Звернення ультрас «Динамо» (Київ) до уболівальників та народу

Можливість зіткнутись з ментівським свавіллям, замішаним на корупції – абсолютно реальна для кожного громадянина.

2 жовтня 2012 року сталася подія, що остаточно викреслила Україну з числа країн, де панує закон та існує правосуддя.

Незважаючи на численні порушення під час слідчих дій, незважаючи на те, що досі не знайдено знаряддя скоєння злочину, незважаючи на те, що свідки не впізнали у підозрюваних вбивць судді Зубкова, а також заявили в суді про те, що на них тисли слідчі, суд виніс вирок батьку й сину - Дмитру та Сергію Павличенкам, визнавши їх винними у вбивстві, якого вони не скоювали.

Цей вирок суду - вирок не лише безневинним громадянам України, це - вирок державі, яку відтепер не можна вважати правовою.

Відтепер, і до моменту, допоки Сергія та Дмитра не буде звільнено, а винуватців їхніх страждань суворо покарано, всі наші акції проходитимуть під єдиним гаслом - "Волю Павличенкам!". Ми зробимо все можливе для того, аби привернути увагу української та світової громадськості до цього випадку.

Будь-які кроки на цьому шляху ми вважаємо законними, адже правосуддя в Україні більше не існує, тож свою свободу громадяни мають захищати власноруч.

На наступному матчі наші сектори будуть вдягнені в чорні кольори. Жодних банерів не буде вивішено протягом першого тайму гри. Окрім одного...

Ми закликаємо уболівальників всіх клубів, та всіх небайдужих приєднатися до нашої боротьби. Адже кожного в цій країні може бути звинувачено у злочині, який він не скоював, незалежно від його політичних поглядів, мови, чи клубних уподобань. Лише разом ми захистимо свою свободу. Лише той гідний життя й волі, хто щодня за них йде на бій!

СВОБОДУ ЧЕСНИМ! СВОБОДУ ПАВЛИЧЕНКО!
До історії питання

Вочевидь, зараз уже немає потреби переповідати події навколо судді Шевченківського районного суду пана Зубкова, адже його вбивство - давно не новина.

Дмитро Павличенко кілька років судився за свою квартиру з фірмою «Гоойоорд», яка поступово скупила весь житловий будинок на вулиці Хмельницького, окрім квартири Павличенків.

Родина не бачила підстав виїжджати з власного помешкання в центрі Києва тільки тому, що якась компанія поклала око на будинок. Незабаром почались погрози, пізніше частину з них було виконано, і у Павличенків почалось невеселе життя. Наприклад, фірма прибудовувала пожежні сходи без будь-яких дозволів, і чомусь ці сходи спирались на еркер в квартирі, через що той почав руйнуватись. Довкруж нерідко отирались якісь незрозумілі люди, почались проблеми з ЖЕКом, залякування.

Врешті, Дмитро може б і махнув рукою, продавши «Гоойоорду» квартиру, та не встиг. Попри виграний суд та апеляцію за свою квартиру, Павличенкам одного дня вручили заочне рішення про виселення вже іншого суду, Шевченківського, на засідання якого Павличенків навіть не викликали. Під постановою суду стояв підпис судді Зубкова.

За три дні Павличенків не тільки виселили, вщент зруйнувавши частину їх квартири, а й вивезли все їх особисте майно вантажівками у невідомому напрямі. Павличенки не мали де жити, майно виконавча служба і не думала повертати. Дмитро Павличенко боровся проти цього свавілля підкреслено публічно та офіційно. Він скликав прес-конференції і писав заяви у всі можливі інстанції. Так, на його біду, справа набула розголосу і Дмитро став дуже зручною фігурою для переведення стрілок.

Коли суддю Зубкова убили, за кілька днів МВС гордо доповіло про успіх у розкритті справи. За їх словами, убивцями виявились Павличенки – глава сімейства Дмитро та його син Сергій. Мотивом, стверджують у МВС, є помста. Втім, протиріч і питань у цій справі так багато, не залишається сумнівів - справу шито білими нитками.

По-перше, суддя Зубков відзначився останнім часом мінімум трьома рішеннями, що суперечили інтересам великих будівельних компаній:

1. Постанова від 15 вересня 2010 року, завдяки якій вдалось відстояти дитячий садок №183 за адресою Пушкінська 33а, лишивши його комунальній власності – всупереч інтересам акціонерного товариства відкритого типу «Д.І.Б»,яке мало на нього плани.

