У Дніпрі поліція відкрила кримінальне провадження через смерть Марини Меньшикової, яку в якості запобіжного заходу взяли під варту після її нападу з молотком на учасника антитерористичної операції.
Про це повідомляють у Південно-східному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, передає "Радіо Свобода".
За інформацією управління, провадження відкрили за частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу (умисне вбивствор).
У відомстві зазначили, що після проведення судово-медичної експертизи і підтвердження самогубства як причини смерті провадження закриють.
Як відомо, 26 лютого 2018 року у СІЗО Дніпра на простирадлі повісилася Марина Меньшикова.
16 січня, суд у Дніпрі обрав Меньшиковій запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на час розслідування.
У жовтні 2016 року поліція Дніпра порушила кримінальне провадження через інцидент з учасником бойових дій на Донбасі, бійцем полку "Дніпро – 1" у театрі опери й балету.
За даними поліції, інцидент стався в антракті вистави: на балконі одна з проросійськи налаштованих глядачок, побачивши бійця у формі, накинулась на нього з молотком. Боєць був у театрі разом з дружиною.
За словами свідків, жінка "вигукувала щось про "руській мір" і нецензурно облаяла бійця та його дружину".
Про це повідомляє Відділ комунікації поліції Києва.
"Слідчим відділом Печерського управління поліції відомості про подію внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Розпочато кримінальне провадження за ч. 2 ст. 345 (Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу) Кримінального кодексу України. Санкція статті передбачає до п'яти років позбавлення волі", - йдеться у повідомленні.
За інформацією МВС, у потерпілих правоохоронців травми різного ступеню тяжкості. Зокрема, попередньо, лікарі діагностували у них перелом ключиці, щелепи, носа та численні гематоми. Медики надають допомогу постраждалим, а у разі необхідності правоохоронців доставлятимуть у лікарняні заклади.
Правоохоронці продовжують оглядати місце події та встановлюють всіх учасників, причетних до інциденту.
Читайте також: Сутички під Радою: поліція заявляє, що кількість постраждалих зрослаЯк повідомляв Укрінформ, вранці під стінами Верховної Ради сталася сутичка між мітингувальниками і правоохоронцями. Учасники мітингу принесли під стіни будівлі покришки та хотіли їх підпалити. Працівники поліції намагалися припинити їх дії, однак учасники акції почали агресивно себе поводити: вони кидали каміння та пляшки із запалювальною сумішшю у бік правоохоронців.
Поліція заявляє, що внаслідок сутичок під Верховною Радою постраждали 14 правоохоронців.
Керівник Головного управління Нацполіції у місті Києві Андрій Крищенко вважає, що сутичка під ВР не має нічого спільного з політичним протистоянням і це "добре спланована акція".
Цього тижня я знову прибув до Києва з візитом – саме тоді, коли Україна шанує пам'ять героїв Небесної сотні, відзначаючи четверту річницю найкривавішого дня Революції гідності. Ми згадуємо героїв, які пожертвували найдорожчим – у сподіванні, що Україна перетвориться на процвітаючу європейську демократію.
Чотири роки потому Україною все ще дме вітер змін. Попри російську агресію, попри руйнівний конфлікт та економічні труднощі, жага до реформ не зменшилася.
Готуючись до візиту, я ще раз переконався у важливості нинішніх змін в Україні – як для майбутнього вашої країни, яка має такий великий потенціал, так і для всієї Європи.
Україна є одним із найважливіших пріоритетів для зовнішньої політики Данії.
Від 2014 року Данія підтримує демократичні перетворення в Україні. У нашій новій Програмі сусідства, розрахованій на п'ять років, Україна є однією з лише двох країн, на яких зосереджена увага. Данія надає допомогу Україні у проведенні реформ у сферах належного врядування, прав людини та сталого економічного зростання.
