Не виграли і не програли

28.05.2015, 21:12 • 

Уроки Риги

Саміт «Східного партнерства ЄС», якій відбувся в Ризі, досі викликає дискусії і питання, чи зустріч була успішною, чи все ж таки провальною? Багато чого відбувалося за лаштунками цього форуму. Деякі подробиці з джерел, близьких до головних фігур саміту, стали відомими нашим кореспондентам.

Отже, які висновки можна зробити з аналітичної інформації наших експертів?

Перший висновок. Узгодити позиції 28 країн-членів ЄС і 6 країн-партнерів було важкою роботою. Але це в основному вдалося зробити, що свідчить про зрілість політиків широкої Європи.

Другий. Декларація, в якій засуджуються дії Росії у відношенні до України, а захват Криму названо незаконною анексією, викликала на саміті найбільші дебати. Як відомо, до останньої хвилини формулювання її тексту не могли узгодити, і вже лунали голоси, що декларацію не буде прийнято. Натомість завдяки наполегливості президента України Петра Порошенка, канцлера Німеччини Ангели Меркель і президента Литви Далі Ґрібаускайтє та їхніх дипломатичних команд вдалося відстояти найбільш точне формулювання того, що насправді відбувається. Цікавою була позиція Білорусі. Мінськ - за офіційними даними! - висловився не проти терміну «анексія», а проти обговорення ситуації без участі Росії. Це факт, якій дозволяє краще зрозуміти, що насправді відбувається на євразійському просторі. Лише одна делегація з 34 відмовилася визнавати дії Москви щодо Криму як анексію. Це делегація Вірменії. Утім декларацію підписали всі країни-учасники з зауваженням на особливу позицію Єревана і Мінська.

Третій висновок. Вперше ЄС визнав, що кожна країна-партнер матиме індивідуальний план інтеграційного процесу. Це дуже добра новина для України, Грузії і Молдови. Раніше на країни-партнери старожили ЄС дивилися лише як на блок якихось напівєвропейських утворень. За десять років перебування в ЄС, східноєвропейські країни довели, що вони всі дуже різні. До речі, не останню роль тут зіграли такі дивні для європейського розуміння особи, як прем'єр Угорщини і президент Чехії. На них і дивляться з великою долею іронії і навіть деколи з їхніх висловлювань відверто сміються. Рига не стала виключенням.

Четвертий. Саміт не відмовив Україні в її праві на членство в ЄС. Тим не менше, і президент ЄС Дональд Туск, і лідери Литви, Польщі, Німеччини, Британії, Швеції, і голова Єврокомісії нагадали, що формат «Східного партнерства» не є інструментом розширення. Тому Києву треба шукати інших форматів для обговорення цієї теми, а головне - впроваджувати реформи. Про реформи в Ризі не казав хиба що ледащий.

П'ятий. Україна і Грузія отримують безвізовий режим з ЄС в 2016 році. Але - знову ж, все залежить не від бажання ЄС (воно як раз існує!), а від зусиль Києва і Тбілісі. А делегації обох країн приїхали до Риги ні з чим в галузі впровадження безвізового режиму. Казали про технічні проблеми. Насправді, обидві країни не бажали робити дуже важливі кроки в цій площині. Ось один з прикладів, який навели в Ризі головам МЗС України і Грузії. Але, маю підозру, що міністри про це знали і без зауважень колег з Брюсселю. Мова йде про захист внутрішніх паспортів і бази даних. Справа в тому, що купа бланків українських паспортів (кажуть про сотні тисяч!!!) залишилася на окупованих територіях Криму і частині Сходу України. Є свідчення, що кремлівські диверсанти намагаються використовувати ці документи для інфільтрації своїх агентів, тих самих «зелених чоловічків» і засилати їх на Україну, а звідти - далі в Балтію, Польщу, Румунію, Німеччину. Вряд чи, офіційний Київ про це не думав. Подібна ситуація з бланками грузинських паспортів в анексованій Абхазії. І про це мали би замислитися в Тбілісі ще до того, як добиватися лібералізації візового режиму з ЄС. А вихід простий - впровадити документ європейського зразка. З усіма засобами захисту, включаючи біометричний.

Шостий висновок. Він торкається тіні «Русскага мира», яка лякала учасників Ризького саміту. Саме під час зустрічі Москва заявила про можливість застосування ядерного вдару, якщо плани в Ризі шкодитимуть інтересам Росії. Тобто Кремль натякнув Заходу, що він має визнати країни «близького зарубіжжя» як природню зону впливу Москви. На це в Ризі ніхто не погодився. Тому свідчення - різки виступи Туска, Юнкера, Меркель, а також лідерів Великої Британії, Литви, Естонії, Хорватії, Скандинавських країн і навіть Франції та Італії. Країни ЄС вирішили діяти більш обережно, утім заявили, що відступати не збираються. І в цій тенденції ще одна добра новина для України. Взагалі, саміт відбувався під гучний акомпанемент апологетів «Русскага мира», починаючи від протестів російськомовних бабусь» біля будинку Національної бібліотеки, в якому відбувалися головні події саміту і закінчуючи урізаним інтерв'ю президента Литви Далі Ґрібаускайтє на каналі Латвійського ТБ. Останній курйоз викликав обурення не лише у Вільнюсі, але і в інших столицях. Латвійські журналісти без дозволу литовського президента вирізали всю критику влади путінської Росії щодо подій в Україні. А саме - Ґрібаускайтє передала глядачам каналу спільну думку лідерів країн ЄС, назвавши Росію країною-агресором. Цих різких формулювань злякалися латвійські журналісти або керівники телебачення. Якщо до того приєднати крики ризьких бабусь і дідусів «Путін - допоможи» і «Крим - це Росія», то картина «Русскага мира» як на долоні, хоча й в окремо взятій країні і в особливих обставинах.

Сьомий висновок. Україна стає пріоритетом в стосунках ЄС з країнами «Східного партнерства». Про це свідчить рішення надати Києву допомогу більш ніж 1,8 млрд. євро. Утім в Ризі було чітко сказано, що Брюссель готовий розмовляти з Україною про найсміливіші проекти і мрії, але за умови - впровадження реформ. Амбіції Києва щодо членства ніхто не відкинув. Натомість ЄС це не святий Христофор, якій переносив людей через річку незгод. Подолати проблеми має сама Україна - за експертної, фінансової і технологічної допомоги європейських друзів. Але домашнє завдання мають виконати самі українці. Крапка.

Віктор ЧЕРНИШУК