Багатій

(початок) Мирон Степанович ось уже другу ніч не міг заснути. Та воно й недивно. Адже він тепер - багатій. В такій ситуації сон би відпав і в людей набагато молодших віком, а Мирону Степановичу вже стукнуло не багато не мало – сімдесят років. Давайте ж заглянемо в скромне приміщення пенсіонера і дізнаємось, що ж таке трапилось з ним на старості літ. Коли ви твердо вирішили розгадати цю загадку, то прошу дуже. Знайти нашого героя не становить ніяких труднощів.
Сідаєте на перший тролейбус, доїжджаєте до зупинки «Цегельний завод» і шукаєте навпроти неї будинок під номером двадцять. Підійшовши ближче ви, по

непривабливому вигляду, одразу ж догадуєтесь, що це гуртожиток, та ще й як потім виявиться, для холостяків. Так воно є, та насправді він вже давно перестав бути холостяцьким. Проте, не для всіх, принаймні для Мирона Степановича. Він і далі живе сам-самісінький. Ви проходите мимо першого під’їзду, закритого на величезний навісний замок, і заходите в другий, він же й останній. Примруживши очі після світла двору ви ще стоїте на місці намагаючись зорієнтуватись в обстановці, як десь з кутка до вас долинає суворий жіночий голос:

- Ви шановний до кого?

- Та я до Мирона Степановича, - ставши струнко, відповідаєте ви, шукаючи очима власницю голосу.

- А-а-а, - немов луна відбивається з кутка. – Проходьте.

-       Та справа в тім, що я не знаю де тут у вас його шукати.
-       Не знаєте? – дивується жінка, так начебто всі мали би знати де розташована кімната Мирона Степановича. - Так це просто - четвертий поверх, направо, кімната
дев’яносто чотири.
               (далі буде)

Сенс

Багатій

Останні статті

Коментарі