належить аграрній галузі. І зараз витягують український експорт з прірви уже не корисні копалини, а продукція, вирощена на землі.

Темпи зростання фантастичні. За словами заступника голови Мінагрополітики Ольги Трофімцевої, експорт українських аграрних та харчових продуктів перевищив 15,5 млрд доларів за минулий рік —  42,5% від загального експорту країни. У 2015 році — 38%, у 2014 — 31%.

Отже, Україна з кожним роком все більше перетворюється на справжню аграрну країну. З новими героями і "годувальниками". Тож ЕП вирішила нарешті дати відповідь на хвилююче питання "які регіони дійсно годують Україну?"

"Зернові" монстри

У 2015-2016 маркетинговому році Україна встановила декілька нових рекордів. Перший — експорт 39 млн тонн зерна, попередній рекорд у минулому сезоні був побитий на 13%. Ймовірно, що ненадовго, адже у сезоні 2016-2017, за прогнозами уряду, це досягнення  буде перевершене.

Врожай — рекордні 65,9 млн тонн. Лідери у зборі зернових — Полтавська та Вінницька області. На їх території виростили 17% усіх зернових країни за 2016 рік. Хоча, насправді, частка цих регіонів у вирощенні зернових, навіть порівняно з 2013 роком, суттєво не змінилася — вони традиційні лідери галузі.

Що ж до Полтавщини, то її мешканцям уже можна висувати свого кандидата на посаду президента і створювати свій клан. Враховуючи, що на території області чимало нафтогазових свердловин і гірничо-збагачувальні комбінати, Полтавщина може оголошувати себе "першою" годувальницею країни.  

"Олійниці" країни

Однією з найбільш вагомих складових аграрного експорту є зовнішня торгівля соняшниковою олією. Протягом 2011-2016 років питома вага цієї продукції в загальній структурі експорту товарів і послуг з України збільшився з 4,6% до 10,2%.

Лідери у вирощенні соняшнику — Харківська, Дніпропетровська, Кіровоградська та Миколаївська області. Тут у 2016 році виросло майже 40% українського соняшнику.

Недарма саме компанія "Кернел", для якої експорт олії є ключовим бізнесом, була першою українською компанією, яка з початку війни зуміла розмістити єврооблігації — на 500 млн доларів.   

Хто годує Україну овочами  

2016 рік у зборі овочевих культур не став рекордним, зібрали врожаю наші аграрії на 2,2% більше, ніж минулого року. Одноосібним лідером тут є Херсонщина. Після окупації Криму її частка у вирощенні овочів зросла з 11,8% до 13.6%. Факт її лідерства вже давно широко використовується в рекламі продукції з помідорів.

Картопляний край

"Досить скиглити, беріть лопату і садіть картоплю, капусту…". Цей відомий вислів належить великому "класику" — екс-прем'єру Миколі Азарову. Тоді, весною 2011 році, коли його перебуванню в Україні нічого не загрожувало, він розповідав журналістам, як з жінкою в городі вирощує картоплю.

Пізніше журналісти з Forbes.ua виявили, що у сім'ї Азарова є інтереси в картопляному бізнесі, а в селі Семиполок Чернігівській області у екс-прем'єра є потужності для зберігання картоплі на 10 тисяч тонн.

Урожай картоплі, яку так полюбляв "копати" Азаров, цього року в Україні виріс майже на 5%. Але все одно менше, ніж в тому ж 2013 році. Лідери з вирощення картоплі — Вінницька, Київська та Львівська області. У цих областей у 2016 році зібрано близько 23% української картоплі. Однак, не варто забувати, що в Україні широко розповсюджене непромислове вирощення картоплі.

Цукрові лідери

Знову Вінниччина і Полтавщина в авангарді. Тут було зібрано 34% урожаю цукрового буряка 2016 року. Урожай цукрового буряку у 2016 році виріс порівняно з іншими культурами найбільше — на цілих 34,3%.

2016 рік став рекордним за багатьма показниками. До рекордного показника з експорту зернових та соняшникової олії додалася найбільша за всю історію цифра з експорту цукру — майже 466 тисяч тонн.

Україна продовжує нарощувати експортний потенціал. І якщо згадати, що аграрна продукція є основним експортним товаром України, то виходить, що "годують" Україну Вінницька і Полтавська області— як валютною виручкою, так і хлібом з олією.

Роман Кириченко
http://www.epravda.com.ua/publications/2017/02/10/620112/