Співтовариство Ми любимо тебе, Україно!

Вид:: короткий; повний

Ми любимо тебе, Україно!

Korsar-K

Девять причин, по которым я уезжаю из России.

28.09.13, 22:07

Не перекладаю,щоб було все як написав автор.

Написать комментарий

200

Фотография: James Duncan/flickr.com (CC BY 2.0)

22.08.2011, 15:06 | Виктория (boot_from_cd)

Подобная тема на этом форуме имеет эффект разорвавшейся бомбы. Однако я всё-таки поиграю в камикадзе и напишу именно об этом. В очередной раз. Итак, почему я, молодая женщина 25-ти лет от роду хочу уехать из этой страны? Какие причины сподвигают меня, как и тысячи моих соотечественников потихоньку готовиться к отъезду?

Мы публикуем отклик на «личный опыт» нашего читателя «Почему я тоже уеду из России». — ред.

Материальные? Вовсе нет. В этом смысле мы, жители мегаполисов, счастливее прочих (хотя, конечно, не в деньгах счастье). Зарплаты позволяют смотреть на мир более уверенными глазами, крепче стоять на ногах, радовать себя какими-то приятными мелочами.

Но не хлебом единым жив человек.

К сожалению, живя в России я не могу ни за какие деньги купить то, что мне хочется.

Именно об этом и надо поговорить.

1. Безопасность. Её нет. Милицию переименовали в полицию, военным пообещали большие зарплаты, всех силовиков переодевают в новехонькую с иголочки форму. Дало ли это эффект? Нет, если по-прежнему при виде полицейского хочется перейти на другую сторону улицы. Нет, если жены в день зарплаты инспектируют мужей, как не быть ограбленному полицией.

Нет, если водитель держит в паспорте несколько сотенных купюр на случай внезапной взятки инспектору. Нет, если человек в форме заходит в супермаркет и расстреливает людей.

Вы верите полиции? Я нет. Причем мы давно уже отошли от стадии «полиция ничего не делает, поэтому от неё нет толку» и взошли на новую ступень «полиции много чего делает, поэтому её стоит опасаться».

2. Здоровье. У меня есть медицинская страховка и есть деньги на то, что в эту самую страховку не входит, например, на стоматологию. Однако для того, чтобы пойти к врачу мне необходимо долго консультироваться с друзьями и знакомыми, дабы не попасть к неспециалисту.

Я до сих пор с ужасом вспоминаю одну московскую клинику, где работают «врачи», не имеющие права на медицинскую деятельность. И клинику никто и не думает закрывать!

Стоматолог как-то раз нашел у меня кариес в имплантанте.

На фоне всего этого просто фантастические лекарства и рецепты. Педиатр, выписывающий всем детям поголовно гомеопатические снадобья. Министерство здравоохранения, продвигающее лекарственные средства, эффективность которых не подтверждена никакими исследованиями. Наконец, многочисленные многопрофильные клиники, которые разрастаются по всей стране как грибы после дождя.

Найти хорошего специалиста - дело не просто сложное, порой практически недостижимое. Не говоря уже о всех тех тонкостях, которые хитро прописаны в страховом полисе. Это входит в страховку, а вот это платно. Почему-то платно у нас больше половины возможных услуг.

3. Образование. То, что уровень образования падает, ни для кого не секрет. Родители отправляют детей учиться в иностранные ВУЗы, а я прихожу в ужас, когда друзья-студенты рассказывают о том, чему их пытаются учить. Рефераты скачиваются из интернета, заплатил за курс - получил диплом.

4. Непрофессионализм. Напрямую следует из предыдущего пункта. Мы вступили в эру непрофессионализма во всех областях, начиная от медицины и заканчивая прачечными. Люди разучились писать деловые письма. Просьба прочитать текст с экрана вызывает панику.

Следующий пример поймут не только айтишники, но и просто люди, знающие английский язык. Системный администратор одного из московских аэропортов (с красным дипломом одного из известнейших московских технических вузов) доказывал моему другу, тоже админу, что есть разница между статической маршрутизацией и статическим роутингом.

В следующий раз, когда будете ругаться на задержку рейса в аэропорту, вспомните, какие специалисты там работают.

А это только один пример, в одной из областей.

5. Недвижимость. Отсутствие возможности купить жильё в своём городе. Непомерно завышенные цены на квартиры.

Не так давно один человек подсчитал, что если продаст свою убогую хрущевку на окраине Москвы, находящуюся в практически аварийном доме, то сможет купить замок в Чехии.

При этом, даже имея жильё, ты не застрахован от того, что завтра не начнётся строительство очередной Олимпиады (или чего угодно), когда твой дом будет оставлен под снос.

6. Коррупция. Правило «не подмажешь - не поедешь». Вы умеете давать взятки? Я не умею. Однако взяточничество везде, повсюду, везде надо «сунуть», «дать», «поблагодарить». Компания Икеа сворачивает свой бизнес в России, расширения больше не будет, потому что Икеа тоже не умеет давать взятки.

7. Низкое качество всей продукции. Именно всей, я не ошиблась, начиная от йогурта и заканчивая автомобилями. Про российский автопром можно много чего говорить, но ограничимся тем, что уже сказано. В общем, не самый хороший у нас автопром. А если говорить о продуктах питания, об одежде, то тут просто песня.

Я живу в Петербурге, Финляндия рядом, в последнее время очень популярны стали однодневные туры по финским магазинам.

Сначала не понимала, в чем соль, потом стало ясно. Имеем два одинаковых шампуня, одна и та же марка. Один сделан в России, второй в Финляндии. День и ночь. В первом случае - жиденькая водичка. Во втором - действительно шампунь, от которого волосы становятся «шелковистыми и блестящими».

Мясо, рыба молоко, никакого сравнения. Почему так? Я не знаю. Я не понимаю, почему крошечная Финляндия снабжает нашу страну молочными продуктами. Я не понимаю, почему крошечный Израиль снабжает огромную Россию редиской и клубникой.

Цены тоже поразительные. Один и тот же товар у нас и в Финляндии стоит по разному. Или взять футболки. Хорошие американские футболки маунтин. В США - 16-20 долларов. В российском интернет-магазине 50-60. В реальном магазине 100. Это как понимать? И во всём так.

8. Полное неуважение прав и свобод личности. Не буду долго расписывать этот пункт, ограничусь только словами о том, что «советский суд самый гуманный суд в мире». Основная причина пункта 8 в следующем пункте.

9. А вот сейчас тот пункт, который перевешивает все предыдущие. Именно этот пункт, а не предыдущие заставляет задумываться о переезде в другую страну. Что это такое? Это так называемый синдром вахтёра, это неуважение к другим людям, это нетерпимость, порой граничащая с фашизмом.

Представьте себе на секунду, что вот так случилось и всё правительство, все чиновники трагически погибли в один день. Что будет через неделю, через месяц? Будут те же самые рожи и на тех же самых местах. Почему? Потому что люди не меняются, потому что по каким-то не вполне понятным мне причинам у нас такие люди.

Это кондуктор в поезде, орущий на старушку, которая не сразу нашла свой проездной. Это хамка-регистраторша в городской поликлинике. Это полицейский, который избивает парня без прописки. Это мужик, сморкающийся на мостовую. Коллега, который ворует с работы степлер и вам же жалуется на ворьё в государстве. Дама, сажающая ребенка по малой нужде в тамбуре... а потом удивляющаяся, что же это молодежь устраивает туалет в лифте.

Ещё примеры нужны? Как вам пример с контролёром, который вырывает у «зайца» кошелек, чтобы вытащить из него хоть какую-то мзду? А школьный учитель, который называет детей тупорылыми уродами? А воспитательница детского сада, которая заклеивает детям рот скотчем, «чтобы не орали», а уволить её нельзя, потому что «заслуженная и вообще никто больше не пойдет работать на пять тысяч»?

Я не знаю, я правда не знаю, почему у нас такие люди. Одно время мне казалось, что, возможно, дело в советской эпохе, в принципе уравниловки, в истреблении элиты, да мало ли в чем. Однако вспоминается Толстой, Салтыков-Щедрин, Тургенев, словом, наши классики, читая которых начинаешь понимать, что оно всегда так было. Почему? Не знаю. Так исторически сложилось.

Собственно, вот девять пунктов, всего девять пунктов, которые красноречиво говорят сами за себя.

Конечно, мне можно возразить. Сказать, что не всё так страшно. Сказать, что надо сражаться за своё счастье, за светлое будущее. Но зачем мне сражаться за будущее? Извините, друзья, я не воин, я скромный админ.

Я не хочу светлое будущее, я хочу спокойное настоящее.

