Діти, мої діти, куди ж вас подіти?

Ми ще не знаємо, що автори прийнятої до впровадження концепції нової школи зроблять з математикою і хімією (з фізикою також достеменно не знаємо, бо наразі нам пропонуються лише чернетки суперечливого характеру). А проте, відомо, які важливі міжпредметні зв’язки та кореляція в часі при викладанні взаємопов’язаних предметів. Тому повної картини, як збираються навчати наших дітей та онуків, суспільство не має. Чому ж усі зацікавлені так розхвилювалися? Спробуємо розібратися.

По-перше, всі реформи в освітній сфері, започатковані ще в дев’яності нинішнім двічі академі-ком Василем Кременем під облудним гаслом «гуманітаризації», погіршували авторитет природничих наук, рівень володіння предметом після закінчення школи та мотивацію учнів до і під час навчання. А оскільки побутове застосування різноманітних складних гаджетів, зроблених на базі сучасних фізичних знань, дається дітям досить легко (для цього їх на Заході такими й виробляють!), то в молодого покоління виникає хибне ставлення до них, ніби їх надала якась вища сила, котра забезпечить постійний супровід та вдосконалення гарних іграшок. Сучасна історія знає подібні випадки. Це називається культом карго.

Отже, що поганого в новій концепції, на мою скромну думку? Висловлю винятково свої міркування, бо точка зору УФТ добре відома та розійшлася серед ЗМІ.

Головна вада останнього пакету реформ полягає в тому, що він знищує рівні можливості отримання освіти для однолітків. Той, кому директор або керівник райвно нав’язав «гуманітарний» (насправді — ніякий) профіль, не зможе згодом почуватися повноцінною людиною в складному сучасному світі. Навіть якщо він (вона) отримає недолугу вищу гуманітарну освіту (майже всі вищі навчальні заклади країни надають саме таку), знань це не додасть. Твердження педагогічних бонз про те, що фізична освіта в 7—9-у класах має вищий рівень, ніж пропедевтичний курс радянської школи, є нахабною брехнею. Обсяг, вибір розділів, рівень викладу, математичний апарат (наразі занадто спрощений, бо в цих класах з математикою така ж катастрофа) — все гірше, ніж колись, 50 років тому, а сучасна фізика набагато складніша за тогочасну. Тому до старшої школи діти, в кращому випадку, набудуть знання в обсязі природознавства п’ятого-шостого класів радянських часів. Чому змінюються пори року, вони не знатимуть, як не знає більшість українського населення й досі.

Отже, після цього поверхневого навчання дитина (власне, вже підліток у процесі статевого визрі-вання) потрапляє до старшої школи, де їй буцімто викладатимуть розширене природознавство в дусі політично коректного курсу «Людина і природа». Тут виникає низка питань. Перше — хто готуватиме програму курсу й підручники? Очевидно, по шматочках: щось фізики впишуть, щось — хіміки, щось — біологи. Потім зберуться та нашвидкуруч припасують одне до одного. Або механічно об’єднають окремі шматки без зв’язку. Маленькі шматки, бо предмет аж ніяк не профільний!

Ті ж самі педагогічні гуру стверджують, що знання в учня вже є (згідно з програмою 7 —9-х класів!). Але насправді він (вона) вже все забули. Колись, у радянській школі, яку так зневажають чільні вітчизняні педагоги сучасності, після пропедевтичного курсу було повторення, а вже потім починався основний концентр, підтриманий базовою математикою. Нагадаю, що математика включала алгебру, геометрію та тригонометрію! Тепер тригонометрію взагалі відправили на смітник під луддистським гаслом: «Нащо дитині синуси, а тим більше — арксинуси?».

Натомість алгебру й геометрію об’єднали в скромну «математику», вихолостивши зміст і дух останньої. Тому розмови про теорію відносності без перетворень Лоренца, теорію електромагнітного поля без математичного (простенького!) пояснення, що таке хвиля, не кажучи вже про геометричну та фізичну оптику, залишаться пустопорожнім базіканням. Такий курс і справді нікому не потрібен.

Уявімо собі, що сільський хлопчик закінчить таку опорну гуманітаризовану школу, куди бігатиме взимку за 5 кілометрів, бо шкільні автобуси по розбитих шляхах не їздять. А далі піде він до війська (я особисто не бачу кінця війни, як не придивляюся), де оптичні прилади зберігають його життя та забезпечують успішне ведення бойових дій. Він же вчитиметься самотужки, аби засвоїти бодай ази застосування цього обладнання. А справжніх знань не набуде. А якщо треба творчо ці прилади використати? А якщо в мирному житті він стане газівником, електриком чи судовим механіком? А якщо, засвоївши робітничу спеціальність, захоче потім стати інженером? Яке право має МОН заздалегідь унеможливлювати інтелектуальне, духовне, кар’єрне та майнове зростання людини?

Друге кардинальне питання: хто  викладатиме цей інтегрований курс? Звідки взятися вчителям? Зараз не добирають на спеціальності фізика-астрономія, хімія-біологія в колишніх педінститутах. Ті, хто читатиме інтегроване вариво, самі не знатимуть предмет. Це буде повна профанація.

Але уявімо собі іншого щасливого хлопчика або щасливу дівчинку, з великого міста, які знайшли собі рідкісну школу, де профілем є природничий. Більше того, їх узяли туди не за хабар (якщо буде дефіцит шкіл природничого спрямування, то, знаючи наших освітян, не маю сумніву, що будуть і хабарі), а за знання, показані за попередні роки. Виявляється, що й там не все гаразд. Годин на потрібні предмети все одно буде менше, ніж колись у радянській школі, а лабораторного обладнання не буде зовсім, а популярних книжок з природничих наук українською мовою не буде зовсім, а вчитель то є, то нема, бо склалися умови дефіциту кваліфікованих викладацьких кадрів. Про прикру долю випускника, який насмілиться піти вчитися далі, у ВНЗ, на природничу спеціальність, я вже промовчу, бо тут МОН за останні десятиліття теж добряче нашкодив. Водночас програма перевантажена непотрібними предметами або предметами, які є по суті частиною традиційних, скажімо, охорона життя.

Таким чином, сахаючись із боку в бік, керівницт-во МОН увесь час намагається черпати натхнення й дороговкази із закордонного досвіду, байдуже, фінського чи польського. Роблять вони це хаотично, невміло, не системно, бо бракує їм і освіти, і доброї волі, і доброчесності. Закляклі в плагіаті, яким повністю просякнута вся педагогічна сфера, не здатні на оригінальність думок, вчинків, суджень, ці люди занапастили науку, вищу й середню освіту. Тому я песимістично дивлюся на майбутнє вітчизняної загальноосвітньої школи. Для виправлення становища, насамперед, потрібні нагальні кадрові зміни у вищих ешелонах владних структур, відповідальних за школу. Інакше — гаплик.