Надійка
- 08.08.08, 12:42
- Сенс
Надійка
(початок)
Море рябіло від хвиль. Вони накочувалися із-за горизонту цілими табунами. А вже тут, біля самого берега, об’єднавшись в єдиний вал, з
піною і шумом, гнівливо кидались на нього. Вся енергія моря зібрана
ними по дорозі, зіткнувшись з камінням, розбивалась на тисячі бризок,
які мовби хотіли злетіти вверх до хмар, та обезсилівши від боротьби, падали назад у море.
Він все далі й далі відпливав від берега. З поля зору спочатку зникли голови плавців, не чутно стало і їх безтурботних голосів. Тепер чоловік залишився наодинці з морем. Наодинці з долею. Перевернувся на спину. Щоб залишитись на плаву, поволі рухав руками і ногами. Над головою висіло світло-голубе небо. Його погляд почав блукати серед білих пухнастих хмаринок, які невеличкими табунцями розбрелися по небосхилу. Споглядаючи за ними, він іще більше відчув цілковиту самотність.
1
Коментарі
Гість: miss Marysik
18.08.08, 12:50
Напомнило "Старик и море" Хемингуэя.....
Ларус
28.08.08, 13:08Відповідь на 1 від Гість: miss Marysik
Можливо. Чесно кажучи дуже давно читав Хеменгуєя, потрібно освіжити память.