Політологи про майбутнє України після розпуску ВРУ

Завершився перший тиждень президентства Володимира Зеленського, і кожен його день приносив приголомшливі сюрпризи. Указ про розпуск парламенту, перспектива дострокових виборів до Верховної Ради, низка відставок топ-лідерів та феєричних призначень — загалом, ці дива на віражах тримають у напрузі українців, які ще не зовсім схаменулися — хто від радості, а хто від шоку, — дізнавшись про результати виборів. Чесно кажучи, багато хто сьогодні почувається розгубленим і дезорієнтованим через відчуття, ніби всі старі правила політичної гри полетіли шкереберть, і події неможливо спрогнозувати не те що на півроку, а й на найближчі кілька тижнів. А це аж ніяк не додає оптимізму. Тому ми вирішили з'ясувати, що думають політологи про майбутнє України.

Найбільше в цій ситуації не пощастило представникам деяких політсил, які збираються боротися за місця в парламенті: всі стратегії передвиборчих кампаній, розраховані на найближчі шість місяців, летять до біса, і тепер їм мимоволі доведеться приймати нові правила політичної гри. Чи дійсно старі правила зламані безповоротно? Чи є шанси у нових політсил вскочити на підніжку поїзда? І чому популісти сьогодні беруть верх над «джентльменами від політики» не лише в Україні, а й у світі?

Яка ж думка політологів про майбутнє України і про те, що чекає на всіх нас уже цього літа? З цими запитаннями «Ракурс» звернувся до провідних вітчизняних експертів. Своєю думкою з нами поділилися:

• Володимир Фесенко, політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента», автор безлічі наукових публікацій і підручників з політології;

• Денис Богуш, політтехнолог, фахівець у галузі маніпулятивних і PR-технологій, захисту від інформаційних атак, офіційний представник Міжнародної асоціації паблік рилейшнз (IPRA) в Україні, один з розробників виборчої кампанії Віктора Ющенка.

Отже, чи зміняться кардинально, на думку політологів про майбутнє України, усталені правила політичної гри в нашій країні після перших кроків новообраного президента?

Володимир Фесенко:

— Судячи з того, які події відбуваються починаючи з дня інавгурації, правила будуть змінюватися. Ба більше — новий президент і його команда діють за правилом «бачу мету — не бачу перешкод». Це дуже ризикована тактика. Вони не звертають уваги на формальні обмеження, і це викликає правові конфлікти, можливі судові суперечки і в підсумку може зіграти в мінус президенту. Але він і команда діють рішуче, ламаючи правила попередників. Навіть Янукович, маючи намір сконцентрувати владу у своїх руках, все-таки діяв за правилами — скоріше, за правилами Кучми.

До речі, Віктор Ющенко під час парламентської кризи 2007 року теж діяв проти правил. Андрій Богдан, який зараз очолив Адміністрацію президента, був тоді членом команди головного юриста Ющенка і, скоріш за все, брав участь у розробці схем розпуску Верховної Ради. (У той час Андрій Богдан був партнером, а потім і керівним партнером адвокатської фірми «Пукшин і партнери», а глава фірми Ігор Пукшин у 2007-му був заступником глави Секретаріату президента України. — Ред.)

Нинішня команда використовує діри в законодавстві: те, що багато політичних проблем мають два-три, а то й більше юридичних тлумачень. На жаль, в Україні наразі немає повноцінного верховенства права, немає поваги ні до законів, ні до судів. Тому команда Зеленського тактично діє в тій площині, яку у нас називають політико-правовими рішеннями. Подобається це чи ні, але сьогодні практика така: якщо політична логіка вступає у протиріччя з логікою юридичною, політична перемагає. І це працює на користь нової команди. Вони антисистемні.

Однак рано чи пізно ми повинні прийти до ситуації, коли треба буде формувати повагу до закону. Ці хлопці — президент і його команда — виконують сьогодні роль чистильників. А будуватимуть систему верховенства права, повагу до закону, на мою думку, ті, хто прийде після них.

Денис Богуш:

— Щодо правил гри: чи розпускав у нас президент Верховну Раду? Розпускав. Чи змінювалася у нас влада кардинально, коли приходив новий президент, змінюючи назви адміністративних органів, називаючи, наприклад, свою адміністрацію секретаріатом? І таке було. (Адміністрацію перейменували на Секретаріат у 2005 році, за президентства Ющенка, а у 2010-му було повернуто стару назву. — Ред.)

Нічого екстраординарного і нового зараз не відбувається. Інше питання, що сьогоднішні новації робляться з порушеннями закону. Але і таке вже було. Новим є те, що, виходячи з рівня компетенції президента, його знань у певних сферах, сьогодні країною керують інші люди. Наскільки мені відомо, всі складні питання проговорюються з людьми з команди, а президенту потрібен час, щоб увійти в курс справи, і я думаю, що у нього з часом все нормально вийде.

