Текст цей, взагалі-то, писався у якості величезного коменту на черговий "фактчекінг", який кидають на стіл, як козирний туз, численні "газові експерти", яких з кожним роком стає все більше і більше. Будь-ласка, правильно зрозумійте мету цих людей, з якими ви стикались, чи обов'язково зіткнетесь найближчим часом (опалювальний сезон все ближче, і треба терміново якось пояснити, чому населення повинно платити ще більше).

Їм не цікаво обмінятись думками. Їм не цікаво знайти істину. Їх, за великим рахунком, навіть факти не цікавлять. Їм всім поставлена велика надзадача:
- пояснити, чому громадяни газовидобувної країни повинні платити за газ стільки ж, скільки платять країни, де газу зроду не було, і чому попри всі бравурні реляції про зниження споживання газу цифри в газовому балансі стоять, як заморожені;
- перекласти всю вину за подібний економічний абсурд на Юлію Тимошенко, тому що на виборах люди у нас звикли "карати винних", а тому необхідно, щоб "карали" Тимошенко, і тоді нинішні можновладці зможуть зайти на іще одне коло у владу.

Ось чому ви так багато чуєте за контракт 2009 року. Ось чому вам детально розкажуть, як Тимошенко торгувала газом в 90-ті роки (фірма ЕЕСУ припинила свою діяльність на газовому ринку в 1997 році - цього року будемо відзначати 20-річчя). Ось чому вам будуть розповідати, як героїчно долають "неоліберали" важкий "популістичний спадок" уряду Тимошенко. Але жоден з них не прохопиться деталями чинних контрактів, і тим паче буде уникати реальних цифр, які описують стан вітчизняної газової галузі.

Хотів також би нагадати тим своїм читачам, які погано пам'ятають "епоху діалектичного матеріалізму", або просто тоді ще не народились - комуністи завжди всі негаразди пояснювали "важким спадком царизму", і до самого краху СРСР потужності країни порівнювали з 1913-м роком. Нинішні "неоліберали" в цьому плані нічим від них не відрізняються. Помінялись тільки дати і мармизи, а риторика і аргументація та ж сама.

Нормальний же економіст знає - ніяких "наслідків" через сім років після втрати влади бути в принципі не може. Це завжди наслідки безпосереднього попередника у владі, який правив не менше року. Таких у чинного прем'єр-міністра два - Микола Янович Азаров та Арсеній Петрович Яценюк. Очевидно, їх правління взагалі не мало ніяких наслідків, бо при згадці про їх діяльність у фейсбучних "ікспердів" чомусь відбирає мову.

Крім того, газовий бізнес в Україні - це завжди "бізнес президентів" з часів Кучми, і закінчуючи нинішним "залізним гетьманом", як найбільш ласий шматок економіки.

А тепер дозвольте мені дати відповідь на "газовий фактчекінг". Оригінал ви знайдете ось тут:
https://voxukraine.org/…/velyka-gazova-superechka-na-shyst…/

* * *

1) Достатність газу українського видобутку для українського населення.

Перш за все, слід зауважити, що Україна уже два роки не має достовірного газового балансу. Прописом: ДВА РОКИ. Останній газовий баланс в країні було прийнято в 2015 р.. З того часу газові баланси не прогнозувались і не затверджувались. Більше того, навіть цифри газового балансу від 2015 р., затвердженого розпорядженням № 410-р від 15 квітня 2015 р., викликають сумнів - тому що в його статтях є дуже дивні узагальнення. Подивіться, будь-ласка, самі:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/410-2015-%D1%80

Зверніть увагу спочатку на саме розпорядження. Згідно п.2 ч. 3. імпортований газ до нас "надходить" зі Словацької Республіки. Ця країна не має свого газу, її власний видобуток не покриває і 3% власних же потреб. Зате вона є транзитним хабом, через який в Европу йде... дві третини російського газу, причому через ужгородську гілку української ГТС. Це - єдина труба, яка веде з України в Словакію. Тобто, вищезгаданий документ фіксує першу брехню нинішнього газового балансу України - попри бравурні реляції "Нафтогазу", ми й досі купляємо російський газ по все тій же самій "заміщувальній" схемі - коли російський газ розподіляється по східним областям, а з ПХГ в Словакію "взаємозаліком" поступає така сама кількість українського газу. Ніякого реверсу в природі немає, тому що не можна трубу один день вмикати в аверс, а на наступний день - в реверс. Так уже пробували в 2008 р., під час газової війни, і чудом уникнули техногенної катастрофи.

