Зроблено Гройсманом за рік на чолі Уряду України

Виклики серйозні, й найголовніше очікування – що Уряд їх успішно подолає

Відомий історик, автор цивілізаційної теорії Арнольд Тойнбі писав, що доля будь-якої нації залежить від уміння правильно й швидко відповісти на історичні виклики – політичні, економічні, екологічні, військові. До певної міри це стосується і урядів. Можна як завгодно детально прописувати красиві плани роботи на перспективу, але тільки вміння протистояти викликам часу й гідно відповідати на них дозволяє по-справжньому оцінити твою роботу.

Це виклик, на який відповідали занадто довго. Здавалося, епопеї, розпочатій у 2010 році, не буде кінця, бентежило – чи не розчиниться мрія у повітрі. Бо ж занадто багато чинників було проти: і війна на сході, і сплеск злочинності в країни, і не дуже втішні результати боротьби із корупцією.

6 квітня цього року ми, нарешті, змогли подивитися в майбутнє трохи оптимістичніше — за проект законодавчої резолюції про візову лібералізацію для України проголосував 521 депутат Європарламенту. Це ще не переможний фініш на марафонській безвізовій дистанції. Попереду голосування на Комітеті постійних представників країн-членів ЄС та у Раді ЄС. Але українці вже всерйоз взялися за оформлення біометричних паспортів, готуючись подорожувати до ЄС без віз уже цього літа.

Сьогодні, коли до жаданого безвізу лишилося якихось пару кроків, критики кажуть, що це було не так вже й важко, що заслуга тут не Уряду, а всієї спільноти. Воно то так, але ж, аби досягти візової лібералізації, урядові треба було виконати розлогий план на півтораста пунктів. І деякі з цих пунктів доводилося протискувати через парламент усіма правдами й неправдами.

Однак суто практичні зручності для українців у їхніх подорожах по Європі – це ще не все. Позитивне голосування за безвіз спростовує, як кажуть експерти, «негативний наратив» щодо України, як держави, що нібито не здатна проводити реформи й не готова до життя в євроспільноті, наратив, який нав’язує і нам, і світу як путінська пропаганда, так і наші доморощені «доброзичливці».

Ті, хто каже, що Україна могла б спокійно прожити без допомоги МВФ, як і ті, що радіють з кожного відтермінування у наданні траншів, не дають собі звіту – наскільки фінансова допомога міжнародної спільноти є для нас визначальною. І знову ж таки, як і в ситуації з безвізом, справа не власне в коштах. Закордон використовує кредити як ту морквину на вудці, у гонитві за якою українська еліта хутко чи повільно, але все ж вчиться жити за коштами, не тільки ділити, а й заробляти. Чого власне Захід від нас і добивається.

Черговий отриманий від Міжнародного валютного фонду мільярд дався нелегко. На радість зловтішникам строки його надання неодноразово переносилися. Але не через недовіру до України. Злий жарт з країною зіграла «переможна» блокада ОРДЛО. Заплановані показники економічного зростання довелося перераховувати наново.

Виклик був ще й у тому, що уряду доводиться просуватися вузькою стежиною між Сцилою жорстких МВФ-івських ультиматумів і Харибдою імовірного популістського заколоту, рекламованого як Майдан-3.0.

Радикальне збільшення комунальних тарифів, наближення їх до ринкових показників – одне з перших і найсуперечливіших рішень гройсманівського Кабміну. Та колись таки на цей виклик довелося б відповідати все одно. Було б добре, якби зробили це попередні уряди і раніше, у менш критичні для народу часи. Але й тягти далі було вже неможливо.

Цифри в платіжках спричинили справжній шок у населення. Уряд діяв (не без тиску європейских структур) у режимі «пан або пропав», і навіть, якщо парламент винесе вердикт «пропав», рішення було епохальним: ми позбулися ще одного совкового міфу – про дешеву комуналку. І хоча субсидіями користуються 7 мільйонів сімей – ледь не половина українців, і вони, ці субсидії зовсім не вчать бути економними, але ми зрештою зрозуміли: дешевих тарифів більше ніколи не буде, а отже «по ліжку простягай ніжки».

На ній країна втратила півтора проценти зростання ВВП, передбачуваного в цьому році, втратила ринки і можливості впливу на неконтрольовані території Донбасу. Очікувалося силове розблокування владою шляхів. Очікувалося в Кремлі й у місцевій опозиції – аби уряд повністю втратив довіру українців. Але силове рішення загрожувало втратою керованості країною, і уряд змушений був «очолити процес», легітимізувавши блокаду і тим зменшивши катастрофічність її наслідків. Знайшлося й обгрунтування такого кроку: «націоналізація» бойовиками українських підприємств, легалізація Росією лугандонських паспортів.

