Любіть Україну! ( до назви нашого співтовариства)
- 24.07.14, 14:11
- Ми любимо тебе, Україно!
Вірш Володимира Сосюри “Любіть Україну”
Любіть Україну, як сонце, любіть,
Як вітер, і трави, і води,
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть у годину негоди!..
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її, вічно живу і нову,
І мову її солов’їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
Сіяє вона над віками... –
Любіть Україну всім серцем своїм
І всіми своїми ділами!..
Для нас вона в світі єдина, одна
В просторів солодкому чарі...
Вона у зірках, і у вербах вона,
І в кожному серця ударі...
У квітці, в пташині, в електровогнях,
У пісні у кожній, у думі,
В дитячій усмішці, в дівочих очах
І в стягів веселому шумі.
Як та купина, що горить – не згора,
Живе у стежках, у дібровах,
У зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
І в хмарах отих пурпурових.
В грому канонад, що розвіяли в прах
Чужинців в зелених мундирах,
В багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
До весен і світлих, і щирих...
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
І сльози, і все до загину...
Не можна любити народів других,
Коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе,
Люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
Коли ти не любиш Вкраїну...
Любіть у коханні, в труді, у бою,
Як пісню, що лине зорею...
Всім серцем любіть Україну свою, –
І вічні ми будемо з нею!
1944 р.
Володимир Миколайович Сосюра народився на станції Дебальцеве (місто обласного значення у Донецькій області). Мати — із Кам'яного Броду (Луганськ). Його батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою й різнобічно обдарованою, змінив багато професій, вчителював, працював сільським адвокатом, шахтарем. Батько, за словами самого поета, мав французьке коріння. Мати поета — Антоніна Дмитрівна Локотош (за походженням сербка) — колишня робітниця Луганського патронного заводу, займалася переважно хатнім господарством.
У 1909–1911 роках працював на содовому заводі міста Верхнього (більш відоме як Третя Рота, нині у складі Лисичанська) в бондарському цеху, телефоністом, чорноробом. З 1911 до 1918 рік навчався в двокласному міністерському училищі м. Верхнього, трикласному нижчому сільськогосподарському училищі на станції Яма Північно-Донецької залізниці, маркшейдерському бюро Донецького содового заводу (м. Верхнє).[3] Володимир Сосюра брав участь в Українській революції, спершу в армії УНР, пізніше в Червоній армії.
«В останні роки чомусь сором'язливо замовчують про те, що весь цвіт письменників і поетів УРСР у роки громадянської війни бився під українськими прапорами зі зброєю в руках проти більшовиків. Петлюрівськими офіцерами були Петро Панч та Андрій Головко, лихими юнаками (юнкерами) — Володимир Сосюра і Борис Антоненко-Давидович, добровольцями-кавалеристами — Олександр Копиленко та навіть 16-річний Юрій Яновський. держчиновниками УНР — Павло Губенко (Остап Вишня), Павло Тичина, Юрій Смолич … Частина з них на початку 1920 року опинилися в лавах боротьбистів і разом з ними перейшли до більшовиків. Але декого, наприклад Остапа Вишню і, за деякими даними, Юрія Яновського, червоні взяли в полон. Але петлюрівська закваска в них залишилася назавжди.» — Ярослав Тинченко
Любіть Україну, як сонце, любіть,
Як вітер, і трави, і води,
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть у годину негоди!..
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її, вічно живу і нову,
І мову її солов’їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
Сіяє вона над віками... –
Любіть Україну всім серцем своїм
І всіми своїми ділами!..
Для нас вона в світі єдина, одна
В просторів солодкому чарі...
Вона у зірках, і у вербах вона,
І в кожному серця ударі...
У квітці, в пташині, в електровогнях,
У пісні у кожній, у думі,
В дитячій усмішці, в дівочих очах
І в стягів веселому шумі.
Як та купина, що горить – не згора,
Живе у стежках, у дібровах,
У зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
І в хмарах отих пурпурових.
В грому канонад, що розвіяли в прах
Чужинців в зелених мундирах,
В багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
До весен і світлих, і щирих...
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
І сльози, і все до загину...