Тому я також радий, що 27 червня цього року в столиці Данії, Копенгагені, ми разом з Україною проведемо наступну конференцію з питань реформ – Ukraine Reform Conference. Ґрунтуючись на результатах першої такої конференції, що відбулася в Лондоні у 2017 році, цей захід пройде під головуванням прем'єр-міністрів Данії та України, за участі закордонних партнерів, представників міжнародних організацій, бізнесу та громадянського суспільства.
Ми хочемо, щоби для України ця конференція стала рушієм змін.
А ще – щоби ви змогли представити на ній відчутний і помітний прогрес, досягнутий Києвом після зустрічі в Лондоні. Ключова увага в Копенгагені буде присвячена належному врядуванню, включаючи протидію корупції, а також економічному розвиткові.
Для міжнародної спільноти конференція дасть нагоду підтвердити рішучу підтримку України.
А головним досягненням конференції буде, якщо вона допоможе досягти значного прогресу в реформах – як до, та після 27 червня.
Тут, у Києві, я бачу, як багато було зроблено Україною на шляху до перетворення на сучасне європейське суспільство. Україна просувається у виконанні Угоди про асоціацію з ЄС, включаючи її торговельну частину. Українські громадяни віднедавна мають право на безвізові поїздки до країн ЄС, і це – справді відчутна перевага, яку принесла євроінтеграція.
Ви схвалили ключове законодавство для реформ у сферах правосуддя, державного управління, децентралізації та економічного розвитку, ухвалені критично необхідні реформи соціального сектора – пенсійна, освітня та медична.
Не думаю, що хто-небудь очікував легкості у виконанні програми реформ такого масштабу. Тому не дивно, що перед вами залишаються важливі виклики. Щоби прогрес України став справді незворотним, ви маєте повністю впровадити в життя ті зміни, які вже схвалені, і одночасно – просувати реформи у нових сферах.
Процес реформування вже досяг критичного моменту, і є потужні сили, які протистоять реформам – бо відчувають особисту загрозу від змін в Україні.
В Україні чути думки про те що існує ризик відкату реформ. Та ми повинні не дозволити цьому статися. В останній рік перед виборами український уряд має виявити неабияку рішучість
Це необхідно, щоби запобігти "втомі від реформ" та розчаруванню серед українців.
Ключем до успіху реформ є боротьба з корупцією.
![]() |
Україна створила антикорупційні інституції, запустила систему електронних декларацій та підвищила прозорість у державних закупівлях завдяки системі ProZorro. Але тепер уряд повинен захищати незалежність та ефективність цих нових інституцій.
Створення незалежного антикорупційного суду є необхідною умовою для подальшого прогресу.
Водночас ми не повинні забувати, що реформи проводяться у складних умовах, на тлі російської агресії. Данія і надалі підтримуватиме Україну, не визнаючи незаконну анексію Криму та інші порушення українського суверенітету та територіальної цілісності.
Україна знаходиться не лише на передовій військової агресії Росії, але також під прицілом інших методів гібридної війни: кампаній з дезінформації, кібератак та економічного тиску.
Намагаючись підірвати прозахідні настрої в суспільстві, Росія переслідує також ширшу мету. Її ціль – знищити європейську та євроатлантичну єдність.
Тому те, що ми підтримуємо Україну і допомагаємо формувати її стійкість до зовнішнього впливу, справді надзвичайно важливо.
Я вважаю, що успішні реформи в Україні є найкращою відповіддю на російську агресію та дезінформацію. Україна має гідний потенціал, і завдяки реформам здатна стати стійкою, процвітаючою і добре функціонуючою демократією та надати своїм громадянам можливість для повної самореалізації.
І для Данії, і для всієї Європи успіх України має стратегічне значення. Ми і надалі будемо підтримувати прагнення українських громадян до змін та йти до того майбутнього, яке вони самі для себе обирають. Конференція з питань українських реформ в Копенгагені 27 червня стане прекрасною можливістю ще раз це підтвердити.
