Спочатку це навіть не повинно було бути статтею, просто такий собі
підсумковий пост після кількох дуже показових дискусій, щоб підвести під
ними загальну риску і зафіксувати моє ставлення і мою аргументацію.
Однак сталось диво: рівно такі самі тези, які висувають форумні
"радєтєлі" за Одвічну Европейську Мрію українського народу, неочікувано
висунув Анатолій Гриценко. Я іще розумію, коли таке пише Борис Кушнірук
чи там, Вячеслав Піховшек, які зроду не розуміли ані що таке Европа, ані
що таке принципи. Але коли таке верзе опозиційний політик, це вимагає
грунтовної і логічної відповіді. Тим більше, що я - не політик, а просто
собі програміст, а тому можу дозволити собі не бути політкоректним і
назвати речі своїми іменами.
І почнемо ми із цитати з п'єси Євгена Шварца "Звичайне диво".
Во мне вдруг проснулся дед с материнской стороны. Он был неженка. Он
так боялся боли, что при малейшем несчастье замирал, ничего не
предпринимал, а все надеялся на лучшее. Когда при нем душили его
любимую жену, он стоял возле да уговаривал: потерпи, может быть все
обойдется! А когда ее хоронили, он шел за гробом да посвистывал. А потом
упал да умер.
Красиві слова, чи не так? І написані дуже давно,
майже сто років тому, а як точно описують нинішній менталітет
українського народу, який так панічно боїться болі, що як над ним не
знущайся, а він сидітиме вдома і заспокоюватиме себе, що скоро все
закінчиться, і все буде добре. Ми якось навіть не помітили, як наша
свідомість стала магічною, в якій вагу мають не правильні дії, а
правильні слова. Не наша власна позиція, а чиїсь шкурні інтереси, які,
може бути, співпадуть із нашими, і тоді нам теж щось обломиться.
Нарешті, не наша власна воля, а чиясь іще воля, яка повинна принести нам
вже давно очікуване покращення життя, на яке ми так довго працювали,
заради якого так страждали, і на що маємо повне право...
Так,
підписання угоди є, без перебільшення, історичною подією. Так,
український народ давно заслужив право бути в Европі. Люди у нас хороші,
працьовиті, у них висока освіта і з культурним рівнем все в порядку.
Зовні видається, що ми давно уже готові стати навіть не асоційованим
членом ЕС, а й повноправним. Є тільки одна маленька деталь: коли ви
останній раз бачили велелюдні демонстрації з вимогами до чинного
президента виконати всі умови для підписання угоди?
Давайте
зізнаємось чесно: ми їх взагалі не бачили. В прийнятті рішення "йти чи
не йти в Европу" народ не приймає взагалі ніякої участі, зайнявши
пасивну позицію, і все, по суті, залежить не від висловленої волі
народу, а від шкурних інтересів (давайте знову ж таки будемо чесними)
людини, яка займає в даний момент пост Президента України. Все. Народ
уже апріорі згодився із будь-яким рішенням цієї людини, і заготував про
всяк випадок все необхідне або для всенародного гуляння (якщо таки
попадемо в ЕС), або для довгої траурної панахиди (якщо не вийде пробігти
між крапельок). Це показує якась приреченість, яка видна в аргументації
численних євроінтеграторів: якщо ми не підпишемо угоду, нас конче
скушає всемогутній російський монстр. Варіант, що наступного дня на
вулицю вийдуть люди, і своєю масою натиснуть на президента, щоб він не
волік нас в Москву, навіть не розглядається. Так, ніби після провалу
Вільнюського Саміту, потягнеться довга череда українців на панщину, із
слізьми та тужливими піснями (майже за Шевченком).
Отже, ті,
хто каже, що угоду ЕС підписує не із Януковичем, а із українським
народом, щонайменше обманюють себе. Народ, я повторюю, ніяк себе не
проявляє під час процесу підписання угоди, а отже, не є суб'єктом
вибору. Суб'єктом є Віктор Янукович. Саме він вибирає, і саме він
підписує чи не підписує угоду. Народу ж відведена роль масовки, і, що
важливіше, сам він із цим цілком згодний. Таким чином, ЕС підписує угоду
САМЕ із Віктором Януковичем, і це не є таємницею ані для
єврочиновників, ані для самого президента, на що показує його упевнене
"Україна своє слово сказала". Це свідчить, що він уже ототожнив свою
волю із Україною. Він більше не найвищий чиновник в державі, він
сюзерен, феодал, власник країни. Тому правий був Віталій Портніков, коли
писав про феодальну сутність нашої незалежності. Вона стоїть не на
фундаменті народної думки і народної волі, як написано в Конституції, а
на бажанні сюзерена бути не вассалом, а королем.