Правила незрозумілі, тому що все зараз дуже швидко відбувається. Проблема в тому, що Зеленський декларував безліч змін, які взагалі за законом не входять до його компетенції. Тому-то йому зараз і потрібна Верховна Рада.

Сьогодні, судячи з рейтингів, до парламенту залізно проходять чотири політичні сили — «Слуга народу», опозиційна платформа «За життя», БПП (який з п'ятниці називається «Європейська солідарність») і вічна «Батьківщина». Ще дві партії — «Сила і честь» і «Громадянська позиція» (за якими стоять, відповідно, Ігор Смешко та Анатолій Гриценко) теж мають непогані шанси, але їм на п'яти наступає новонароджена партія «Голос» Святослава Вакарчука.

Проте всім їм — навіть тим, хто має хороші шанси, — сьогодні доведеться боротися за голоси в умовах бліцкригу. Що ж думають політологи про майбутнє України? Чи існують якісь «рецепти» блискавичного підняття рейтингу партії перед достроковими виборами в Раду?

Володимир Фесенко:

— Немає таких рецептів. Тому команда Зеленського, маючи зараз високий рейтинг, пішла на дострокові вибори. Вони могли б отримати навіть абсолютну більшість. І неважливо, за відкритими чи закритими списками. Думка про те, що відкриті списки демократичніші, — наївна і романтична. Шанси перемогти за відкритими списками мають люди або відомі, або ті, хто має вплив у регіонах (наприклад, Труханов чи Кернес). Якщо вибори все-таки відбуватимуться за відкритими списками, то у партії «Слуга народу», скоріш за все, проведуть кадрові конкурси з голосуванням в інтернеті — чогось подібного я від них чекаю.

Зараз, коли часу дуже мало, вирішальним фактором буде рейтинг лідера партії. Тому з нових політсил хороші шанси має «Голос». Щойно Вакарчук, у якого, до речі, один з найвищих персональних рейтингів у країні, заявив про те, що його партія йде на вибори, її рейтинг з менш як 1% відразу піднявся до 5%.

Денис Богуш:

— Більшість нових політичних сил не мають шансів потрапити в парламент, це можуть зробити, напевно, тільки сильні мажоритарники. І «Голос». Якщо партія Вакарчука набере достатньо голосів, то в Раду не зайдуть ані Гриценко, ані Смешко зі своїми політсилами. Це перетікання голосів: багато виборців, які на президентських виборах хотіли би проголосувати за Вакарчука, віддали свої голоси Гриценку або Смешку. А зараз вони отримують можливість голосувати за «Голос».

Складається враження, що не тільки Україна, а й увесь цивілізований світ сьогодні хворіє на популізм, який ламає усталені правила і ставить все з ніг на голову. Чому так відбувається? Що думають політологи про майбутнє України?

Володимир Фесенко:

— Популізм — загальний термін, що не відбиває складності і специфіку окремих країн. Загалом політики-популісти — це ті, які не ведуть за собою виборців, а йдуть... навіть не за настроями та емоціями електорату, часто негативного. В Україні, як і в інших країнах, успіх популістів пов'язаний з кризою довіри до традиційних політичних еліт. У країні виникає серйозна соціальна проблема, але політичні еліти цих проблем не відчувають і ніяк на них не реагують. У нашій країні, наприклад, так ігнорували існування тарифної проблеми. Юлія Тимошенко хіба що піднімала це питання, але проти неї зіграло загальне критичне ставлення до «старих облич».

У багатьох країнах популісти грають на соціальному незадоволенні, на тому, що люди переносять свої соціальні проблеми на конкретних політиків чи на зовнішнього ворога. Для британців це «бюрократичні правила Брюсселя». Цікава ситуація складається в Угорщині. Там практично немає мігрантів, але прем'єр чудово грає на нагнітанні страху перед мігрантами, піднімаючи свій рейтинг.

Певним чином криза довіри до усталених політичних еліт виникла і через відсутність соціальних ліфтів. Політики відірвалися від суспільства, законсервувалися, закрилися — і це призвело до зростання популярності антисистемних кандидатів. У нас ми побачили неприйняття політичних еліт на феномені Зеленського: розчарування у «старих політиках» призвело до того, що виборці проголосували за антисистемного кандидата.

Денис Богуш:

— Популярність політиків-популістів пов'язана зі зміною способу мислення. У людей зараз кліпове мислення: вони менше читають книжки, ходять у театри. Вони дивляться презентації, а в кіно віддають перевагу фільмам певного сорту — бойовикам з мінливими картинками. В результаті в усьому світі люди менше думають і більше вірять у прості виходи зі складних ситуацій. І тут їм пропонують віртуальні реальності.

У серіалі «Слуга народу» побудували віртуальну Україну, там переміг віртуальний президент. І багато хто плутає вигадану ситуацію з реальністю. Це технологія, яка добре працює. У пошуках комфортної віртуальної реальності ми приходимо в кіно і платимо гроші за квиток. Або приходимо на виборчу дільницю і платимо своїм голосом.