Чи матимемо позитив у перспективі? Невідомо. Але так чи інакше – економічної залежності від Росії треба позбуватися. Та й тактичний виграш уряду в цій ситуації є безсумнівним. «Якими б не були мої особисті погляди, але я маю діяти відповідно до мандату, який отримав від народу», сказав Борис Джонсон, коментуючи свою підтримку Брекзиту. Українці, принаймні –більшість із них, прагнули припинення торгівлі з ОРДЛО, згортання економічних відносин навіть на шкоду українській економіці, це підказали соцопитування. Й ігнорувати настрої людей було самогубством.

5. НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ «ПРИВАТБАНКУ»

Наприкінці грудня минулого року сталася подія, яку всі пророкували, але в можливість якої не до кінця вірили – найбільший банк України перейшов із рук Ігоря Коломойського у власність держави.

Не всім цей крок Уряду був зрозумілий. Одні критики вбачили в цьому бажання влади зруйнувати і взяти під контроль потужну банківську установу України, інші вважають, що колишньому менеджменту дозволили в останню ніч перед націоналізацією вивести з банку мільярди гривень (очільниця Нацбанку назвала суму в 19 мільярдів).

Що з цього вийде в подальшому, невідомо. Але погодьтеся, відповідь Уряду на виклик була рішучою. І, мабуть, вчасною, зайві дні зволікання могли обвалити системоутворюючий український банк, а з ним, можливо, і всю банківську систему.

Наприкінці жовтня минулого року Уряд ухвалив рішення підвищити з 1 січня 2017 року мінімальну заробітну плату удвічі, тобто до 3200 грн. Вперше, за роки незалежності, як прозвітував Кабмін, розмір мінімальної зарплати зрівнявся з прожитковим мінімумом для працездатних осіб.

Прихильники монетарних методів одразу взялися за калькулятори і навангували ріст інфляції, мовляв, запасів коштів для такого підйому немає, доведеться вмикати друкарський верстат.

Але, здається, комбінація спрацювала. І в тому план, аби змусити замовчати популістів, і як інструмент виведення зарплат із тіні й конвертів. Аргументом стали й розрахунки експертів Міжнародної організації праці, які доводили, що мляве зростання соціальних стандартів виштовхувало все більше українців за межу бідності, відбивало бажання працювати, зводило нанівець споживчі можливості.

Підвищення «мінімалки» дозволило Уряду виграти ще кілька позицій. Це, наприклад, дозволить зменшити кількість отримувачів субсидій у наступному опалювальному сезоні, люди, як сказав Павло Розенко, отримуватимуть відшкодування за спожиті комунальні послуги «трошки менше», «але їх достаток буде рости». Легалізація зарплат дасть змогу скоротити дефіцит Пенсійного фонду і обсяги його державної підтримки.

7. РІК БЕЗ РОСІЙСЬКОГО ГАЗУ

Пару днів тому ми відсвяткували певний ювілей: ось уже 500 днів як Україна не імпортує газ за контрактом з російською компанією "Газпром". Велика заслуга в цьому й минулого уряду на чолі з Яценюком, бо саме за його каденції, 25 листопада 2015 року Україна зробила відчутний крок до енергонезалежності. Але ж на цій позиції ще треба було втриматися.

Москва захвилювалася. На початку минулого опалювального сезону там висловили стурбованість нижчими, ніж зазвичай, обсягами запасів газу в українських підземних сховищах. Але газу, отриманого за реверсними поставками з Європи, вистачило, зиму ми пережили без ексцесів. Натомість, територією України й досі транспортуються значні обсяги російського газу, призначені для європейських споживачів.

На відміну від самодіяльності з блокуванням потягів із антрацитом з ОРДЛО, відмова від російського газу виглядає ретельно спланованою і добре підготовленою операцією.

Ця новація Міністерства охорони здоров’я свого часу викликала величезний спротив. Критики попереджали про низьку якість придбаних таким чином ліків, занепад вітчизняного фармацевтичного виробництва, говорили про те, що «здоров’я українців віддали у невідомо чиї руки», що міжнародні організації збагачуються за рахунок наших бідних співвітчизників. Однак всемогутність фармацевтичної мафії в Україні стала серйозним викликом для суспільства, і відповісти на нього можна було, лише відсторонивши корупціонерів від потоків лікарських засобів.

Наразі міжнародні організації купують для МОЗ ліки за цінами нижчими, ніж це було у 2014 році, коли закупівлі проводило міністерство. Заощаджено мільйони доларів, зекономлені кошти дозволили купувати більше ліків, розширити коло пацієнтів, що отримують їх безкоштовно. 45% ліків міжнародні організації закуповують безпосередньо у виробника, а це є гарантією якості.

Суспільне телебачення – це такий собі довгобуд у царині побудови в Україні громадянського суспільства. Про нього почали говорити ледь не на другий рік після здобуття країною незалежності. У 1995 році навіть з’явився перший закон про суспільне мовлення, який, втім, так і не запрацював. Нового варіанту закону довелося чекати ще 15 років. Нарешті, в 2014 році, поправками до законодавства було ліквідовано всі перешкоди на шляху Суспільного ТБ. Однак, справа й далі просувалася не дуже швидко.