Каков мой вклад в жизнь общества, спросите вы? Я давно ответила для себя на этот вопрос. Да, я не воитель и не революционер. Мне всё равно, кто будет стоят надо мной - красные, белые, зеленые или голубые. Я просто хочу спокойной жизни.

Хочу делать хорошо и качественно то, что умею, потому что, как мне кажется, именно такой принцип должен быть основополагающим любого государства. Но я хорошо выполняю свою работу, не ворую, не беру взяток, уважительно отношусь к окружающим людям.

Я плачу налоги, более того, я готова платить не 13 процентов своего дохода, а, допустим, 20 или даже 25, только бы вокруг меня был покой и порядок. Я готова платить за ровные дороги, зеленые парки, чистый воздух и уютные дома. Со своей стороны я, кажется, сделала всё, моя часть договора выполнена. А где та часть, которую должно обеспечивать государство? Я не вижу.

Повторяю, я не имею ни желания, ни физической возможности для того, чтобы бегать по площадям с флагами в зубах, устраивать стычки и драться с полицией. Я просто хочу спокойной жизни. Неужели я не имею права на это только потому, что родилась здесь, а не в другой стране? Терпи, это наша родина, сынок? Но я не хочу терпеть.

Почему всё время надо терпеть? Ради могил предков? Так их память у меня в сердце, а не в земле. Ради березок? Березы растут практически повсюду. Ради родного города? Да, это аргумент, однако мой город (Петербург) уже много лет на разграблении у осатанелой шайки чиновников.

Вам доводилось ходить зимой по улицам под угрозой в любой момент быть или убитым сосулькой (если идешь по тротуару) или сбитым машиной (если идёшь по проезжей части)? Мне приходится проделывать это каждую зиму. Ради чего?

Выводы из всего вышесказанного я делаю очень простые. Действовать надо, чем я и занимаюсь. Становиться не просто специалистом, а востребованным специалистом. Учиться и учить язык. И выбирать страну для проживания.

Неужели из-за этого я... предатель родины? Просто потому, что хочу быть «живущим в таком-то доме», а не «проживающим по адресу»? Жить, а не выживать. Не подстраиваться и не учиться давать взятки. Вот чего хочется больше всего.

Естественно, я не мозг, который утекает,. Я обычный человек, который хочет обычной жизни. В чем тут предательство-то?

Коментарі: 27

helsan

Джинса под Януковича

28.09.13, 20:18

В нашей сегодняшней жизни быть профессионалом не нужно. Необходимы связи, умение воровать, приспосабливаться и… создавать имитацию деятельности. Вот, например, Януковичу объяснили, что не нужно быть. Главное – казаться. Кем – не важно, это – зависит от ситуации, но то, что казаться нужно убедительно, это – он усвоил.

Потому он пытается казаться евроинтегратором, а всякие там не енакиевские, но очень желающие к ним примазаться, начинают уговаривать великого и могучего в том, что он может свершить великую миссию. Исходя из этого, Лена Б, от усердия угодить и умаслить сонцеликого, пошла еще дальше, сравнив низкопошибного шулера с царственной личностью, указав, что для тех, у кого скудоумие, она поясняет: Янукович – не Мазепа. Он – Петр Первый.

Сложно спорить с мадам, что историю никогда не учила, но усвоила штампы СССР, поскольку это - то же, что пытаться объяснить трехлетнему ребенку механизм запуска двигателя. Тем не менее, некоторые нюансы обсудить хочется.

То, что Януковичу уже давно состряпывают дворянскую родословную (на фоне документов о том, что его отец – шеф полиции при Гитлере) – давно не секрет. Некоторые, в желании умаслить венценосного и получить от него хотя бы взгляд (ведь не в деньгах счастье и не в том, чтобы украсть у государства квартиру в Киеве, дабы перебраться из любимого Донецка, да, Лена Б?), готовы писать и говорить о божьем ставленнике Януковиче все, что только придет в больное воображение. Но когда доходит до сравнения Януковича с историческими личностями, то тут есть над чем подумать.

Так, россияне, переврав историю, сравнили Януковича с Мазепой. Хотя Янукович не то что таких знаний, как Мазепа, не имеет, он половину алфавита не помнит. Да и исторически у них разные цели: Мазепа хотел для Украины независимости, а Янукович - желает для себя денег МФВ.

Но вот сравнение гения воровства с Петром первым – это круто. У них, действительно, есть нечто схожее. Если с окном в Европу Лена Б чуть завралась, то во многом другом у этих личностей есть схожести. Так, Петр Первый был ушлым малым, он брал налоги за бороды и дым из изб, а еще – изобрел механизм возврата денег, заплаченных за работу мужикам, строившим флот. Так, чтобы деньги не утекали, он возле мест, где мужики работали, ставил государственные питейные заведения (трактиры). И вот рабочие в пятницу получали расчет и – шли в трактиры и их пропивали. А на следующей неделе они опять получали в пятницу свои же деньги, которые за выходные спускали на водку. Но Петр Первый хоть платил за работу. У Януковича все банальней: на него вся страна должна работать бесплатно! Ну а с введением разных налогов он уже и Петра Первого переплюнул.

При этом Янукович – великий евроинтегратор! Тут даже очень известные СМИ расшаркались перед «затмевающим солнце»: это ж надо как он правильно себя в Ялте преподнес удивленным европейцам! Он им озвучил глобальные тезисы, которые были услышаны и осознаны несознательными парнями из Европы.

Европейцы даже не знали, что были удивлены тем, как он гениально заставил работать на свою победу в 2015 оппозицию, а в случае не подписания соглашения с Европой, уже переложил на нее вину за срыв такого великого плана. Еще выяснилось, что он виртуозно использовал Тимошенко, преподнеся себя стойким правдолюбом и почитателем закона, что позволило ему создать себе имидж евроинтегратора, посланного Богом спасти Европу от кризиса.

Подытоживая статьи в некоторых влиятельных и читаемых СМИ, можно проследить, как они из элементарного жулика лепят героя и мастера дипломатических переговоров, навязывая читателю мысль о том, что Янукович – учится, осваивает тонкости донесения информации и умение переубедить собеседника остротой ума. Те, кто смотрел видео, где он разговаривал с Далей Грибаускайте, по достоинству оценили медвежью дипломатию сонцеликого. Как он ее с газом прокатил, а? Так дипломатично еще нужно уметь отвечать на вопросы. Ну а то, что президент Литвы после (не посоветовавшись с Леной Б!) так недипломатично подняла вопрос Тимошенко, так это - ее проблемы! Пусть идет учиться к Чечетову. Он - такой дипломат и озорник, что все всегда объяснит любую проблему. Помните его сакраментальное: просмотр порно депутатом в сессионном зале помогает работать над законодательством! А незабвенное: страной может руководить уголовник, но с погашенной судимостью! Такому в высших дипломатических школах не научат. Это – жизненный опыт, помноженный на желание услужить главному венценосному эмиру, то бишь - Януковичу.

Иными же словами, народу доказывают, что Дарвин был прав и что из обезьяны с гранатой со временем получается довольно дипломатичный урка с финкой в кармане и камнем за пазухой. И, что немаловажно, изложенную в таком виде информацию в солидных изданиях и джинсой под Януковича не назовешь, ведь назови джинсой, скажут, что недипломатично как-то получается…

Лина ТЫХА, «К и з»

Коментарі: 4

helsan

Господа олигархи, воровство – это не бизнес

27.09.13, 23:19

На развалинах Советского союза остался растерянный народ и кучка бывших номенклатурщиков, шедших в партию, чтобы никогда не работать и не держать в руке лопаты, указки, скальпеля или любого другого предмета тяжелее ручки. Рядом с ними присоседились уголовники, осознавшие, что врем «Ч» для воровства, обманна, шулерства и мошенничества – пришло.

Со временем номенклатурщики и уголовники срослись в единое целое и начали рассказывать народу, что воровство – это и есть экономика, и что тогда, когда народ платит за расходы тех, кто присвоил себе чужое – это нормально.

В наши дни мы наблюдаем грустную картину, показывающую, что большинство украинцев за двадцать лет не смогли ни скопить капитала, ни заработать себе пристойную пенсию. Та пенсия в тысячу гривен, что выплачивает сегодня государство – издевательство над людьми, проработавшими на государство по сорок, а то и пятьдесят лет. Хотя государства, как социального гаранта на территории Украины – нет. Есть кучка бывших номенклатурщиков и воров в законе, что узурпировали себе право решать, что и кому государство из бюджета должно выделять. Вот они и начали считать себя государством, не обременяясь тем, что «государство» - это не только монополия на применение силы и сбора налогов, но и социальная гарантия граждан на труд, обучение, лечение, реализацию и обеспечение их прав и свобод.