Автор: Андерс Самуельсен,
міністр закордонних справ Данії,
для "Європейської правди"
Чиновники не хочуть проводити реформи, бо розуміють: якщо країна зміниться, то їм у ній не буде місця, вважає топовий HR-менеджер та екс-голова Нацагентства з питань державної служби
Денис Бродський відомий у світі великого бізнесу як професіонал з управління персоналом. За його плечима – досвід у таких бізнес-гігантах, як "Miratech" "Platinum Bank", "GlaxoSmithKline" та інші.
Після Майдану він проміняв розвиток крупних корпорацій на державну службу. Зокрема, очолив одну з найбільш застарілих за ментальністю структур – Національне агентство з питань державної служби.
Його боротьба з бюрократією була відчайдушною, але короткою. Топовий HR-менеджер пропрацював на державу близько шести тижнів. І пішов – бо зрозумів, що зсередини цю битву не виграти.
Ми зустрічаємося з Денисом Бродським через чотири роки після цих подій. Нині він успішно працює в бізнесі, де правила гри йому близькі та зрозумілі. Але щойно мова заходить про чиновників, він, навіть через стільки часу, не стримує емоцій на їхню адресу.
Що вразило успішного бізнесмена в державній системі? Який він – типовий український чиновник? І чи здатна виборча реформа запустити соціальний ліфт в Україні?
Денис Бродський розповідає спецпроекту "Вибори вибори".
– Ви працювали в Нацагентстві з питань державної служби менше місяця. Чому пішли?
– Досвід був жахливий, але цінний. А пішов з дуже простої причини. Оскільки маю голову на плечах, достатньо швидко зрозумів, що всі люди, яких затягли тоді в уряд і навколо нього, були ширмою.
– Для кого?
– Для Петра Олексійовича Порошенка, Арсенія Петровича Яценюка та інших політиків. Вони ніколи не хотіли виконувати те, що заявляли з трибуни Майдану.
Нікому не потрібні були ці реформи. Потрібен був косметичний ремонт – завести нові обличчя, бо запит був величезний. А далі треба було зробити так, щоб ці нові обличчя нічого не могли зробити.
Витрачати своє життя на безглузду роботу мені не хотілося.
– Ви відчули спротив?
– Ні, спротив можна подолати. Не було запиту. От ти приходиш, і є якісь політичні лідери – люди, покликані визначати напрямки змін.
Коли ти працюєш з людьми, яким на цей напрямок начхати... І єдине, що їх цікавить, – щоб Європа дала кредити, а для цього треба мати якусь там фікцію, що щось там десь відбувається. То навіщо все це?
У нас країна тільки зараз остаточно зрозуміла, з якою владою ми маємо справу. Вона, на мій погляд, з моральної точки зору гірша за попередню. Ті хоч прийшли до влади шляхом типу виборів. А Петро Олексійович на крові. У нього моральний обов’язок такий, як у нікого.
Мав достатньо часу поспілкуватися з цими людьми близько і зрозуміти, що нічого людського в них немає. І досвід усіх цих реформ та невеличких змін у країні за останні чотири роки – це досвід того, як люди намагаються щось зробити, а система пручається.
Ти можеш написати найпрекрасніший закон, який не буде виконуватися. Або в нього напхають таких правок, що він не буде працювати.
– Ваше перше враження від чиновницької системи?
– Люди без змісту, без сенсу, без совісті.
Було сподівання, що в країні щось зміниться. Але я не для цього залишав роботу, жив на власні заощадження, економив на всьому, не їздив у відпустку.
Коли був у центрі великих урядових подій, спочатку здавалося, що ці люди просто не знають, що і як робити. Що треба їм підказати, розказати. Жахливим було визнання того, що вони краще за мене знають, як треба. І для них це загроза.
Вони чітко усвідомлюють, що якщо зробити реформи, то буде інша країна, у якій їм немає місця. Вони все знають!
Думаєте, Петро Олексійович з командами своїх радників не знають, як побудувати нормальну систему прокуратури? Знають!
Чи не знають, як побудувати Державне бюро розслідувань, провести судову реформу? Все вони знають. Просто живуть з іншою метою. Тому весь свій досвід і знання будуть використовувати проти нас.
