Не бійся, а - бийся! Мобілізація вже!

Сьогодні святкуємо!

Епіграф: Купила мама коника, а коник - без ноги! Яка цікава іграшка: Зеленський в дві руки!

Кілька актуальних свіженьких матеріалів на тему часу, бо й сам збирався подібне написати про свій вишкіл Євромайданом у 2013 році в Києві зимового грудня.

Один хлопчина гарно то описав, що як медик багато часу проводив на Євромайдані волонтером, але якось мав вільний день і прийшов просто пройтись Хрещатиком з усіми тими палатками та людьми. Прийшов, походив і настрашився, бо то ж як пастка: оточи і розстрілюй. А всі ці люди такі наївні та беззахисні зі своїми палицями та щитами, рогатками і просто камінням у відповідь на максимальне екіпірування спецвояк "Беркуту" та маси МВСУ... Жах і розчарування, безсилля і безнадія опанували тоді чим хлопцем, аж тут хтось крикнув, що терміново потрібен медик! Чи є поряд - медик?! Хлопчина кинувся на допомогу пораненому майданівцю і раптово для нього все встало на свої місця: перемога буде за нами! Іншого бути не може! Слава Україні! Героям слава!

Я сам приїхав на Євромайдан зі своєю особистою місією, яку виконав, але водночас і ця справа мене змобілізувала, а то і врятувала. Робив, що вважав за потрібне, а потім ще на місцевому рівні продовжував справу Євромайдану до перемоги.

Тобто: хто хоче перемоги України у цій війні - берись і будь-що корисне для того роби вже і постійно, бо саме тим врятуєш себе! І родину та країну порятуєш.

Не бійся, а бийся!

Дій!

Богдан Гордасевич

3:44 16.02.2022

Роман Доник

Ок. Давайте і я про паніку.

12 лютого 2022 13:41

Ок. Давайте і я про паніку. Точніше про її відсутність. Я не чищу зброю. Бо вона почищена в штатному режимі. Маж не маж, а масло в метал не всмоктується. То більше механічне заспокійливе, коли нема чим зайнятися. А мені є чим. Правда. От ми зараз підрозділ формуємо зі специфічними завданнями, по суті з нуля. Як прототип. Пілотний скажемо так проект. Обладнання за волонтерський кошт. Люди як золото підібрані. Як зайде тема, та буде реальний результат (а він буде з вірогідністю 99,8%) то будемо керівництву ЗСУ пропонувати. До впровадження. З усіма технічними та матеріальними викладками, кошторисами та штатками. Але одного підрозділу, то для попишатися собою, типу «які мі круті», «ось що круте зробили», замало. Такі підрозділи необхідні в деякій кількісті. І так, це не має аналогів в арміях НАТО. Бо вони не бачили такої війни, яку ми ведем вже 8 років. Тому армійське керівництво розуміє навіщо то треба та який з того буде профіт на рівні окопу. Наша задача показати як. І ми покажемо.

А ще, крім того що багато технічних нюансів є ще бюрократія. Бо по досвіду з навчанням кулеметників та настанови 12,7, саме гірше що є в ЗСУ — робити щось перший раз. Бо між тими хто на горі розуміють користь та тими хто внизу буде користувачем, багато шарів з тих, кому піхуй. Хто просто відбуває календарі. Але ми ж вже теж загартовані. Та й підтримка потужна. Точніше підтримка головнокомандувача є і зараз. На 100%.

Я це все до чого. Я коли новини або фісбук читаю, то в мене теж тривожність з'являється. Але потім я «звіряю годинника» з десятком людей, яких я особисто знаю та думці яких довіряю, та розумію що не час витрачати сили на емоції. Не продуктивно. Бо нема в мене часу та сил ще й на це. Родина, робота, здоров'я, допомога фронту, новий проект. Ну нема часу та бажання сповзти в істерику. З ковідом просидів вдома і то не зміг. Бо воно того не варте. Бо нема чого себе палити там де ми ні на шо не впливаємо.

Хто впливає? Так он, збройники впливають. А ви знаєте, що в нас сучасних ПТУРів вже більше ніж у країн членів НАТО в Європі? Крім Британії. І вони в руках людей, які впливають та будуть впливати на процеси в разі чого. І якщо вони не нервуються, то чому я повинен це робити? Ну правда? Щоби що?

Звісно в мене є думки з приводу того що відбувається, та яка ролі України в цьому всьому. Але це теж чиста теорія, яка ні на що не впливає. А сісти писати про це часу не вистачає. Та й чи треба воно? Зараз всі пишуть. Як правило якусь маячню. Тому я вимушений дуже обережно витрачати час та внутрішні ресурси. Бо за допомогою їх я можу зробити ефективнішою роботу тих, хто впливає на процеси зі зброєю в руках.

Отак все просто. Просто робити те, що залежить від нас. Те, на що можемо впливати з користю.

Моторошно? Істерика стукає зсередини? Допоможіть воякам. Вони знають як вас захистити. Роблять це 8 років і будуть робити надалі. І дякуємо всім, хто має тверезу голову та довіру до ЗСУ.

