Гуд бай, Росія! Цікаво було познайомитися

 

Справді, після такого гучного ляпаса українській владі, яка на гаслах інтеграції з Росією здобувала прихильність своїх виборців і перемагала своїх опонентів, важко втримати братерську посмішку. Простакуваті донецькі хлопці чомусь наївно гадали, що досить їм буде пообіцяти зробити російську мову другою державною й підготувати спільні підручники з історії та проімітувати в цьому напрямку якийсь рух, як вони отримають дармові енергоресурси й індульгенцію на пограбування власного Техасу лише техасцями. У відповідь їх попросили стати на коліна. І здатися на милість переможця, котрий, звичайно, щедро відзначить вірних.

Але простакуватим донецьким хлопцям вистачило розуму здогадатися, що буде після цього. З апетитами й методами ведення бізнесу російських братів вони були ознайомлені. І на їхньому фоні виглядали ангелами. Тому сказати, що Янукович, Азаров, Ахметов, Фірташ, Арбузов, Клюєв, Єфремов, Чечетов, Прасолов – до речі, жодного етнічного українця! – образилися на російських керівників – це значить просто промовчати. Їх поставили під стінку й примусили зробити остаточний вибір і не водити за ніс Росію. Але здатися тут на милість переможців – це не лише втратити владу. А що ще важливіше – гроші! Проте, для них гроші й влада були нерозлучними й взаємозалежними впродовж усього часу панування.

Натомість, підписавши Асоціацію з Європою, вони ще можуть довго дурити наївних і довірливих німців із французами. Поки по-дорослому не запакуються. А росіяни враз все віднімуть. І який тут вектор розвитку?!

Може, Володимир Путін як і Борис Єльцин не стануть національними героями України. Але слід їм віддати належне: вони все зробили, щоб розірвати два колись братні тіла, що за минулий час уже досить міцно зрослися. І відпустили Україну у вільне плавання.

Не думаю, що вони свідомо цього хотіли. Більше того, вони хотіли зовсім зворотного, справедливо підозрюючи, що українець і росіянин нікуди один від одного не дінуться. А українці без підтримки братнього плеча не зможуть утримати курс свого корабля на чисту і велику воду. Тим більше, що отримали вони у спадок навіть не корабель, а його уламок, котрий не мав ні керма, ні вітрил. Лише поганенькі весла різної величини, котрі до того ж і гребли в різні напрямки. На цьому уламку ніколи не знали як вираховується курс крабля і ніколи не приймали рішення. Тобто, культура управління була начисто відсутньою.

Та як не дивно, але корабель поплив. І в іншу від них сторону. Як уже він пливе – то вже інша справа. Але пливе. І як же охота жбурнути в невдячних каменюкою! Із пращі. Не будь вони росіяни. А був час, коли кращі із них, пам`ятаючи традиції «сострадательной» російської філософії, культури й літератури, мріяли про велике.

«Чи велика ми нація – маємо довести не великою територією, не кількістю підневолених народів, а величчю поступок і глибиною орання того, що залишиться після відходу земель, що не схочуть жити з нами». Олександр Солженіцин «Архіпелаг ГУЛАГ».

Звичайно, у в`язниці зовсім вільно думається. В Кремлі чи під Кремлем кут зору радикально змінюється в російських інтелігентів. І вони вже задумуються як зберегти імперію, як законсервувати велич убогості й безнадії? Саме це й продемонстрував згодом незабутній Олександр Ісайович у своїй філософській праці «Как нам обустроить Россию».

 Гаразд. Все це нині вже історія. Епічна лірика. Що далі? Оголошенням торгової війни, від якої найбільше втратить, звичайно, Україна, Кремль у плечі штовхнув Банкову в обійми Брюсселю. І назад, здається, ходу немає. Адже якщо нині різко повернути, то репутаційні втрати будуть страшними. Як не для одного, так для іншого. Можна, звичайно, потихеньку вигрібати. Як було із сиром. Але сир може досить довго лежати на складах і чекати свого часу. А м`ясо, молоко, овочі, фрукти, цукерки, пиво не діждуться, очевидно, російських «состраданий». Їм треба буде шукати інший ринок збуту. І треба шукати. На війні, як на війні. Грузія колись досить швидко впоралася з цим завданням. І ще й виграла від цього. 

Але щоб розраховувати на підтримку Брюсселю, доведеться таки прийняти всі його правово-політичні умови. Весь список Фюлле. І як зіницю ока оберігати Юлію Тимошенко. А не дай Бог що з нею трапиться!.. Он Москвою різні чутки ходять про стан здоров`я пані Юлії. І одна одної трагічніші… А це тепер козирна карта Віктора Януковича. Під яку можна буде продиктувати й певні умови свого безхмарного майбутнього.

 Залишається лише дивуватися незграбній, примітивній і недалекій стратегії російського керівництва. Експерти стверджують, що під впливом сланцевої революції в США незабаром катастрофічно впадуть ціни й обсяги закупівлі газу, а за ним і нафти. Польща вже в 2014 році починає масовий видобуток сланцевого газу. Як усе це через 2-3 роки обернеться для Росії, яка на відміну від країн Перської затоки на піку нафто-газових цін не потурбувалася про інноваційний розвиток промисловості, оновлення інфраструктури – один Бог святий знає. Одне зрозуміло: тоді буде вже не до Русского мира й поновлення Російської імперії. Можуть розпочатися зворотні процеси. Адже, як відомо, імперії не вічні. В цьому логіка розвитку історії. 

Проте, якщо президент Росії полетів зі стерхами, то це вже серйозний симптом. На таке міг наважитися тільки небожитель, або цар, що перейнятий питаннями вічності й далекий від мирських дрібних турбот. Зі всіма наслідками, що випливають звідси. Бо разом із президентом відлетіла у далекий вирій і велика політика. Що ж, «Была без радостей любовь – разлука будет без печали…» Гуд бай, Росія! Дуже цікаво було познайомитися. Чи не так?