Нема нічого більш жахливого, ніж професійні покидьки. Це люди з дуже якісними професійними знаннями і дуже поганими моральними стандартами. Вони всю міць своїх знань використовують проти нас і проти країни.
– Чи схожий принцип підбору персоналу в бізнесі та на державній службі?
– Якщо казати про великий, успішний бізнес, то він працює зовсім за іншими принципами. Там від людей потрібні професійність, знання, відповідальність, порядність.
А на держслужбі в Україні потрібні лояльність, безхребетність, вміння не ставити питання і тихенько робити те, що тобі сказали. Вчитися красти, шукати своє місце в системі.
Є така теорія соціальних ліфтів. Соціальний ліфт – це шлях, яким людина просувається, аби досягти успіху, суспільного визнання і чималого прибутку.
Якщо подивитися на цивілізовані країни, що є в суспільстві соціальними ліфтами? Військова служба, наприклад. Зіркові генерали США стають найвищими посадовцями країни. Це люди, яких потім забирає приватний бізнес.
У нас таке є? Немає. Наука, освіта – кращі науковці працюють на величезні державні інституції, аналітичні центри. Економісти-науковці працюють де? У Всесвітньому банку або у Федеральній резервній системі. А в нас? Немає.
Партійне життя в більшості країн стає соціальним ліфтом.
А хто в нас у країні досягає успіхів? Чиновники, прокурори, судді. І їхні діти. У нас побудовано соціальний ліфт для касти покидьків.
Єдине, де це не працює, – бізнес. Там інший соціальний ліфт. Якщо ти професійний, порядний, відповідальний – ти досягаєш успіху. Тому ми й живемо в паралельних світах – бізнес окремо, держава окремо.
Соціальні ліфти зруйновано. Якщо кожні чотири роки під час виборів люди хоча б трішки замислюються про своє майбутнє, вони в розпачі. Немає за кого голосувати. Немає лідерів у країні.
І це свідомо побудована система. Бо якщо ці соціальні ліфти будуть працювати, то на зміну цим покидькам прийдуть нормальні люди. Ця влада буде опиратися і робити все можливе, щоб нормальних людей не було. Ця система працює на випередження.
– Саме через це бізнесмени, які після Майдану намагалися реформувати владу, пішли з посад?
– Знаєте, державне управління – це ієрархічна система. Є президент, є люди які йдуть за ним, – голова уряду, члени Кабміну, державні секретарі тощо. Це ієрархічна система, у якій завжди хтось є головним.
Наприклад, у хорошого керівника у бізнесі є важлива функція щодо людей, йому підпорядкованих, – бути "парасолькою". Бути людиною, яка допомагає своїм підлеглим досягти успіху. Коли треба – захищає.
Державні управлінці цю функцію "парасольки" виконують, але в кримінальному розумінні як "криші", а не як "парасольки", яка прикриває своїх людей, допомагає своїм підлеглим досягти успіху.
Ви думаєте, якщо в моїх підлеглих щось не виходить, я їм не допомагаю? Я піднімаю цю "парасольку" і захищаю їх. Тож, коли відчуваєш, що ти там один на один з системою, що ніхто згори тебе не захистить, не допоможе, навіть слова не скаже, коли тебе будуть жерти… То навіщо?
– Можливо, питання в зарплаті? Якщо зробити їх високими, чи буде це запобіжником?
– Це є необхідним, але не є достатнім.
– Що тоді треба зробити?
– Начальство має не красти. Приклад подавати. І все. Для початку.
Знаєте, діти навчаються від батьків, підлеглі – від керівників, від лідерів навчаються нації. Моральний приклад треба.
Петро Олексійович свого часу втратив фантастичну важливість. У нього кредит довіри був шалений.
