хочу сюди!
 

Марина

46 років, овен, познайомиться з хлопцем у віці 39-46 років

Сава Героям Крут!

Юрій Кисельов
5 год  · 
КРУТИ: НЕВИВЧЕНІ УРОКИ
Сьогодні Україна відзначає 107-у річницю бою під Крутами – трагічної й водночас героїчної події, що засвідчила відчайдушні намагання українців, особливо молоді, навіть у безвихідній, здавалося б, ситуації, перед грізним обличчям смерті все-таки збройно захищати щойно проголошену державність. Тему битви під Крутами, в якій від рук одвічного московського завойовника полягли близько трьохсот українських студентів і гімназистів, за понад тридцять років новітньої незалежності докладно висвітлено в літературі. Тому немає потреби знову переказувати хід і результати цього жорстокого бою. Натомість, варто зосередитися на глибинних причинах такого явища в історії України, як Крути, та навести деякі паралелі із сьогоденням.
Відомо, що у складі Центральної Ради – найвищого представницького органу українства в 1917 – на початку 1918 р. – істотно переважали діячі партій соціалістичного спрямування. Тому не випадково Генеральний секретаріат Ради очолив Володимир Винниченко – талановитий письменник, який, втім, не мав хисту до державницьких справ і, до того ж, перебував у мареві пацифістських ілюзій. Саме за наполяганням Винниченка було розпущено українізовані військові формації, що воювали у Великій війні (котра згодом отримала назву Першої світової), які, що важливо, були готові далі воювати вже «за Україну, за її волю». І коли до влади в Петрограді прийшли більшовики, готові поширити своє панування на всю колишню імперію, Центральна Рада, нарешті, спромоглася прийняти свій Четвертий універсал, яким проголошувалося незалежність Української Народної Республіки. Та було вже запізно – червоні загони царського полковника Муравйова стрімко наступали на Київ. Української ж армії практично не існувало.
Тоді й пробудився дух в української молоді, яка, не маючи належної військової підготовки й бувши явно недостатньо озброєною, пішла на прю з червоними бандитами. І зустріли вони їх на півдні Чернігівщини, майже на пів дорозі між Ніжином і Бахмачем, біля залізничної станції Крути. Хоч би як запекло молоді українці опиралися муравйовській орді, сили були нерівні, й бій закінчився кривавою розправою більшовиків над уцілілими на полі битви студентами та гімназистами. Але Крутянська січ не була даремною, й не лише тому, що явила приклад непереможного козацького гарту, а й тому, що муравйовці на два дні затримали своє просування до Києва, що дало змогу делеґації УНР на мирних переговорах у Брест-Литовську домогтися визнання самостійності України державами Четверного союзу – Німецькою, Австро-Угорською та Османською імперіями, а також Болгарським царством. Отже, подвиг юнаків під Крутами мав, без перебільшення, міжнародне значення.
Та чи достатньо мірою Україна вивчила уроки трагічного Крутянського бою? Досвід останнього десятиріччя доводить, що, на жаль, ні. Після того, як у 2014 – 2019 рр. практично з нуля створювалися справжні українські Збройні Сили, що небезуспішно завдавали опору росіянам на Сході, з другої половини 2019 р. почалася прямо протилежна тенденція, виражена в «надо просто перестать стрелять» і «подивитися в очі путіну». В ганебному переслідуванні українських патріотів – військових і цивільних – та жахливій смерті бійця Ярослава Журавля. У «розведенні військ» і «великому будівництві». Щоб відремонтованими нашими дорогами могли вільно мчати російські танки. І ще багато в чому.
То ж якою могла би бути доля України, якби з 24 лютого 2022 року її громадяни масово не ставали в черги до військкоматів? Якби генерал Сергій Кривонос не наполіг на прийнятті вищим державним керівництвом України низки важливих рішень? Якби Головнокомандувачем ЗСУ не був на той час генерал Валерій Залужний? Якби не безсмертні подвиги леґендарного «привида Києва» – льотчика Степана Тарабалки, поета й науковця – і танкіста – Сергія Заїковського (а цим героям не було й тридцяти) та десятків тисяч інших найкращих синів і дочок української землі?! 
Отож, можна стверджувати, що наслідком невідповідних, м’яко кажучи, воєнному часові (згадаймо, російсько-українська війна розпочалася в 2014 р.) дій мешканців владних поверхів і стали новітні Крути. Вже не триста, а тисячі українських воїнів полягти смертю хоробрих. Та чи гідні «еліти» управлінські еліті військовій – справді еліті й справді військовій?
Не можна не зауважити, що відповідальність за наші втрати на війні лежить і на звичайних людях, багато з яких, одурманені олігархічним чорним піаром, проголосувало «по пріколу». І плоди цієї безвідповідальності тепер споживають усі українці незалежно від електоральних уподобань.
І все-таки треба наголосити, що трагічні події і 1918-го, і 2022-го виявили, хто в Україні є справжньою аристократією, для якої військова справа та державне управління є, кажучи словами видатного українського філософа Григорія Сковороди, «сродною працею». Питання війни і миру, держави і права можуть вирішувати лише ті, хто має відповідні здібності. Тобто, має відбуватися природний відбір еліт, здатних до відповідальної справи. Як він має відбуватися – це тема окремого допису.
А зараз знімімо шапки й схилімо голови перед славною пам’яттю Героїв Крут. Пам’яттю всіх, хто від часів Святослава Хороброго й аж до сьогодення віддав життя за Україну. Вони живі вічно й благають Господа за нас із небес.

9:38 29.01.2025
3

Коментарі