Мовою цифр, інформує Економічні новини.

1. Після подолання падіння економіка України зростає вже вісім кварталів поспіль. У першому кварталі 2018 року зростання ВВП становило 3.1%.

2. Зростання капітальних інвестицій у першому кварталі 2018 р. становив 37.4%. Найбільші обсяги інвестицій спрямовано в промисловість (вкладено кошти в оновлення обладнання), будівництво, транспорт, сільське господарство (крім того, уряд цього року виділив значні суми на підтримку аграріїв).

Читайте: Економіка України повернеться до зростання (МВФ)

3. Перехід економіки від сировинної моделі до технологічної. У січні-квітні 2018 р. (порівняно з аналогічним періодом попереднього року) машинобудування зросло на 6,8%, виробництво комп’ютерів, електронної та оптичної продукції – на 9,4%, виробництво машин та устаткування для металургії – на 9%.

4. Зовнішньоторговельний обіг товарів за січень-квітень 2018 р. збільшився на 14%, або на 4 млрд дол. (порівняно з аналогічним періодом попереднього року).

Зрозуміло, що про позитивні зміни можна говорити тоді, коли ці позитиви стануть відчутні на рівні звичайних громадян, про що наразі ми не можемо говорити. Також зазначимо, що Україна має зовнішні боргові зобов’язання (зокрема накопичені довоєнними урядами).

У Верховної Ради цього скликання є традиція.

Принаймні раз на сесію спікер Андрій Парубій оголошує, що час братися за оновлення Центральної виборчої комісії, глави фракцій кажуть, що таки "справді час", вносяться кандидати, оголошуються списки, розгоряються і згасають політичні сварки…

Востаннє вшанування цієї традиції відбулося цього тижня. На погоджувальній раді у понеділок Парубій пообіцяв розгляд питання ЦВК на четвер. Тиждень фракції обговорювали це питання та робили прогнози.

Але, перефразовуючи відому байку про Лебедя, Рака і Щуку, Охендовський й досі там.

Власне, згадана байка дуже добре підходить для ілюстрації того, чому звичайна формальність з призначення нового складу ЦВК перетворилась на кількарічні кулуарні баталії і публічні медійні бої Верховної Ради і президента.

Як і в байці, у реальному політичному житті результат залежить від того, наскільки злагоджено працюють учасники процесу.

Для досягнення позитивного рішення, президент мав би зрозуміти, що не можна одночасно взяти Центрвиборчком під одноосібний контроль, забрати собі квоти інших фракцій і змусити ці ж фракції проголосувати за такий варіант "ЦВК по-новому".

Депутати мали б усвідомити, що не варто по 100 разів змінювати своїх кандидатів, ходити кулуарно домовлятись за них і сподіватися, що президент "кине" кого завгодно, але не тебе.

В той же час просто ставити президенту ультиматуми  – теж не вихід.

Здавалося б очевидно, що рішення, яке стосується всіх, можна ухвалити тільки консенсусом. Але в четвер український політикум вкотре пішов тупиковим шляхом переламування через коліно і взаємних залякувань.

Результат виявився прогнозованим – питання ЦВК знову не вирішене, а робота Ради заблокована, можливо навіть до кінця сесії. Президентська фракція, яка роками відкладала оновлення ЦВК, тепер відмовляється працювати, поки таке оновлення не відбудеться.

"Ці демарші означають тільки одне – хтось хоче пошантажувати усіх достроковими виборами Ради. Хто це може робити, ви самі розумієте", – розводить руками після оголошеного БПП бойкоту депутатка НФ Вікторія Сюмар.

Питання ЦВК може здатися нецікавим чи неважливим звичайному обивателю. Насправді це не так. І ось чому.

По-перше, сама по собі Центральна виборча комісія – вкрай важливий орган, від якого залежить хто, як і на чию користь буде або не буде підтасовувати результати голосування на виборах.

Кажучи простіше, для того, щоб бюлетень, у якому виборець голосує за свого кандидата, став бюлетнем саме за цього кандидата і не "перекочував" до когось іншого, є один головний фільтр – Центральна виборча комісія.

Фактично, ЦВК  – це такий собі запобіжник демократії, який відповідає за дотримання  фундаментального права кожного обирати свою владу.

Не можна спочатку наплювати на ЦВК, а потім обурюватись, що ваш голос "знову вкрали". Між цими речами настільки прямий зв’язок, наскільки це взагалі можливо.

Тому той факт, що зараз повноваження 12 з15 членів ЦВК закінчились майже чотири роки тому, бо призначені вони були ще за президента Ющенка, а чинний голова Центрвиборчкому був посаджений на це місце Віктором Януковичем.

По-друге, питання ЦВК важливе ще і як лакмусовий папірець ситуації в політиці.

Оскільки Центрвиборчком має відображати повну політичну палітру суспільства, у ньому мають бути представлені всі політичні сили Верховної Ради.

Тобто влада, як би їй того не хотілося, мусить поступитись своїми апетитами і поділитись впливом з усіма політичними гравцями. Навіть якщо вони їй відверто неприємні, чи й узагалі ворожі.

Так відбувається у всьому цивілізованому світі, так відбувалось і в Україні. Принаймні, поки президентом не став Петро Порошенко.

Порошенко проявив себе як політичний гравець з великими амбіціями від самого початку історії з оновлення Центральної виборчої комісії. Тактика, за якою діяв президент, давно відома – чим більше вимагаєш, тим більшого можеш добитись.

Щоб зрозуміти гру президента, треба визначити його мету. А вона  досить амбітна – одноосібний контроль на ЦВК, який означає свою більшість, здатну приймати рішення самостійно, плюс посаду глави комісії.

Порошенко пробував досягнути своєї мети по-різному, але всі ці спроби робились, скажімо так, у гібридній політичній манері.

Щоб мати більшість у ЦВК, треба отримати контроль над 8 з 15 її членів. Для цього у Порошенка спершу вигадали "квоту президента" в 4 людини плюс 3 для його фракції, але потім від "іменної квоти" Порошенка відмовились. Натомість збільшили квоту БПП до формули 5+1.

Фракція БПП офіційно визнала 5 претендентів у ЦВК за "своїх", а щодо одного, Олега Конопольського, грає у гру "не зовсім наш". Хоча ніхто інший із парламентських фракції його не подавав.

Ще одна "не наша" людина від президента Тетяна Сліпачук захована у списку кандидатів у квоті парламентської групи "Воля народу".

Її призначення стане для президента ще +1, і у підсумку Порошенко хоче провести у нову ЦВК 7 своїх людей.

Крім того, саме Сліпачук, за прогнозами співрозмовників УП у керівництві фракцій більшості, має стати главою нової ЦВК.

Якщо додати сюди двох діючих членів Комісії, на лояльність яких АП також розраховує, то гра Порошенка стає дуже осяжною – 8-9 з 15 членів ЦВК і голова.

Ціль гри Порошенка цілком зрозуміла. Але це не значить, що знайдуться охочі грати у неї за його правилами. Принаймні у Верховній Раді таких у четвер не було.

У парламенті крім БПП є ще 7 фракцій і груп. Проте, за задумом Порошенка, сумарно всі вони мають отримати менше делегатів у ЦВК, ніж один президент.

Більше того, навіть ті фракції, які побачили своїх кандидатів у поданні Порошенка, не можуть бути певні, що їхні люди таки потраплятьу ЦВК . І це стосується всіх, з "Народним фронтом" включно.