Олена Степанів - одна з тих славетних жінок в історіїУкраїни, котра багато зробила для незалежності нашої держави. Її ім’я ставлятьпоряд з такими жінками, як Маруся Чурай, Олена Теліга, Настя Лісовська. Цюнапрочуд сміливу і стійку дівчину зі священичої родини не лякали ніпереслідування, ні мордовські табори. Вона відважно стояла в рядах січовогострілецтва.
   Олена Степанів народилась у 1892 році, випускниця Львівського університету.Саме там вона познайомилась з багатьма молодими українськими патріотами, яківідвідували молодіжні військові формування в очікуваній у майбутньому боротьбіза незалежність нації. 13 січня 1915 року австрійська газета ”Neues WienerTagblatt“ опублікувала величезну статтю про Олену Степанівну з її портретом напершій сторінці і описом як українська молода жінка-патріот відважно боретьсяна фронті Першої Світової Війни. В зимовій сомпанії 1914-1915 рр. В Карпатахвона в складі 2-го батальйону УСС прийняля участь в рейді по тилам російськихпозицій, ціль котрого була розвідка і потреба відвернути увагу від основнихсил. Кожного дня батальйон долав в горах, при нелегких зимових умовахпересування, до 60-ти кілометрів. 10 листопада 1914 року командир австрійськоїдивізії генерал Флейшман, котрому були підпорядковані й Українські СічовіСтрільці, вручив медалі ”За хоробрість “ 2 класу двом жінкам УСС – СофіїГалечко і Олені Степанів. В травні 1915 року Олена Степанів була призначенакомандиром стрілецького відділу (40 чоловік) у 2-му батальйоні і прийнялаучасть в боях на схилах гори Маківки, де російські війська були розбиті тавідкинуті назад. Наприкінці травня 1915 року їй присвоєно звання хорунжого(молодшого лейтенанта) і нагороджено срібною медаллю ”Tarferkeit“. Трагедійнимвипадком 31травня в запеклих затяжних боях вона разом з групою інших українцівпопала у ворожий полон і провела тяжкі для неї дні у російському таборі длявійськовополонених в Оренбургу, а потім у Ташкенті, де відсутні булиелементарні норми санітарії. І тільки в липні 1917 року, дякуючи стараннямЧервого Хреста, вона була звільнена і через Петербург, Фінляндію, Швецію іНімеччину дісталася до Відня. Столиця зустріла її почестями як героїню війни.Восени 1917 року Олена Степанів повернулася в Легіон УСС щоб зустріти свогонареченого – сотника (капітана) артилерії Романа Дашкевича. На жаль він бувполонений на початку 1917 року російськими військами, діставшими на той часвелику перевагу в силі, і відправлений до Трансбайкальського табору длявійськовополонених.
   В листопаді 1918 року після проголошення незалежної Західно УкраїнськоїНародної Республіки та створення Української Галицької Армії (УГА), де стрільцібувшого Українського Легіону відігрівали рішаючу роль, Олена Степанівповернулася в діючу армію і служила у штабі групи ”Схід“, яка невдовзі булаперейменована на 4-ту Золочівську Стрілецьку Бригаду УГА. В березні 1919 рокубригада приймала участь у боях за повернення міста Львів, за що Олена булапіднесена до звання четаря (лейтенанта). В липні 1919 року, після того, як УГАповинна була залишити Західну Україну, Олена Степанівна прибула доКам’янець-Подільського, де два українських уряди обговорювали сумісні дії боротьбипроти Радянської Росії та Польщі (Голубої Армії Андерса). Враховуючи Оленинізнання декількох мов і військовий досвід, вона була запрошена на роботу доМіністерстві Закордонних Справ і відправлена з дипломатичною делегацією доВідня у листопаді 1919 року. Там вона накінець то зустрінеться зі своїммайбутнім чоловіком, вже полковником Романом Дашкевичем. Він прибув доавстрійської столиці на початку 1920 року після того, як його артилерійськабригада корпусу УСС була розформована після смертоносних боїв 1919 року, якіпринесли гіркий кінець найкращого українського військового формування.
  Після одруження вони з 1921 року поселились у Львові, Олена розпочала науковудіяльність, було видано 75 її праць по історії війни та географії. У вересні1939 року , коли радянські війська вступили у Львів, Олена зосталася у місті,але розгул політичного терору того часу її обминув, тоді, коли чоловік мусівпереховатися на території окупованій німцями. Під час окупації Львова німцями,її відвідали два офіцери німецької розвідки, які пам’ятали Олену з 1915 року,перебуваючи разом у таборі військовополонених у Ташкенті. Радянське”освобождєніє“ в 1944 році принесло їй переслідування, безробіття, заборонудрукуватися і арешт у 1949 році. Вирок – 10 років примусових робіт у таборахМордовії. Олена Степанів була звільнена у 1956 році по хворобі, вернулася доЛьвова, але роботи в університеті більше не отримала. Проживала на невеликупенсію і померла у 1963 році від раку. Генерал-лейтенант Роман Дашкевич помер у1975 році у ФРН.