Цей висновок ми доведемо дуже простим чином - згадавши, що 5 вересня 2013 р. було укладено договір про "віртуальний реверс" між словацьким оператором Eustream та "Нафтогазом". Він передбачає відбір Україною газу, який постачається в Словакію, який потім "компенсується" німецькою компанією RWE:
http://nbnews.com.ua/ru/news/98709/

Фірма Eustream є довгостроковим партнером Газпрома, який має монополію на поставки російського газу з Словакії, причому контракт заключено до 2050 р.
http://interfax.com.ua/news/economic/415277.html

З RWE складніше. Мало кому відомо, що протягом 2014-2015 рр. компанія RWE пройшла процедуру "розукрупнення", і була поділена на кілька компаній (порушувала антимонопольне законодавство). RWE Dea, яка займається видобутком нафти і газу, тепер повністю контролюється інвестиційною компанією LetterOne російського олігарха Михайла Фрідмана. Сама RWE на сьогодні практично не продає газ, зосередившись на енергетичному бізнесі - RWE International володіє вугільними, газовими та атомними електростанціями, а Innogy - "зеленими" енергетичними потужностями. Неважко зрозуміти, яка саме компанія "компенсовує" словакам "віртуальний реверс".

Т. ч. ось вам перша брехня вітчизняного газового балансу. Схема Фірташа по експорту українського газу по "справжній ціні" досі діє. Українському же споживачу постачається 100% імпортний газ, ціна якого досі формується в "Газпромі", і містить "політичну націнку", з якої фінансуються всі спецоперації РФ - в тому числі й війна на Сході. Докажемо це твердження тим, що починаючи з 2015 р. Україна почала імпортувати з Словакії рекордні кількості газу:
http://www.pravda.com.ua/rus/news/2016/10/24/7124592/

При цьому споживання газу щороку зменшується на 4-5 млрд. кубів газу. Про це свідчить навіть офіційна статистика, і станом на 2016 р. українські громадяни споживають 16,47 млрд. кубів газу.
http://saee.gov.ua/uk/news/1139

Це ми, причому, ще не рахуємо падіння української промисловості. Хімічна, наприклад, тільки офіційно просіла на 67% - а це найбільш газоємна галузь. Тоді який сенс в таких рекордних закупівлях в Словакії? Вони мають сенс лише в тому випадку, коли весь український газ законтрактовано на експорт, а населенню постачається 100% імпортний газ. Очевидно, саме це і є причиною, чому з 2015 року Україна не затверджує і не прогнозує газовий баланс. Тому що, якщо його чесно скласти, все вищевикладене доведеться визнати, а заодно - і те, що ніякого "енергетичної незалежності", начебто досягнутої Яценюком та Гройсманом, в природі не існує.

Звернемо також увагу на дуже дивне положення, яке була прийнята Кабінетом Міністрів Арсенія Яценюка:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/758-2015-%D0%BF

Ним встановлюється, що продавати газ населенню має право тільки "Укргазвидобування", а решта газовидобувників мають право продавати газ кому завгодно на комерційних підставах. Так от, саме ця постанова створює "схему Онищенка", яку іще рік тому не згадував тільки лінивий. До речі, рекомендую перевірити, хто хоча б отримав підозру в злочині по справі Онищенка. Правильна відповідь: НІХТО. Тому що якби почали розкручувати цю справу, то виявилось би, що Онищенко діяв суто у відповідності із цією постановою, і саджати треба Арсенія Петровича.

