Рідна Українська Мова моя!

ЕРА УКРАЇНИ

Надходить ера України.

О земле, рiдна i свята!

І озираються країни,

Що над Європою свiта.

Свiта, свiта, бо сонце сходить,

Погожий обiцяє вiк,

І зеленiють в полi сходи,

І йде межею чоловiк.

Вiн по-хазяйськи оком гляне,

Чи все як слiд цвiте й росте.

Колись поляни i древляни

Зорали поле це святе.

Його кропили рясно кров’ю,

Гноїли трупом. Та дарма!

Воно вiдроджене любов’ю!

Вiд нього кращого нема!

І коли вiзьмуть в руки дiти

Пахучий, нiби сонце, хлiб,

Я знаю: буде вiн радiти,

Наш предок – ант а чи дуліб.

І успокояться по всьому,

Кого на страшну смерть прирiк

Чи той кривавий тридцять сьомий,

Голодний тридцять третiй рiк

Пiсля великої руїни

Ставати до роботи час.

Європа дивиться на нас.

Надходить ера України.

*  *  *

Я - є! Ти - є! Він - є!

І все це - ми!

І нас немало.

Тож хоч мине азарт,

А носа вішати не варт.

Аби лиш у сідлі тебе тримало.

І ще - завжди лишаймося людьми.

Я - є! Ти - є! Він - є!

Чужі ми чи сім’я,

Та світ до нас належить.

Отож міцніше гарт

І носа вішати не варт!

Не боїмось потопу ні пожежі.

А як прийде така година,

Що нас покличе Україна,

Хай відгукнеться кожен:

- Я!

МИ – Є!

Довго вони панували

Над краєм – холод і тьма.

Нам до тями вбивали,

Що нас як народу – нема.

Будемо разом виходити

З того гнiту i тьми,

Собi i свiту доводити,

Що є ми.

Серце у грудях б’є:

Ми – є!

Нам славна судилася доля.

Скорiше до працi ходiм

Збирати камiння з поля,

Зводити з нього дiм.

Повiсимо в нашому домi

Вишиванi рушники,

Будемо в свiтi вiдомi

Мрiйники, трудiвники.

Дамо загребущому вiдсiч:

– Зась! Воно не твоє!

Ми – є!

https://www.youtube.com/watch?v=0QKZZO2-7gI&ab_channel=%D0%9D%D0%B0%D0%B9%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%89%D0%B0%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%D0%BC%D1%83%D0%B7%D0%B8%D0%BA%D0%B0