До Дня журналіста в Україні роздуми
- 06.06.20, 21:32
- Ми любимо тебе, Україно!
До Дня журналіста в Україні роздуми
Про покійників або добре, або - нічого. Є таке неписане правило. Буду про все добре, тому що журналіст в мені помер 06.06.06 - вхоплюєте символіку?
Так: саме 2006 року 6 червня я завершив свої тривалі спроби вийти у фахову журналістику. Розуміння різниці фаховості від аматорства дуже гарно визначила моя донька Соломія: якщо повноцінно заробляєш на життя - значить це твій фах, а ні - то ні. Воно і справді я використовував свій декларативний статус журналіста переважно як прикриття для власного вивчення різних моментів політичного і соціального життя як то кажуть у безпосередньому контакті з людьми і подіями. Досить багато побачив, почув, записав і мало що використав. Чому? Я б сказав тепер: через самоцензуру. Обертався я переважно у національно-патріотичному середовищі, яке було дуже, на превеликий жаль, демагогічне і бездіяльне, але публічно критикувати цю неміч виходило підігравати ворогам-комунякам, тому доводилось писати суто куці політичні "інформашки" або про успіхи в сфері культури і мистецтва, чого у Львові вистачало і я навіть набув популярності. Проте перевести у "дзвінку монету" цю популярність мені не виходило і тому тему мистецтва було закинуто. Класика: хто платить гроші - той замовляє музику! Нема грошей - немає музики. Отож бо і воно...
Ще одна річ дико мене бісила у вигляді диктату редакторів, які мали гартування в комуністично-тоталітарній журналістиці, де кожна помилка як у сапера з вибухівкою коштувала як мінімум - посади. Авторські статті такі редактори "творчо" переробляли на свій копил, тому часто окрім свого прізвища я мало що мав спільного зі опублікованим матеріалом. Одного разу я провів експеримент: написав іронічну статтю "Слово на захист повій" і розіслав її ксерокопії у чотири різні видання, які всі її опублікували і спільного там було тільки заголовок і прізвище автора. Мені це, чесно кажучи, дуже не подобалося, або точніше: дико бісило! Як і чисто символічні гонорари на той час "жити будем погано, але не довго" - гасло Леоніда Кучми, що затягнулося аж дотепер. Звичайно, що завжди існував прошарок елітних "конвертованих" журналістів, які отримували тихенько чималі кошти "вічнозелених" у конвертиках за певні послуги медіа-хайпу (hype) як приклад: Олександр Онищенко щедро оплатив оббріхування в ЗМІ прем'єр-міністра України Арсенія Яценюка і все "тіп-топ" у сук з фаховими посадами журналістів...
Жаліти за тим, що я не вписався до когорти фахівців "другої після першої" не бачу жодних причин. Як і зовсім не бачу в українському медіа-просторі когось такого, щоб я йому заздрив і сказав: оце той, ким би і я хотів бути в журналістиці. Найбільше мені сподобалися програми огляду подій на "5-му каналі" за авторства Віталія Гайдукевича, які після обрання його нардепом від партії "ЄС" припинилася, а взамін нікого і нічого вартісного. Жаль. Його авторська програма "Є сенс" гарна, але то вже інше - це не журналістика, а філософія.
Таким чином на сьогодні українська журналістика має дивний дикий вигляд з одним-єдиним гегемоном фельдмаршалом-мастодонтом Дмитром Гордоном, а далі величезна прірва вниз аж до фельдфебеля Шарія і шобли журналюх "иже з ним". Моя думка сповна суб'єктивна, тому прошу спробувати її спростувати і назвати прізвища хороших живих українських журналістів на цей час в нашому медіа-просторі. Дуже хочеться почути голос з тих народних мас, які ЗМІ-їсти обзивають "піпел хаває". Було б дуже цікаво вияснити пріоритети, якщо вони є. Тому що в журналістів побутує одна класична теза: "Якщо щось сталося, але про це ніхто не знає - значить нічого не сталося!". І ось я чим більше зустрічаю явище серед своїх знайомих, коли вони не дивляться і не слухають українські радіо і телеканали зовсім, а в Інтернеті користуються новинами виключно іноземних інформагенцій тощо, тобто для них не існує потреби в українських ЗМІ-ресурсах в будь-якому форматі. Як влучно висловився один чоловік про наші ЗМІ: об'єми лайна в українських масмедіа значно перевищують реальний вміст корисної інформації а буває, що її взагалі там немає. Тому й ігнорують, щоб не ставати з аналітиків - асенізаторами. Для великої кількості українців відсутня потреба в українських ЗМІ! З того виходить, що української журналістики просто не існує, з чим вас і вітаю в святковий День журналіста в Україні.