Справа в тому, що є така штука як "договір спільної діяльності". Придумав такі договори М. Я. Азаров, для того, щоб "свої" підприємства Партії Регіонів газ отримували не по ринковій ціні (її мало платити тільки населення), а по собівартості, плюс - додатковим бонусом можливість продавати цей газ на експорт (зараз лише по квотам, а в часи Азарова можна було і прямо - існувала відповідна постанова):
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1360-2011-%D0%BF

До речі, договори спільної діяльності досі діють. Це окрім контрактів на "експериментальне буріння", яке насправді є таким же комерційним газовидобуванням, просто не обліковується як видобуток. Більше того, Кабмін ще й скасував в 2016 р. ліцензування експорту газу (ліцензія дозволяла хоч якось взяти за хвіст спритних вітчизняних "газовиків"):
http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd?docid=249634792

Так от, офіційно експортна квота завжди дорівнювала нулю, і записувалась в газовий баланс. А тепер газового балансу у нас нема, відповідно, по схемі спільної діяльності можна спокійно через контрольовану біржу продавати видобутий газ комерційним споживачам, в тому числі й закордонним операторам. Або й українським споживачам, внаглу. Ось так, наприклад:
https://www.facebook.com/viktoriya.voytsitska/posts/318816491575914

По цим схемам з українського газовидобутку "уводять" від 3 до 4 млрд. кубів газу щороку. Після чого, звісно, газу починає різко "не вистачати".

Таким чином, коли вам говорять, що у Тимошенко правильні цифри, але "неправильна інтерпретація", візьміть "експерта" за гудзик, та й спитайте у цього мудрагеля, як можна "правильно інтерпретувати" відсутність в Україні газового балансу як такого? Якщо такий баланс є - чому він не публікується і не затверджується Кабміном, як положено. А якщо нема - то звідки ви знаєте, що наведені "фактчекерами" цифри відповідають реальності?

Вячеслав Ільченко

Почнемо із "вільного ринку". Вважається, що виробник повинен продавати товар лише максимально платоспроможному споживачу, а у кого грошей нема - той перетопчеться, або знайде потрібну суму. Тому продавець має право поставити на цінник максимально можливу ціну. Проблема в тому, що ринок не є однорідним - він завжди стратифікується по платоспроможності, і споживачів, здатних платити максимальну ціну - завжди не більше 20%. Це емпірична оцінка, яку вивів сто років тому Вільфредо Парето - ми про неї уже якось говорили.

Таким чином, коли "вільний продавець" ставить максимальну ціну, він сам собі стріляє межи очі. Тому що поки він бореться за 20% найбільш платоспроможних, його конкуренти знизять ціни і "візьмуть" 80% ринку, де "на круг" виходить більший прибуток. Зрештою, і оті 20% найбільш платоспроможних "вільний продавець" втратить і вилетить в трубу - бо вони не ідіоти, і підуть туди ж, куди й 80%. Далі історія повториться, аж поки не буде виявлена зважена ціна, яку може безболісно сплатити як мінімум дві третини ринку, і при цьому не лишити виробника без прибутку.

Отже, вільний ринок попиту і пропозиції завжди об'єктивно призводить до зниження ціни.

Ось приклад. В 90-ті роки за вказівкою Джеффрі Сакса в РФ була організована енергетична біржа. Юлія Тимошенко дуже багато може розказати за цей досвід, бо приклала руку до її організації. Так от, ця енергетична біржа показала реальну конкурентну ціну російського газу - 70 доларів. Після чого біржу різко закрили, бо така ціна була "шкідлива для національної безпеки".

Путін цей досвід врахував, як і решта пострадянських царків. Ось чому в жодній пострадянській країні немає енергетичної біржі, немає конкурентних торгів, і немає вільного ринку попиту і пропозиції, а всі страти ринку прирівнюються до максимально платоспроможного і директивним порядком (по суті рекетом) змушуються до сплати максимальної ціни. Саме це і є формулою успіху так званої "путіноміки", яка є еталоном пострадянської економіки.

