Громадянська війна в Україні стає реальністю

Не скажу, що прийняття закону про деукраїнізацію України більшістю Верховної Зради України 3 липня 2012 р. було для мене нечеканим.
Інакше б я не писав подібних заміток до блогу, як
http://blog.i.ua/community/1925/855765/
ДАУ - Добровільна Армія України
http://blog.i.ua/community/662/1003312/
безуМовна катастрофа

Підлим було все: і сам закон, і метод його прийняття, і ті, хто його приймали.
Комуніст-галичанин Адам Мартинюк постав у всій своїй огидній красі комуністичного блюзнірства, підступності та лицемірства, як і всі інші гниди-депутати, які своїми діями дали початок процесу громадянської війни в Україні.
Хто знається на глобальних соціопроцесах, той знає, що будь-яка війна не виникає з нічого ось так миттєво - це завжди той фактор, який завершує довготривалий процес підготовки до кровопролиття різними засобами соціального впливу на людей.
Маємо готуватись до значних проблем в нашому бутті, якщо власне сама діюча влада провокує людей на збурення. Можу наперед вказати як все буде, тому що бачив аналогічну ситуацію у місті Львові 9 травня 2010 року, коли сюди поперли червонопрапорники святкувати свою трагічну перемогу... Що з того було - відомо.
Тільки тоді це було місто, а тепер - ціла держава. Як і озлобленість в людей куди більша за цей час фіктивного щоденного покращення життя з постійним його реальним погіршенням. Не маю бажання зараз багато розписувати, а рекомендую прочитати ось це:

Моя особиста програма дій у разі ухвалення закону «Ка-Ка»
19.06.2012 г. в 21:27
Іван Андрусяк

1. Я не розмовляю російською мовою з громадянами України.

2. Я не розумію російської мови, якщо нею до мене звертається політик, державний службовець, правоохоронець, рекламник чи працівник сфери послуг. В усіх інших випадках я знаю і розумію російську мову.

3. Я не купую російськомовних газет і журналів.

4. Я не читаю російськомовних версій українських сайтів. Якщо такий сайт не має україномовної версії – я взагалі його не читаю.

5. Я не ходжу в кіно на російськомовні сеанси.

6. Я не дивлюся телевізор. (російськомовний - !)

7. Я ігнорую російськомовні розваги (ЗМІ, програми, книжки, диски, сайти, вистави, концерти, вечірки тощо). Мистецтва це не стосується – мистецтво не шкодить.

8. Я не купую українські товари, які мають російськомовні назви, або їх нав’язує мені російськомовна реклама.

9. Мої діти розмовляють українською мовою.

10. Я не маю людину за ворога, якщо ця людина розмовляє російською.

http://glavcom.ua/articles/7394.html

http://www.pravda.com.ua/articles/2012/07/3/6967941/
всі, хто проголосував 3 липня 2012 за антиукраїнський мовний закон

Звичайно, повторюсь ще і ще раз: це все огидно включно з подібною боротьбою на негативі, але вибору не лишається, як тільки вчиняти супротив всіма можливими засобами. Або мовчки терпіти наругу -  теж варіант для когось.

Богдан Гордасевич