Четвертий вимір війни

Четвертий вимір війни

 Серпень 9, 2016

Кібернетичний простір набуває подальшого визнання як повноцінне поле бою

Всесвітня комп’ютерно-інформаційна мережа впродовж нетривалої історії свого існування набула колосального впливу як на життя окремих людей, так і на процеси глобального рівня, що стосуються країн та цілих субрегіонів. Звісно, зросли швидкість, зручність та обсяги обміну інформацією, її доступність, оперативність використання численних банків даних, а створення соцмереж, систем онлайн-зв’язку на кшталт Skype й електронної пошти взагалі призвели до революції в комунікації. Вже виросло покоління людей, яке мало не з пелюшок сприймає віртуальну реальність як частину матеріального буття. Але так уже склалося, що більшість досягнень технічного прогресу містять, окрім позитиву, ще й певні еволюційні «побічні» ефекти.

Так було майже з усіма винаходами: із поштових дирижаблів з часом почали скидати бомби, а трактори перетворили на танки. Щось схоже відбулося й із засобами та мережами електронної комунікації. Поки хтось вчився користуватися власною банківською карткою, створювати акаунти на Інтернет-ресурсах, довіряв особисту інформацію електронному листуванню, хакери та інші «лихі генії» цупили чужі кошти, відомості й таємниці. Проте талановитими зломниками паролів і ефективними ІТ-фахівцями, які здатні крутити інформацією, як циган сонцем, швидко зацікавилися як великі медіа- та бізнескорпорації, спецслужби, так і відверто кримінальні структури.

    Портрет загрози

    Український професор міжнародного права Олександр Мережко дає визначення кібервійни: це використання Інтернету й пов’язаних з ним технологічних, інформаційних засобів однією державою задля заподіяння шкоди військовій, технологічній, економічній, політичній та інформаційній безпеці й суверенітету іншої. Водночас експерт з безпеки уряду США Річард Кларк у книзі «Кібервійна» зауважує, що кібервійною є дії однієї держави з проникнення в комп’ютери або мережі іншої для заподіяння збитку чи руйнування.

Маніпулювання інформацією, викрадання даних, перехоплення мобільної телефонії, мільярдні оборудки у віртуальних та реальних банках і з рахунками, численні атаки на Інтернет-ресурси та мережі, коли виникає збій національних енергетичних, фінансових, безпекових систем, нині є неабияким викликом глобальній стабільності. За деякими позиціями цей виклик перевершує, а насправді почасти доповнює таке страшне лихо сучасності, яким є тероризм. А в усій «красі» потенціал кібернетичної зброї, як узагальнено віднедавна називають згадану технологію, розкрився із початком гібридної агресії Росії проти України.

Саміт НАТО, що не так давно відбувся у Варшаві, формалізував, так би мовити, юридично інституалізувавши кіберпростір. Найпотужніший воєнно-політичний альянс визнав: кіберпростір відтепер є четвертим операційним простором для ведення воєнних дій.

— З боку НАТО у Варшаві ухвалено рішення про визнання кіберпростору четвертим операційним простором для ведення воєнних дій. На це необхідно звернути особливу увагу, — повідомив під час брифінгу за підсумками згаданого натовського форуму директор Департаменту воєнної політики, стратегічного планування та міжнародного співробітництва Міністерства оборони України генерал-майор Анатолій Петренко. — Тобто на додаток до суші, моря, повітря кіберпростір стає тією ареною, де впроваджуватиметься і військове планування, і військова підготовка і генеруватимуться відповідні сили й засоби, які дозволять унеможливити проведення масштабних кібератак на країни-члени та Організацію Північноатлантичного договору в цілому.

Щоправда, маємо іншу, не позбавлену логіки, версію щодо порядкового номера, який слід надати кіберзагрозі в переліку можливих збройних конфліктів. Так, американський журнал The Economist описує кібервійну як «п’яту зону війни — після землі, моря, повітря і космосу».

Світові країни-лідери останнє десятиліття не лише активно готуються до «оборонних» кібернетичних дій, а й самі провадять у власних національних інтересах спеціальні, можна сказати, віртуальні за формою, а бойові за суттю операції в кіберпросторі. Піонерами тут вважають американців: Пентагон створив спеціальний військовий підрозділ — Кіберкомандування США, першим очільником якого 2010-го став генерал Александер Кейт.

У свою чергу Україна посилює міжвідомчу координацію у сфері нацбезпеки і оборони, координацію розвіддіяльності, взаємодію з питань моніторингу й оцінювання обстановки, вдосконалює систему управління та зв’язку, розвиває системи кібернетичного захисту і стратегічних комунікацій.

P.S. Звісно, в межах однієї публікації неможливо висвітлити всю багатогранність насправді не такої вже й нової проблеми, якою є кібербезпека. Тому «Народна армія» відкриває цикл матеріалів, присвячених простору невидимої війни. Ви обов’язково дізнаєтеся багато цікавої інформації, зокрема від експертів, отримаєте корисні поради щодо того, як не стати «кібержертвою» тощо.

Геннадій КАРПЮК

Українська відповідь

Неабияку ступінь загрози кіберзброї й нагальну потребу покращувати кондиції щодо протидії останній визнано у Стратегічному оборонному бюлетені України. Зокрема там зазначено, що аналіз досвіду участі ЗС України в АТО виявив неспроможність ефективно реагувати на зростання кількості й потужності кібератак та протистояти кіберзлочинності. Тому ближчим часом наша держава планує посилити розвиток системи кібернетичного захисту і стратегічних комунікацій.

Указ глави держави, що в березні 2016-го затвердив Стратегію кібербезпеки України, став ще одним нормативним документом, який посилив правові підвалини розбудови національної системи протидії кіберзагрозам. Причому експертне середовище більшістю думок одразу визначило, що головним гравцем українського кіберспротиву має стати оборонне відомство, де буде утворено структуру на противагу російським кібернетичним військам. Згаданий документ сприяє залученню до розбудови такої системи ІТ-волонтерів, які вже воюють на власний страх і ризик із супротивником, блокуючи сепаратистські сайти, заважаючи їхньому фінансуванню, просуванню «ватної» ідеології, вишукуючи різнорідні відомості про ворога в соцмережах тощо.

Іншим нещодавнім суттєвим кроком до організації дієвого інструмента кіберспротиву стало дебютне засідання Національного координаційного центру кібербезпеки, що розпочав роботу при РНБО. Голова Ради нацбезпеки і оборони України Олександр Турчинов зауважив, що згаданий центр має мобілізувати весь наявний потенціал для надійного кіберзахисту країни. І наголосив, що «Російська Федерація активно провадить агресивну політику не тільки на фронті на Сході України, а й у кіберпросторі, що є елементом «гібридної» війни проти нашої держави… Актуалізуються й інші загрози, зокрема, активізується кібершпіонаж». Вочевидь, Національному координаційному центру кібербезпеки відведена системоутворююча роль осередка кіберзахисту країни. Тепер важливо чітко і коректно визначити спеціалізацію державних суб’єктів — складових цієї системи та модель їхньої ефективної взаємодії. Часу на розкачування немає, адже, попри давню й очевидну проблему використання сучасних технологій терористами і навіть сусідніми країнами проти інтересів України, Київ до останнього часу не мав адекватної державної політики у сфері кібербезпеки. Відповідну стратегію належало ухвалювати, як кажуть, ще вчора. Але краще «запізнитися на годину», ніж не встигнути назавжди…

http://na.mil.gov.ua/35081-chetvertij-vimir-vijni