Він міг прийти у Верховну Раду і сказати: "Мені чхати, що вас тут 450 пишуть закони. За мною Майдан стоїть, за мною мільйони. Завтра ви ухвалюєте оцей, оцей і оцей закони. Завтра в нас новий закон про вибори, післязавтра – новий закон про прокуратуру. За тиждень у нас новий закон про держслужбу. Я змінюю країну! Я не краду і ви не крадете!".
Депутати після Майдану були налякані.
Згадую часи, коли ця гідра почала потрошку оговтуватися. Спочатку в тебе в телефоні тиша. А потім дзвонить якийсь там Сергій Ківалов і каже: "Ну, у нас там є проект співпраці, ми давно працюємо з вашою агенцією, хотіли б організувати такий-то захід".
Ти сидиш, у тебе вуха червоніють, волосся дибки стає. Кажу: "Вибачте, але поки я в цьому кріслі, з вами не буде жодних справ!". А потім з’ясовується, що за законом ми таки зобов’язані щось там з ними робити. І цих дзвінків стає все більше і більше.
Вони трішки пересиділи, зрозуміли, що нічого не змінилося, подивилися на приклад... І все пішло так само, країна така, як була.
– У листопаді 2017 року Верховна Рада ухвалила зміни до закону про держслужбу. Тепер президент "вручну", без конкурсного відбору може призначати голів облдержадміністрацій…
– У державному управлінні все набагато складніше, ніж ухвалення законів. Закон – це дорожня карта, типу "має бути зроблено те і те". Є купа підзаконних актів і купа органів, яким надано повноваження.
Знову ж таки, у нас дивна, викривлена законодавча система. У цивілізованому світі ця система працює від Конституції, яка каже яка ідея. Через закон, який каже які правила. До процедури, яка встановлює порядок.
У нас закони в принципі є тим, що в Європі або США називали би кодексами або процедурами. Тому що вони дуже детально описують якісь речі.
Знову ж таки, конкурсну систему зруйновано. Набирають кого завгодно. Де ця ефективність?
Останнє, що я бачив, займаючись системою, це як створювалися директорати. Пишуть так: "Організаційна структура Міністерства освіти – є департаменти такі-то. Наприклад, Департамент закупівлі ліків".
Їм кажуть: "Напишіть місію департаменту".
Вони пишуть: "Місія – закуповувати ліки. Адже ми перейменовуємо його з департаменту в директорат закупівлі ліків". Ох, реформу провели. Молодці!
Повна профанація!
Не знаю, скільки валер’янки треба випити, щоб це витримати. При цьому за чотири роки в нас створився прошарок професійних "реформаторів". Це люди, зацікавлені в тому, щоб реформи ніколи не закінчувалися. І вони підтримують такі "реформи".
– Що робити з цією армією чиновників?
– Якби сьогодні їх не стало, ми б із вами не помітили. Практично всіх треба розігнати. Нічого не зміниться. Гірше вже не буде.
– Чи здатна влада ухвалити виборчу реформу?
– Їх будуть спонукати до змін. І вони ухвалять мінімальні зміни такі, які б на поверхні виглядали як зміна виборчого законодавства. Але залишиться все, як є.
Вони ж не сидять з метою: "Ми мріємо про те, щоб Україна була іншою! Щоб до влади приходили чесні, нові люди. Щоб виборці могли висловити свою точку зору і все було прозоро, без фальсифікацій!".
Вони думають так: "Ага, зміна виборчого законодавства. Де тут шпаринки, де ми можемо залишити все, як було? А давайте тут ще впишемо оце, і тоді нам буде легше контролювати виборчий процес".
Знову повертаємося до моєї тези – це професійні покидьки. Вони працюють проти нас. Працюють дуже професійно.
Але я не кажу, що треба скласти лапи і нічого не робити. Якщо буде законодавство краще за попереднє – це вже крок уперед.
Маємо тиснути. Треба усвідомити, що не можна йти з ними на компроміс.
– Хоча, здавалося б, влада має бути працівниками, обслуговуючим персоналом. А народ – роботодавцями.