Хочете
довести, що я помиляюсь? Чудово, тоді я хочу побачити велелюдну
демонстрацію народу, яка вимагає від Президента виконати всі умови,
необхідні для вступу. Не абстрактно "Янукович, веди нас в Европу", а
"вимагаємо виконання умов для асоціації". Тому що Европа - це не клуб
олігархів, куди можна "зайти", сплативши вступне мито, і не телевізійне
шоу талантів, куди відбирають за вправне уміння жонглювати кульками. Це
насамперед ПРИНЦИПИ. Яким, як не дивно, треба відповідати, а не вимагати
особливого ставлення для себе через якісь геополітичні розклади.
Ще побутує думка, що підписання угоди - це для нас чи то страховий
поліс, чи стопкран якийсь, який не дасть Путіну нас загарбати. Знову ж
таки, люди, які таке верзуть, автоматично постулюють, що народ у нас не
приймає ніякої участі у вирішенні долі країни. Він апріорі згоджується
на те, що вирішить сюзерен. Тому що в нормальній країні страховим
полісом від поглинення країни іншою виступає сам народ та його активна
позиція. Якщо її нема, не допоможуть ніякі угоди, так само, як зараз не
дуже допомагає Будапештський Договір, який підписано, на секундочку,
найбільшими геополітичними силами, які зберігають свій вплив досі.
Ніхто, я підкреслюю, ніхто зовні не може гарантувати цілісність та
незалежність країни. Це може тільки її народ. Якщо він з якихось причин
не може цього робити, то або незалежність фіктивна, або народ відсутній.
Sad but true.
Саме підписання угоди теж, за великим рахунком,
нічого не гарантує. Ну не вірите ж ви, на повному серйозі, що в підписі
та печатці криється якась особлива магія, і післі Вільнюського Саміту
Янукович стане хорошим хлопчиком, перестане визискувати народ і
випустить Юлію Тимошенко. Він в значно дрібніших випадках не виконував
своїх же обіцянок, під якими підписувався. Крім того, він далеко не
перший, хто угоду підписав, а потім "мав на увазі" все в ній викладене.
Мало кому відомо, але договори про асоціацію мають також такі дуже
демократичні країни як Алжир, Туніс та Палестина. В останній при владі
взагалі терористи з ХАМАСу. Ось до їх когорти ми і маємо шанс попасти, а
не до "заможної європейської родини", як це розписують численні
євроінтегратори.
Дехто скаже, що Україна - не Алжир, у нас є
Росія під боком, від якої треба "геть" будь-якою ціною. Таким полемістам
я в першу чергу раджу перевірити останні рейтинги України, ми якраз на
рівні африканських "emerging democracies" (це такий евфемізм, за яким
ховають суть, що від демократії там ніц нічого, крім фасаду). А в другу
чергу, прошу згадати, що поряд із Алжиром є ще гірша калабаня, яка
зветься "ісламським світом", який не менш агресивний, і теж спить і мріє
про халіфат від можа до можа під червоним... тобто зеленим стягом. Вони
уже давненько "геть", а по суті так і залишились болотом.
Я
скажу більше. Всі танці навколо Януковича, з метою переконати його, що
він не повинен боятись Тимошенко, що він повинен думати про те, як
увійти в історію, що він повинен мислити як державний діяч, особисто
мені сильно нагадують точнісінько такі самі танці, які хороводили
Даладьє з Чемберленом в Мюнхені. Вони настійливо переконували, що
Чехословаччина має принести себе в жертву збереженню миру в Европі, і що
варто підписати угоду, і Гітлер тут же стане хорошим хлопчиком, і
навіть буде гарантом демократичних процесів і засторогою проти
комунізма. Всі добре знають, чим ці танці скінчились. Важкою, дуже
важкою кров'ю Европа купила розуміння, що не можна приносити в жертву
права людей навіть найкращим ідеям. Це неправильно. Ніяка ідея не варта
жертв. Саме тому в основу Европейського Союзу була покладена не
абстрактна мрія про Festung Europa, а Декларація Прав Людини. І якщо ми
хочемо показати, що ми - європейці, то повинні не танці хороводити, а
ділом показати, що ми готові поставити вище за абстрактну "Одвічну
Европейську Мрію" Декларацію Прав Людини.
Ті ж люди, які
пространно філософствують про те, що долі мільйонів мешканців України
мають важити більше, ніж доля однієї, щонайменше не розуміють, що тут
варто тільки почати. Спочатку собою повинна пожертвувати Тимошенко,
потім виявиться, що наступними на "самопожертву" мають йти Павлюченки,
потім іще, іще, і ще, а потім виявиться, що у нас знову світять до болі
знайомі лозунги "Нинішнє покоління буде жити при комунізмі", а ми під
ними сумно складаємо мартиролог дисидентів, яких було принесено в жертву
Білій Справі вже в двадцять першому сторіччі. Чи не забагато крові
героїв уже пролито на олтар мрії? Вони перш за все хотіли, щоб їх жертва
не була марною, а виходить, що саме такою і була, раз задля величної
мети знову і знову треба кидати в топку Молоха найкращих синів і дочок
нашої країни. І навіть якщо жертва фігуральна, а не буквальна, суть від
цього не зміниться.
