На думку активіста, якщо не відбудеться революції, то в України немає майбутнього. "Близько 30 моїх знайомих публічно заявляють, що готові вбивати за Україну покидьків і вмирати самі. Я готовий до тортур, репресій. Якщо вийде або-або, то хто нас помилує? Ніхто. Відповідно, і ми не повинні нікого милувати", – заявив Кохановський .

За його словами, він так бачить хід революції: "Якщо вийде 100 тисяч людей на вулиці, то не треба вигадувати нічого. Із них точно тисяч п'ять – полізуть. Коли немає зброї, а є маси, треба захоплювати там, де широко. Спочатку – Верховну Раду. Складніше з Кабміном і Адміністрацією президента, там вузький провулок, можуть заблокувати. Після утворюється революційний Провід – керівна ланка. Це 20-30 осіб, які приймають рішення і управляють революційним народом. Організовується Національна гвардія – з тих, хто штурмував. Закликають туди поступати, бо революція потребує захисту. Потім створюється Революційний трибунал".

Кохановський проводить аналогію з подіями в Румунії. У 1989 році в цій європейській країні відбулося народне повстання, в результаті якого був повалений комуністичний режим Ніколає Чаушеску. Тиран був схоплений повстанцями, засуджений спеціальним військовим трибуналом і засуджений до страти, причому, не дивлячись на те, що обвинуваченим було надано 10 днів для подачі апеляції, в той же день він був розстріляний разом з дружиною Оленою.

"Як було в Румунії? Місяць ловили тих, хто працював в Службі безпеки, ставили до стінки. Думаю, ми такого не (будемо) робити, але декількох покидьків та злочинців повинні покарати. Або люструвати, щоб назавжди не мали права балотуватися і бути обраними. Поки революційна ситуація, не повинно бути адвокатів, міжнародного співтовариства. Який Європейський чи Печерський суд засудить Ахметова? А Революційний трибунал не запитає. Діяти буде один закон – громадської правди і помсти", – зазначив Кохановський.
Член КУН також вважає, що після революції необхідно провести демократичні вибори, обрати президента.

"Революція нічого не варто, якщо не здатна відібрати майно в олігархів. Наші – це колишня номенклатура, кримінал чи ставленики Москви, тут заробляють гроші для російської "гебні". Цілі галузі виробництва повинні повернутися в державу. Деякі олігархи мають бути покарані. Деякі виїдуть або покаються перед українською нацією. Для деяких буде краще за реальні гроші купити те, що вкрали", – підкреслив Кохановський.

Нагадаємо, що КУН вважається найстарішою українською націоналістичною партією. На вибори йшов у блоці з «Нашою Україною». Вважається, що найбільший вплив на його політику має екс-президент Віктор Ющенко. Немало кунівців й надалі працює в органах державної влади. Заяви Кохановського можна розцінювати, як певну провокацію, скеровану на розкол в опозиційному русі. Крім цього, такі заклики можуть дати владі підстави для проведення репресій, оскільки насильницьке повалення влади в Україні заборонене Конституцією.

Глядя на то, как стращает оппозицию всеми библейскими карами и с наслаждением расхваливает издевательства над своими бывшими соратниками нардеп Владимир Олийнык, сложно удержаться от желания вспомнить, каким образом одна из самых древних и знаковых «тушек» Рады дослужилась до фактически главного после Ефремова парламентского спикера Партии регионов.

Достойно оценить уровень честности, принципиальности и последовательности г-на Олийныка украинские избиратели смогли еще 14 лет назад – сразу же, как только персонаж вышел на общенациональный уровень. Точнее сказать, как только его на этот уровень зачем-то вывели не слишком разборчивые конкуренты-соратники по президентским выборам. В антикучмисткую «Каневскую четверку», созданную 24 августа 1999 года, кроме трех политических тяжеловесов – экс-премьер-министра Евгения Марчука, главы мощной Соцпартии, экс-спикера Рады Александра Мороза и действующего председателя ВР Александра Ткаченко для массовки затесался Олийнык, городской голова Черкасс и президент забавного мэрского профсоюза под названием «Ассоциация городов Украины». В «четверке», предсказуемо разругавшейся на почве поиска лидера, мэр широких взглядов запомнился тем, что успел поддержать кандидатуры сразу троих конкурентов: сначала заявил о том, что снимает кандидатуру в пользу Мороза, затем снял в пользу Марчука, а во втором туре выборов поддержал Петра Симоненко. Впрочем, на фоне куда более масштабного предательства Марчука, из надежды демократической оппозиции превратившегося в главу СНБОУ при Кучме, проделки какого-то мелкого Олийныка мало кого взволновали – ну, может, искал человек свое место в оппозиции, не режиму же продался!