С точки зрения тех, кто сегодня у власти, народ Украины – не имеет права ни на что, но он обязан за свой счет содержать всех, кто обманным путем пришел к власти. То, как с 1997 года Верховная Рада списывает долги предприятиям топливно-энергетического комплекса, которые давно являются частными, на сумму более чем 50 миллиардов гривен, но при этом вводит пеню для граждан за неуплату услуг по ЖКХ, доказывает, что люди из парламента сознательно перекладывают все траты по частным предприятиям, принадлежащим олигархам, на налогоплательщиков. То, как пытались «спасать» банки и сколько денег получили из бюджета Фирташ и другие, подтверждает, что небольшая кучка людей довольно легко обогащается, занимаясь выкачиванием денег из 46 миллионного населения в свои карманы.

Легко стать богатым, если обязать 46 миллионов граждан оплачивать твои расходы! Но именно этим и занимаются представители власти, когда, собирая налоги, львиную долю их тратят на товары по завышенным тендерам для своих предприятий, покупку автомобилей, закупку ненужных ноутбуков, охрану и т.д. При этом их предприятия делают долги за газ, электроэнергию, воду, электричество, но государство (в виде хозяев этих структур) их - списывает.

В Украине установилось четкое правило: хочешь денег – укради из бюджета. Чиновники это правило усвоили и начали воровать. Кто на дорогах, кто на зеленых насаждениях, кто на структуре ЖКХ, в общем, везде, где можно смошенничать с деньгами и положить их себе в карман. Главное – запустить коррупционные схемы. Так начали появляться миллионеры и миллиардеры, что не создали ни одного реального предприятия (те, что по отмыванию денег – не в счет), не придумали ни одного изобретения, не написали ни одной книги, которая пользовалась бы большим спросом и принесла доход.

И до сего дня правило воровства продолжает работать. Оно работает как в структуре власти, так и в штабах политических партий. Причем оппозиционные – не исключение. Там также есть своя система «заработка», как и у бело-голубых: поставил 2 палатки, отчитался за десять. Выдал две майки, отчитался за 50. А если еще посчитать мертвых душ, на которые выписывают деньги, то осознаешь: воровство среди тех, кто во власти и хочет этой властью стать, превратилось в национальный вид спорта: кто быстрее где чего украдет.

Но воровство не привносит развития. Воровство не позволяет развиваться экономике и основывать большие социальные программы. Воровство – уничтожает государство, и уж тем более, воровство – это не бизнес. До тех пор, пока те, кто стоит у власти, сами не ограничат аппетиты тех, кто воспринимает бюджет как дойную корову для собственного обогащения, в стране не будет порядка. Но также, при таком раскладе, воровство может привести к тому, что и страны также не станет…

К и з

Коментарі: 12

helsan

Цинизм, аморальность, предательство как повседневность для общес

27.09.13, 22:47

Слушая эфиры нынешних представителей Партии регионов, становится страшно: в краеугольный угол выноситься вранье, цинизм, извращение, элементарные невежество и неуважение. Для регионалов, которые выходят в эфиры и пытаются донести до людей информацию, не важно, что они говорят. Даже самую низменную ложь Лена Б доносит до общечтва с искренними глазами и моралью – не обременяется.

В последний раз Леночка Бондаренко свой яд изливала у Шустера. Самое мерзкое (хотя из сказанной ею мерзости выбирать сложно), это когда она опять затянула песню о том, что Кличко однажды вместо заседания в ВР открывал пивной фестиваль в Германии. Самое паскудное, низменное, циничное и аморальное в ее высказывании то, что она, зная, что Кличко поехал на похороны друга, тем не менее, переврала факты, совершенно не заботясь о том, что для каждого нормального человека является святым – почтение смерти умерших.

Для тех, кто сегодня у власти, святость – это деньги и служение идолу Януковичу. Они, как выслужливые псы, вылизывают ему пятки, переступая через честь, совесть, достоинство, порядочность и тактичность других. Для них не имеет значения ничего, кроме денег и эфемерной власти, которую они имеют сегодня, но которую завтра уже потеряют. Только они не думают о завтрашнем дне. Циничность, с которой они могут обсуждать низменность – поражает воображение нормального человека. Для них жизнь под видеокамерами Тимошенко – норма. Но если в такой «дом» посадить Бондаренко, Герман, Богословскую, то тогда – это будет нарушением прав человека.

Когда Герман в 2006 году по всем телеканалам говорила о политических преследованиях, когда Шуфрич приковывал себя к кровати Колесникова, когда представители Партии регионов блокировали трибуну – это было демократично. Сегодня оппозиция не может себе позволить приковать себя к кровати Тимошенко. Сегодня бьют народных депутатов и сбрасывают с лестницы. В наши дни блокирование трибуны – нанесение урона государству.

При этом из уст представителей власти льется сплошная ложь об улучшении жизни, о том, что человек, лежащий в больнице и ничего не подозревающий, оказывается, в кулуарах ВР сказал несусветную бредятину, что представители ЕС что-то озвучили в позитив Януковичу, хотя уже через час общество получает опровержение ложного заявления.

Власть, что построена на лжи, продажности, подлости и аморальности, пытается доказать обществу, что аморальность – моральна. Она находит поддержку среди таких же низких личностей, для которых украсть что-то или обгадить незнакомого человека – получение удовольствия. А эти индивиды, уже после, начинают власти подпевать, давая характеристику людям, с которыми никогда не встречались и (тем более) никогда им не платили и не присутствовали при передаче тех же денег. Но для них доводы и правда – не важны. Им главное – залезть в грязное белье, внюхаться в дерьмо и получить низменное удовольствие от своего вранья. И все только потому, что подобные личности – завистливые и несостоявшиеся неудачники. Они завидуют всем, и власти в том числе. Просто сегодня принято гадить тех, кто против власти. Да и с властью они – в унисон, поскольку сами такие же подлые и аморальные. Им греет душу, что их подлость – это подражание тому, что проецирует власть, и это – вошло в норму.

Вот только лишь ситуация изменится, то все эти аморальные сущности начнут визжать, что по отношению к ним нужно поступать согласно Европейской конвенции по правам человека (и Марков тому - пример), и, кивая на бывших соратников, станут обвинять их во всех смертных и доказывать, что они выполняли приказы.

Но что самое мерзкое, что те граждане, которые сегодня гадят в интернет, обсасывая ложь и ее же распространяя, по отношению к себе требуют высокой моральности, потому что это как с Мадонной: пока снималась в эротике – деньги зарабатывала, а как только выбилась в люди – уволила горничную за расстегнутую пуговку. Двойные стандарты аморальной личности состоят в том, что это им можно вести себя мерзко, а по отношению к ним – ни-ни.

Лина ТЫХА,
«К и з»

Коментарі: 6

helsan

Москва, Маросєйка

27.09.13, 22:41

Юрій Шевельов

НЕВІДОМИЙ ХУДОЖНИК. 1654 р. БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ВИГОЛОШУЄ ПРОМОВУ У ПЕРЕЯСЛАВІ. ГРАВЮРА. 1880-ті рр.
/ ІЛЮСТРАЦІЯ З КНИЖКИ «З УКРАЇНСЬКОЇ СТАРОВИНИ», КИЇВ, «МИСТЕЦТВО», 1991 р.

Стаття Юрія Шевельова «Москва, Маросєйка» написана 1954 року в Бостоні. Цього часу у СРСР помпезно святкували 300-річчя возз’єднання України з Росією. Шевельов не сумнівався, що святкування Переяслава неминуче колись закінчаться. Його аналіз свідчив, що для України далеко не все ще втрачено. Треба тільки знати своїх головних ворогів. І він їх назвав: Москва — кочубеївщина — провінціалізм.
Чи змінилося щось відтоді?

Володимир ПАНЧЕНКО

Тут, на цій московській вулиці, серед кварталу, заселеного «блінніками» (майстрами випікання московських млинців) у другій половині XVII сторіччя розташувалися двоє «подворьєв» — Гетьманське й Малоросійське. Тут зупинялися новоприбулі з України, і сама назва вулиці — це зіпсоване слово «Малоросєйка». (Тепер Маросєйка зветься вул. Богдана Хмельницького.) Тут відбулося чимало людських драм, і через цю вулицю прийшли ті впливи, що досить глибоко змінили російську культуру в XVII столітті. Це був той мостовий причілок, звідки після Переяслава почався наступ української культури на московську.