Богдан Гордасевич
6 червня 2020 р. (7528)
Львів-Рясне
5
Коментарі
Богдан Бо
16.06.20, 22:54
Згоден! Є Віталій Портніков, але він не є журналіст, як на мене, бо він коментує, а не інформує, тобто він популіст! Популяризує свою думку і певні месиджі, що гарно і чомусь явно марно.
Nech sa paci
27.06.20, 00:01
Є Володимир Бойко, наприклад. Цікавий тип.
https://www.facebook.com/volodymyr.boiko1965
Гордон не дуже журналіст, зате непоганий маніпулятор.
Портніков — журналіст типу публіциста. Є репортажисти, розслідувачі, диктори та інші різновиди.
Східняк
37.06.20, 03:53
Вітаю! Пошуковик Гугл на стрінг "Слово на захист повій" браво звітував:
.
Бо зараз що в ЗМІ, що в блогосфері важко зустріти самостійні думки, тексти, світлини, малюнки. Кожна сірість намагається досягти популярності (лайків) шляхом нестримного копіпасту.
"Приблизна кількість результатів: 14 800 000."
На мою радість Ваша стаття виявилась першою, це дуже вдалий пошук, бо в моїй практиці були випадки, коли потрібний результат виявлявся на 625 місці, або на 1500-му. (Там в тексті є "очепятка", замість "серпом" надруковано "сепром"
Прочитав, отримав задоволення!
На цьому закінчую, побажавши Вам усіх гараздів, інакше почну обґрунтовувати думку про необхідність журналісту або стати повією, або голодувати!!!
dytyna
47.06.20, 07:58
Також згадаю Портнікова, публіцистична журналістика теж має своїх споживачів.
Що ж до непотрібності журналістики. У світі можна жити без неї. Тим більше зараз. Мій життєвий досвід — виростання без телевізора. Нітрохи не шкодую, а предмет, який батьки придбали 2004 року, давно існує замість меблів, який продамо, як буде на те час. Новини переповнені негативом — навіщо він мені? Від того, що ти дізнаєшся, які аварії сталися за ніч, спосіб життя не зміниться. Звісно, є події і явища, які впливають або можуть вплинути на наш політичний устрій, про них треба знати. Але ось ефект, який також було виразно видно під час голосування 2004 року: я без телевізора і з практичним ігноруванням журналістики знала про кричущі випадки порушення прав людини, а споживачі новин не знали нічого.
dytyna
57.06.20, 08:00
До речі, щодо позитиву. Час від часу слідкую за ukraїner і #що_там, це гарний спосіб популяризувати Україну серед своїх.
Андрій1961
67.06.20, 08:25
Може воно і так, я не фахівець з журналістики, але назввати Дмитра ГОНДОНА фельдмаршалом... - це занадто! Ця паскуда товариськи спілкується з сєпарастами і зрадниками, просуваючи їх в медіапростір України! Тож виникає питання на кого він працює?! Явно Україні не на користь!
Богдан Бо
78.06.20, 21:31Відповідь на 6 від Андрій1961
Я означив реальність, а не якість.
Богдан Бо
88.06.20, 21:31Відповідь на 2 від Nech sa paci
Дякую. Подивлюсь обов'язково.
Богдан Бо
98.06.20, 21:34Відповідь на 5 від dytyna
Дякую. Якраз на тому і наголошую, що інформацію потрібну люди отримують з приватних джерел, а ЗМІ продукують псевдо-інформацію.