Не можна любити народів других,
Коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе,
Люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
Коли ти не любиш Вкраїну...
Любіть у коханні, в труді, у бою,
Як пісню, що лине зорею...
Всім серцем любіть Україну свою, –
І вічні ми будемо з нею!
1944 р.
Володимир Миколайович Сосюра народився на станції Дебальцеве (місто обласного значення у Донецькій області). Мати — із Кам'яного Броду (Луганськ). Його батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою й різнобічно обдарованою, змінив багато професій, вчителював, працював сільським адвокатом, шахтарем. Батько, за словами самого поета, мав французьке коріння. Мати поета — Антоніна Дмитрівна Локотош (за походженням сербка) — колишня робітниця Луганського патронного заводу, займалася переважно хатнім господарством.
У 1909–1911 роках працював на содовому заводі міста Верхнього (більш відоме як Третя Рота, нині у складі Лисичанська) в бондарському цеху, телефоністом, чорноробом. З 1911 до 1918 рік навчався в двокласному міністерському училищі м. Верхнього, трикласному нижчому сільськогосподарському училищі на станції Яма Північно-Донецької залізниці, маркшейдерському бюро Донецького содового заводу (м. Верхнє).[3] Володимир Сосюра брав участь в Українській революції, спершу в армії УНР, пізніше в Червоній армії.
«В останні роки чомусь сором'язливо замовчують про те, що весь цвіт письменників і поетів УРСР у роки громадянської війни бився під українськими прапорами зі зброєю в руках проти більшовиків. Петлюрівськими офіцерами були Петро Панч та Андрій Головко, лихими юнаками (юнкерами) — Володимир Сосюра і Борис Антоненко-Давидович, добровольцями-кавалеристами — Олександр Копиленко та навіть 16-річний Юрій Яновський. держчиновниками УНР — Павло Губенко (Остап Вишня), Павло Тичина, Юрій Смолич … Частина з них на початку 1920 року опинилися в лавах боротьбистів і разом з ними перейшли до більшовиків. Але декого, наприклад Остапа Вишню і, за деякими даними, Юрія Яновського, червоні взяли в полон. Але петлюрівська закваска в них залишилася назавжди.» — Ярослав Тинченко
18
Коментарі
Пробіотик
124.07.14, 16:46
sergey77777
224.07.14, 17:02
чудовий і завжди актуальний вірш!
автор з Донецької області
Сніза
324.07.14, 21:00
Пане Богдане! Ще є 2 строфи. Заборонені, звичайно. Десь є в моїх бомагаг. Памятаю строчку - "........ як води, та тільки нікому про це не кажіть, бо вб'ють же при першій нагоді".
VChmyriov
425.07.14, 07:20
Я єсть Народ, якого правда сили
Ніким звойована ще не була!
Яка біда, яка чума косила,
А сила знову розцвіла!
Цю цитату я, російськомовний, навів у своєму творі на вступних іспитах на перекладацький факультет до КГУ ім. Т.Г.Шевченка у 1967 році. Отримав задовільно і не набрав балів. Пізніше обізнані люди розповіли мені, що не треба було потикатися на таку спеціальність. Списки абітурієнтів факультету складаються на багато років вперед з числа діток вищої партійної та господарської еліти України. У 1977 році достеменно переконався у цьому, коли на посаді заст. нач. ОБХСС УВС м. Києва відловлював та притягував до кримінальной відповідальності хабарників Київської консерваторії за часів ректора Кондратюка М.К., Київського інституту харчової промисловості та інших
Богдан Бо
525.07.14, 13:40Відповідь на 3 від Сніза
Не думаю, що це найкраща строфа, тому що не говорять про свою любов боягузи
Богдан Бо
625.07.14, 13:42Відповідь на 4 від VChmyriov
Так було, але що їм те допомогло? Самі знаєте, що замкнена система активно деградує і вироджується.
М_Ірина
725.07.14, 20:12
Жоден артист не хоче це прочитати воякам - бояться
анонім
826.07.14, 22:20
Богдан Бо
926.07.14, 23:57Відповідь на 8 від анонім
А на рік написання увагу звернули?
анонім
1027.07.14, 13:04Відповідь на 9 від Богдан Бо
нет. а что?