Великий і розмашний план культурного завоювання розлогої і військово сильної Москви був задуманий українською інтелігенцією ще із кінця XVI століття. Не без впливу цього плану був спинений рух літературної мови в напрямі наближення її до народної і були відновлені церковнослов’янські первні літературної мови трудами Лаврентія Зизанія, Памви Беринди, а передусім Мелетія Смотрицького. Заради цього плану київська інтелігенція творила міт двох Росій — Малої і Великої — міт, створений передусім на Україні, — і підтримувала теорію політично-державної переємности між старим Києвом і тогочасною Москвою. Заради нього переможець Москви гетьман Сагайдачний пропонував їй союз 1620 року, Лаврентій Зизаній привіз до Москви рукопис свого «Катехізису» 1626 року, Кирило Транквіліон Ставровецький — рукопис свого «Учительного євангелія» 1627 року, а митрополит Петро Могила присилав 1640 року Ігнатія Старушича із пропозицією заснувати в Москві школу — першу школу — силами українського духівництва.

Справжнє поле для діяльности відкрилося після Переяслава. Переяслав став передумовою української культурної інвазії. Харлампович підрахував, що у другій половині XVII століття в самому тільки місті Москві було сім монастирів, повністю заселених українцями й білорусинами, а один з них навіть був переданий у зв’язку з цим у відання Малоросійського приказу! Українські приходні наклали потужний відбиток на культуру тогочасної Москви. Вони в ній чимало зрушили і змінили, вони її істотно збагатили. Славнозвісна реформа патріарха Нікона, що доглибно струснула російською церквою, була фактично проведена з участю українців, виходців із Київської академії. Заснована 1685 року Московська академія, пізніше відома під назвою Слов’яно-греко-латинської, після короткого періоду, коли нею керували греки брати Ліхуди, а потім ніхто не керував, від 1700 року фактично перейшла в українські руки. Протягом наступних 64 років вона мала 19 ректорів, із них один був грек, два — росіяни, а решта 16 — українці, вихованці Київського колегіуму. Такий був і склад викладовців.

Після смерті останнього російського патріарха Адріяна на чолі російської церкви став українець Стефан Яворський. У період 1700—1762 рр., за підрахунком того ж Харламповича, в Росії, на чисто російських землях, було 70 єпископів-українців. Були часи, коли російська церква була цілком в українських руках. Не забуваймо, що в XVII сторіччі церква раз-у-раз означала культуру, а культура — церкву. Нове, доти нечуване вливалося в консервативну Москву через Малоросєйськоє подворьє на Маросєйці.

Не з легким серцем ішла українська інтелігенція в Москву. Вона добре знала, що таке Москва. «Катехізис» Лаврентія Зизанія видали, але з страху перед можливими єресями без титульної сторінки. «Учительне євангеліє» Кирила Ставровецького засудили за єресі й спалили. Ще була свіжа пам’ять про перші десятиріччя XVII століття, коли українських священиків і ченців не вважали за охрищених і силоміць христили вдруге, своїм звичаєм. Іще 1632 року з нагоди прибуття групи українських ченців був виданий наказ: «А в церковь их не пущать, а пения слушать в трапезе или в паперти, а святыни им никакие не давать и крестом воздвизательным не благословлять и ко образом не прикладываться». У 1652 році, за два роки перед Переяславом, чужинців виселено з Москви до Німецької слободи, а малоросія н и н — це ж було для тогочасної Москви те саме, що литвин, що поляк, що іноземець взагалі.

Сучасник писав 1666 року: «Малоросам і смерть не така страшна, як відіслання до Москви». Дмитрові Тупталові виклик до Москви коштував нервової хвороби. Стефан Яворський, призначений бути Рязанським єпископом, утік був із Донського монастиря в Москві, де його потім тримали під наглядом. І далі люди почували себе чужими у чужому московському світі, чужими до самої смерті. Навіть Теофан Прокопович, близький співробітник Петра І, головний ідеолог новонароджуваної російської імперії, навіть він у передсмертні дні підсумовував своє життя:

Ні з каких сторон світа
не видно,
Все ненастьє,
Ніт і надежди, о многобідно
Моє щастьє.

Многобідне щастя — чи можна влучніше оцінити щастя людини, що досягла найвищих верховин суспільної драбини, — що їй заздрять, — але вона почуває себе кінець кінцем усім і всьому чужою...

Було б хибно зводити цей рух до шукання кар’єри. Це був також ідеологічний рух. Що таке Москва, — знали, і все-таки пішли на Переяслав і все-таки рушали до Москви. Рушали, може, саме тому, що усвідомлювали, наскільки нижчий був той культурний і побутовий рівень, що на ньому стояла Москва. Бо це було, чи принаймні здавалося, передумовою можливості завоювати Москву. Переяслав у перспективі трьох сторіч уявляється нам початком великої трагедії. Це слушно. Але в умовах 1654 року не був із конечністю закладений розвиток тільки в цьому напрямі. Навпаки, сучасникам Переяслав здавався вихідним пунктом для великої експансії. Нічого майже не втративши політично, — адже Україна зберігала цілковиту внутрішню незалежність і майже цілковиту незалежність зовнішніх зносин, — умови зобов’язували її тільки прийняти Московського воєводу й залогу до Києва і повідомляти Москву про посольства до Польщі чи Туреччини і про вибори гетьманів, — Україна, здавалося, діставала військову допомогу, а головне — їй відчинявся шлях до культурного завоювання страшного сусіда.

Це була доба — XVII сторіччя, — коли формувалися національні держави на Заході, але в ідеології панували універсалістичні концепції. Київ, відроджений осередок України, стояв перед очима тогочасного українця другим Єрусалимом. Він був центр церкви, значить — центр культури. Звідти мав возсіяти світ на весь християнський світ. Ворогом були турки, що володіли греками і християнським Близьким Сходом. Знаряддям, я повторюю, знаряддям визвищення другого Єрусалиму — Києва — мала стати Москва. Її військова сила мала здійсняти програму української інтелігенції. Безнастанні заклики до боротьби проти турків і татар у проповідях Ѓалятовського, Барановича і всіх українських проповідників XVII сторіччя, ба навіть і самого Стефана Яворського, — не загальники, як може тепер здатися, і не результат татарських наскоків на Україну, а насамперед вияви цієї універсально-християнської ідеології.

Поза цією суб’єктивно-ідеологічною стороною справа мала об’єктивну, історичну сторону. Я сказав: XVII сторіччя було в ідеології добою універсалізму, фактично — воно було добою ставання національних держав. Нова держава постає тільки в перемозі над своїми сусідами. Згадаймо ставання Німеччини вже у XIX сторіччі. Для об’єднання німецьких земель були потрібні війни на півдні, півночі й заході. «І на чотири боки шаблі». Україна Богдана Хмельницького мала подолати щонайменше Польщу, Туреччину й Москву. Вона це здійснювала. Військово вона змагалася з Польщею й Туреччиною. Було актом державного розуму спробувати скорити Москву іншими методами. Коли ми говоримо про нашу сучасність, ми добре знаємо, що війни ведуться різними методами, що вони бувають гарячі й холодні, що вони тривають і коли підписано мир і коли миру підписати не можна. Чому ми не хочемо зрозуміти цього для XVII сторіччя?

Навіть військово Переяслав не був кінцем боротьби. Після нього Україна розгромила Москву під Конотопом у липні 1659 року і була розбита на полтавських горбах у липні 1709 року. Тим більше тривала боротьба в культурі.

Якщо і там Україна зазнала поразки, то це сталося не через переяславські умови, а насамперед — із причин, закладених у самому українському житті того часу. Політично і військово Переяслав став початком поразки тому, що різні українські кола втягали Москву в Україну, намагаючися використати її проти своїх унутрішніх ворогів. Повне розуміння цього приписується ще Мазепі. Хіба нагадати про звернення Інокентія Ѓізеля, або Лазаря Барановича, або багатьох інших — прислати московських стрільців в Україну? Або про те, що коли Дем’ян Многогрішний хитнувся від Москви, його заарештувала не Москва, а таки група київської старшини, що дійшла була навіть до того, що просила дати на гетьмана «боярина великороссийских людей»? Комплекс Кочубеївщини — і тільки він — уможливив Москві здобувати чимраз більше позицій в Україні. Розріст цього комплексу змусив Мазепу до суворої конспірації, що не дала йому змоги військово підготуватися до бою під Полтавою. Бій під Полтавою виграв Росії не Петро І, а українські Кочубеї. Само зрозуміло, Петро й Росія влучно використали це, як використовували всі подібні нагоди, що їх не бракувало. Про причини самого комплексу Кочубеївщини хай говорять історики й психологи. Він живе й досі.