До речі про справу Тимошенко. Останні два
роки все починається і закінчується саме нею. Саме вона, як виявляється,
стоїть на заваді отримання шансу на зміни та демократизацію. Я вважаю
інакше. Сама справа і є цим самим шансом. Европа, виставивши умову
звільнення Тимошенко, насамперед дає нам шанс розбити зачароване коло
беззмістовних жертвоприношень, і показати, що ми готові, нарешті, стати
європейцями. Поставити права людини вище за ідею, і за дороговказ взяти
не Світле Майбутнє (а-ля марксизм-ленінізм), а Декларацію Прав Людини.
Ось в чому шанс, а не там, де думають різноманітні пікейні жилети,
вважаючи, що після підписання угоди в Києві висадиться десант варягів з
ЕС, які нам і законність відновлять, і закони напишуть, і навіть змусять
ментів не брати хабарів. І якщо ми цей шанс змарнуємо, то ще довго
будемо талапатись в болоті, не розуміючи, чому все так погано, адже
начебто все правильно зробили.
Наостанок я б хотів зупинитись
на тому, чому Янукович в Ялті заявив, що вирішення справи Тимошенко
залежить від неї самої. Дивно чути це від людини, яка за останні три
роки зосередила в своїх руках колосальну владу, і може в буквальному
сенсі цього слова карати і милувати. Що ж такого може зробити ув'язнена
Тимошенко, позбавлена контактів із світом, і навіть ізольована від
журналістів. А все насправді просто: Тимошенко повинна вчинити публічний
акт покори сюзерену. Визнати його виключне право вирішувати долю своїх
політичних опонентів. Саме це і означатиме написане Тимошенко прохання
випустити її на лікування. Зверніть увагу, як ставиться питання. Вона
повинна просити Януковича дати їй те, на що має повне і невід'ємне право
відповідно Декларації Прав Людини. Що повинно остаточно закріпити
статус Януковича як феодала, і зверхність в країні не принципів, не прав
людини, не законів, а його особистої волі. Волі короля, який править не
за народним вибором, а тому, що він є джерелом і гарантом всіх прав
своїх підданих.
Люди, які вимагають від Тимошенко вчинити
такий акт "задля кращої долі 46-мільйонної країни" не розуміють, і не
хочуть розуміти, що такою вимогою остаточно фіксують феодальну сутність
української незалежності і тим самим офірують на жертву всі оті 46
мільйонів манюпасів, яких прирікають на животіння при владі Януковича і
життя примарною надією, що "наші діти будуть жити при комунізмі, а ми,
так і бути, ще потерпимо". Так ми і терпіли довгих сімдесят три роки
комуністичного "невпинного руху" і двадцять два роки "розбудови". Може,
варто нарешті припинити цей тупий і беззмістовний терпьож "а ля рюс"?
Саме тому між долею 46 мільйонів українців та долею Тимошенко, треба
обов'язково вибрати долю Юлі. Тому що саме це і означатиме кращу долю
для кожного із українців. Це означатиме, що Янукович не Король
Український, а всього тільки тимчасовий політик на найвищій посаді. Це
означатиме, що українці нарешті готові стати справжніми європейцями.
Постскриптум. Ніхто не буде осуджувати Юлю, якщо вона все-таки напише
таке прохання. Ніхто її не осудить навіть тоді, якщо вона попросить
помилування за те, чого не скоювала. Вона тримається гордо і достойно
там, де більшість із наших політиків уже б валялись в ногах у сюзерена і
принижено вимолювали оте саме помилування, і визнавали себе винними в
найстрашніших злочинах. Це уже навіть було в нашій історії, коли після
"гостин" у ОГПУ чи НКВС люди визнавали за собою таке, що на голову не
налазило. Ніхто їх не осудив.
Постскриптум 2: Тимошенко
скільки завгодно може казати, що готова пожертвувати собою заради
євроінтеграції. Реакція європейця на таку заяву має бути однозначна -
ніяка блага мета не заслуговує на людські жертви, тому я маю негайно
звільнити Тимошенко, а не гнатись за благами - бо ні того не отримаю, ні
іншого. Реакція азіата теж однозначна - мені плювати на конкретних
людей, головне - блага мета, і пофіг, скількома ми в процесі
пожертвуємо. Вирішіть самі для себе, що для вас ближче, а потім
подивіться в дзеркало.
Постскриптум 3: Виберіть знову (с) Д. Симмонс
Вячеслав Ільченко 
За матеріалами: ZN.UA