Тому, коли при вас "іксперд" белькоче про "вільний ринок" і поряд-таки говорить, що на вільному ринку має платитись максимальна ціна, одразу знайте - перед вами адепт путіноміки.

Наступним елементом "ікспердної аргументації" є поняття "opportunity cost", яке витягається тоді, коли не допомагають апеляції до "вільного ринку".

Суть цього терміна проста, як валянок. Це аукціонний тип ціноутворення. Продавець заявляє, що у нього є покупець (скажімо, Д. Ф.), який готовий прямщас купити весь газ по ціні 200 доларів за тисячу кубів. Щоб отримати цей газ, український споживач повинен "зацікавити" продавця більшою ціною, аби компенсувати йому втрачену вигоду.

Такий тип ціноутворення уже впроваджувався в Аргентині на зерно. Там точно так само зернотрейдери заявили, що вони можуть все зерно продати на біржі за баснословну ціну, а населення має "зацікавити" їх більшою ціною. А населення таких грошей фізично не мало, і сплатити не могло. Тому зернотрейдери загнали все збіжжя за кордон, і в Аргентині, аграрній країні, в кінці XX ст. розпочався справжній голод і гуманітарна катастрофа, яка скінчилась мало не громадянською війною.

Тому в жодній нормальній країні світу ви не знайдете аукціонного ціноутворення з компенсацією недоотриманої вигоди. Знову ж таки, той же Джеффрі Сакс приділяє цьому чималий кусок своєї роботи "Кінець бідності".

Це - концептуальне заперечення принципу "opportunity cost". А є іще юридичне. Зверніть увагу на ось цей оглядовий лист Вищого Господарського Суду (п. 3) від 14 січня 2014 р.:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0020600-14

В ньому міститься тлумачення, як необхідно виносити рішення в справах про стягнення недоотриманого прибутку. Так ось, Вищий Господарський Суд постановив три важливі речі:
- в процесі розгляду такої справи суд повинен достеменно встановити, чи дійсно позивач міг отримати заявлений прибуток;
- пред'явлення вимоги на компенсацію недоотриманого прибутку покладає на позивача обов'язок довести, що ця вигода не є абстрактними теоретичними обчисленнями, а дійсно могла б бути отриманою позивачем;
- відшкодуванню та компенсуванню підлягає тільки та частина недоотриманого прибутку, яка реально могла б бути отриманою позивачем, і яку він не отримав з безпосередньої вини відповідача.

А тепер давайте згадаємо ціноутворення на український газ. В його основі лежить твердження, що український газ має продаватись по ціні франкфуртського хаба - бо буцім існує можливість його там продати більш платоспроможному споживачу.

Штука в тому, що такої можливості немає. Для того, щоб вийти на світові газові хаби, треба бути членом організації під назвою Gas Exporting Countries Forum (GECF). Це такий своєрідний картель, який об'єднує всі країни-експортери газу, і балансує ринок, щоб не допустити різких коливань цін.

Так ось до цього картелю входить багато країн. Навіть Венесуела, де немає зараз легітимного уряду, і Екваторіальна Гвінея, де немає економіки як такої - це чисто сировинна країна-лімітроф з царком-диктатором на чолі. А от України там нема. І не беруть уже двадцятий рік поспіль.

Справа в тому, що по критеріям GECF Україна не може мати статус експортера газу. По-перше, за офіційними даними видобуток не покриває власних потреб. По-друге, Україна імпортує значні обсяги газу. По-третє, справа Фірташа показала всьому світу, що українські "газовики" - це злочинці-контрабандисти, які відкрито і нагло обдирають свій власний народ.

Це однозначно закриває їй двері на світові газові хаби - і єдиний спосіб для нас продавати там газ - "заміщувальні схема", коли наш газ за допомогою прокладок перетворюється на "польський", "угорський" чи "російський". Ось для чого потрібні такі складні схеми: нашим газовикам дуже хочеться стати міні-Газпромом, але позаяк їх на ринки не пускають на гарматний постріл, вони себе ведуть, як сільський дядько, який бодяжить паленку денатуратом, і втихаря продає біля дороги. І при цьому думають, що про це нікому не відомо, і в тюрму їх не посадять.

