Я ваш вирок- відео

1 оповідь -Я ваш вирок!- або: як вбити дракона

У творчості дуже мудрого єврейського письменника Євгенія Шварца є дуже гарна драма під назвою «Дракон», але оскільки це надзвичайно тонка філософія, щоб її переповісти стисло, тому я обмежусь іншою коротшою притчею на аналогічну тему «вбити дракона» так би мовити «з народних джерел»:

В одному королівстві серед дуже важкодоступних проваль і круч в своєму грізному замку проживав страшний дракон, який тероризував багато сіл і міст навколо, вимагаючи від них данину і рабів. Чимало лицарів виходили на битву з тим драконом, але ніхто ніколи не повертався. Ніхто ніколи не повертався. А дракон панував над краєм уже багато віків і вже мало хто зі сміливців йшов з ним на прю, аж ось віднайшовся непереможний в боях лицар, який вирішив піти і вбити дракона. Добрався лицар до замку, став битися з драконом і у важкій боротьбі переміг його. Та помираючи, дракон сказав йому дивну річ:

- Ось я помираю – ти здолав мене! Значить тепер твоя черга бути драконом.

- Як так?- здивувався лицар - Я стану драконом? З чого б це?

- А як ти думаєш, звідки я тут з’явився?- запитав лицаря дракон і сам же відповів: - Колись і я був таким самим благородним лицарем, яким є ти зараз, і так само переміг дракона. Але поглянь, які величезні багатства зібрано тут! Невже оце все майно ти покинеш напризволяще, а також всю ту величезну владу, яку має дракон? Я не зміг і ніхто не зміг, ось чому ніхто з лицарів не повертався звідси, бо він або гинув у битві з драконом, або його перемагав і сам поступово ставав драконом, тому що без жорстокої деспотичної влади неможливо тримати у страсі й покорі підвладних людей, аби вберегти своє багатство та збільшувати його.

Давно дивуюся з того, як докорінно змінюються люди, коли опиняються при владі, а потім – без неї. Зараз Юлію Тимошенко, як то кажуть, хоч до рани прикладай, така вона добра до людей, а ось коли була прем’єр-міністром України - так людям вчесала з цінами на газ, що очі повилазили: було 50 доларів за 1тис. кубів, а зробила - 500! А який добрий став екс-міністр по ЖКГа Кучеренко, а що розумний! Все знає, як має бути добре для людей, тільки чогось коли міністром був – з того нічого не зробив, а тупо «забив». Колишні міністри соцполітики Наталія Королевська та Андрій Рева зараз просто свою душу рвуть за народ і його благодать, відколи їх послали мать-перемать. При владі ж коли були, то трясли з народу душу, як з плодами грушу. Зайвої копійки не давали, щоб інші при владі то вкрали.

Взагалі, давайте серйозно обдумаємо тему чи взагалі можливі якісь глобальні реформи в Україні як щось реальне? Всі ми добре знаємо, що на всіх рівнях стати депутатом задоволення не з дешевих, тобто депутат – це людина забезпечена і у якої все добре. Наголошую на тому, що у депутата вже все добре! Тому і депутат. А як в людини все добре вже, то чи буде вона щось міняти кардинально в державі? Звичайно, що ні. Хоча багатьом людям, які обирали депутата, живеться погано і вони обирають когось саме для того, щоб змінити своє життя на краще. Кандидат у депутати, зрозуміло, обіцяє усе змінити і добре людям зробити, але насправді він у тому не зацікавлений зовсім, бо він вже живе супер! А депутатство тільки додає йому ще достатку, але не його виборцям! Тому всі реформи у нас для проформи, бо ніхто нічого не міняє і не хоче міняти. Одні розпочали, а вже наступні все відмінили, щоб своє розпочати, бо їх наступники також мають щось назад вертати і «попєрєдников» ганчувати. Безкінечний рух без якогось результату. Саме тому Україна не рухається вперед, як не рухається назад, у тупо топчеться на одному місці та загрузає в тому баговинні безглуздя і безпорадності. Чи є з того вихід? Звичайно, що є! Вихід є завжди! Проблема його знайти! Для того потрібно думати, а цього якраз в Україні ніхто і не хоче робити, бо всім дива подавай! В одну мить все і одразу! А такого не буває.

В своєму «Драконі» Євгеній Шварц описує ситуацію, коли герой Ланцелот одужав від важких поранень, які зазнав під час битви і перемоги над Драконом, і таємно повертається до врятованого ним міста й жахається тому, що в місті нічого не змінилося! Дракона вже немає, але люди продовжують жити і боятися, як було за живого Дракона. Вони звикли так жити! Вони не знають інакшого життя! І виникає просте запитання: -А чи потрібно було вбивати того Дракона?

Хоча я сам минулі 5-ть років причисляв себе до команди «порохоботів», але ніколи не був так би мовити фаном Петра Порошенка, а казав різним «порохофобам», що покажіть мені та докажіть, яка людина краща за нього і я буду підтримувати ту людину. Я дуже високо ціную Олександра Турчинова і Арсенія Яценюка, які не виставляли свої кандидатури в Президенти України 2019-го, щоб дати можливість перемогти Петру Порошенку і це дуже благородно, мудро і правильно. Вони чудово розуміли, що Україні потрібна стабільність влади, щоб повністю подолати кризу від 2014-го, продовжити економічне зростання і покращити життя пересічних людей. Саме на внутрішній соціальній політиці збирався зосередитись Петро Порошенко під час своєї другої каденції на посаді Президента України і це ще буде – я в тому певен. Він ще відносно молодий політик і в нього ще є попереду час, чого не скажу про себе і своє покоління з «дітей Совка». Слова Володимира Зеленського: -Я ваш вирок!- стосуються не так Петра Порошенка, як всіх нас. Це наш вирок! Кінець епохи бідності і початок епохи жебрацтва. Інших варіантів просто не передбачено. Звідки? Де і яким чином з’являться кошти для покращення життя людей в Україні? Економіка в ступорі. Війна безкінечна. Корупція тотальна. Влада летальна. Соціум зедебільний. Звідки стане жити краще? Тільки гірше.

Щоб не завершувати допис на цій «веселій ноті» пограюся у конспірологію: а може все так і було задумано? Порошенко сам захотів перемоги Володимира Зеленського і його Зекодла, щоб на контрасті народ задрочений агітацією проти Пороха зрозумів різницю між фаховою і нефаховою командою при владі. Нехай скуштують злиднів по-повній програмі, а тоді зрозуміють свою дурість і будуть згадувати «епоху бідності» за Порошенка як рай стабільності і добробуту. Я в це вірю. Нехай люди перехворіють зедебілізмом, як зараз коронавірусом, що так само вчасно об’явився: недоречний додаток до нашого доречного вироку – Володимира Зеленського. Ха-ха-ха. Настав час блазня і облизня.

Богдан Гордасевич

26 червня 2020 р. (7538)

Львів-Рясне

18:17 26.06.2020