Освіта, як світло в кінці тунелю ч.1

1. Функціональність освіти, а не її абстрактність. Важливо навчити кожну людину схемам, методикам і розумінню вцілому системі опанування потрібними йому саме зараз знаннями. Коли учень усвідомлено розуміє для чого йому ці саме знання - вони стають довготривалими і функціональними.

Тема функціональності освіти винесена першою і є основною для всього процесу, оскільки освіта в соціумі є безпосередньо пов’язана зі загальним економічно-політичним станом в суспільстві. Не може з’явитися прогресивна система освіти у регресивному стані соціуму, бо це суперечить одне одному і жертвою завжди стає освіта, що доводить чимало прикладів з різних історичних часів. Яка різниця, з якою освітою приходить молода в людина в доросле життя, якщо вона апріорі в ньому непотрібна інакше як за низько кваліфікованого робітника? Я вже наводив приклад вантажників в супермаркеті з вищою освітою в усіх, зокрема і педагогічною. Безліч людей в Україні працює продавцями чи ще на подібних роботах з освітою і навіть досвідом роботи інженерів та інших фахових спеціальностей в промисловості, але де та промисловість? Немає, бо занепадає остаточно, але все нових і нових інженерів вчать і випускають українські вузи – для чого, спитатись? Не буду у той Сізіфів освітянський подвиг заглиблюватися, бо і так зрозуміло: якщо не потрібне, то навіщо це робити? Хоча відповідь є і для непотрібного, як потрібного.

Коли у 90-ті в Україні почався тотальний спад виробництва і одразу постало питання реформування профтехосвіти, то один директор профтехучилища озвучив на телебаченні основну ідею: якщо ми закриємось, то куди подінуться всі ті діти, що у нас зараз вчаться? Вони підуть блукати без діла на вулицю і опиняться серед злочинного середовища. Мудро? Мудро. Але давайте так і зазначимо чітко, що профтехосвіта не дає потрібного фаху, а тільки забирає дітей з вулиць. Інакше кажучи освіта у нас виконує функції своєрідних накопичувачів та відстійників для дітей і підлітків. Це і школи, ясна річ. Як і вузи так само є «відстійники» для молоді, бо куди її ще подіти, коли нікуди? Економіки немає, отже і роботи немає. За часи мого учнівства якщо з класу 2-3 чоловіки після школи попадали до вузу – то була подія значима! А за останні 30-ть років тільки дуже і дуже ледачий випускник не опиняється у вузі, бо їх розвелося неміряно багато, де і платні є пропозиції офіційні, а що вже неофіційних – скільки завгодно, аби гроші хороші. Чудові «відстійники» для молоді, як і для купи псевдо-наукової викладацької когорти, а коло них і технічних працівників маса живиться. Гарно? Гарно. А існування МО, ОблВНО, РайВНО і МіськВНО ще більше поживи і наживи людям дає! Потужний процес зі пшиком на виході. Але ж люди зайняті! Краще там в дурній освіті нехай усі ошиваються чим у тюрмі та по зонах будуть «чалитись». Безперечно.

Таким чином маємо висновком, що безглуздо покладатися на якісне реформування освіти, якщо соціум у стані регресу і занепаду. Медицина тому за приклад, де реформи стали суто для проформи, а не як глибинні трансформації. З іншого боку, просто здатися і не опиратися також не годиться. «Не борсайтесь марно, куме, а спускайтеся на дно!» - то не то! Водночас, важко визначити, що треба для покращення всього і вже, і на довго також. На владу важко покладатися, тому що як я вже зазначав не раз: хто при владі – тому вже добре, а для чого щось змінювати, коли їм є добре? Змін хочуть ті, кому недобре, а вони в своїй масі – не при владі, хоч би і раді нею стати. З низами інша проблема, яка полягає у приблизно такому форматі, як я дуже сперечався з одною старшою пані про стосунки дітей в школі і вона так мені доказувала як воно є направду – вона знає! Аж за трохи я дізнаюся, що в неї самої ніколи дітей взагалі не було, тобто це вона чула від тих, хто дітей має. Це в темі Бєлінського Віссаріона, який колись заявив: -Шевченка не читав, але все написано ним – погане! Інакше кажучи: не знаєш – не говори зайвого. Краще помовчи і послухай – розумнішим станеш. Сподіваюся.

За тим я особисто визначаю першу і найголовнішу соціальну проблему в сучасній Україні та в освіті, відповідно, домінуючу психологію у значної кількості населення під назвою патроналізму. Інакше кажучи: хтось все має зробити добре для мене і для всіх. Без пояснень собі щодо простого питання: А чому хтось має то зробити? На то відповідають: -Ну я ж усі податки здав. На виборах когось поважного обрав – нехай робить мені добре. Він і робить – собі добре. Як вже не раз було сказано: хто платить гроші – той і замовляє музику. Тому і саме тому ті самі вчителі в якості репетиторів просто супер гарно вчать дітей, а з класом аби-аби, головне, щоб начальство було задоволене ними, бо звідти грошики надходять, а не від школярів та їх батьків. Хіба що оброк «на штори» малозначний чи ще якісь «дари волхвів» тощо. Але то не зарплата! Вкотре наголошую, що взаємозв’язку поміж знаннями учнів і зарплатою учителя немає в абсолюті! У репетиторі – є, а у вчителів шкіл і викладач вузів – немає! Принаймні не чув жодного прецеденту, щоб батьки судилися зі школою чи вузом за неякісні знання, наданні їх дитині – не було такого в Україні. І не буде, бо хто ви такі, батьки? Замовники? Ні. Перевіряючи? Ні. Та ви – ніхто! О! Скандалісти ви і тільки.

Який є висновок з всього сказаного вище? Він простий і чіткий: хочете дати дитині якісну освіту – платіть за неї особисто! Не через податки та мудрагелів при владі, а – особисто! То є альфа і омега процесу освіти і не тільки: обираєте, оплачуєте, вимагаєте! Зауважте, що це не скасовує державного надання освіти, але долучає споживачів освіти до активного контролю за нею, або маєте те, що маєте. Особливо ту муку допомагати з домашніми завданнями… Вчити замість вчителя, бо то рідна дитина і її шкода. А подумати як дорослі чому розуму не маєте? Це ж виглядає, як: заплатив таксисту і йому на зло пішов пішки. Ну то і йдіть…

Батьки і їх дитина мають визначати зміст і якість власної освіти, щоб вона була реально функціональна! Була потрібна для суспільства і людини як справді корисні знання та праця, а не диплом як папірець і цяця.

Богдан Гордасевич

Львів-Рясне

29 березня 2021 р.

Перепрошую за повтори і з того - докори, але все за наукою педагогічною, де повтори не потвори, а потреба, щоб знати і не забувати - ось!

Ми любимо тебе, Україно!

Освіта, як світло в кінці тунелю ч.1

Останні статті

Коментарі