Так що, коли при вас знову хтось заведе мову про "вільний ринок" та "opportunity cost", візьміть того "іксперда" за гудзик і спитайте - скільки лотів українського газу (без "заміщувальних" личок) було продано на світових хабах. Ніскільки? Тоді будь-ласочка, затусуйте назад "ціну по франкфуртському хабу" туди, звідки ви її витягли - і дійте так, як цивілізовані країни. Утворюйте енергетичну біржу, стратифікуйте ринок, приводьте в порядок ціноутворення...

Вячеслав Ільченко

Ми ще не знаємо, що автори прийнятої до впровадження концепції нової школи зроблять з математикою і хімією (з фізикою також достеменно не знаємо, бо наразі нам пропонуються лише чернетки суперечливого характеру). А проте, відомо, які важливі міжпредметні зв’язки та кореляція в часі при викладанні взаємопов’язаних предметів. Тому повної картини, як збираються навчати наших дітей та онуків, суспільство не має. Чому ж усі зацікавлені так розхвилювалися? Спробуємо розібратися.

По-перше, всі реформи в освітній сфері, започатковані ще в дев’яності нинішнім двічі академі-ком Василем Кременем під облудним гаслом «гуманітаризації», погіршували авторитет природничих наук, рівень володіння предметом після закінчення школи та мотивацію учнів до і під час навчання. А оскільки побутове застосування різноманітних складних гаджетів, зроблених на базі сучасних фізичних знань, дається дітям досить легко (для цього їх на Заході такими й виробляють!), то в молодого покоління виникає хибне ставлення до них, ніби їх надала якась вища сила, котра забезпечить постійний супровід та вдосконалення гарних іграшок. Сучасна історія знає подібні випадки. Це називається культом карго.

Отже, що поганого в новій концепції, на мою скромну думку? Висловлю винятково свої міркування, бо точка зору УФТ добре відома та розійшлася серед ЗМІ.

Головна вада останнього пакету реформ полягає в тому, що він знищує рівні можливості отримання освіти для однолітків. Той, кому директор або керівник райвно нав’язав «гуманітарний» (насправді — ніякий) профіль, не зможе згодом почуватися повноцінною людиною в складному сучасному світі. Навіть якщо він (вона) отримає недолугу вищу гуманітарну освіту (майже всі вищі навчальні заклади країни надають саме таку), знань це не додасть. Твердження педагогічних бонз про те, що фізична освіта в 7—9-у класах має вищий рівень, ніж пропедевтичний курс радянської школи, є нахабною брехнею. Обсяг, вибір розділів, рівень викладу, математичний апарат (наразі занадто спрощений, бо в цих класах з математикою така ж катастрофа) — все гірше, ніж колись, 50 років тому, а сучасна фізика набагато складніша за тогочасну. Тому до старшої школи діти, в кращому випадку, набудуть знання в обсязі природознавства п’ятого-шостого класів радянських часів. Чому змінюються пори року, вони не знатимуть, як не знає більшість українського населення й досі.

Отже, після цього поверхневого навчання дитина (власне, вже підліток у процесі статевого визрі-вання) потрапляє до старшої школи, де їй буцімто викладатимуть розширене природознавство в дусі політично коректного курсу «Людина і природа». Тут виникає низка питань. Перше — хто готуватиме програму курсу й підручники? Очевидно, по шматочках: щось фізики впишуть, щось — хіміки, щось — біологи. Потім зберуться та нашвидкуруч припасують одне до одного. Або механічно об’єднають окремі шматки без зв’язку. Маленькі шматки, бо предмет аж ніяк не профільний!

Ті ж самі педагогічні гуру стверджують, що знання в учня вже є (згідно з програмою 7 —9-х класів!). Але насправді він (вона) вже все забули. Колись, у радянській школі, яку так зневажають чільні вітчизняні педагоги сучасності, після пропедевтичного курсу було повторення, а вже потім починався основний концентр, підтриманий базовою математикою. Нагадаю, що математика включала алгебру, геометрію та тригонометрію! Тепер тригонометрію взагалі відправили на смітник під луддистським гаслом: «Нащо дитині синуси, а тим більше — арксинуси?».