Культурно Переяслав став початком поразки з глибших причин. Культурне завоювання переможеною нацією нації-переможця в принципі можливе. Колись подолана римськими легіонами Греція завоювала культурно Рим. Германці в Італії, Франції, Іспанії були культурно завойовані Римом, наслідком чого є сучасні романські народи. Передумовою для культурного завоювання нації-переможця є, одначе, культурна перевага переможеної нації на всьому полі бою, себто в усій культурі. Цієї передумови бракувало українській культурі XVII сторіччя.

Доба бароко — одна із золотих діб нашої культури. Архітектурні споруди Мазепи, проповіді того часу, початки театру, різьба й малярство, початки гравюри — лишилися у сторіччях, вони і в наш час впливають на українське мистецтво. Одначе вони мали свою стелю. Українська культура доби бароко була суто церковна. Культура була при церкві, і церква означала культуру.

Поки так було і в Росії, українська культура була в наступі. Ми бачили, що вона завоювала церкву, мовно-богословську освіту й науку, зв’язані з релігією мистецтва. Та цього було мало для XVIII сторіччя — доби секуляризації науки, мистецтва, культури в цілому. Європа вже не жила церковною культурою, Петро І іще використовував Яворського й Прокоповича як діячів церкви. Але він уже дивився на Захід, щоб украсти звідти потрібні йому елементи нової технічної культури. Потай вирушає він до «люторів», переодягнений теслею, щоб опанувати секрети техніки. У наш час ці функції виконують люди нижчих ранѓів, але суть лишилася та сама: використати технічну культуру Заходу для зміцнення варварських основ своєї держави. Серед «птахів гнізда Петрового» ми знайдемо чимало німців, чимало росіян, але не українців. Бій під Полтавою Петрові виграли українські Кочубеї. Але Петро справді виграв бій на культурному фронті тим, що він відгородив Україну від Заходу. Зв’язок ішов через новозасноване вікно в Європу, а радше пролаз — Санктпітербурх, не через Київ. У Києві тим часом лишили Академію більш-менш як вона була. Вона була безпечна. Хто не йде вперед, відстає. Відставання було безнадійне. Тоді як російська культура свою церковну сторону доповнювала новою, технічно-світською, українська лишалася на старому місці. Так вона ставала старомодною. Старомодність означає смішність. Смішність убиває культуру.

Остання постать цієї культури в її незайманому вигляді був у 1760-х роках Арсеній Мацієвич, єпископ Ростовський. Він із дивовижною впертістю боронить програну справу — незалежність церкви від держави. Для нього світ обмежений рамками церковного життя. Смішний, надокучливий, він на домагання Катерини ІІ стає перед суд єпископів, його засуджують до ув’язнення в монастирі, але він не вгамовується й там. І 1767 року його переводять до талліннської фортеці, де він доживає віку, позбавлений навіть власного ім’я. Наказом Катерини в’язня іменують Андрій Враль. Захід, до якого, здається, не додумалося навіть МВС. Дата ув’язнення Мацієвича невипадково збігається із датою скасування Гетьманщини. Це була одночасна ліквідація початого в Переяславі українського наступу — політично на Україні, культурно — в Росії.

Відгомони переяславської концепції українського культурного наступу на Росію лунають і геть пізніше. Хіба що інше — трагедія Гоголя, що пішов завойовувати Росію для українського морального кодексу, для українського розуміння мистецтва, чиє мораліте про мертві душі було пласко сприйняте різними Бєлінськими як облічітельная література, чиї «Вибрані місця із листування з друзями», куди Гоголь уклав усю свою душу, були висміяні й несприйняті? І тому — природний вислід трагічного непорозуміння — спалення Гоголем його рукопису і майже самоспалення — так близько від Маросєйки, у Москві на Нікітському бульварі, і так близько до двосотих роковин Переяслава — в лютому 1852 року.

Або на початку революції спроба українських комуністів «влитися» в російську суттю комуністичну партію, щоб «розлитися й залити» її? Завжди те саме — універсалістична концепція, надія на свої сили, на свою перевагу, обмеженість цієї переваги тим провінціальним станом, у якому перебуває або в якому тримають Україну, — і поразка, і трагедія.

Але в глибині найбільшої поразки, коли Україна втратила рештки політичної незалежности, коли літературною мовою України стала російська, що нею писали, скажімо, Капніст і автор «Історії Русів», що нею намагався писати Сковорода, — тоді починається перегляд переяславської концепції. Капніст починає його протестом проти російської держави в ім’я української людини:

«Под игом тяжкия державы
потоками льют пот кровавый
и зляе смерти жизнь ведут».

«Історія Русів» відроджує елементи українського державництва. Приходить Шевченко, що синтезує ці елементи, споює їх з новим універсалізмом — кирило-методіївський панславізм із центром у Києві (всякий здоровий рух хоче набрати рис універсалізму, питання тільки в тому, щоб заради цього не жертвувати своїм власним). Подальшу історію вже знають читачі, вона пишеться щодня далі.

Три страшні вороги українського відродження — Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини — живуть і сьогодні. Запекла ненависть Михайла Драгоманова не знищила українського провінціалізму. Запекла ненависть Дмитра Донцова не знищила Москви. Запекла ненависть В’ячеслава Липинського не знищила комплексу Кочубеївщини. Сьогодні вони панують, і вони урочисто справляють ювілей Переяслава.

Москва підкреслює «русско-украинские культурные связи». Не будемо їх заперечувати. Вони були і є. Хіба солдати по два боки лінії фронту не пов’язані між собою? Вони зв’язані на життя і смерть. Історія культурних зв’язків між Україною і Росією — це історія великої і ще не закінченої війни. Як усяка війна, вона знає наступи і відступи, знає перекинчиків і полонених. Історію цієї війни треба вивчати. Чому б не видати солідну збірку праць про українсько-російські культурні зв’язки як вони були, а не як їх препарує Москва чи наш власний провінціалізм?

Ми не маємо підстав святкувати Переяслав. Він став початком великої трагедії народу і безлічі індивідуальних трагедій. Але ми не маємо підстав і соромитися Переяслава. Він мусів бути, він показав наші хиби, але він показав і глибину нашої життєвости.

Сьогодні роковини Переяслава святкують вороги України. Я пригадую: 1913 року вся Росія урочисто відзначала тристаліття дому Романових. Голосно і бучно. Що сталося з домом Романових за чотири роки по тому — всім відомо.

Бостон, 1954

Юрій ШЕВЕЛЬОВ

Коментарі: 5

helsan

Быть виктором януковичем: увидеть обаму и улететь

24.09.13, 22:49

Метаморфозы, происходящие с Виктором Януковичем, как только он покидает страну, не могут не впечатлять. В Украине он и любимый Президент, и успешный писатель, и, как недавно стало известно, талантливый теннисист ( http://www.youtube.com/watch?v=dSvEVTjK5HY ). За рубежом же проклятые капиталисты решительно отказываются признавать за Виктором Федоровичем даже толику его талантов и харизмы.

Вот и в этом году во время участия в официальном приеме от имени президента США Виктор Янукович* в который раз сфотографировался с Бараком Обамой, но личного общения удостоен не был. Второй год подряд. Неизвестно, что чувствует лично Виктор Федорович в связи с этим, но газета «Сегодня» явно оскорбилась и во врезе соответствующей новости дала такое предложение: «Нашему президенту не дали лично пообщаться с американским главой». Разделяя возмущение газеты Рината Ахметова, хочется порвать на себе последнюю рубаху с криками: «Кто?! Кто эти гады?! Имя, сестра, имя!». Кто эти злобные люди, за руки и за ноги оттащившие отбивавшегося Обаму от нашего Виктора Федоровича? Но «Сегодня» толерантно промолчала по этому поводу. Не дали и не дали, остальное, как говорил классик, додумайте сами. Мифический Вашингтонский обком или влиятельные лоббисты украинской оппозиции в окружении Президента США. Может ЦРУ. Вариантов, собственно, не так уж и много.

Хотя, скорее всего, эту тему не будут раскручивать ни провластные СМИ, ни депутаты ПР. Акцент сделают на том, что встреча прошла в теплой, дружеской обстановке, и никто Виктора Януковича не игнорирует. Действительно, можно еще вспомнить летний визит представителей коренных народов США. Это же был блестящий дипломатический прорыв, по своей эффективности мало чем уступающий очередной фотосессии с Обамой.

Конечно, публичное неуважение со стороны президента США не может не обескураживать сторонников Виктора Януковича. Что, спрашивается, еще нужно этим зажравшимся американцам, чтобы признать его равным среди равных? Зарабатывает Виктор Федорович больше этого вашего Обамы - 2,3 миллиона долларов в 2012 году, против жалких 608 тысяч 611 долларов президентской четы США. И вертолет у него дороже почти в три раза, чем у американского коллеги. Да по понятиям это Обама должен летать к Виктору Федоровичу за ежегодной фотографией. Но жизнь, зараза такая, несправедливая штука, и даже туфли из страусиной кожи не могут обеспечить тебе почетный статус в Вашингтоне или Давосе. Кто-кто, а Виктор Янукович это проверял неоднократно.