Оце з цими бункерними гранатометами на передовій, я якось аж розстроївся

14 лютого 2022 15:19

Оце з цими бункерними гранатометами на передовій, я якось аж розстроївся. Ну чисто егоїстично. Як людина з досвідом, яка латає дірки в логістиці та забезпеченні в скрутні часи)). Я вам зараз трошки «здам», як воно інколи на війні буває у військових в голові. В нас же війна аж 8 років. І багато було різних ситуацій. Так от, з досвіду, коли починається якийсь піздорєз в точці А, то це не значить що в точці Б, кілометрі за 3-5 (і більше) хтось так лякається, що аж кушать не може. Хєр там. Поки управління та командування свою увагу зосереджує там де гаряче, в інших місцях багато хто міркує як би під шумок чогось в бойовиків віджати, та може задвухсотити кількох. Ну, так це працює. Тактична перевага, якою користуються ті хто давно воюють.

А їх дуже багато. А тут нас всіх залякують, що от от щось почнеться. Але військові вони ж люди прості. Вони ж розуміють. Взагалі кругом початися не може. Ну, такого не буває. Ну, буде пара-тройка напрямків для удару. А все інше? А все інше це просто мрія. Це просто вікно можливостей. Командування зайняте, ніхто туди де тихо уваги не звертає, бойовики перелякані, резервів нема. А тут ще й гранатомети бункерні. Це ж як рушниця на стіні в першому акті. Жмуть прямо. Руки печуть. Посміхаються, підморгують. Шепочуть тихенько — «ну давай, ти ж хочешь, ніхто ж не взнає». А тут же ще й нагода яка — треба «смєжнікам» допомагати, на себе сили та засоби ворожі відтягувати. А може ще й з тилу зайти вийде до атакуючих.

І от я, знаючи кілька сотен людей, які воюють з 14 року в різних підрозділах, маю побоювання, що дуже багато бажаючих буде «з переляку» помацати ворога за горло, та трошки посунути ту лінію фронту. Бо все ж одно, замєс же вже трапився. А ми тут ні до чого. А ще дуже хотца подивитися, як та допомога натівська в роботі себе покаже. А ще бляха ті приціли на NLAW вже місяць як спати не дають. Вже й кріплення нагуглили, щоб коліматором на автомата поставити.

І от так з переляку можуть де кілометр, а де десять і звільнити. Бо воно як покатить, то важко буде зупинитися. А в орків всі резерви будуть в інших місцях. В общем, нароблять дєлов «з переляку», а потім будуть телефона обривати. Голі-босі, позиції нові, обладнати треба, держава не вспіває.

Так вона доля волонтерська. Але ми що? Ми завжди готові.

Дякуємо всім, хто допомагає, має тверезу голову та довіру до ЗСУ.

Донік Р

Аркадий Бабченко

Без паники

14 лютого 2022 11:57

Паника возникает тогда, когда решение не принято. Когда оно принято — паники нет. Есть план действий.

Просто определитесь, что вы будете делать. Оставаться или уезжать. Воевать или нет. И как только это решение будет принято, все сразу станет на свои места.

Тот, кто решил уезжать — будет предпринимать меры к отъезду.

Тот, кто решил воевать — будет предпринимать меры к обороне.

Найдите свое место просто. Определитесь, что вы хотите делать. Уезжать, воевать, помогать воюющим в меру сил и возможностей.

Советов тут уже никто никаких дать не может. Такие решения принимает уже каждый сам. Каждый сам определяет шкалу своих приоритетов.

Единственный унифицированный совет в этой ситуации — вывезти детей. Стариков. Семью. Если ваши близкие не будут принимать участие в сопротивлении.

Потому что иначе они будут только мешать.

Всем. В первую очередь — именно вам.

Разговоры про патриотизм, конечно, правильны, но детям под обстрелами делать совершенно нехрен. Потом до пенсии на психотерапевтов работать только.

Да и мирняк в целом тоже только лишь мешается под ногами, ограничивает возможности применения сил и средств, сковывает действия и отвлекает ресурсы. Если на крыше огневая точка, а на подвале надпись «Не стреляйте, здесь живут люди» — это сковывает возможности её уничтожения и может стоить жизни солдатам.

Да и вообще армии будет не до вас. Не до того, чтобы привозить вам воду и кормить вас кашей. Так что если вы не нужны обороне — лучше не мешаться под ногами.

Каждый хорош на своем месте.

Лучше в это время деньги в Польше зарабатывать и на тепловизоры переводить, чем ждать, когда у теробороны появятся свободное время и ресурсы, чтобы приехать и привезти вам бочку воды. Им и без вас будет чем заняться.

Просто примите решение.

И вы сразу успокоитесь. Вот увидите.

А то на все эти метания в фейсбуке смотреть невозможно.

Британские страховщики прекращают страховку самолетов, летящих в Украину? Да и хрен на них. Если вы остаетесь и чистите оружие — вам какое до этого дело? Если уезжаете — так выбирайте альтернативные пути отъезда.

Но бегать по фейсбуку, разбрасывая зраду горстями — самый худший вариант.

Доброе утро.

https://site.ua/arkadiy.babchenko/bez-paniki-i7o6rem

Популярні приколи

відео

Ми любимо тебе, Україно!

Не бійся, а - бийся! Мобілізація вже!

Останні статті

Коментарі