О непрактичности данного выбора Владимиру Николаевичу вскоре напомнил сам режим. Не прошло и года, как против Олийныка было открыто 9 уголовных дел, а его заместитель Владимир Космина даже посидел в Лукьяновском СИЗО по обвинению в рэкете (автору приходилось пообщаться с Олийныком в 2001 году; увидев на редакционном удостоверении фамилию «Космина», улыбчивый мэр славного города вдруг побледнел и после полуминутной паузы еле выдавил из себя: «Це… справжнє прізвище?»). Впрочем, согнав пригревшегося под крылышком БЮТ оппозиционера с мэрского кресла, режим успокоился и больше Владимира Николаевича не трогал, видимо, решив будущей «тушке» шкурку не портить.

Володимир Дубровський

Представлені урядом і опозицією плани розвитку економіки здебільшого складаються з ідей, які довели свою неспроможність ще в 90-ті роки минулого століття. Про це в своїй статті для ZN.UA пише старший економіст CASE Україна Володимир Дубровський.

"В українському політикумі нині витають примари 90-х... Уряд і "об'єднана" опозиція як змовилися обтрусити пил з одіозних ідей, здавалося б, давно викинутих на звалище історії після того, що вони тоді зробили з країною", - стверджує він.

"З одного боку, урядова програма імпортозаміщення, протекціонізм, державна підтримка галузей, державні гарантії, державний банк реконструкції й розвитку" і т.д. Природно, мова йде, в першу чергу, про "старі" галузі - саме вони, всупереч усякій економічній логіці, отримують підтримку завжди і всюди (не тільки в Україні!), коли мова заходить про галузеву політику. Тому, як давно доведено, ефективність такої політики сумнівна (і обставлена багатьма, причому дуже рідко здійсненними, умовами) навіть у країнах на етапі індустріалізації, і вона завжди приносила тільки шкоду в країнах з розвинутою промисловістю... Таке враження, що програму писали "червоні директори", - підкреслив економіст.

За словами експерта, уряд, як і личить людям, вихованим планово-розподільною системою, виходить з "ресурсів", а під стимулами розуміє ті ж ресурси, які даються як заохочення певних дій, які чиновники з якихось своїх міркувань вважають доброчинними для економіки.

"Хоча якщо брати реальну історію, то хоч би стільки "стимулювали" у такий от спосіб, наприклад, нашу металургію, хоч би скільки давали "ресурсів" "бідним, нещасним підприємствам", хоч би скільки боролися за енергоефективність, жодного особливого поліпшення не спостерігалося — хіба що офшорні капітали зростали на очах. А варто було подорожчати газу, як власники, жодного слова не кажучи, повернули з офшорів кілька мільярдів і всерйоз зайнялися технологічним оновленням", - зазначив Володимир Дубровський.

У той же час економіст стверджує, що серед розроблених опозицією 42 законопроектів, які складають так званий "план порятунку країни", більшість носять популістський характер.

"Ось і товста пачка законопроектів напоготові... Але варто поглянути всередину... і потрапляємо знову в ті ж 90-ті, принаймні щодо економіки. Тільки тепер вже з іншого, популістського, боку", - пише експерт.

За його словами, там немає згадок ні про рівні правила гри, ні про заборону патерналізму щодо підприємств.

"Зате популізм більшості цих законопроектів змушує згадати весь той самий старий недобрий час, коли "хотілки" не тільки підприємств, а й населення закладалися в закони без будь-якого врахування реальних можливостей. Пенсії — підняти, підвищення пенсійного віку — скасувати, зарплати — індексувати, тарифи на ЖКГ — заморозити, штрафні санкції за несплату — скасувати, ставки ЄСВ — знизити… За рахунок чого — незрозуміло, виходить, і шансів "провести через зал" теж немає", - заявив Володимир Дубровський.

"На загальному тлі вирізняється хіба що законопроект "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (щодо запобігання корупційним правопорушенням та нецільовому використанню державних коштів під час здійснення державних закупівель). Хоча там теж є спірні моменти, і, на жаль, запропонованих заходів недостатньо, щоб зробити закупівлі повністю прозорими. Потрібні, вочевидь, більш радикальні, навіть десь екзотичні: відповідно до ситуації", - додав він.