О международной изоляции Президента Украины сказано и написано слишком много. Да, вопреки самым смелым прогнозам, он все еще не дорос до уровня Лукашенко и в гости его зовут хотя бы из вежливости. Хотя в большей степени все стороны имеют свои достаточно прагматические цели. В России уже 20 с лишним лет не могут смириться, что Украина - независимое государство, а сейчас еще и навострившее лыжи в сторону ЕС. В Евросоюзе не так чтобы прямо уж горят увидеть нас в европейской семье уже завтра, но и отдавать в жаркие объятия Российской Федерации как-то жалко. И там, и там есть государственные деятели со своими взглядами и целями. Виктор Янукович в этом ряду заметно выделяется, как человек, который свои личные интересы ставит над общественными. Это ясно уже не только большинству граждан Украины. На его месте мог быть кто угодно, просто приходится иметь дело, с кем есть. Нужно напоминать, как относится к Президенту Украины канцлер Германии Ангела Меркель? Для США же Виктор Федорович - главный специалист по низкообогащенному Ирану. Все...

Собирание фотографий с мировыми лидерами - хобби безобидное, но к международной политике не имеющее особого отношения. В этом плане нам вообще не повезло с президентами: Кучма попал в международную изоляцию после скандала с «Кольчугами», в Ющенко попросту все разочаровались, Янукович отвернул от себя мировых лидеров тюремным сроком против Тимошенко. И для сравнения - Обама, который весной этого года поручил главе минфина Джеку Лью привлечь к ответственности сотрудников Федеральной налоговой службы в связи с усиленными проверками в отношении оппозиционных организаций. Если бы нечто подобное случилось в Украине, в Партии регионов первыми бы начали крутить пальцем у виска. Именно поэтому Бараку Обаме не о чем говорить с Виктором Януковичем. У этих двоих принципиально разные взгляды даже на самые простые и элементарные вещи.

Данил КРАВЧЕНКО для

censor.net

Коментарі: 7

helsan

ЄС для України важливіший за Тимошенко

24.09.13, 22:35

Без вирішення питання екс-лідерки опозиції про європейську перспективу України не може бути й мови. Влада має пам'ятати, що Асоціація з ЄС важить для країни більше, ніж переслідування Тимошенко, вважає Бернд Йоганн.

Угоду схвалено. Дата підписання теж відома. На саміті Східного партнерства ЄС, який відбудеться в листопаді у Вільнюсі, Україна очікує підписати Угоду про асоціацію та вільну торгівлю. Можливо, це останній шанс України тісно наблизитися до Європейського Союзу в політичній та економічній сферах. А це означає - збільшення товарообігу та інвестицій, імпорт енергоносіїв з ЄС, шанс на добробут і політичну стабільність, не виключено, навіть скасування візового режиму. Для людей – цілком приваблива перспектива.

Хитання між Росією та ЄС

Але Україна продовжує хитатися між Москвою та Брюсселем. Росія, яка так і не змирилася із втратою України, намагається перекрити Києву шлях до ЄС. Вона заманює до сумнівного Митного союзу колишніх радянських республік, у недавнє минуле. Коли ж Україна не бажає дослухатися до аргументів Москви, їй створюють торговельні бар'єри, перед її товарами зачиняють кордони. Росії до таких методів - батіг замість пряника - не звикати. До Митного союзу Україна може приєднатись лише на умовах Москви, а це означає – їй доведеться відмовитися від свого суверенітету.

Політичній еліті у Києві добре про це відомо. І, напевно, у першу чергу саме тому українське керівництво форсує наближення до ЄС. Укладення Угоди про асоціацію – офіційно задекларована мета. Однак за президентства Віктора Януковича країна стала більш авторитарною. Вона віддалилася від демократичних та правових цінностей ЄС. Київ так досі і не виконав ключових передумов для Асоціації з ЄС.

Більше, ніж гуманітарний жест

Бернд Йоганн

Юлія Тимошенко продовжує перебувати в ув'язненні. Вона була найважливішим опозиційним лідером. І її засудили на підставі параграфів, які є пережитком радянських часів та які виконували політичну функцію. Звільнення та дозвіл на виїзд важкохворої політичної діячки до закордонної лікарні, яку вона сама обере, було б актом гуманізму. Нині лікарі берлінської Charit надають їй медичну допомогу в тюрмі, в умовах, що принижують людську гідність.

Але на кону стоїть більше, ніж Тимошенко. Треба покінчити із вибірковим та політично мотивованим правосуддям. Незважаючи на численні оголошення, Україна лише частково провела реформу системи судочинства, якої від неї вимагав ЄС. Українська прокуратура як мала за радянських часів, так і нині має безмежну владу. Державні судді не є незалежними. В Україні кожен, у кого є достатньо грошей та впливу, може замовляти процеси та вироки. Це на руку владній еліті. Проте бізнес, якщо потрапляє у жорна юстиції, страждає так само, як і громадяни.

Новий закон про вибори, якого вимагав ЄС, досі не ухвалено. В його розробці допомагали європейські експерти. Однак Київу бракує політичної волі провести ці законодавчі зміни. І це - ще одна з причин, чому укладання Угоди про асоціацію може зірватися.

Врегулювання амністії для Тимошенко

Євросоюз зацікавлений у тому, щоб держава, розташована на його зовнішньому кордоні, була економічно та політично стабільною. Його не влаштовує автократична система за білоруським взірцем. Тому ЄС не хоче, аби Україна і далі залишалась іграшкою у руках Москви. Але він не відмовиться від своєї вимоги - щоб Україна поважала європейські цінності та права людини.

Якщо Україна хоче до Європи, тоді Тимошенко повинна отримати амністію. Німеччина готова її прийняти та надати медичну допомогу. Уряд ФРН сказав про це дуже чітко і недвозначно. Настав час президенту Януковичу прийняти цю пропозицію. Європейська перспектива – важливіша, ніж подальше кримінальне переслідування Тимошенко. Усі інші перешкоди на шляху до Євросоюзу можна буде зняти вже після цього.

Бернд Йоганн, керівник української редакції Deutsche Welle

DW.DE

Коментарі: 3

helsan

О нормах, несовместимых с жизнью...

24.09.13, 21:42

...или об угрозе существования детских садов в Украине

1 августа 2013 г. Министр здравоохранения Украины подписал, а 9 августа Министерство юстиции Украины зарегистрировало имеющий силу закона приказ — ГОСУДАРСТВЕННЫЕ САНИТАРНЫЕ НОРМЫ И ПРАВИЛА «Устройство, оборудование, содержание дошкольных учебных заведений и организация жизнедеятельности детей».

Закон опубликован и, соответственно, вступил в силу 3 сентября. Независимой Украине понадобилось 22 года для того, чтобы переписать аналогичный документ, созданный в далеком 1985 году!

Первое ощущение после прочтения — смешанное чувство недоумения, возмущения и стыда. Но, похоже, понятие «стыд» вовсе не из тех чувств, что особо беспокоят создателей этого шедевра коррупционной бюрократии!

В общем уже неважно, в каком направлении (европейском, российском или китайском) движется наша страна. Министерство здравоохранения Украины остается жить в своем особом мире. С советским мышлением, советской привычкой общаться с народом посредством приказов и советской бюрократией. Но при этом с далеко не советскими материальными возможностями в сочетании с современной коррупцией, безответственностью и безнаказанностью.

Теперь по существу.

В стране очень серьезное положение с детскими садами. Тысячи женщин оторваны от социума, от возможности быть полноценными членами общества. Эти женщины сидят дома с детьми. Поскольку в детских садах не хватает мест.

А те, кому повезло место найти, тоже довольны далеко не всегда: группы переполнены, нечем дышать, где-то дети мерзнут, кому-то жарко, гуляют редко, болеют часто.

Проблема реальная. Ею озабочены миллионы. Партия и правительство, точнее правительство и администрация президента, в курсе. Вы вообще слышали из уст украинского президента или кандидата в президенты словосочетание «детский сад»? Лично я впервые услышал в 2012 г. — президент открывал детский сад, говорил о том, что с проблемой знаком. Совсем недавно — уже в 2013 г. — в общении с народом тема детских садов была поднята на самом-самом верху, нам обещали, что ситуация изменится. Похоже, услышали президента многие, в том числе те особо активные чиновники, что бросились писать законы об «…организации жизнедеятельности детей».

