За вино

Чоловік моєї двоюрідної сестри (не знаю, як ця стєпєнь родства називається) каже, що водка буває двох сортов - або хороша, або дуже хороша… Ну це, кому як… “На вкус і цвєт…” как говоріцца. Я, напрімєр, знаю пару подонков, які вобше не п’ють… Хотя тих шо п’ють, знаю значно більше, конєшно…

А то ше є такі, в кого нема сили волі зовсім. Це я про тих, хто сначала пив, а потом бросив… Це самі опасні. Я їх називаю “перерождєнци”… Вони ходять за тобою як ксьондзи за Адамом Козлєвічєем і гундосять, шо п’янство - зло… Зустрів недавно такого в Гуд-вайні. Стоїть і грусно дивиться на полки з бутилками… Так само, мабуть, кастровані коти дивляться з завістю на своїх коллєг з яйцями… Мене побачив і сразу возбудився в воспітатєльних целях… “Ти по шо сюди приїхав?” – інтересується… - По мармалад, бля, - кажу, - давай, досвідання…

Я хлібних спіртов чогось не люблю. Ні водки, ні пива, ні, даже – віскі. А все шо з винограду – люблю і уважаю. Вино, граппа, чача, коняьк (крайнє рєдко, бо в мене од нього ізжога)… Ще, кажуть, є якась дуже вкусна французька виноградна водка. Ну я її пока не пробував, наше знакомство ше впереді…

Люблю італійські вина, бо там все понятно: от тобі к’янті, от тобі брунелло, от тобі – амароне. Ну і ще всяка вальполічелла, барбареска і бароло… Болєє-мєнєє зрозуміло… З французькими – там сам чорт ногу злама. Ніхрена не ясно. Особливо це стосується цінової політики. Мені нікогда не понять, чому бутилка якогось “Романе Конті” з бургундського піно-нуару стоє три штуки євро, тоді як бутилка австралійського піно-нуару – 90 гривень… Пив я колись те “Романе-Конті”. Такоє… Потом австралійським “шліфонувся”… Разниця, конєшно є, ну не в 2995 євро….

Один парижський сомельє в третьому поколінні, який працює в трьохзвоздному мішлєновському ресторані, колись мені признався, шо найвкусніше, шо він пив в своїй жизні – це водка з колою… Тіки нікому не кажи, каже, бо це позор для сім’ї…

В київських ресторанах вино пить сложно. Є така дурацька тенденція, коли ти замовляєш бутилку вина, а вони кажуть, шо це вже кончилося і пропонують “аналогічне”, тільки в п’ять раз дорожче… Колись сидимо з кумом в ресторані одному, замовили брунелло, а він (офіціант чи сомельє) приходить і каже: ви знаєтє, етого віна к сожалєнію уже нєт, но я вам могу порекомендовать бутилку “Сасікайї”… А ця сасікайя стоє не багато-не мало – п’ять чи шість тисяч гривень… Сасікаї? – перепитую. А ти сам її пробував цю “сасікаю”? – Да, пробовал, - каже, - такая с кислінкой… С кіслінкой-с хуінкой, - зрифмував кум, - і додав: пашол нахуй отсюда…

А раз ми з моїм товаришем Ізьою сиділи на берегу моря на Корсіці… Сиділи і пили розове в такому сєкрєтному, але дуже класному місці. Тіпа, готель-ресторан… Диви, кажу, Ізя. Тут є все, шо нада для жизні: інтернет, кофе, вино, тьолки… - “Інтернет і кофе можна ісключіть”, - каже Ізя…

Своєму батькові на 80-лєтіє я купив був якось бутилку якогось “Шато-Марго”, тіпа 1987 года… Душе недешево, але ж – юбілєй… То батько налив собі його в кружку, випив залпом, запив апельсиновим соком і закусив редькою й хлібом… - Такої гадості, каже, - я ше не пив ніколи… І поліз в погріб, по своє домашнє, виноградне солодке… “Шато-Черкаське”…

Сьогодні субота, тому – Будьмо! Лехаім! Тримайтеся! Гарного дня всім!