Натомість алгебру й геометрію об’єднали в скромну «математику», вихолостивши зміст і дух останньої. Тому розмови про теорію відносності без перетворень Лоренца, теорію електромагнітного поля без математичного (простенького!) пояснення, що таке хвиля, не кажучи вже про геометричну та фізичну оптику, залишаться пустопорожнім базіканням. Такий курс і справді нікому не потрібен.

Уявімо собі, що сільський хлопчик закінчить таку опорну гуманітаризовану школу, куди бігатиме взимку за 5 кілометрів, бо шкільні автобуси по розбитих шляхах не їздять. А далі піде він до війська (я особисто не бачу кінця війни, як не придивляюся), де оптичні прилади зберігають його життя та забезпечують успішне ведення бойових дій. Він же вчитиметься самотужки, аби засвоїти бодай ази застосування цього обладнання. А справжніх знань не набуде. А якщо треба творчо ці прилади використати? А якщо в мирному житті він стане газівником, електриком чи судовим механіком? А якщо, засвоївши робітничу спеціальність, захоче потім стати інженером? Яке право має МОН заздалегідь унеможливлювати інтелектуальне, духовне, кар’єрне та майнове зростання людини?

Друге кардинальне питання: хто  викладатиме цей інтегрований курс? Звідки взятися вчителям? Зараз не добирають на спеціальності фізика-астрономія, хімія-біологія в колишніх педінститутах. Ті, хто читатиме інтегроване вариво, самі не знатимуть предмет. Це буде повна профанація.

Але уявімо собі іншого щасливого хлопчика або щасливу дівчинку, з великого міста, які знайшли собі рідкісну школу, де профілем є природничий. Більше того, їх узяли туди не за хабар (якщо буде дефіцит шкіл природничого спрямування, то, знаючи наших освітян, не маю сумніву, що будуть і хабарі), а за знання, показані за попередні роки. Виявляється, що й там не все гаразд. Годин на потрібні предмети все одно буде менше, ніж колись у радянській школі, а лабораторного обладнання не буде зовсім, а популярних книжок з природничих наук українською мовою не буде зовсім, а вчитель то є, то нема, бо склалися умови дефіциту кваліфікованих викладацьких кадрів. Про прикру долю випускника, який насмілиться піти вчитися далі, у ВНЗ, на природничу спеціальність, я вже промовчу, бо тут МОН за останні десятиліття теж добряче нашкодив. Водночас програма перевантажена непотрібними предметами або предметами, які є по суті частиною традиційних, скажімо, охорона життя.

Таким чином, сахаючись із боку в бік, керівницт-во МОН увесь час намагається черпати натхнення й дороговкази із закордонного досвіду, байдуже, фінського чи польського. Роблять вони це хаотично, невміло, не системно, бо бракує їм і освіти, і доброї волі, і доброчесності. Закляклі в плагіаті, яким повністю просякнута вся педагогічна сфера, не здатні на оригінальність думок, вчинків, суджень, ці люди занапастили науку, вищу й середню освіту. Тому я песимістично дивлюся на майбутнє вітчизняної загальноосвітньої школи. Для виправлення становища, насамперед, потрібні нагальні кадрові зміни у вищих ешелонах владних структур, відповідальних за школу. Інакше — гаплик.

      Тиждень доброго кіно просто неба для вірян Церкви Різдва Христова та волонтерів відбувся у Новій Каховці на Херсонщині. Перший перегляд історичної стрічки «Бен Гур» зібрав понад 150 глядачів. Загалом щовечора показ об’єднував понад 200 чоловік. Пише УНІАН.

     На Софійській площі у Києві змонтували арт-інсталяцію Дар’ї Кольцової, яка присвячена пошуку людей, що зникли на Донбасі. Це лабіринт, змонтований зі старих дверей та віконних рам, повідомляє The Village.