Давайте посмотрим на ситуацию с позиции здравого смысла. В государстве имеется серьезная проблема. Надо решить ее как можно быстрее, с учетом ограниченных материальных возможностей. Для этого следует максимально упростить принятие решения, предоставить льготы и всячески поддержать тех, кто готов вложить личные (!) средства в решение государственной (!) проблемы.

И вот документ! Он един для детских садов всех форм собственности. Он создан с какой-то изощренной, откровенно издевательской насмешкой над здравым смыслом.

Я с абсолютной убежденностью, опираясь на свой более чем 35-летний опыт изучения детского здоровья, заявляю:
— ни один детский сад нашей страны не соответствует и никогда не будет соответствовать вновь созданным санитарным нормам и правилам;
— теперь в нашей стране в принципе невозможно построить (создать, организовать) детский сад, соответствующий нормам и правилам.

К чему все это приведет?

К тому, что толпы проверяльщиков будут бегать по детским садам и требовать денег, поскольку нарушения есть теперь у всех.

К тому, что те немногие частные предприниматели, что раздумывали над целесообразностью открытия детского сада, раздумывать перестанут и откроют очередную автомойку или бензозаправку.

К тому, что тысячи молодых женщин так и будут годами лишены возможности хоть какое-то время посвятить себе.

Вам сложно поверить в это? Ну что ж, конкретный пример.

Закон предписывает, что в помещениях детского сада должна быть относительная влажность воздуха 40—60%. Это важнейший показатель, определяющий состояние местного иммунитета и, соответственно, как частоту ОРЗ, так и риск осложнений.

Центральное отопление (которое длится 6 месяцев в году) — мощный фактор, высушивающий воздух. И относительная влажность воздуха в отапливаемых помещениях всегда ниже 40%. Поднять ее (влажность) можно только с помощью увлажнителей воздуха.

Закон предписывает, что температура воздуха в спальнях детского сада должна быть (в зависимости от возраста) в пределах 18—21 °С. Минимум 4—5 месяцев в году для того, чтобы поддерживать такую температуру, необходимо осуществлять кондиционирование воздуха.

Но при этом в законе — в ЗАКОНЕ (!!!) — написано: «Запрещается установка кондиционеров и увлажнителей воздуха любого типа». Т.е., предписывая нормы, законодатель заведомо лишает вас возможности этим нормам следовать!

Выдвинуть заведомо невыполнимое требование, а потом наказать за невыполнение — это называется беспредел. Мы согласны на то, чтобы наши законы были именно такими?

Люди! Почему в Министерстве здравоохранения кондиционеры использовать можно, а в детском саду нельзя? Почему?! Чем продиктована столь трогательная забота? Незнанием школьных основ физики? Почему нельзя использовать увлажнители воздуха? Чем это можно объяснить? Привычкой авторов закона жить исключительно на морском побережье, где нет отопительного сезона и проблем с влажностью воздуха?
А как вам норма закона, согласно которой персонал детского дошкольного учреждения не должен надевать на пальцы кольца и использовать бижутерию! Пришли проверяльщики, поймали уборщицу тетю Машу с обручальным кольцом… даешь наполнение бюджета!

А как трогательно-любовно расписаны требования к туалетам! Цитирую: «В туалетных для детей старше 3 лет должно быть 4 детских умывальника, 4 детских унитаза в открытых кабинках с перегородками высотой 1,2 м (по 2 унитаза в отдельных туалетах для мальчиков и девочек), душевой поддон с душевой сеткой с гибким шлангом. Одна из кабинок должна иметь ширину — 1,65 м, глубину — 1,8 м. В этой кабине рядом с унитазом предполагается пространство для кресла-коляски, а также возможность установки в случае необходимости поручней, штанг, крючков. Для взрослых в закрытой кабине устанавливается 1 унитаз».
Так и стоит перед глазами проверяльщик, который выползает из туалета с криком и сантиметром в руках — ага, у вас тут 163 см, а по ЗАКОНУ (!) надо 165…

А если у вас детский сад на 20 детей? Все равно 4 детских унитаза — это ЗАКОН!

Вы хотите привезти в детский сад 10 пачек сока. Пожалуйста! Но сделать вы это можете только на специальном автомобиле с надписью «Продукты»…

А когда вы приступите к озеленению территории, так учтите, что (норма закона) «нельзя использовать растения, вызывающие аллергию» — как будто имеется список растений, на которые аллергии никогда не бывает.

Подобных «норм» в Законе сотни! И десятки требований, явно рассчитанных на умственно отсталых читателей, типа «Перегоревшие лампы подлежат своевременной замене», или «Форма теневых навесов может быть прямоугольная или круглая…» — а если овальная — так это незаконно!

Наша страна декларирует курс на европейские ценности. Главная европейская ценность — уважение к закону! Граждане страны понимают смысл и целесообразность законов и берут на себя обязательства их выполнять. Куда мы берем курс, принимая «законы», реально ухудшающие жизнь миллионам людей, — непонятно. Но не в Европу однозначно!

Я обращаюсь к украинским политикам!

Эти, с позволения сказать, «нормы и правила» не имеют никакого отношения к большинству или оппозиции. Они не ущемляют ничьи финансовые интересы. Они «всего лишь» блокируют нормальное функционирование существующих и создание новых детских дошкольных учреждений. Вам, поставленным на стражу интересов народа, здесь нечего делить, не о чем спорить. Защитите детей наших и тех, кто рядом с детьми по зову сердца.

Давайте хоть на некоторое время перестанем говорить о том, на каком языке нам общаться. Давайте поговорим о том, чем нашим детям дышать!

Когда вы в парламенте принимаете законы, то мы — ваши избиратели — всегда знаем — кто именно автор закона, и с этим во многом связано наше к конкретному законопроекту доверие или недоверие. Давайте прервем анонимное законотворчество, когда законы пишутся от коллектива министерства, и у нас нет никаких шансов взглянуть в глаза тому великому ученому-эксперту, который запретил увлажнители воздуха и кондиционеры.

Я обращаюсь к журналистам. Друзья! Этот «закон» читать невозможно, но почитайте! Вы ведь не только журналисты, вы еще и мамы, и папы. Это за вас борьба, за детей ваших. Поверьте, приведенные мною примеры — это даже не верхушка айсберга, это так, снежинка на этом айсберге. И если мало — я продолжу разбор, хотя и противно… Но напишите, покажите, объясните людям, что нет в жизни ничего более ответственного, чем дети — их потребности и люди, которые эти потребности удовлетворяют. Стыдно жить в стране, где детских врачей уничтожают как явление, где педагоги и воспитатели не выживут без родительских подарков, где каждый день слышны мольбы о спасении жизни ребенка, где тоннами продаются и поедаются детьми лекарства с недоказанной эффективностью, где борцы с вакцинацией бегают с одного телеканала на другой.

Я обращаюсь к общественности, ко всем тем, кому небезразлично будущее наших детей. Давайте добьемся отмены этого позорного закона. Давайте потребуем, чтобы если не к нам, то хотя бы к нашим детям, к будущему нашей страны, относились уважительно, чтобы «жизнедеятельность детей» определялась современной наукой и здравым смыслом, а не бумаготворчеством чиновников, для которых закон — это не способ улучшения жизни людей, а один из вариантов обогащения за счет нарушителей этого закона.

Давайте добьемся прекращения возмутительной практики, когда решения, затрагивающие каждую семью, появляются без какого-либо публичного обсуждения, при невозможности критики со стороны униженных профессионалов, которые не могут позволить себе высказать объективное мнение о законе, поскольку абсолютно зависимы от тех, кто этот закон придумал и утвердил.

Евгений Комаровский,
детский врач

P. S.

Ссылка на текст закона — «Про затвердження Державних санітарних норм та правил «Влаштування, обладнання, утримання дошкільних навчальних закладів та організації життєдіяльності дітей»

Евгений КОМАРОВСКИЙ

Коментарі: 2

Характерник+

Український фрегат

24.09.13, 21:33

Український фрегат вирушив на боротьбу з піратами

Тарас Чорний

ВВС Україна, Севастополь

У вівторок, 24 вересня, з Севастополя до берегів Африканського Рогу вийшов флагманський корабель Військово-морських сил України фрегат "Гетьман Сагайдачний". Незабаром він приєднається до сил НАТО, які здійснюють антипіратську операцію "Океанський Щит".

Хоча українські військовики вже понад 20 років беруть участь у міжнародних миротворчих операціях, вперше національний контингент долучиться до операції з протидії піратству на морі.

Як повідомив командир національного контингенту контр-адмірал Андрій Тарасов, планується, що фрегат "Гетьман Сагайдачний" прибуде до пункту базування у Джибуті 8 жовтня. Там український корабель приєднається до кораблів ВМС Норвегії та ВМС США, які зараз задіяні в операції Ocean Shield.