– Тут ніколи такого не було. Цей державний апарат побудовано за часів Петра І. Він тоді був інституціолізований. Але в нього закладено принцип, який дістався нам у спадщину від монголо-татарського іга – ярлик на правління.
Ось тобі територія, ось тобі хлібне місце. Ти тому, хто дав тобі ці повноваження, "відстьогуєш", решта твоє. Так було побудовано Монголо-татарську імперію. І єдиний простір у світі, де ця модель живе досі, – пострадянські країни.
Ніколи жоден з цих людей не був із ментальністю служителя. У нас були слуги народу за радянських часів? Ні. Сервісного менталітету ніколи не було.– Чи реально це змінити?
– Змінити не можна. Можна тільки замістити. Новим урядом, дійсно новими законами, а не косметично підфарбованими. Я б уже зараз ухвалював окремий закон про реформу державного управління трирічної дії. Який давав би повноваження всіх цих покидьків повиганяти, набрати інших людей, платити інші заробітні платні.
Я би будував це не на засадах законодавчих, а на засадах добровільного контракту.
Хочеш на державну службу – підписуєш добровільний контракт. Що ти береш на себе дуже високі зобов’язання в обмін на високу платню.
Маєш чеки складати, декларувати своє майно, будеш позбавлений посади на таких і таких умовах. Ні за який закон не сховаєшся – є тільки твій контракт із державою.
Треба радикальні зміни. Переписувати межу втручання держави, відмовлятися від усього, що не працює, бо воно не потрібно.
– А що робити з ментальністю людей?
– Людей можна змінити, але не всіх. І це теж шлях, який ми маємо пройти. Шлях довгий. Болісний.
Я не вважаю, що Майдан був даремно. Він був необхідний саме для цих ментальних змін. Якби не два Майдани, ми б все ще жили в "совку".
Так, це не ті досягнення, на які ми сподівалися. Але навіть це краще, ніж нічого. Завдяки цим струсам ми живемо в іншій країні. Вона змінюється. Я все ж позитивно налаштований.
Просто не буде так гарно, як хотілося. Буде інакше. Ми – сильна країна.
Жена Авакова, судя по декларации супруга, получила 291 692 гривны зарплаты в ПАО «Инвестор», 567 989 гривен процентов в Ощадбанке, доход от отчуждения ценных бумаг и корпоративных прав в пользу Atmosphere Entertainment Inc (Нью-Йорк, США) составил 55 812 874 гривны, зарплата по совместительству в Avitalia s.r.l. (Италия) — 304 124 гривны.
На счетах в Ощадбанке у нее 3 373 евро, 1 191 754 гривны, 231 479 долларов.
Еще 1 953 693 долларов Инна Авакова хранит в «Райффайзен Банк Аваль», 1 459 960 евро — в Banca Popolare del Frusinate (Италия).
У Инны Аваковой 35 000 долларов, 140 000 гривен, 21 000 евро наличных средств.
Обязательства Инны Аваковой по договору купли-продажи доли у ООО «Астра-Финанс» составили 5 051 600 гривен в пользу ООО «Новини-ТВ».
Как сообщалось ранее, сын Авакова переехал на Печерск
Представительства ЕС в Украине Хьюг Мингарелли заявил, что люди, которые не видят наличие реформ в Украине "...или идиоты, или люди с ограниченной точкой зрения".
"Если есть политическая воля власти, то нет сомнения, что за последние четыре года представители политической власти в этой стране предпиняли значительные шаги, чтобы модернизировать и трансформировать страну, превратить ее в демократическое, открытое общество, базируясь на социально-рыночной экономике. Мы не сомневаемся в этом", - сказал посол ЕС.
Мингарелли подчеркнул, что не будет перечислять реформы, которые были внедрены украинской властью в сложных условиях, и добавил: "Если вы этого не видите, то вы или идиоты, или люди с ограниченной точкой зрения".
Среди успешных изменений в Украине Мингарелли назвал прогресс в сферах энергоэффективности, цифровых технологий, окружающей среды.