Проблема в тому, що питання це надзвичайно заполітизоване, довкола нього тривають бурхливі дискусії, особливо у передвиборчі часи. Ледь не кожна політична сила намагалася і намагається зробити Суспільне ТБ інструментом посилення власного політичного впливу, а отже провести своїх людей у керівні органи. Треба було докласти чимало зусиль, аби унеможливити ці спроби.

І ось, буквально днями було зроблено відчутний крок на шляху до справді незалежного українського телебачення: в Укрінформі зібралися на своє засідання члени Наглядової ради Суспільного і за підсумками непростого голосування обрали Зураба Аласанію головою правління НСТУ.

Можна сказати, що це вперше, коли першою кнопкою українського ТБ керуватиме людина, не залежна від виконавчої влади. Чи перемога це Уряду? У тоталітарній країні на кшталт Росії це розцінювалося б, як поразка влади неймовірних масштабів. А в демократичній – як спільна перемога і влади, і нації.

10. ВІДКРИТЕ НЕБО І ЛОУКОСТИ

Європейський лоукостер Ryanair, який зайшов на український ринок авіаперевезень, міняє свої плани. Відкриття маршруту Львів-Берлін у вересні відмінено і перенесено вже на квітень. Безперечно, на це рішення вплинуло близьке рішення про «безвіз» для України. Але й Уряд попрацював напружено, про складність перемовин з керівниками Ryanair міністр інфраструктури Володимир Омелян згадував неодноразово. Орієнтація на потужні європейські лоукостери – це урядова стратегія: економлячи на «безвізі», українці не мають переплачувати за квитки. Ryanair – перший, але не останній, до осені міністр обіцяє польоти в Україну ще двох відомих компаній.

Має цьому посприяти і угода про спільний авіаційний простір (САП) – аналог угоди про Асоціацію – тільки в авіаційній сфері. Головний її тренд – право «всім літати всюди», тобто без обмеження напрямків, кількості рейсів, перевізників, авіакомпаній. Втім, тут не все залежить від нас – доля угоди про «відкрите небо» в руках Іспанії й Великої Британії, які ніяк не поділять Гібралтар.

Україна – батьківщина відомих авіабудівників, повернути їй звання авіаційної держави – чим не виклик?

Запуск 1 квітня реєстру відшкодування податку на додану вартість міг би здатися справою доволі рутинною – кого у нас сьогодні здивуєш відкритими реєстрами? Однак саме з визначенням черговості відшкодування цього податку підприємцям пов’язано, як написав у ФБ міністр фінансів Олександр Данилюк, «50-60% усієї корупції в Державній фіскальній службі, й ні в кого, крім обмеженого кола "державників" ДФС, не було доступу до інформації".

Економічні експерти давно вже відкритим текстом говорили про корупційні ризики такої непрозорості, але в середині ДФС, схоже, тривалий час успішно тримали оборону. Публічність реєстру поряд з карним провадженням проти колишнього головного фіскала країни Романа Насірова дає привід сподіватися, що з корупцією в податковій сфері може бути покінчено.

Про організацію за демократію та економічний розвиток – ГУАМ сьогодні мало хто з пересічних українців знає. Хоча на зорі її створення у 1997 році їй пророкували серйозну роль в регіональному об’єднанні країн, які намагаються вийти з-під впливу Росії. ГУАМ займалася транзитом енергоносіїв з Каспійського регіону, пошуком транзитних коридорів, взаємними інвестиціями в сільське господарство. Вочевидь, не без зусиль Кремля її роль в об’єднанні держав зі спільними політичними устремліннями була втрачена.

І ось – новина: у рамках саміту ГУАМ уряди Грузії, України, Азербайджану та Молдови підписали протоколи щодо створення Зони вільної торгівлі та взаємного визнання результатів митних процедур.

Те, що український Уряд зробив крок назустріч старим, перевіреним партнерам – добрий знак для всього регіону. Адже треба не забувати, що головною метою створення цього об’єднання свого часу було «протистояння впливу Росії в регіоні». І хто як не Україна, Грузія, Азербайджан і Молдова відчули згубну силу цього впливу?

Це поки що, звичайно, не військовий союз проти спільного ворога. Але, можливо, тільки «поки що».

Їх в Уряді знають, як знали й в усіх попередніх урядах. Прем’єр-міністр Володимр Гройсман їх називав як головні завдання на майбутнє. Найважливіші серед них – велика приватизація, вільний продаж землі сільгосппризначення і, звичайно ж, боротьба з корупцією. Виклики серйозні, й багато хто очікує, що Уряд їх подолає. А дехто – що зламає об них зуби.

Але, як ми пам’ятаємо, нема викликів – немає поступу.