Командувач Військово-морських сил України адмірал Юрій Ільїн, проводжаючи моряків у похід, сказав, що за останні два роки до піратського полону потрапили 52 українських моряки з цивільних суден.

Місяці підготовки

Підготовка фрегата "Гетьман Сагайдачний" до участі в "Океанському Щиті" тривала декілька місяців. За словами командира національного контингенту контр-адмірала Андрія Тарасова, окрім технічної готовності корабля дуже велика увага приділялась логістичному та медичному забезпеченню.

У Севастополі створили Навчально-тренувальний центр морських операцій, першими слухачами якого стали саме члени екіпажу "Сагайдачного", морські льотчики та бійці підрозділів спеціального призначення, які увійшли до складу доглядових команд.

У цьому центрі вже пройшли відповідну підготовку офіцери та матроси корвета "Тернопіль", а також доглядової команди зі складу батальйону морської піхоти, які вже на початку жовтня черговий вирушать до Середземного моря для участі в операції НАТО Active Endeavor.

За словами контр-адмірала Тарасова, головними завданнями, які виконуватимуть українські військові моряки, буде захист торговельного судноплавства в районі Аденської затоки, Червоного моря та західній частині Індійського океану, догляд підозрілих суден, охорона гуманітарних вантажів, які надсилає Європейський Союз до країн Африканського Рогу та, відповідно, протидія піратству.

"Екіпаж корабля, гелікоптерний загін, доглядова команда під час навчань "Сі бриз" влітку 2013 року отримали оцінку експертів НАТО другого рівня та допуск до участі в операції", – сказав контр-адмірал Андрій Тарасов.

В активі - антитерористична операція

Екіпажі кораблів невеликих за чисельністю Військово-морських сил України вже мають досвід участі в антитерористичній операції НАТО Active Endeavor, що триває у Середземному морі.

Саме фрегат "Гетьман Сагайдачний" разом із корветом "Тернопіль" виходили на патрулювання у цій операції під оперативним командуванням НАТО.

"Екіпаж корабля, гелікоптерний загін, доглядова команда під час навчань "Сі бриз" влітку 2013 року отримали оцінку експертів НАТО другого рівня та допуск до участі в операції"

Андрій Тарасов, контр-адмірал

У 2008 році фрегат з палубним гелікоптером та доглядовою командою на борту протягом трьох місяців виконував завдання у Середземному морі.

Фрегат "Гетьман Сагайдачний" був закладений на керченському суднобудівному заводі "Залив" незадовго до розпаду СРСР та призначався для морських частин Прикордонних військ КДБ. За радянською кваліфікацією це був прикордонний сторожовий корабель.

Його особливість - вертолітний майданчик та ангар. Увійшовши в 1993 році до складу Військово-морських сил України, корабель став флагманом флоту.

Першим його далеким походом у 1994 році стала подорож до французького міста Руан на святкування 50-річчя висадки союзних військ у Нормандії "Армада свободи". Потім "Гетьман Сагайдачний" побував з візитами у багатьох портах світ. Наприклад, 1995 року він здійснив похід до Об’єднаних Арабських Еміратів, де у порту Абу-Дабі взяв участь у виставці озброєння та військової техніки "Айдех-95".

А у 1996 році фрегат разом з великим десантним кораблем "Костянтин Ольшанський" здійснив перший в історії ВМС України трансатлантичний похід до берегів Сполучених Штатів Америки. Після "Сагайдачного" та "Ольшанського" такий же похід через Атлантику у 2000 році здійснив інший корабель українського флоту – "Славутич", який запросили на святкування Дня Незалежності США.

У березні 2011 року великий десантний корабель українського флоту "Костянтин Ольшанський" вивіз з охопленої військовим конфліктом Лівії близько двох сотень громадян України та інших країн.

Контр-адмірал Андрій Тарасов повідомив, що після участі в операції НАТО Ocean Shield, з січня 2014 року планується участь українського миротворчого контингенту на борту фрегата "Гетьман Сагайдачний" в операції Європейського Союзу з протидії піратству Atalanta. Повернення корабля до Севастополя заплановано на квітень наступного, 2014 року.

Коментарі: 6

Характерник+

Якщо не діє правосуддя, громадяни отримують право на самосуд

24.09.13, 21:03

За порушення на минулорічних виборах ув’язнили лише одну особу

Правоохоронними органами розслідувалося 15 кримінальних справ за фактами вчинення злочинів проти виборчих прав громадян під час парламентських виборів 2012 року. Про це у відповідь на інформаційний запит Тиждень.ua повідомили у відділі зв’язків із засобами масової інформації Генеральної прокуратури України.

Зокрема, органи прокуратури розслідували дев’ять проваджень – два з яких було об’єднано в одну справу, ще два передано за підслідністю.

Зокрема у Криму Сакська міжрайонна прокуратура проводила досудове розслідування у кримінальній справі за фактом підкупу виборців на одномандатному виборчому окрузі № 4.

«За результатами судового розгляду справи, вироком Сакського міськрайонного суду засуджено за вчинення вказаного злочину підсудного, якому призначено покарання – штраф 5100 грн», – повідомляють у відомстві.

У Чернівецькій області проводилося досудове розслідування у кримінальній справі за фактом перешкоджання здійсненню виборчого права на одномандатному виборчому окрузі № 204 та порушення рівноправності громадян залежно від їх національної належності за ознаками злочинів – ч.3 ст.157, ч.2 ст.161 КК України.

Як повідомляють у прокуратурі, за результатами судового розгляду цієї справи, Хотинський районний суд Чернівецької області засудив двох людей: одному з яких призначено покарання – три роки позбавлення волі з випробувальним терміном на два роки, іншому – штраф 850 грн.

Кілька справ стосувались порушень виборчого законодавства на Луганщині.

Так, факт підкупу виборців виявили на одномандатних виборчих округах № 106 та № 107. Були порушені справи за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.157 КК України.

За результатами судового розгляду Алчевський міський суд Луганської області засудив двох підсудних, «одному з яких призначено покарання – три роки позбавлення волі з позбавленням права займатися певною діяльністю, іншому призначено покарання – три роки позбавлення волі з випробувальним терміном на 1 рік з позбавленням права займатися певною діяльністю».

Також на Луганщині проводилося досудове розслідування у кримінальній справі за фактом перешкоджання здійсненню виборчого права на одномандатному виборчому окрузі № 112 за вже згаданою статтею.

Рубіжанський районний суд Луганської області призначив покарання – три роки позбавлення волі з випробувальним терміном на один рік з позбавленням права займатися певною діяльністю.

Тим часом за перешкоджання здійсненню виборчого права у цьому ж окрузі Первомайський міський суд покарав підсудного, якому призначив чотири роки позбавлення волі з випробувальним терміном на два роки й з позбавленням права займатися певною діяльністю.

У свою чергу органи внутрішніх справ розслідували 9 справ, що стосувались порушень виборчих прав громадян під час минулорічних парламентських виборів.

З них сім кримінальних проваджень відкрито за фактом фальсифікації невстановленими особами виборчих документів та підсумків голосування. Наразі досудове розслідування триває по одномандатних виборчих округах: № 133 у Київському районі Одеси, № 11 у Вінниці, № 71 Закарпатської, № 194 і № 197 Черкаської,№ 94 Київської і № 132 Миколаївської областей.

За фактом ще одного злочину слідчим управлінням ГУМВС України в Києві проводиться досудове розслідування через «надання невстановленими особами системному адміністратору окружної виборчої комісії № 223 завідомо неправдивої інформації щодо підрахунку голосів виборців п’ятьма дільничними виборчими комісіями, яка вносилася до бази даних «Вибори», а також фальсифікації виборчих бюлетенів на вказаному виборчому окрузі».

Тим часом на Луганщині Кіровське МВ ГУМВС України розслідує кримінальне провадження, за фактом перешкоджання здійсненню громадянину свого виборчого права.

«За результатами розслідування одній особі оголошено про підозру та обвинувальний акт направлено до суду. На даний час триває судовий розгляд провадження», – йдеться у повідомленні. .

Тиждень.ua

Коментарі: 4

Про співтовариство

Шукати в архіві

Важливі замітки

Топ учасників

Ми любимо тебе, Україно!

Девять причин, по которым я уезжаю из России.

Джинса под Януковича

Господа олигархи, воровство – это не бизнес

Цинизм, аморальность, предательство как повседневность для общес

Москва, Маросєйка

Быть виктором януковичем: увидеть обаму и улететь

ЄС для України важливіший за Тимошенко

О нормах, несовместимых с жизнью...

Український фрегат

Якщо не діє правосуддя, громадяни отримують право на самосуд