2. Постанова від 22 листопада 2010 року, в якій не лише не задовольняється позов «Інвестиційно-будівельної групи» щодо активістів, які протестували проти забудови на Гончара 17-27( там будували житловий комплекс з паркінгом), але й не визнав права забудовника на ведення будівництва.

3. Ухвала від 15 лютого 2011 року, в якій визнається, що забудова на Жовтневій лікарні(Шовковична 39\1) несе небезпеку сусіднім будівлям. Крім цього, йшлось до того, щоб визнати незаконним і сам землевідвід під це будівництво. На цей раз незадоволеним залишився «Житло-буд».

Чому, якщо слідство та суд розглядали можливість помсти судді, вони не розглядали варіант помсти з боку цих великих компаній? Зрештою, за свою кар’єру суддя виніс сотні постанов, кожна з яких лишала незадоволеною мінімум одну сторону в кожній із справ, тож помститись судді міг будь-хто.

Єдине, що відрізняє всіх цих потенційних месників від Павличенків - відомість справи останніх; і через те вони стали проти своєї волі дуже зручною мішенню для звинувачень.

Крім того, незрозуміло, чому всупереч всім процесуальним нормам, міліцейські суди таврували Павличенків вбивцями ще до судового розгляду – невже у нас не діє презумпція невинуватості? Чому прізвище свідка давно стало відомо пресі, як і найдрібніші обставини справи, які вільно виголошувалися на брифінгах – де таємниця слідства? Чому не розглядалося інших версій?

Складені за словами свідків описи підозрюваних чітко говорять, що обидвом чоловікам було по 25-30 років, у той час як Дмитру Павличенку – за 40, а його сину – всього 18, тобто під опис вони не підпадають і близько. Таких питань безліч.

А щодо показів, які нібито дали під слідством свідки та підозрювані Павличенко – ми всі чудово знаємо, як працює наша доблесна міліція на отримання показів; показники смертності затриманих у відділках зайвий раз це підтверджують.

В судовому засіданні свідки заперечили причетність Павличенко до вбивства та заявили про тиск на них з боку слідства. Більш НІЯКИХ доказів вини Павличенків слідство не надало. Окрім підкинутих під час обшуку патронів, СХОЖИХ (!) на ті, що використовувалися вбивцями. Експерт в судовому засіданні визнав, що НЕ ПРОВОДИВ олгяд місця злочину – однак пізніше підписав сфальсифікований слідчими протокол (!).

ЦЕ – СЛІДСТВО? ЦЕ – ПРАВОСУДДЯ?!

Дмитро Павличенко боровся відкрито, він хотів повернути свою квартиру. Вбивство судді ніяким чином не могло повернути йому житло. І навіть якщо розглядати мотив помсти – навіщо йому мститись судді, а не представникам фірми «Гоойоорд», що протягом багатьох років пили з нього кров?

Чи представникам виконавчої служби, які виселили його, вивезли все майно його родини в невідомому напрямі і зруйнували частину його квартири до фундаменту?

Але правоохоронцям треба було розкривати злочин, шукати справжніх вбивць справа марудна й небезпечна, а тут – беззахисні громадяни, у яких було начебто щосьт схоже на мотив. До того ж, в їх арешті була зацікавлена фірма, яка незаконно відняла житло в сім’ї Павлюченко. І тут могла мати місце й зацікавленість слідчих з боку цієї фірми.

В результаті – ЧЕСНІ, НЕВИННІ люди – за гратами. УБИВЦІ – на волі.

Вступитись за сім’ю Павличенків повинні не лише фанати «Динамо» - ВСІ громадяни України.

Родину Павличенків тупо і нахабно підставили грошовиті дяді, а міліція не менш нахабно використала їх в якості «стрілочників».

На їхньому місці міг опинитись будь-який українець, тому солідаризуватись з Павличенками і вимагати справедливості повинні не лише їх друзі та приятелі, а й все українське суспільство. Можливість зіткнутись з ментівським свавіллям, замішаним на корупції – абсолютно реальна для кожного громадянина.

ЗАХИЩАЮЧИ ПАВЛИЧЕНКІВ - ТИ ЗАХИЩАЄШ СЕБЕ!


Київ, 3 жовтня 2012 р. Матч «Динамо» (Київ) - «Динамо» (Загреб).
Сектори ультрас «Динамо» в чорному...